"Кожна загадка яка має своє рішення, чекає, поки детектив розкриє всі таємниці, що ховаються в її тінях."

                            🩸   🩸   🩸

                         Сцена перша

   12 грудня, місто Елінд. Сонце тихо пробивалося крізь штори й розливало блідий промінь по кімнаті Бейтса. Він піднявся з ліжка, відчуваючи холодну підлогу під ногами. День суду над Джоном Евансом нарешті настав, а він відчував тиск від цієї вагомої відповідальності.

   Перебуваючи у своїй кімнаті, мисливець  намагався зібрати всі мозаїчні шматочки інформації, які йому вдалося зібрати протягом цілого часу. Він переглядав свої записи, знову й знову читав свідчення, шукав зв'язки, пропущені деталі, які могли би вести його до правди.

   Неспокій пронизував його душу, а його розум працював на повний оберт. Кожна деталь була важливою, кожен звук, кожне слово, кожен рух. Він мав відчуття, що від нього залежить з'ясування істини, а ця істина була важлива для всіх - для сім'ї Портерів, для Джона Еванса, для справедливості.

    Стоячи біля вікна, чоловік вдихав свіже морозне ранкове повітря, намагаючись зосередитися й знайти внутрішню міць для того, щоб протистояти випробуванням цього дня. Він зважив, що має продовжувати своє розслідування, має відшукати ще одну частинку пазла, яка допоможе скласти повну картину.

   Раптово задзвонив мобільний, привертаючи увагу Бекхема. Швидкими кроками він підійшов до тумбочки біля ліжка, сповнений цікавості, що криється за тим дзвінком. На екрані телефону засвітився знайомий номер. Бейтс впізнав його з перших секунд та зняв трубку. 

- "Бейтсе, доброго ранку." - це був офіцер Рекка Колінз.

- І тобі доброго. - сказав мисливець. - Дай вгадаю, ти дзвониш мені, тому що дізнався про щось важливе?

- "Який ти здогадливий. - роздратовано промовив офіцер та видихнув. - Вчора, поки ми проводили допит, мої підопічні вивчили наближення родини Портерів та їх самих."

- І що там? - знівечений він чекав на відповідь.

- "Тобі сподобається." - Рекка відповів таємничим тоном.

- Не тягни кота за яйця!

- "Виявилось, що Ян не був випускником школи, він першокурник. Навчався погано, багато прогулював, деканат схилився до того, щоб відрахувати хлопця вже з першого курсу."

- Ах же маленька, зрадлива, брехлива морда! - Бекхем відчув легку хвилю обурення, поєднану з натяком на гумор.

- "Думаю, що це Хаул попросив його так сказати." - впевнено проговорив Колінз.

- Що тебе наводить на ці думки? - зацікавлено запитав мисливець очікуючи нової інформації.

- "Ми дещо розкопали по його минулому, ти здивуєшся."

- А ну.

- "Хаул Флорес, це ...... ... ......." - офіцер розкрив нову таємницю, яка привела Бекхема у ступор.

- Йосип драний. - він випустив короткий вигук обурення та роздратування, відчуваючи невизначену комбінацію сили й злості.

- "І ще одне, ми допитали Пеггі Маклейн, подругу Тріши" - продовжив Рекка.

- Щось дізналися? - Бейтс акуратно підсунув вухо до телефону, намагаючись зосередитися на наступних словах.

- "Так. Тріша їй сказала, що обдурила одного чоловіка. Ніби вони переспали й тепер вона буде його цим шантажувати."

- Невже це вона Джона мала на увазі? - мисливець відчув, як його думки почали з'єднуватися, підказуючи можливий зв'язок між виявленими фактами.

- "Звісно його. Вона ще сказала, що цей план придумала разом зі своїм старшим сином Бартом, так як їм не вистачало коштів для життя у Sugar Land." - Колінз передав ще одну шокуючу деталь.

   Бейтс замислився на мить, його розум працював на повних обертах, з'єднуючи кожен шматочок інформації, щоб сформувати повну картину злочину. Він відчував себе схожим на ловця загадок, який розплутує складну сітку злочину та маніпуляцій. Емоції кипіли в його серці, змішуючись із силовим потягом розкрити правду.

- "Я тобі скину файл із усім про що ми дізналися, прочитай його."

