"Все, що вам потрібно, це злочин, детектив і рішення"

                             🩸   🩸   🩸

                          Сцена перша

- Той телефонний дзвінок був правдою...

   Бейтс Бекхем, Донна Мур та Ватсон стояли поруч із мертвим тілом Пуаро, розташованим на білому камені під дзеркальною гладкістю підлоги. Чоловік, який лежав перед ними, мав зігнуті руки та незвичайно пригнічений вигляд на обличчі. Кров була розлита навколо тіла, утворюючи густе, червоне коло. Відблиски світла коричневої, дерев'яної підлоги, додавали сюрреалістичний ефект до цього жахливого кадру.

   Бекхем і Мур стояли німі, спостерігаючи за мерцем зі здивуванням та огидою. Погляд їхніх очей мовчки ділився на зв'язану хвилями шоку та переляку. За коридором вони чули тільки свої страхливі серцебиття та монотонний звук годинника, який відбивав кожну секунду непрогнозованого кінця.   

   Це був котедж, який колись виглядала настільки привітним та гостинним. Однак, тепер, він перетворився на місце злочину, де кожен крок та кожен подих ставали потенціальною загрозою для життя.

- П-п-поліція... Я зараз же дзвоню в поліцію! - Ватсон вибіг з котеджу, обережно ступаючи на слизькому порозі. Він поспішав, його серце билося від емоцій, і в його диханні було нестача повітря. Але раптово він втратив рівновагу, не встиг зупинитись і не витримавши ноги, впав, задавивши поріг своїм тілом.

- Зачекай, Ватсоне! - вигукнув мисливець. - Поліцію ми, звичайно ж, викличемо, але спершу ми маємо дещо прояснити. - Бекхем повільно підніс руку до обличчя, а очі його зосередилися на наручному годиннику, який був пристрійманий на його зап'ясті. Через скло він побачив, як стрілки маленького дисплея плавно пересуваються одна за одною, показуючи йому час.

- Ось тільки не варто в такий момент зоображати детектива! - голос Ватсона зірвався на крик. - Навіть якщо ми і почнемо розслідування, ми всеодно нічого не зрозуміємо!

- Послухай мене... - почав Бейтс. - Насамперед, будь ласка, обійди котедж, щоб переконатися, що тут більше нікого немає. І я хотів би, щоб ти звернув увагу на відбитки слідів навколо нього. Навіть у таку сильну хуртовину, якщо тут хтось був 10 - 20 хвилин тому, хоч якісь сліди, мали залишитися. Крім, того, нам потрібно дізнатися, скільки часу буде потрібно в таку погоду, щоб сліди повністю зникли. Це допоможе визначити приблизний час злочину.

- Але... Може, ми залишимо все це поліції? - голос Ватсона був невпевненим та нерішучим, і він видався трохи тремтячим.

- У такий снігопад поліція не зможе приїхати до нас досить швидко. - пояснив йому мисливець. - Ми маємо зробити все самі. Сподіваюся, ти це розумієш? - Ватсон відчув, як на нього налягає злий погляд Бекхема, який спостерігав за ним своїми гострими, пронизливими очима.

- Так. Я все зрозумів.

- Чудово! Тоді, Донно, ти теж повинна уважно оглянути все довкола. - чоловік звернувся до дівчини. - Постарайся не прогавити жодної деталі. Добре?

- Гаразд. - відповіла вона і вони розділилися.

   Бейтс, Ватсон та Донна мовчки обходили котедж, що стояв затишно серед засніжених лісів. Вони проглядали кожен куток будинку, оглядуючи кожен слід на засніженій землі. Відбитки слідів були єдиною надією для розслідування цієї справи, тож детально і уважно оглянули кожен слід.

   Вони проглядали кожен куточок, шукаючи будь-які ознаки, які могли б пояснити, що тут сталося. Вони оглядали двері, вікна, стіни, дах, кожну краплю крові, що залишилися на снігу. Тільки вітер спостерігав за ними та шепотів на вухо зимовою порою, розносячи голоси за кілька кілометрів.

