"Манери - це лише брехня, що приховує реальні наміри людей"

                             🩸   🩸   🩸

                          Сцена перша

   На вулиці лютує снігова буря, а Джон разом з Бейтсом і Донною поспішають до Лізі. Кожен крок затяжно вирушає через замерзлі тротуари, а дрібні сніжинки холодно кусають обличчя. Все це морозне зимове диво ніби віддзеркалює стан серця чоловіка.

   Проходячи по сніжній дорозі, Еванс не міг стримати своїх думок. Весь цей час, він плекав хвилюючі сумніви стосовно того, як себе почуває його кохана дружина, яка опинилася в центрі подій. Чи вона повірила коли поліція з'явилася до неї, повідомивши про його статус головного підозрюваного? Ці думки перепліталися з тривогою і болем у його серці, коли він уявляв, як вона може відчувати себе в цей момент.

   Кожен крок наближав їх до Лізі, до важливої розмови, яка мала змінити все. Сніг, що замітав їх сліди, створював відчуття не реальності, ніби цей момент був вилучений з холодного кіноекрану. Але їх емоції були реальними - вони дихали, боліли, сподівалися.

   З кожним пройденим метром, серце Джона билося швидше. Він не міг уявити, як їх зустріч пройде, які слова вимовляться, але він знав, що це була найважливіша розмова їхнього життя. Наразі вони рухалися вперед, крізь засніжений покрив, до майбутнього, де правда й кохання повинні знайти свій шлях у серцях двох людей, з'єднаних смутком та непевністю.

   Зупинившись перед будинком Евансів, Джон, Бейтс та Донна не могли не помітити дві поліцейські машини, що стояли недалеко від входу. Червоні і сині миготливі прожектори виблискували на білому снігу, створюючи холодну атмосферу навколо.

   Джон спершу відчув стискаюче дихання, коли повільно відчиняв двері, вступаючи в знайому квартиру. Його серце билося стрімко, а руки немов тремтіли від тривоги. Складний лабіринт почуттів переплітався у його грудях - від тривоги до сподівання, від невизначеності до розпачу.

   Поклавши руку на дверну ручку, чоловік зітхнув, готуючись зустріти невідомі відповіді всередині. Його очі сповнені напруженого очікування, коли він крокував вперед, у світлі відбитому від важких ламп. Стриманість його кроків відображала його внутрішню боротьбу, але ніщо не могло зупинити його бажання зіграти свою роль в цій загадковій історії.

- Лізі? - тихо промовив він заходячи у вітальню.

- Джоне! - на обличчі жінки можна було побачити страх та нерозуміння цієї ситуації.

- Пане Еванс. - звернувся до нього один із поліціянтів. - Вас заарештовано за підозру у вбивстві Тріши Портер. - він підійшов до нього і надів на нього наручники.

- Але... Я її не вбивав! - протестує Джон, його голос наповнений відчаєм і збентеженістю.

- Чекайте хвилинку! - втручається Бекхем, його голос віддзеркалює впевненість та рішучість. Він крокує вперед, насуплено дивлячись на поліціянта. - Я впевнений у невинності Джона. Я переконаний у цьому. - він вимовив з обуренням в голосі, його очі висвітлюються вогнем рішучості.

- Ян Портер, який є головним свідком, твердить, що впевнений, що саме Джон вчинив злочин. - поліціянт вимовляє ці слова з підозрою в голосі, його брови стиснуті в серйозному виразі обличчя. Він стежить за реакцією Еванса, шукаючи ознаки провини.

- Це неправда! Я не зробив жодного злочину. Ви повинні мене вислухати. - він намагається контролювати свої емоції, але його голос ламається від розчарування та образи.

- Його свідчення дуже вагомі. Проте, ми все одно повинні провести допит. - поліціянт залишається непохитним у своїй позиції, його голос виражає розсудливість і об'єктивність. Він розуміє важливість з'ясування всіх обставин справи.

- Я буду їхати з ним. Я є його адвокатом і маю право бути присутнім під час допиту.

- Я знаю, хто ви, містере Бекхем. Усі про вас чули. Тому, ви можете їхати з ним.

- Донно, побудь тут із Лізі, і знайди мені більше інформації про сім'ю Портер. - промовляє Бейтс, звертаючись до Донни. - Добре?