- Знаєш, я не очікував, що вже з самого ранку дізнаюсь стільки інформації, особливо такої. - здивувався Бекхем.

- "Та, я вмію дивувати." - відповів Рекка з привітною насмішкою в голосі.

- Ха-ха-ха! - засміявся мисливець. - Це точно! Можливо ми сходимо на каву? - іронічно запропонував він.

- "На яку каву? Бейтсе, у тебе немає шансів, я кохаю свою жінку." - засміявся офіцер.

- Я теж кохаю свою жінку.

- "Хоч у чомусь ми схожі."

- А як же наш неповторний розум?

- "Давай вже, чекаю на суді."

- Тікаєш... Гаразд, при зустрічі спитаю ще раз!

- "Добре! Бувай!" - Колінз закінчив розмову з легкою насмішкою в голосі.

- Ага, побачимось! - Бекхем промовив прощальні слова, закінчуючи телефонний дзвінок з офіцером.

   Розмова дала йому більше зрозуміти, але все ще залишалося багато запитань. Він відчував, що захована правда все ще далеко від нього, його думки були занурені у глибокий лабіринт таємниць, який потребував розгадування.

                             🩸   🩸   🩸    
    
                           Сцена друга

   Бейтс із легкістю рухався по затишній кухні, де пахло свіжою кавою та стояв запах смачного сніданку. Лізі сиділа біля вікна, дивлячись на засніжений двір. Її кучеряве  волосся спадало на плечі, а її блакитні очі сумували. Чоловік підійшов до неї та поклав свою руку їй на плече.

- Лізі, у мене є гарні новини. - сказав Бекхем з посмішкою на обличчі.

   Жінка обернулася до нього з питанням у очах, показуючи свою зацікавленість.

- Мені тільки що дзвонив офіцер Рекка та повідомив про дещо. - продовжував він. - Джон Еванс не мав сексуальних стосунків із Трішою Портер.

- Що?... - Лізі не могла повірити у те що тільки почула. - Це правда?

- Так. - підтвердив мисливець. - Це був план Тріши та її старшого сина Барта, щоб шантажувати його.

- Боже мій...

   Лізі переповнювали сумніви та непевність, її серце боліло від нерозривного парадоксу почуттів. Вона кохала Джона неабияк, але часто піддавала сумнівам його кохання до неї. Інвалідність ставала тим чинником, який створював туманні хмари недовіри її до себе.

   Кожна ніч була баталією між її реальним станом й непохитною мрією. Ліжко ставало місцем, де вона переходила з обмеженого світу у світ можливостей, де вона стояла на своїх ногах, бігала, могла берегти свою родину. Але ранок завжди знову приводив її до реальності, де інвалідне крісло чекало на неї.

   Лізі хотіла бачити Джона щасливим, і вона почувала себе зобов'язаною зробити його життя кращим, якби це було можливо. Але думка про те, що її інвалідність може стати причиною його не вірності, не давала їй спокою. Вона відчувала себе неповноцінною, як жінка, яка не може дати йому дітей, хоча дуже цього хотіла.

   Серце розривалося на частини, коли вона думала про те, що вона не в змозі задовольнити його так, як це могла б інша жінка. Вона готова була його відпустити, якби тільки це зробило його щасливим. Але одночасно, вона не могла уявити своє життя без нього, він був для неї всім, ідеальним партнером, другом та коханим.

   Ті зустрічі з Джоном, коли він говорив їй, що вона неповторна і, що вона - його справжнє кохання, створювали у ній суміш емоцій. З одного боку, це запалювало її серце надією та щастям, але з іншого, спонукало задуматися: "Чи може це бути правдою?"

   Жінка відчула, як сльози збиралися в її очах, змиваючи сумніви й забуті думки. Та незважаючи на все, вона знайшла сили повірити у Джона, в його слова, і зрозуміла, що тепер, коли вона знає правду, це тільки зміцнить їхні стосунки. Її кохання до нього стало ще міцнішим, й тепер вона була впевнена, що вони переможуть усі перешкоди. Вона вирішила побороти свої страхи та сумніви, бути сильною для Джона й для себе, і вірити, що разом вони зможуть подолати будь-які труднощі, які підкидає життя.

- Ох, Бейтс, дякую! - вона розкрила руки для обіймів.

