Злату зранку розбудив звук повідомлення. Вона встала з ліжка, простягнулася. Взяла телефон. І здивовано сказала сама до себе, "- Чому комусь так везе?" То було повідомлення від Аріни, вона поділилася радістю, що не йде сьогодні до школи.
Злата одягнула свою улюблену рожеву блузку і сині джинси, і спустилася на кухню. У будинку вже пахло її любимим сніданком. Це були млинці з джемом і какао.
- Добрий ранок мамочко, таточку. - Привіталася з усіма Злата, обняла всіх і сіла за стіл.
- Добрий ранок доцю. Як спалося?
- Добре мамко.
- Сьогодні зайдеш з Мірою перед школою до Аріни і Олега.
- Добре. А навіщо? Вони сьогодні не йдуть до школи.
- Я знаю, тому і зайдеш.
Всі тихо снідали. Раптом у двері постукали. - Я відчиню ти йди одягайся. Це Міра уже прийшла.
- Добре. Злата побігла у свою кімнату і вже через сім хвилин спустилася назад готова до школи.
- Гарного дня. Сказав тато Злати.
- Дякую вам тоже.
Злата і Міра вийшли і пішли до Аріни.
- Ти не знаєш навіщо нам іти до Аріни якщо вона не йде у школу? - Запитала Міра.
- Ні, я сама цьому дивуюся.
-Добре, нам тоді треба поспішити бо скоро урок почнеться. Друзі пришвидшили рух. Через десять хвилин, хоч і задихані вони були у Аріни.
Двері відчинила здивована Аріна.
- Всі жарти розумію, а навіщо ви прийшли, як я у школу не йду.
- Арін, хто там? - Почулося з кухні.
- Тут Злата і Міра, мам.
- Добре, хай проходять.
Дівчата зайшли до вітальні. І сіли на білий пухкий диван.
- Може нам хтось, щось об'яснить? Нам у школу пора. - Знервована відповіла Злата.
- Так, сьогодні ви у школу не йдете, а їдете з нами у торговий центр?
- Мам, це розіграш? Сьогодні вроді не перше квітня.
- А наші батьки знають? - Запитала Міра.
- Ні це не розіграш і батьки знають, ми ще вчора про все домовилися.
- А ось чого вони такі зранку дивні. - Відповіла Злата, з посмішкою.
Декілька секунд в будинку стояла мертва тиша потім...
- Ура! - Почали кричати всі разом дівчата.
На цей крик прибіг Олег. Він не встиг застібнути сорочку і було видко його плоский живіт.
- Що сталося? Ви що так кричете? А ви що тут забули?
- І тобі добрий ранок. Довга історія. Дай краще застібну сорочку. - Промовила Злата. Олег зніяковів, він не міг дозволити, щоб його найкраща подруга, і дівчина з якою зустрічається лиш третій день, застібала його сорочку.
- Добрий ранок. Ні зайчику , дякую я сам.
- Добре, раз всі в зборі то проводимо тата на роботу і їдемо.
- Яка робота, хто сказав? Сьогодні я ваш. - Радісно промовив тато Олега.
- Ось і супер, то що їдемо.
- Так! - Промовили всі разом.
Вийшовши з квартири раптом всі завмерли. Перед дверима стола коробка на якій було написано: " Аріночко, час нашої зустрічі уже близько, готуйся"
- Олег, занеси цю коробку у будинок, поклади її на кухню, потім розберемося. Ніхто нам не посміє зіпсувати сьогоднішній день.
- Добре тату, Зачекайте мене.
Справді, цей день їм ніхто не міг зіпсувати. Але це було не так.
Через двадцять хвилин, машина під'їхала до торгового центру. Дівчата одразу побігли до відділу косметики, а Олег з батьками пішли у меблевий відділ.
Через пів години підійшли дівчата.
- Так, дівчата. Добре вибирайте, що Аріні потрібно у кімнаті. - Сказала Ірина Анатолієвна.