- Я тебе зрозуміла. - відповіла дівчина. - Все буде.

   Бейтс та Джон обмінюються поглядами, наповненими визнанням і довірою, переконані в тому, що спільно впораються з цим випробуванням. Заручившись підтримкою одне одного, вони вирушають до допитової кімнати, готові зіткнутися з темрявою правосуддя та довести невинність Джона.

                             🩸   🩸   🩸

   Бейтс крокує за Джоном з будинку, його кроки виявляють впевненість та рішучість. Вони підходять до поліцейської машини, де наявність наручників на руках Еванса нагадує про його статус підозрюваного. Бекхем зупиняється поруч з автомобілем, спостерігаючи, як друг обережно сідає на заднє сидіння під наглядом поліціянта. Вираз його обличчя відображає турботу та розчарування.

   У той же час, Донна стоїть поруч із Лізі, тримаючи її руку в своїй. Їхні погляди спостерігають за тим, як машина з Джоном та Бейтсом починає рухатись. Дівчина виражає занепокоєння на своєму обличчі, а Лізі зітхає, відчуваючи сильну тривогу та невизначеність майбутнього. Розлука з коханим і страх перед несправедливістю заповнюють їх серця хвилями емоцій, хоча, можливо, це їй допоможе привести свої думки в порядок.

   Машина  швидко зникає на відстані. Вітер шепоче серед снігопаду, а їхні думки замкнуті в турбулентних хвилях сумнівів та надій.

   Мисливець дивився у вікно машини, потім перевів свій погляд на друга в наручниках.

- Я зможу зустрітися із жертвою, щоб провести допит? - запитав він у поліціянта.

- Із Яном ви зустрінетесь завтра, сьогодні відбудеться допит тільки Джона Еванса. - спокійно відповів поліціянт.

- Нагадайте, а де сталося вбивство?

- В районі білих комірців, "Sugar land". Хоча, підозрюваний мав би вас повідомити, де він скоїв злочин. - поліціянт глянув на Бейтса через дзеркало.

- Ну-ну... - Бекхем замовчав та почав думати, що ж це за такий район, і згадав одну статтю, там де якраз продавали будинки в ньому й все було докладно описано.

   "Жителі Sugar Land насолоджуються величезним комфортом, який надає це ідеальне передмістя. Кожен будинок уважно відполірований, з ошатними садами та бездоганними фасадами, створюючи картину вишуканості і розкоші. Вулиці переповнені розкішними автомобілями, які мерехтять у сонячному промені, а схід сонця над горизонтом підкреслює магію цього прекрасного місця.

   За білим парканом, що охороняє приватність, сусіди об'єднуються, проводячи свої вечори в теплій атмосфері. П'ятничні вечори в Sugar Land - це час для барбекю на яскраво-зеленому газоні, де запах м'яса на грилі перетинається зі сміхом та приємними розмовами. Ці люди знають одне одного, вони піклуються одне про одного і створюють той самий образ ідеальної спільноти, який існує лише у мріях.

   На святкові дні Sugar Land займається своїм власним чудовим містечком. Будинки прикрашені блискучими різдвяними вогнями, а подвір'я перетворюються на казкові оазиси з величезними гірляндами, прикрашеними кульками та мерехтливими прикрасами. Запрошення на дитячі свята, дорослі вечірки та особисті святкування розсилаються повсюдно, підтримуючи дружні зв'язки та співпрацю всіх мешканців.

   Таким чином, Sugar Land створює враження ідеального місця, де гармонія і процвітання переплітаються зі спільнотою, в якій взаємодія та солідарність є основою. Це місце, де здійснюються мрії..."

- (Фу, яке рафіноване та нудотне середовище, я б не зміг там жити.) - Бейтса аж перекосило від солодкого присмаку цього району.

- Що таке, Бейтсе? - звернувся до нього Джон.

- Нічого такого, все добре.

- Ну звісно все добре, все просто чу-до-во. - останнє слово він вимовив з особливим роздратуванням.

- Те, що ти зараз сидиш в поліцейські машині закований в наручники, не робить цей день поганим. - посміхнувся чоловік до свого друга.

- Ха, от і вся твоя підтримка. Мене можуть посадити, а ти посміхаєшся.

- ... - мисливець промовчав і додав із сарказмом. - Бог часом чудовий в таких дрібних відплатах.