   Жінка вдихнула з полегшенням й на її обличчі з'явилася щира посмішка. Вона намагалася не замислюватися про той страшний день, коли втратила свою родину, але тепер ця хмара зникла з її серця. Лізі знала, що може вірити у свого чоловіка, і це надихало її на новий початок.

- Ти можеш бути впевнена, що Джон кохає тебе всім серцем, - сказав Бейтс, погладжуючи її спину.

- Я знаю... - відповіла Ліза, стримуючи свої сльози. - І я теж його кохаю...

- Розвели гамір зранку... - Донна появилася сонна біля дверей. - Мені такий файний сон снився...

- Прокидайся й співай дівчинко! - чоловік підійшов до неї та легенько вдарив по спині.

- Ай! - викрикнула вона. - Ну чому з самого ранку...

- У мене гарні новини! - посміхнувся він.

- Ти знаєш хто справжній вбивця?

- Ну, до цього я ще не дійшов. Але тепер точно знаю, що Джон не зраджував Лізі.

- Фух... А я вже думала над тим, щоб наслати на нього порчу. - спокійно промовила дівчина  підходячи до чайника із гарячою водою.

- Порчу? - перепитав Бейтс. - На що?

- На пронос. - відповіла вона наливаючи собі кави у чашку.

- Серйозно? - здивувався він. - Не знав, що ти у нас відьма.

- Ха-ха, дуже смішно. - награно засміялась Донна. - Одне важливе питання до тебе.

- Уважно слухаю, дівчинко, що таке?

- Скоро почнеться засідання. Як ти будеш захищати Джона, якщо ти ще не знаєш хто справжній злочинець?

- Ще не ясно, мені не вистачає останньої частинки мозаїки, щоб скласти цілу картину. - відповів мисливець розводячи руками.

- Надіюсь ти зможеш її знайти... - тихо промовила Лізі та виїхала з кухні.

   Бейтс повернувся до своєї кімнати, до початку суду залишалася п'ять годин. В тихому приміщенні, під покривалом тиші, мисливець поклав голову на подушку, та закрив очі. Його розум був заповнений заплутаними думками, а серце почало битися так, наче воно теж хотіло взяти участь у розслідуванні. Сніг ледь чутно стукав у вікно, створюючи тихий, монотонний ритм.

   Перед його внутрішнім зором проносилися фотографії з місця злочину, обличчя свідків, документи та докази, які треба було зібрати, щоб врятувати Джона Еванса. Іноді, коли його думки стають занадто невпорядковані, він звертав увагу на звуки снігу, на кожен його стук у вікно. Він намагався зосередитися на цьому ритмі, сприйняти його як символ спокою, що допоможе розчистити мозкові клубки. У такі моменти, коли він не може скласти пазл разом, він згадує про свою кохану дружину...

   Чоловік відчував тепло Марі в своїх спогадах, але разом із цим приходила й туга. Смуток накривав його серце, коли він знову згадував їх спільні моменти. Вона була його опорою, його джерелом сили, його найближчою подругою. Так багато разів вона рятувала його від безодні, де можливо заблукати в своїх справах.

   Тепер, коли вона пішла, залишившись у цьому світі лише у спогадах, він відчував себе  беззахисним. Так багато болю та втрати, яку йому довелося пережити. Але він не зупинявся, навпаки, став сильнішим, боровся за справедливість у цьому жорстокому світі. 

   Марі завжди була поруч з ним у важкі моменти, вона підбадьорювала його та вірила у його здатність розгадати справи, як ніхто інший.  Сльози потихеньку котилися йому по щоках, але він змушував себе залишатися сильним, яким його знали інші.

   Пам'ять Бекхема поверталася до спогадів про їхнє щасливе життя разом. Вони планували майбутнє, ділитися радощами й горем, будували родину, яку вони обоє так сильно прагнули. Але трагедія забрала її від нього. Він засмучено посміхнувся, згадуючи, як Марі завжди бажала, щоб він залишався відчуженим від темних сторін життя мисливця, але сьогодні, розгадуючи цю справу, він був змушений зануритися в темряву загадки.

   Згадки про кохану сприяли заспокоєнню його нервів. Бейтс зітхнув, спробувавши упоратися з емоціями. Він знав, що справа з Джоном Евансом була ще більш складною, ніж він очікував, але тепер це стало для нього ще більш особистим завданням. 