- Нова люстра, шафа, обивка. - Одразу своїм професіональним голосом сказала Злата.
- Ви, що хочете, зробити повний ремонт?
- Так, а що Олег, у твоїй кімнаті тоже можемо зробити.
- Ні, дякую сонечко, не треба. - З сміхом відповів Олег і обняв Злату.
Так вони всі зі сміхом провели цілу годину у торговельному  центрі.
До Аріни підійшла мама, схилилася і сказала : - Доню, тебе там кличуть. - І головою показала у бік Марціна. Так ,це була випадковість, що Марцін опинився з нею в одному місці.
- Добре, я зараз підійду. Прикрий пепед дівчатами.
- Іди, прикрию.
Аріна підходила до Марціна, і думала що йому сказати. І вирішила почати розмову з довгої промови. Промова мала бути про те, який він "не добрий" хлопець. Про те, як він насмілився, ще тепер її покликати.
- Привіт, Арін.
-Привіт, що совість замучила? Ти там звідки приїхав? То там ти тоже стільки дівчат заводив!? Я розумію, що ти хлопець нічогенький, але ти оприділися. Або я, або якась інша, але мене ти не будеш зраджувати! - Аріна, так говорила, що навіть не замітила, що на них дивляться люди. 
- Арін, ну пробач, обіцяю, більше такого не повториться. - Він хотів взяти її за плечі, але вона різко відступилася і скрикнула:
- Руки тримай при собі.
- Добре, лиш не кричи. Дай мені ще один шанс, будь-ласка.
- Добре, чекаю тебе сьогодні біля мого дому у шостій вечора. Надіюсь ти не спортиш цей вечір.
- Добре. Дякую. Арін, ти впорядку?
-Так, просто трохи голова болить.
Але вона казала не правду, бо через лічені секунди, впала на руки Марціну. Вона зомліла.
- Поможіть, викличте швидку. - Відчайдушно тримаючи її на руках, кричав Марцін. Цей крик почули. Ірина Анатоліївна і Злата
Через хвилину підбігла Злата.
- Ти що зробив?
- Я ніщо, ми говорили і вона зомліла.
Тим часом під'їхала швидка, підійшовши лікар одразу почав надавати допомогу.
Після того, як він завершив до нього підійшла Ірина Анатоліївна.
- Лікарю, що з нею?
- Не переживайте все добре, просто перевтома. Зараз заберемо до лікарні, покладемо крапельниці. І до вечора буде, як новенька.
- Дякію вам лікарю.
Аріну, уже везли в швидку. Коли підбіг Марцін, і сказав: - Можна, поїхати з нею?
- Іди сідай до інших у машину а я поїду у швидкій. - Відповіла Ірина Анатоліївна.
- Добре, дякую.
Через десять хвилин швидка під'їхала до лікарні. Вибігли санітари і забрали Аріну у приймальне відділення. Потім вийшов лікар. Це був молодий, веселий, гарний чоловік.
Він побачив, що Ірина Анатоліївна дуже хвилюється.
- Доброго дня.д
-Добрий день, лікарю, скажіть що там, як моя доня?
- Все добре, не переживайте ви так. В неї просто серце слабе, і перевтома тому вона зомліла. Зовнішніх і внутрішніх поранень не бачу. Аналізи ідеальні. Просто їй треба відпочити, проведіть з нею пару днів у радості, ніяких стресів. І через два тижні чекаю, щоб направити вас до кардіолога.
- Дуже гарно, дякую.
- Прошу, це моя робота.
До палати Аріни забігли Злата, Міра і Олег.
Вони одразу обняли Аріну, і Злата майжень заплакана, сказала : - Ти, блін подруго даєш, так нас лякати. Я трохи не хватило що не прибила твого залицяльника.
- Дякую, вам друзі. Я вас сильно люблю.
- Ми тебе тоже, ти для нас все.
Друзі обнялися і так довго стояли. Вони насолоджувалися цією миттю.