- Відколи ти став віруючим?

- Я завжди ним був.

- Ага, кому ти це розказуєш.

- Це тобі відплата за те, що ти зрадив своїй Лізі. - нагадав йому Бекхем.

- Ех... - болюче видихнув Еванс. - Я був п'яний, я нічого не пам'ятаю з того вечора... - почав він. - Я зустрів Трішу в барі, ми випили, розговорилися, і далі я нічого не пам'ятаю, а коли прокинувся то був вже у ліжку, голий, а поруч лежала вона, теж гола. 

- Хм... І ти був впевнений, що ви зайнялися сексом у ту ніч?

- Ну, а щоб ти подумав, коли прокинувся б голий поруч із голою жінкою? Вона потім сама все підтвердила, і її син теж. - пояснив Джон.

- Син? - здивовано перепитав Бейтс. - А він звідки міг знати, він вас бачив?

- Ну так, він сказав, що ми з Трішою перше цілувалися у їхній вітальні, майже не зайнялися коханням на кухонному столі, коли він нас зупинив і не послав у спальню. - опустивши голову розказував Еванс, Бекхем бачив, що його другу соромно це все згадувати.

- Зрозуміло...

- Боже, як мені соромно... - він схопився руками за свою голову. - Я... Я не знаю... Як я міг вчинити так із своєю Лізі...

- Джоне...

- Ти знаєш, що вона сказала? - тихо промовив він. - Вона думає, що я так зробив, тому що вона інвалід і не може мати дітей.

- Це... Це справді жахливо.

- Ми приїхали. - їхню розмову перервав поліціянт. - Виходьте.

   Першими з машини вийшли поліціянти, потім вони витягли Джона а за ним вийшов вже Бейтс. Вони стояли перед головним відділенням поліції Елінду, де вже була готова кімната допиту для підозрюваного.

                             🩸   🩸   🩸

                           Сцена друга

   Вони увійшли разом за поліцейськими у простору залу відділу поліції. Вигляд обох привернув увагу присутніх, адже всі впізнали відомого міського мисливця Бейтса Бекхема. Великі очі спостережливих поліцейських та особливо цікаві погляди інших затриманих випереджали думки, які виникали в їхній голові. Сухий та холодний подих повітря, заповнений тривожним напруженням, ліг на плечі обох чоловіків.

   Бейтс уважно сканував зал, залишаючи позаду кулуари шепоту та чутки. Він помітив, як люди зверталися один до одного, обмінюючись неявними знаками та шепочучи невидимі коментарі. Хоча чоловік був звиклим до глузувань та пошепкувань, він цінував свою репутацію та професійний інстинкт. Напружений момент розслідування не давав йому відпочити ні на хвилину.

   Джон усвідомлював наявність поглядів, які проникали крізь нього, ніби пронизуючи його мислення. Він відчував на собі вагу підозрювань та недовіри, які створювали певну атмосферу в приміщенні. Тихо зітхнувши, він намагався зібрати свої думки та зосередитися на наступних кроках. Його невинуватість та сподівання на справедливість були його опорою в цей непростий момент.

- Заходимо сюди. - поліціянт вказав на двері кімнати, і вони зайшли. 
 
- Так-так, кого ж я бачу. - промовив Бекхем до чоловіка який знаходився у цій кімнаті. - Хаул Флорес власною персоною.    

- Ти його знаєш? - здивовано запитав Еванс.

- Так, ми знайомі. - відповів він посміхаючись до Хаула. - Значить, ти прокурор в цій справі. Насправді, саме тебе я і очікував тут побачити.

- Я теж очікував побачити тебе. - сказав той. - Давно мрію стерти цю саркастичну посмішку з твого обличчя. - було видно як Флорес повністю напружився, що викликало ще більшу посмішку у мисливця.

- О, не гнівайся на мене, вся моя уїдливість від вічної самотності. - насмішливо промовив він.

- Ти саркастичний до болю.

- Сарказм - один з моїх улюблених темних гріхів.

- Може, ви вже закриєте свої роти і сядете? - їхній обмін "люб'язностями" перервав поліціянт, який вже не міг стримувати своє роздратування.

- Гей... Я дуже ранимий. - сказав Бейтс. - Давайте не будемо створювати скандал. 

- Вибачте, а хто ви? - запитав у невідомого Джон.