   Засмучений та одночасно збуджений відчуттям виклику, він повільно підвівся й знову оглянув документи. Кожен факт був важливим. Час стікав, але він не міг просто сидіти склавши руки.

- (Що в мене є?) - мисливець повторив про себе.

   Його розум працював на повних обертах, намагаючись виявити зв'язки між всіма фрагментами інформації. Він переглядав свої записи з допитів, уважно аналізуючи кожне слово. Маленькі деталі, які здавалися незначними, могли мати велике значення.

   Тривалий час він аналізував всі факти, спробував зібрати всі карти в єдину картину. Деталі більше відкривалися перед його очима. Все було так заплутано, але він знаходив закономірності, що поєднували всю  інформацію.

- (Ян Портер брехав.) - це було остаточно.

   Він розумів, що історія, яку Ян розповів журналістам, була лише вигаданою. Він змусив себе пригадати деталі з Янового допиту й порівняв їх з іншими свідченнями.

- (Хаул Флорес постійно біля Яна.) - він продовжив свої міркування.

   Чому вони так близькі, особливо в контексті цієї справи? І чому Хаул так активно допомагає Яну?

- (Третя деталь - хлопець, який розповів про план злочину.) - але це теж виявилось брехнею.

   Після дзвінка, Рекка Колінз надіслав Бекхему файл, де писало, що Адам Хіпп, який являється другом Яна, помер три місяці тому. Тому, той хлопець, із яким вони зустрілися брехав. Можливо, він був просто лівим хлопцем з вулиці, якому заплатили велику суму грошей, щоб той сказав все за планом. Але хто йому заплатив?

- Хто за цим всім стоїть? - промовив він, подумки розгорнувши перед собою всі деталі.

   Чоловік сконцентрував свою увагу на підозрілих особах, які були пов'язані зі справою. Йому потрібно було з'ясувати мотив та сценарій злочину. Який може бути мотив у злочинця?

- (Впевненість, що після смерті Тріши, він зможе забрати велику суму...) - по документам які лежать на столі, можна зрозуміти, що Тріша хотіла застрахувати своє життя на п'ятдесят тисяч гринців, але їй відмовили.

   Барт та Ян єдині хто знав, що страхування немає. Але іншим жителям Sugar land вони казали, що все пройшло добре, і якщо щось станеться з їхньої матір'ю, то вони не залишаться із голою дупою. 

- (Ха, і хто тепер треться біля Яна, бо думає, що в нього є ті гроші?) - його голові склалися пазли, які поступово складалися в єдину картину. - Я викрив тебе.

   Він був певен, що з'ясував злочинця, який хотів підставити Яна, й тепер лише питання часу, коли він зможе довести це перед судом.

   Мисливець відчуває, що знаходиться на вірному шляху, й справа вже не така безнадійна, як раніше. Тепер у нього є ключ до розкриття таємниці, він не зупиниться до тих пір, поки не здобуде справедливість для Яна та його сім'ї.

                             🩸   🩸   🩸

                           Сцена третя

   Годинник у кімнаті проголосив своє відбиття четвертої години, але час ставав дедалі менш помітним в усій тій великій плутанині почуттів та подій. Бейтс, Донна та Лізі знали, що перед ними важливий момент - час суду, який вирішить долю Джона Еванса, Яна Портера та всієї цієї історії.

   За вікном вже вдруге протягом цього дня падав сніг. Сніжинки падали з неба, затуляючи вулиці й даючи місту своєчасну атмосферу загадковості та таємниці. Біла ковдра приховувала сліди попередніх днів, ніби стираючи минуле, роблячи чистий аркуш для нових початків.

   Прибувши на місце призначення, Бекхем відкрив багажник автомобіля, витягнувши з нього інвалідне крісло. Зі співчуттям та невидимою рішучістю в очах він допоміг Лізі сісти. Її очі віддзеркалювали вдячність, вона почувала себе захищеною на тлі незвіданого.

   Разом вони увійшли всередину будівлі, де вже розгорталися процеси суду. Повітря пронизувала напруга та очікування. Усі ці емоції віддзеркалювалися на обличчях людей, які були присутніми на місці. І хоча сніг падав за вікном, тут, всередині, була своя зовсім інша погода - атмосфера напруженого розслідування та судового процесу.

