Цілий день, Аріна чекала вечора. Адже після сьогодніщньої події вона просто вже не мала бажання, щось робити. Навіть уроки не мала сил зробити. Її мучила думка  "Як він міг зі мною так, а головне за що?"
Кожен раз як вона собі нагадувала ці слова на її обличчя накочювалися сльози. Вона почувала себе безпорадною, нікому не потрібною, зрадженою. Зранку, ще надіялася, що він врешті- решт змінився, але ні! Тепер про Марціна вона знала жахливу правду. Він бабнік.
Але з другої сторони вона була рада, що доля вчинила такий поступок з нею. У кафе Злата показала, що вона справді найкращий друг і за Аріну є кому заступитися.
Злата, теж не находила собі місця. Це було вперше, що вона зірвалася. Злата хотіла комусь виговоритися, переважно це була її мама. Вона завжди допомагала і давала правильні поради. Тато переважно завжди на роботі, такшо з ним не було коли говорити. Поробивши уроки, Злата вчула як відчиняються двері.
- Ура, мамка прийшла.
- Мамусь! Вибігши з кімнати з сльозами на очах і побігши до мами сказала Злата. Вона обняла маму і почала ще більше плакати.
Лілія ,мама Злати ,поклала сумки на підлогу і міцно обняла Злату.
- Доню, що сталося? Чому ти плачиш? Тебе хтось скривдив?
- Ні.
- Добре, тоді перестань плакати мій персику і розкажи, що сталося.
- Мам, я сьогодні вдарила хлопця. - Намагаючись не дивитися в очі мамі сказала Злата.
- Так, з цього місця по детальніше.
- Помниш, я тобі розказувала про Марціна. Ось він зранку запропонував Аріні зустрічатися, а після школи ми із друзями пішли в кафе, а там він із другою дівчиною, за ручку сидять. Я підійшла щоб запитати чи йому не соромно. Він мене обвізвав рижою заразою. І дістав ляпас. - Трясучись розповіла Злата.
- Доню успокойся, ти зробила правильно, ти захистила свою честь і честь найкращої подруги. Ти молодець. Не переживай якщо щось, я все владнаю.
- Добре, мамусь. Дякую тобі ти найкраща. Я люблю тебе!
- І я тебе донечко.
Златі стало легше, адже вона знає, що мама її підтримує.
Ось Мірі справді було страшно, як вона розкаже мамі про одиницю. Зібравшись з духом, вона взяла щоденник і пішла на кухню.
- Мамочко, ти тільки не сварися, добре.
- Добре, кажи що ти натворила.
- Я сьогодні отримала одиницю. - Тихо відповіла Міра.
- За що?
- Бо не відповіла на питання вчительки.
- А ти знала відповідь?
- Ні, не знала.
- Добре, раз таке діло, я тебе на перший раз наказувати не буду, але щоб завтра її не було. Ми домовилися?
-Добре, матусь. Її завтра у щоденнику не буде.
Єлизавета, мама Міри була позитивною людиною. Не дарма Міра вдалася в неї. В усіх поганих ситуаціях вона шукала нотку чогось прекрасного.
- Добре, вечеря через десять хвилин. - Відповіла Єлизавета.
  Аріна вже вечеряла. Всі за столом сиділи мовчки. Але тато Аріни і Олега  порушив тишину.
- Як справи у школі?
- В мене добре. - Відповів Олег. - Правда вже з перших днів начинає надоїдати.
- Але я в тебе вірю, ти у нас гарний хлопець і маєш гарно вчитися. - З ласкавим поглядом сказав тато Олегу.
- Добре таточку.
- А в тебе Аріночко?
- Що, ви щось казали?
Аріна була задумана, як розпочати розмову з мамою.
- Як в тебе справи в школі?
- Все добре, таточку. Я до себе. Мамо можеш зайти до мене , я хочу поговорити.
- Авжеш, доню зараз прийду.
Десять хвилин поки Аріна чекала маму здавалися їй просто безмежним часом.
До кімнати зайшла Ірина Анатоліївна і сіла на ліжко. Тоді Аріна почала ще більше ходити по кімнаті.
- Доню, я бачу тебе щось тривожить, сідай до мене, розкажи.
Аріна, сіла біля мами, обняла її одною рукою.
- Мам, мені подобається один хлопець.
- І це правильно доню, дівчатам подобаються хлопці, хлопцям дівчата. Це в усіх творінь землі така природа. Ти маєш тут думати і серцем і розумом, щоб не натворити дурниць, про які потім будеш шкодувати все своє життя.
- Цей хлопець це Марцін. Розумієш вчора він ще зустрічався з моєю однокласницею Вікою, сьогодні зранку мені подарив квіти , і запропонував зустрічатися, а коли я, Олег, Злата, Міра пішли у кафе після уроків то там у нього ще одна дівчина. Він обізвав Злату, і вона дала йому по обличчю. Вона захистилася за мене і за себе.
- Злата, молодець.
- І я тепер не знаю, як бути.
Їхню розмову перервав дзвінок.
- Це він?
- Так.
- Дай мені, я буду говорити. Ірина взяла телефон.
- Марцін, добрий вечір. Це мама Аріши. Слухай сюда, якщо ти хочеш нормально з моєю донькою зустрічатися, то спочатку забуть про інших дівчат і лиш тоді приходи, а до того часу, щоб ти лишив мою доньку у спокої, їй треба думати про навчання, а не про таких, як ти. І ще одне. Її відповідь НІ!
Допобачення.
Аріна все це слухала і була впевнена, що тепер його коло себе довго не побачить. Вона пишалася своєю мамою.
- Дякую тобі мамочко, ти моя найкраща.
- Звертайся доню, завжди мені розказуй про свої проблеми, бо разом ми атомна бомба і переможем все. Домовилися?
- Добре, мамусь.
- А до речі, від кого ці дивні подарунки?
- Ще не знаю, мам. Знаю, що він живе на нашій вулиці.
- Зрозуміло.
Ірина Анатоліївна збиралася виходити.
Але обернулася і пішла назад до Аріни.
- Доню, ти хоч завтра у школу?
- Якщо по-правді НІ.
- Тоді ти завтра не йдеш і Олег тоже. Що ти хоч щоб ми змінили у твоїй кімнаті?
- Я хочу великий камод.
- Ок, завтра йдемо купуємо. А тепер іди спи.
-Дякую, мамочко. Ти найкраща.
Аріна міцно обняла маму і Ірина вийшла з кімнати.
Тоді Аріна взяла свій щоденник і записала туда одну фразу: " Я люблю своїх близьких, разом ми війна всьому світу".
День у неї видався сьогодні стабільним навіть не дивлячись на всі проблеми. Але завтра її чекає, ще кращий день. Аріна лягла у своє ліжко і лічені хвилини, як вона заснула.
Тим часом Ірина спустилася на кухню.
- Ви ще тут?
- Так, у нас чоловіча розмова. -Відповів тато тримаючи за руку Олега.
- Добре, не буду заважати, але завтра ми їдемо скуповувати нові меблі у будинок. Тому синочку, подумай, що хочеш собі в кімнату.
- Стоп, я завтра у школу не йду !?
- Ні.
- Ура! Мамусь я тебе люблю.
- Добре, йдім спати раз завтра такий важливий день. - відповів тато.
- Всім солодких снів. - Уже на сходах сказав Олег.
-Іди вже спи, ти розбійник. - З лагідною посмішкою відповіла Ірина.