- Я - офіцер Рекка, буду проводити сьогоднішній допит.

- Будемо знайомі, я Бейтс Бекхем - міський мис... - не встиг він закінчити своє речення, як офіцер його зупинив.

- Якщо ти не хочеш закритися, то вийди з кімнати і спостерігай за допитом через стіну. - злісно відповів поліціянт. - Добре?

- Чув Бекхем? - Хаул не міг стримати свою посмішку.

- Тебе теж це стосується, Флорес.

- Мовчу.

- Добре, тоді почнімо наш допит. - Рекка сів за стіл який стояв по середині кімнати та вказав на стілець перед ним Джону, і той слухняно сів.

   Бейтс та Хаул уважно спостерігати за розвитком подій, щоб не прогавити нічого важливого, що могло би допомогти, або зашкодити у цій справі.

- Джоне, де ви були у ніч з 9 по 10 грудня? - почав свій допит офіцер уважно дивлячись на підозрюваного.

- Я був вдома разом зі своєю дружиною Лізі. Вона може це підтвердити.

- Добре, ми перевіримо ваше алібі з Лізі. А тепер скажіть, що ви робили 8 та 9 грудня. Ян Портер заявив, що ви мали сексуальні стосунки з його матір'ю. Маєте щось сказати з цього приводу? - поліціянт схиляє голову, уважно прислухаючись до відповідей Джона. Його погляд виявляє сприйнятливість до кожної деталі, що вимагає перевірки.

- Можливо, але я не можу бути впевнений у цьому на сто відсотків...

- Як це розуміти?

- Ну, ввечері, 8 грудня, після роботи я зайшов у бар, щоб трохи розслабитися і саме там зустрівся із Трішою, ми розговорилися та трохи випили, і далі я нічого не пам'ятаю. - офіцер Рекка з серйозним виразом обличчя записує відповіді чоловіка в свій блокнот. - На ранок наступного дня, після того як я прокинувся, Тріша сказала, що ми провели незабутню ніч разом... І потім її син сам це підтвердив.

- Розумію. А ти можеш назвати якогось іншого свідка, хто міг би підтвердити твоє перебування у барі того вечора? Також, чи можеш навести які-небудь подробиці з твоєї розмови з Трішою? Це може бути важливо для розслідування.

- Нажаль, я не пригадую жодних конкретних подробиць з нашої розмови. Але я можу назвати бар, в якому ми зустрілися. Це було в барі "Піонерська кабіна". Щодо свідка, якщо ви переглянете камери відеоспостереження бару, то, можливо, знайдете запис моєї присутності там. - відповів Джон.

   Поліціянт замислено хмуриться, розглядаючи відповіді Еванса. Він знає, що дослідження ще триватиме, але цікавість до Джона збільшується. Важливо знайти докази, які підтвердять або спростують Янові звинувачення та встановлять правдиву подію за цією маскою загадковості. Рекка робить позначку в своєму зошиті та продовжує допит.

- Добре, ми перевіримо камери відеоспостереження в барі та проведемо додаткове розслідування. Ти розумієш, що звинувачення, згадане Яном Портером, є серйозним, і ми зобов'язані з'ясувати всю правду. Якщо у тебе буде щось додаткове, що може допомогти в розслідуванні, будь ласка, повідом мені.

- Можна питання? - звернувся Бейтс до офіцера.

- Яке?

- Чим зараз займається Ян?

- Він зараз дає інтерв'ю для газети, можливо навіть і закінчив.

- Справді? Коли можна буде почитати?

- Коли вона вийде. - Рекка підвівся з-під столу, та підійшов до дверей. - На сьогодні допит закінчено, Джон Еванс відправляється за ґрати до подальшого вироку суду. - та виходить з кімнати.

- Цього разу, ти не зможеш вийти сухим із води, Бекхеме. - звернувся до нього Хаул.

- Ну, до цього моменту, у мене чомусь завжди це виходило, Флоресе.

- Подивимося, чи зможеш ти розгадати цю справу. Ще зустрінемось. - попрощавшись, прокурор вийшов залишаючи їх удвох.

- Бейтсе, ти можеш бути поруч із Лізі в ці дні? Не хочу, щоб вона залишалася на самоті... - благаючий промовив до нього Джон.