   Кожен крок Бейтса підсилював його відповідальність перед справедливістю. Він знав, що цей день може принести непередбачувані повороти, але також він відчував силу єднання та визначеності. Сніг продовжував падати за вікном, але чоловік був готовий крокувати вперед, долати труднощі та розкривати таємниці, навіть якщо це вимагатиме від нього ще більше напруження та ризику.

   У просторій залі суду панувала напружена тиша, яка змішувалася з атмосферою очікування та нервовості. Величезний зал розділявся на ряди, де сиділи глядачі, журналісти та інші зацікавлені особи. Всі вони очікували на початок судового процесу, який ставив під питання долі Джона Еванса - відомого судмедексперта.

   Три судді сиділи на піднятому майданчику, виражаючи серйозність та суворість свого статусу. Їхні робочі місця були обрамлені великими дерев'яними стійками, а їхні розсуди вирішували долі людей.

   На лаві для свідків знаходилися три жінки та чотири чоловіка. Їхні вигляди були напруженими, а обличчя виражали змішані почуття - страх, невпевненість, можливо, навіть розчарування. Чи Джон дійсно винен, чи ж є тут якась прихована правда, яку слід розкрити?

   Відчутну напругу атмосфери підсилював темний імпозантний інтер'єр залу. Високі стелі, стіни з дерев'яними панелями, важкі меблі - все це надавало залу особливу вагу серйозності. Великі вікна з глибокими паркетами пропускали слабке світло, створюючи гру світла й тіні на підлозі.

   Більше ніж просто судовий зал, це було місце, де розгорталися долі та майбутнє тих, хто був тут присутній. Нерви напруженої публіки віддзеркалювалися на їхніх обличчях. Судова справедливість мала вирішити, чи настане врятування, чи кара для тих, хто був звинувачений.

   Джон сидить за столом в наручниках.

- Джоне! - Бейтс підійшов до друга, та сів біля нього.

- Ох, Бейтсе! Мені страшно, я зараз вмру!

- Не хвилюйся! Я знаю, хто справжній вбивця!

   Мисливець зайняв своє місце біля підозрюваного, яке зазвичай належало адвокату. Він сів спиною до глядачів, але з відчуттям великої відповідальності. Він знав, що сьогодні його здатність розкривати правду та виявляти деталі стане вирішальною. Його руки лежали на столі, й він пристрасно дивився перед собою, готовий прийняти виклик.

   Донна та Лізі сіли на задні місця в залі, спостерігаючи за тим, як розгортається судовий процес. В їхніх очах було помітно хвилювання та тривогу. Донна тримала Лізі за руку, намагаючись передати їй спокій та підтримку. Для Лізі це була не лише справа в суді, це було випробуванням її вірності взаємин з Джоном та власної внутрішньої сили.

   Великий годинник на стіні відзначав наближення часу судового засідання. Секунди мовчазно пливли, й атмосфера зосередженості в залі зростала. Закінчення цього процесу вирішувало долю не лише підозрюваного, а й тих, хто стежив за ним зі своїми надіями, страхами та сподіваннями.

- Я оголошую початок суду над підозрюваним Джоном Евансом... - почав головний суддя.

   Судовий момент настав. Судді встали зі своїх місць, заспокоюючи гомін аудиторії. Бейтс піднявся, готовий зіграти свою роль у розгадуванні цієї складної головоломки. Й тоді, з метою справедливості та розкриття істини, він поклав руку на стіл перед собою, готовий до боротьби в ім'я правди та справедливості.

- Чи готова сторона обвинувачення?

- Так. - відповів Флорес.

- Чи готова сторона захисту?

- Так, суддя. - заявив Бекхем.

- Сторона обвинувачення може почитати. Прошу вас, Хауле, виходьте.

- Добре... - як тільки прокурор хотів піднятися, першим встав Бейтс та підійшов до суддів.

- Перше ніж Хаул почне, у мене є нова інформація. - промовив він. - Якщо дозволите, то я би хотів відразу заперечити все, що скаже прокурор. - звернувся він до першого суді.

- Що це за заяви такі, Бейтсе? - вигукнув Флорес. - Ти просто тягнеш час! У мене є докази, що вбивця це - Джон Еванс, і ти їх не спростуєш!

- Всі твої докази - це клоунада. - саркастично сказав мисливець. - Але мені не смішно, бо я знаю справжнього вбивцю.

