Аріна через годину була вже дома. Дорогою вона йшла неначе вбита. Сьогоднішні події повністю її виснажили. Дорогою вона йшла і думала чи варто їй так страдати для людини , якій ти просто іграшка. Прийшовши додому , вона замітила, що батьки вже сплять і вона не хотіла їх турбувати. Тому піднялася у свою кімнату. Зайшовши вона одразу впала на ліжко. Перша думка , яка прийшла їй у голову це було -" Врешті-решт я прийшла додому" Полежавши пів години вона піднялася і пішла до планшета, який лежав на столі. Взявши його вона сіла у крісло біля ліжка. Це було ніжно- біле крісло з м'якенькою спинкою, яку дуже любила Аріна. Сидячи в кріслі вона думала чи варто їй записувати сьогоднішній день у свій щоденник . З одного боку вона хотіла весь день забути , як страшний сон, але з другого боку не могла , адже цей день присв'ятила не собі, а Марцінові. Добре подумавши вона почала писати. Було замітно, як її руки почали сильно трястися, а на очі набігали сльози. Так вона писала сорок хвилин . Написала про свої очікування,  про своє нероздільне кохання про свої страждання. А основні члова були такі: " Я буду готова завжди страждати для нього, лиш щоб кожного дня він усміхався мені, обнімав, цьомав у щічку, і казав , що я його єдина." Ці слова для кожного хто б прочитав ці слова мають різне значення. Хтось сказав би: -" Яка ти дурна, він тебе не цінує, уникає, а ти страждаєш. Краще забуть його" . Але ні вона такого ніколи не зробить, вона у нього вірить.Для Аріни ці слова у подальшому були , як клятва , вона завжди їх згадувала коли хотіла від нього відвернутися. Але це я вже забіг наперед.
Посидівши стримуючи плач ,ще хвилин двадцять Аріна зібралася і пішла у ванну. Їй потрібно було освіжитися, але забула подзвонити Златі.

Тим часом вечірка уже завершилася. Для кожного ця вечірка була особлива. Злата з Олегом почали зустрічатися. А Міра була задоволена тим, що її весь вечір хвалили за прекрасний вечір, який вона організовувала весь тиждень. Працювала вона плідно цілий тиждень. Навіть пару ночей не спала. Але це було того гідне.
Всі були дуже задоволені. Коли всі зібралися біля школи. Олег і Міра замітили, що немає Аріни. Спочатку вони подумали , що вона ще в школі , і стали її чекати. - "Що ви там так видивляєтеся?"-  З здивуванням запитала Злата. -" Ми чекаємо Аріну, чи може ти знаєш де вона?"
- Так, знаю. Вона пішла додому після танцю з Марціном.
- Вона танцювала з Марціном? - Захлинаючись запитав Олег. - Так, і їй було дуже погано , вона не хотіла, щоб її хтось бачив.
- Ти дурна, ти забула , що сталося?
- А що сталося? Я одна нічого тут не розумію?
Олег і Злата розповіли Мірі про Аріну і подарунки , які їй приходять.
- І після цього ви мені ще друзями називаєтеся? - Обурхливо запитала Міра.
- Успокойся, ти була занята і ми не хотіли тебе турбувати. - Відповіла Злата.
- Добре, перше місце куда вона могла піти це до парку.- З упевніністю відповів Олег.
Парк це було їхнє улюблене місце. Там проходили щасливі моменти їхнього життя. Там вони радісно провели не один день , пережили не одну проблему.
І кожен з них міг бути впевнений, що якщо він подзвонить комусь із своїх друзів то ті негайно примчаться навіть не запитають
-"що сталося?". Підійшовши до парку друзі помітили, чиюсь тінь. То був Марцін. Злата одразу впізнала його. І наблизившись запитала чи не бачив він Аріну. Такою відповіддю,  вона була шокована. Адже Аріна була у парку з Марціном. Оговтавшись від крику Міри, Злата почала думати кому їй довіряти чи словам хлопчиська, чи вірній подрузі, яку тримає у своєму серці, і знає що таке не можливе!?
Але сама до себе ставила питання: "- Чи могла її подруга так легко його пробачити?". З одного боку чому б і ні , адже вона його любить. А з другого , звісно що ні, після того всього що він зробив.
Друзі, почали боятися за свою подругу. Місто, ніч, вона сама нікому допомогти.
- Добре, давайте підемо до неї дома. - Запропонувала Мирослава.
- Гарна ідея, думаю після цих усіх подій вона точно у своєму любимому кріслі. - Сказав Олег.
Вони пішли до Аріни додому. Кожен з них провертав різні версії , що могло статися, але кожен і мав величезну надію, що все добре. Прийшовши під під'їзд , вони заміиили, що світло в кімнаті Аріни горить, і тоді всі видихнули з полегшенням.
Піднявшись на поверх, Злата хотіла подзвонити у дзвоник.
- Стій, можливо батьки вже сплять не будемо їх тривожити, я маю свій ключ. - Сказав Олег. Тоді він відчинив двері і вони тихо зайшли у кімнату до Аріни.
Самої Аріни там не було. Але вони вчули дивні звуки з ванни. То був тихий, чарівний спів. У Аріни був дуже приємний голос, і не один "лицар", намагався сказати їй це. Друзі, вийшли з кімнати , і сіли на диван, вони вирішили її почекати там. Через десять хвилин, як спів притих Злата встала і зайшла у кімнату , за нею і інші. Але вони були здивовані, коли побачили, що Аріна вже заснула. Вона лежала у своєму біло-рожевому ліжку. Її уста замкнулися у невеличку трубочку, ніби вона когось хотіла поцілувати, а обличчя стало ангельським, одним словом це не можливо передати. Вона просто була прекрасна. Олег став наближатися до ліжка , щоб розбудити її, але Злата і Міра схопили його за руку і майжень водночас сказали : -" Ти дурний, лиши її най спить завтра поговоримо". Вони вирішили сьогодні заночувати у Аріни, бо на дворі уже було дуже темно. Написавши батькам Злата , Олег і Міра пішли у гостинну кімнату. Злата одразу сіла на диван і заснула, біля неї сів Олег , взяв її за руку і тоже заснув. Лише Міра не могла знайти місце де заснути, тому вона сіла у крісло-качалку і через пару хвилин заснула.
Мама і тато Аріни , прокинулися від повідомлення, що прийшло Ірині Анатолівні. Повідомлення прийшло від мами Злати. Вона попросила , щоб Ірина Анатолівна провірила , чи насправді усі діти у них. Тьотя Ірина і дядя Роман устали і пішли у гостинну. Там вони були приємно здивовані, адже справді всі спали вже ,як убиті. Мама Аріни  почала дітей лагідно вкривати покривалом і вона пишалася своїм сином , що врешті-решт він зміг знайти свою половинку. У домі через двадцять хвилин запанувала тиша.