- Звісно, з нею ще буде Донна, тому, тобі нічого хвилюватися. - відповів він.

   В кімнату зайшли двоє поліціянтів, їхня присутність змусила Джона піднятися на ноги. Він покірно пішов за ними, свідомий того, що його життя тепер змінилося назавжди. Крок за кроком вони проходили коридорами відділу, поки не дійшли до клітки, де він буде знаходитися до дня суду.

   Поліцейські відчинили важкі металеві двері клітки, а Джона увели всередину. Клітка була невелика і обладнана мінімальними зручностями. У ній був ліжко, невеликий стіл і стілець. Еванс відчував, як заламується його внутрішній світ, він знаходився за ґратами, відділений від свободи.

   Тим часом, Бейтс попрощався зі своїм другом, висловивши йому слова підтримки та обіцянку допомогти в будь-який спосіб, що буде можливо. Вони обійнялися на прощання, а потім Бекхем вийшов на подвір'я відділку. Вулиця була вкрита білим покривалом снігу, який легко сипав з неба. Нічна тиша заповнила повітря, а він відчував, як його думки залучаються до долі Джона, до майбутніх подій, які ще треба розкрити. Завдяки сніжному покриву, весь світ навколо здавався приголомшливим і мовчазним, але Бейтс знав, що під цією крижаною красою приховані таємниці та виклики, які він має розгадати. З надією на правосуддя та розв'язання загадки, мисливець крокував по засніженій вулиці, готовий виконувати свою роботу.

                             🩸   🩸   🩸

                           Сцена третя

   Сніжна казка обгортала вулицю, надаючи їй м'якість і спокій. Біле покривало переливалося у місячному світлі, ніби тисячі діамантів розсипалися на землі. Вітерець ледь хитав деревами, створюючи шелестіння, яке здавалося мелодією тихого сну.

   Серед тихої картини зимової ночі, очі Бейтса спинились на сніжних заметах, які нагадували обійми його коханої дружини Марі. Відтепер ці спогади викликали хвилю суму і теплоти одночасно. Марі була його втраченою зіркою, зниклою в далекому минулому, але її присутність в серці чоловіка завжди була відчутною.

   У зимовому володінні ночі, Бекхем стояв на холодному перехресті спогадів і сучасності. Його очі були заповнені сумом та ніжністю, але кроки мисливця невпинно несли його вперед, несучи в сувору реальність, де відкриваються нові загадки й таємниці, що очікують на розкриття.

   Він підійшов до будинку Евансів, та зайшов всередину. У вітальні він знайшов Донну яка дивилася телевізор разом із Лізі.

- Я повернуся. - сказав він привертаючи їхню увагу.

- Нарешті, як все пройшло? - запитала в нього Мур.

- Джон буде знаходитися за ґратами до закінчення суду. - відповів чоловік сідаючи поруч із дівчиною на диван.

- ... - Лізі нічого не сказала на це, вона продовжувала дивитися телевізор.

- До речі, дівчинко. - звернувся Бейтс до Донни. - Ти знайшла інформацію про сім'ю Портерів?

- О, звісно! - вона підвелася та принесла йому ноутбук де була відкрита стаття. - Ось, тут про те, якими були сини Портер, і що сталося у ту ніч.

- Молодець, дівчинко. - мисливець почав читати, що там було написано.

   " Ян був фізично сильним підлітком. У школі він був спортсменом, займався у кількох різних секціях (гольф, бейсбол, спортивна гімнастика), він був дуже популярним та товариським. Його спортивні здібності вражали не лише однокласників, а й вчителів та тренерів.

   Хлопець завжди був в центрі уваги. Його привабливий зовнішній вигляд, злагоджена фігура та спортивні досягнення привертали увагу всіх навколо. Він залучав до себе увагу яскравими посмішками та енергією, яка завжди була на високому рівні.

   Бути вмілим спортсменом не тільки дозволяло Яну відчувати себе впевнено та сильно, але й створювало з ним непереборне спілкування. Його спортивні досягнення робили його популярним серед різних груп людей, і він майстерно переключався від одного кола до іншого, завжди бувши в центрі уваги.

   Старший син Барт був дуже привабливий із чудовим почуттям гумору. Всі навколо вважали його крутим, особливо друзі Яна, він був для багатьох прикладом. Барт був не лише популярним серед своїх ровесників, але й володів розумом та харизмою, які залучали до нього увагу.