- І хто ж це? - схвильовано запитав прокурор.

- Це ти.

   Після слів Бейтса, зал суду на мить поглинула мовчанка, що була настільки щільною, що могла здатися навіть важкою. Від цих несподіваних слів на обличчях присутніх відбився шок, самі судді обмінювались здивованими поглядами.

   Хаул Флорес наразі не приховував свого розгнівання. Його вираз обличчя віддавав гнівом та роздратуванням. Всі його плани, усі його старання добитися своєї мети зруйнувались під ударами мисливця. Ян Портер, який сидів понуро, вже не мав сил висловлювати свої думки або спростовувати звинувачення. Він німо дивився на свої руки, навіть не намагаючись відігратися від звинувачень.

   Бекхем стояв там, впевнений та безстрашний, його усмішка показувала, що він вірить у свої слова й не збирається відступати. Він спрямував свій погляд на Хаула, а його очі виражали виклик та готовність приймати будь-які випробування.

   Атмосфера судового залу стала суцільною напругою та незвичним очікуванням. Всі чекали, як розгорнеться подальша дія, як відповіді на запитання принесуть нові деталі, а мозаїка цієї складної справи почне збиратися в єдину картину правди.

- Що ти кажеш?! - вибухнув прокурор. - Зовсім з глузду з'їхав?!

- Я знаю, що Хаул Флорес - це колишній чоловік Тріши Портер та батько Яна. І знаю, як провернув цей злочин.

- А те, що Джон трахався з Трішою тобі нічого не говорить?!

- Ой, не хвилюйся, цього не було! Це був підлий план Тріши та його старшого сина Барта, щоб шантажувати його!

- Боже мій... - видихнув Еванс.

- Хауле, сядьте на місце, і давайте послухаємо пана Бекхема. - наказав третій суддя.

- ... - Флорес мовчки сів за стіл поруч із Яном Портером.

- Дякую вам. Ну що ж, слухайте правду! Все, що розповідав Ян, і те, що показували по новинах, чиста брехня! Хаул Флорес, схоже, майстерно запланував свій злочин.
   Давайте повернемося назад у часі, до цього жахливого вечора, коли сім'я Портерів відзначала спільний час. Вони разом пішли у ресторан для святкової вечері, свічки створювали затишну атмосферу, а торт був прикрашений вишукано, мов для справжньої святкової установки. Все це створювало ілюзію щасливого моменту, в якому неможливо було передбачити жахливий вибух подій, що мали настати.
   Хаул, певно, стежив за кожним їхнім рухом, мабуть, з далека спостерігав, як вони радіють, діляться посмішками та сміхом, думаючи, що ця ніч є просто ще однією радісною сторінкою їхнього життя. Але він знаходився в підступному очікуванні, готовий виконати своє жорстоке завдання.
   Але він діяв не один, разом із ним був спільник, який спостерігав за їхньої вечерею з машини на стоянці.
    Потім, зійшовши нічним часом, він тихо вплив у будинок, мов привид, готовий розправитися з жителями безжально. Там, під покривалом темряви, він чекав свого моменту, з рукою на зброї. А коли звуки кроків наблизилися, коли двері відчинилися, він вже був готовим застрелили всіх, готовим знищити життя, які він вважав непотрібними.
   Коли сім'я приїхала додому, Хаул, знаючи, що чекає на них в будинку, побіг назад до автомобіля, сказавши, що йому потрібно взяти свій мобільний телефон.
   Першим застрелили Барта, як тільки він зайшов до будинку, він впав мертвим біля дверей. Потім застрелили Трішу, вона лежала на порозі дому.
   Але Ян, почувши шум, прийшов у бік вхідних дверей, намагаючись захистити свою родину. Неочікуваний вистріл спільника не тільки просто поранив Яна, але й зірвав план Хаула. Але його це не зупинило, він використав рану Яна для того, щоб мати контроль над ситуацією, вбивці вдалося втекти, але Хаул залишив за собою загрозу, шантажуючи власного сина. Він казав, що йому говорити. Це він запропонував йому зробити Джона винним.
   Таким чином, Хаул став ниткою, яка тягнула всі ці жахливі події, завдавши біль та руйнування невинній сім'ї, й зберігаючи свою таємницю з використанням страху та шантажу.
   У Хаула Флореса були вагомі підстави вважати, що йому вдалося замаскувати вбивство, але Рекка Колінз почав сумніватися, що злочин став наслідком невдалої крадіжки.
   По-перше, за його словами, ящики комода були висунуті, але не прорізані. Доказів злому не було та єдине, що зникло в будинку, це... Нічого.
   Невдовзі офіцер поліції Елінду згадав, що його викликали в будинок Портерів один раз, два роки тому, щодо звинувачень у тому, що Хаул погрожував життю Тріши.
   Сюжет, в якому Адама Хіппа було завербовано стрільцем, суцільна брехня. По словам цього хлопця, він був другом Яна, але, як виявилось, справжній Адам помер. Він поділився одним із планів, який виклав мені та офіцеру Колінзу, який вони з Хаулом обговорювали, було точне відображення злочину.
   Хаул Флорес вивів злочин на новий рівень хитрістю та безжалісністю, організувавши жахливу трагедію, що мала стати кінцем для невинної сім'ї Портерів, ну, не зовсім невинної. Він зловісно спланував цей злочин, розраховуючи на те, що його план пройде не помічено.
   Запрошуючи всю родину на святкову вечерю, яку Портери прийняли як радісний момент в їхньому житті, Хаул зворушено розігрував роль батька, який пишається досягненнями свого сина Барта. Але за цією веселою фасадною маскою ховалася моторошна інтрига.
   Нажаль, ім'я спільника я не знаю, він просто був обраним ним для виконання сумнівних завдань. Спостерігаючи з припаркованої  машини, він був допоміжною ланкою в цій злочинній мозаїці. Спільник незабаром непомітно проник у будинок, використовуючи отриманий ключ й вимкнувши сигналізацію за допомогою коду, який йому передав Хаул. Так він зробив шлях вільним для подальших дій.
   Це оманливо-приємна вечеря мала перетворитися на кошмар, коли брутальний злочинець, залишений безсередньо на місці злочину, мав завершити життя трьох невинних людей... - видихнув Бейтс та глянув на прокурора. - Я впевнений, що ти вбив свого спільника, щоб не ділиться із ними грошима, які б ти міг получити після смерті Тріши. Що ти на це скажеш?

- Ха-ха-ха! - Хаул гучно засміявся. - Так! Я його застрелив та скинув у річку! Я люблю гроші, вони мені більше були потрібні! І, що більше тим краще! Барт не був моїм сином, тому я не відчуваю сорому по його смерті! Тріша була закінченою повією, я радий, що вона померла!

- Ой, а ти не знав? От невдача, ти би нічого не получив, бо життя Тріши не було застраховане. Ти планував вбити своїй синів, щоб гроші не перейшли їм! Ти просто, нікчемне людисько із підвищеним его, тобі навіть психотерапевт не допоможе!

   Після незворушного й детального пояснення, повітря в залі наповнилося мовчанням, що заволоділо усіма присутніми. Пройшло кілька хвилин, коли всі присутні в аудиторії, включаючи суддів, свідків та звичайних слухачів, застали себе в огиді від відкриття цих підступних дій. Історія, що виглядала перед ними, залишила сильний слід у їхній уяві.

   Очі глядачів переповнювалися різноманітними почуттями: від розгнівання до здивування, від засмучення до співчуття. В цьому моменті вся кімната знаходилася в хвилюючій напрузі, й навіть камери, які зафіксовували події, могли передати лише німу дивовижну картину здивованих облич.

   Ця драматична тиша створювала відчуття вагомості подій, що розкривалися, й спонукала всіх присутніх роздумати над тим, які вони мають наслідки для всіх життів, замішаних у цю заплутану історію.

- Прокурор Хаул, те, що тільки що сказав пан Бекхем, правда? - запитав другий суддя.

- ... - у відповідь той промовчав.

- Я впевнений, що Хаул соціопат, який нічого не відчуває, маніпулятор й патологічний брехун. - добавив мисливець. - Його зовсім нічого не хвилює. Він народився таким, а не тяжкі обставини на нього вплинули. Я маю намір добиватися смертної кари.

   Флоресу поставили довгоочікуване питання...

- Навіщо?

- Я насправді не знаю кращого терміну для того, щоб описати як я почувався, крім того, що я був на автопілоті. - сказав він. - Я навіть не усвідомлював себе.

- Вибачте звісно, але його слова, це повне лайно. - вимовив Бейтс.