   Найбільше Барт любив їздити велосипедом з Яном. Їхні поїздки ставали незабутніми пригодами, а їхні розмови на двох колесах ставали платформою для обміну думками та дослідження власного світу. Вони відверто говорили про все на рівні, підтримували одне одного та ділилися своїми мріями та амбіціями.

   Барт виявляв себе і в академічних справах. Він добре навчався у школі, завжди прагнув до знань та розуміння. Це стало відомо не лише серед однокласників, а й серед вчителів, які підкреслювали його талант і здібності.

   Після закінчення школи Барт швидко визначився зі своєю майбутньою кар'єрою. Він обрав Державний університет імені Кріса Тведта, що був відомий своєю престижністю та якістю освіти. Його спеціалізація - Кримінальне правосуддя. Барт мріяв стати частиною системи правосуддя, боротися за справедливість та допомагати тим, хто потребує захисту.

   Словом "престиж" взагалі можна описати все життя сім'ї. Ян казав, що на той момент вони були щасливою родиною, доки не трапилося це... Одного дня, коли сім'я Портерів знаходилася на вершині свого благополуччя, сталася непоправна трагедія, яка зруйнувала їхнє ідеальне життя.

   На початку грудня 2004 року, Барт повідомив матері, що успішно склав останній випускний іспит. Його серце билося від радості та гордості, бо він знаходився на порозі нового етапу свого життя. Тріша, мати Барта, не могла бути щасливішою за свого сина. Вона бачила, яким наполегливим та цілеспрямованим він був під час навчання, і цей момент був їхньою спільною перемогою.

   9 грудня, з такого чудового приводу вся родина Портерів вирушила до ресторану, щоб відсвяткувати цю важливу подію. Це був один із найщасливіших вечорів за останній час, коли всі перебували разом, повні радості та оптимізму. Тріша дуже пишалася своїм сином і була впевнена, що він здатний досягти великих успіхів у своєму майбутньому.

   Прибувши до ресторану, родина Портерів зустрів теплий прийом. Офіціанти, дізнавшись про привід святкування, зі старанням прикрасили стіл та підготували особливі сюрпризи для Барта. На його тарілці було написано "Вітаємо", а цей маленький акцент створив особливу атмосферу свята.

   Але головним сюрпризом був дорогий подарунок від мами - годинник Rolex, про який Барт мріяв уже кілька років. Його очі загорілися радістю, коли він відкрив упаковку та побачив цю розкішну прикрасу. Тріша знала, що цей подарунок відображає не лише їхню любов і гордість, але й визнання його старань та досягнень.

   Після прекрасної вечері з шампанським, свіжими морепродуктами та десертами, родина попрямувала додому.

   Вхідні двері відчинив Барт і перший зайшов до будинку. Він не здогадувався, що це буде його останній раз, коли він перетне поріг свого дому з такою безпекою і спокоєм. Але раптом, несподівано прогримів вистріл, і Барт впав безжиттям перед ногами своєї матері, яка слідувала за ним. Шокована жінка встигла лише вимовити: "О, ні!" Тієї ж секунди звук повторився, і вона звалилася поруч зі своїм сином.

    Двері залишилися відчиненими, а перед Яном стояв чоловік. Його обличчя було приховане під лижною маскою, що робило його незрозумілим і жахливим. Тепер він цілився в молодшого сина сім'ї, готовий завершити свою жахливу місію. Ян відчував себе замерзлим від страху, але його внутрішній інстинкт взяв верх, і він стиснув у руках мобільний телефон, набираючи номер 911.

   Болісна рана в плечі гостро нагадувала про проникнену кулю, але Ян не зважав на біль. Його єдине бажання було зателефонувати за допомогою і врятувати те, що залишилося від його родини. Його руки тремтіли від напруження, коли він натискував на кнопки телефону. Кожна секунда кількалася, і Ян сподівався, що поліція прибуде якнайшвидше.

   Серце Яна билося так швидко, що йому здавалося, що воно вискочить з грудей. Він прислухався до кожного звуку, кожного пройденого кроку підозрілого чоловіка.

- 911...

- У мене стріляли...

- Куди вас поранили?

- У руку, у плече. Я не можу поворохнути рукою!