- Невже ти не віриш, що людина дійсно може жалкувати про те, що зробила?

- Звичайно вірю, але тільки не ти. Я думаю ти шкодуєш, що тебе спіймали, а тепер ти тільки хочеш уникнути смертної кари.

- Поліціянти! Заберіть Хаула Флореса, він оголошується винним у вбивстві двох людей та замаху на вбивство! - головний суддя стукнув молотком, всі у залі піднялися зі своїх місць та стали плескати руками, вітаючи звільнення невинного.

   Джона Еванса випустили з-під наручників, й його перше діяння було підійти до своєї довгоочікуваної коханої, Лізі. Не витримавши, вони обійнялися з такою силою, наче це було відчуття повернення до життя, після довгих днів пекла. Руки їхні злилися, наче дві частини, що повернулися одна до одної.

   Їх обійми та поцілунки були не тільки вираженням їхньої невимовної радості, але й символізували сильний дух кохання, що переживав випробування. Лізі відчувала, як її серце б'ється в грудях нарешті, знову повноцінно.

- Повертаємося додому? - промовила заплакана жінка.

- Звісно кохана... - відповів чоловік та ще раз поцілував її.

- Як я рада, що все закінчилося добре! - вигукнула Донна.

- Коли здається, що надія вже померла, справедливість може воскресити її з попелу. - сказав Бекхем підходячи до своїх друзів.

- Твої слова? - скептично запитав Джон.

- Я десь вичитав. - зізнався чоловік. - Але погодьтесь, цитата крута.

- Ха-ха-ха! - засміялась Лізі. - Погоджуюсь!

- Одна ти мене розумієш!

- Давайте краще відсвяткуємо! - запропонувала дівчина. - Я хочу їсти!

- Я теж! - підтримав її мисливець.

- В ресторан? Я пригощаю! - сказав Еванс.

- Поїхали!

   Сміючись, вони разом вийшли з зали суду та направились до машини.

   Цей довгий та важкий день підходив до свого завершення. Золотавий відтінок зимового сонця поступово зникав за горизонтом, осяяне небо переходило у відтінки темних та пурпурових кольорів. Через засніжені вулиці міста, що вражали спокоєм, наставав момент відходу до нічної тиші.

   Холодний повітря обгортало вулиці, поступово приносячи відчуття свіжості та спокою. Світло ліхтарів починало процвітати в темряві, будучи маленькими точками світла в цілому полотні ночі. Все довкола заспокоїлося, готуючись відпочивати після цього напруженого дня.

    Тиха ніч ходила вулицями, наче спокійне дихання міста. Вітерець обіймав будинки та дерева, розносячи легкий пахучий аромат зимових засніжених дерев. Й саме у цій темряві та спокої, заселеній ватними сніговими кучугурами, день знайшов свою кінцеву точку, готуючись віддати місце спокійній, затишній ночі.

                             🩸   🩸   🩸

   Присяжним знадобилося понад десять годин, щоб ухвалити рішення. Хаула Флореса було засуджено до смертної кари через ін'єкцію.

   Під тяжким натиском судового процесу, коли вирок мав бути винесений, Ян Портер опинився в абсолютно незвичній для нього ролі свідка. Його очі висвітлювали глибоке занепокоєння, коли він спостерігав, як Хаул Флорес благав за своє життя перед судом.

   Батько Яна, засуджений за жахливі злочини, не міг нічого зробити, щоб запобігти, став об'єктом співчуття сина. За метушливими та навіть слабкими діями, Ян в цей момент стояв твердо, обіцяючи батькові підтримку. Та відповідь був – вироком смерті.

   Слова судді про те, що винесений вирок неможливо змінити, заглибились в душу Яна, залишивши гірке почуття обурення та безсилля. Це було справжнє випробування для нього – дивитися, як його батька відбирають, та немає жодної можливості врятувати його. Ян обіцяв бути поруч з батьком до кінця, незважаючи на важкі обставини.

   Неймовірно, але Ян Портер залишається непохитним у своїй здатності прощати. Він навіть написав книгу "Вбивство Сім'ї", в якій описує біль, сльози та віру, які допомогли йому пройти через усе це. Присвята в книзі звучить так: "Батьку мій, я люблю тебе. Я тобі пробачаю."

              КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ СПРАВИ