- У будинку ще хтось є, у кого стріляли?

- Мій брат та мама.

- Ви знаєте того, хто стріляв у вас?

- Так!

   Виявилось, що Ян буквально настрибнув на того, хто стріляв, отримавши при цьому кулю в плече. Він зумів вирвати пістолет, і його маску. Де тепер був нападник - невідомо. Ян згадував, що майже одразу почув сирени десь далеко, це додало йому сил. Він чув, як стогнала від болю поряд його мати, але не міг навіть поворохнутися. Ян міг тільки молитися, він досі пам'ятає, про що просив тоді: "Якщо мені час померти, я готовий. Все нормально. Але будь ласка, захисти мою родину." Був викликаний рятувальний гелікоптер, перш за все, для Тріши, вона була на межі життя та смерті.

    Ян почув від поліціянтів, що є один труп. Він зрозумів, що його брата уже немає в живих. У цей пізній час, вулиці заповнилися стурбованими сусідами. Багато хто чув постріли, тепер бачили машини з мігалками, біля проїзної частини доріжки будинку сім'ї Портер. Такого ніколи не було у цьому районі. 19-річний Барт, чиє життя було все попереду, гарний і добрий хлопець був застрелений на порозі свого будинку, він лежав у калюжі власної крові. Прибулі медики нічого не змогли зробити, Барт помер миттєво, отримавши кулю в груди.

   Тріша і Ян, залишаючись ще живими, були екстрено доставлені до лікарні. Коли Ян прийшов до тями і побачив лікарів, сказав: "Мені здається, моя мати померла. Це так? Скажіть мені правду." Лікарі відповіли, що так. Вона померла просто у гелікоптері, не діставшись до лікарні.

   Так, одного дня, який так добре починався, Ян втратив свого брата та матір. Пеггі Маклейн, подруга Тріши, казала: "Я втратила подругу, яка навчила мене, як бути найкращим учителем і найкращою матір'ю. Вона була просто дуже гарною людиною, і я так за нею сумую."

   Бейтс уважно переглянув кожне слово, кожну фразу у статті. Його очі складали пазли, зв'язуючи нитки інформації разом. Він занурився у глибину подій, що розгорталися тої фатальної ночі, коли сім'ю Портер застала трагедія. Слова проникли у його свідомість, а серце стислося від болю за тих, хто став жертвами.

   Під час читання Бекхем відчував втому та скорботу, які вплелися в рядки статті. Кожен детально описаний момент нічного жаху появлявся перед його очима. Він міг відчути холод тієї ночі, коли життя родини Портер перетворилося на кошмар. Здавалося, що він власноручно переживає кожну мить тої жахливої події, від перших кроків у будинок до смертельних вистрілів.

   Але у нього було відчуття, що це може бути неправдою. Що Ян міг просто напросто збрехати, або замовчувати справжні події ночі. Раптом він дещо зрозумів.

- Це, звісно все жахливо, але тут ні слова не сказано про колишнього чоловіка Тріши Портер, батька її синів. - мисливець відірвав свій погляд від екрану та глянув на Донну. - Ти нічого про нього не знайшла?

- Я шукала, але він ніби крізь землю провалився. - відповіла вона.

- Можливо це і справді зробив Джон... - раптово промовила ці слова Лізі, чим привела друзів у легкий шок.

- Ні, цього не може бути. - заперечила дівчина. - Я не можу в це повірити.

- Я взагалі вважаю, що це не він. - впевнено сказав чоловік. - Я вірю в його невинність.

- Тепер я йому ніколи не зможу повірити, чи довіритись... Він мені зрадив, а це дуже боляче... - з очей жінки потекли сльози.

- Те, що він тобі зрадив, може бути неправдою. - сказав Бейтс.

- Що?...

- Він не пам'ятає нічого після того як випивав у барі. А коли вже прокинувся, то лежав голий поруч із нею. - пояснював він. - І тільки по розповідям він знає, що провів із Трішою ніч.

- І ти в це теж віриш? - Лізі глянула на нього своїми червоними від сліз очима. - Хіба це не схоже на просте виправдання всіх зрадників?

- Ми не можемо бути в цьому сто відсотків впевненими, тому, я би не поспішав із висновками. - Бейтс підвівся на ноги. - А зараз, нам всім потрібно піти спати. Завтра рано вставати.