                             🩸   🩸   🩸

   Бейтс знову поглянув на свій наручний годинник, його рука була покрита снігом, але це не завадило йому визначити час. Він обернувся до Донни та Ватсона, які стояли поруч з ними біля котеджу номер два.

- Схоже, що жодних слідів не залишилося. - підсумував мисливець.

- Так. Я теж нічого не знайшов. - погодився Ватсон.

   Бейтс хотів би знову зайти до котеджу, але голос чоловіка зупинив його.

- Гей, стійте! Потрібно дочекатися поліцію! - раптом, ніби хтось раптово вимкнув ліхтарі, освітлення на ґанку гасне, звук скрипу снігу викликає у всіх додаткове відчуття тривоги.

- Гей! - ззаду них пролунав незнайомий голос, мисливець та дівчина одразу обернулася на нього.

- Х-хто тут?! - зляканий Ватсон повільно повернувся.

- Це я - Ванс. - назвався невідомий.

                            🩸   🩸   🩸

                          Сцена друга

   Вони побачили молодого хлопця який стояв серед засніженої місцевості, високий і стрункий, з коричневим волоссям. Снігом крижинки з великою швидкістю кружляли в повітрі і накидалися на його голову, яку він миттєво вкривав руками. Через теплу куртку і червоний шарф, що обертався навколо його шиї, він виглядав зовсім не змерзлим.

- Ванс? - перепитав Бейтс.

- А ви хто? - запитав хлопець дивлячись на мисливця.

- Мене звуть Бейтс Бекхем. - чоловік глянув на Донну, а вона на нього. - А чому ти тут?

- Бо мене... - почав був Ванс.

- Стійте! - але його перебив Ватсон. - Цей хлопець - убивця! - його голос прозвучав впевнено. - Той голос по телефону сказав мені, що Пуаро був убитий Вансом.

- Що? - шоковано відповів хлопець. - З чого б це? Невже справді... - він швидко піднявся до вхідних дверей котеджу, відкрив двері, та побачив Пуаро вже мертвого. - Так, це... Виявляється, було правдою? Той телефонний дзвінок... - його обличчя спотворила біль. - Я подумав, що це був чийсь тупий жарт. - він закрив очі та стиснув зуби.

- Телефонний дзвінок? Вам теж хтось дзвонив? - уточнила Донна.

- Так. І вам? - хлопець розвернувся до них. - Мені зателефонував якийсь тип, який назвався "Троянським конем". - хмурячи брови, Ванс продовжує. - Я вирішив, що це почалася якась гра для членів клубу, але навіть не припускав, що щось подібне може статися насправді...

- Брехня! - вигукнув Ватсон. - Це він зробив це! А потім сховався десь поблизу... Щоб прикинутися, що щойно підійшов!

- До речі, а сам ти, хто такий? - запитав у нього Ванс, не звертаючи увагу на його звинувачення.

- Я... Називаю себе "Ватсоном". Якщо ти справжній, Ванс, то ти маєш знати це ім'я.

-  Ватсон?! То це ти тут убивця! - тепер настала його черга звинувачувати.

                             🩸   🩸   🩸

- Що це ти маєш на увазі? - звернувся до нього Бейтс.

- Мені, голос по телефону сказав, що Пуаро вбив Ватсон! - пояснив Ванс.

- Що ти сказав?! Це нісенітниця якась!

- (Що тут відбувається?) - подумав мисливець та оглянувся довкола. - (Для всього цього має бути якась причина. Безперечно...) Взагалі-то, судячи з твого зовнішнього вигляду, я зовсім не впевнений, що ти міг вбити його. Так, що, якщо подумати, цей "Троянський кінь", що нам всім подзвонив є найпершим підозрюваний. Але ти й сам можеш бути цим "Троянським конем".

- "Троянським конем" - називають різновид комп'ютерних вірусів. - сказав Ватсон хмурячи брови.

- Комп'ютерний вірус? - перепитує Донна.

- Це така шкідлива програма, яка маскується під невинний файл, а потім знищує данні зсередини. - роз'яснив Бекхем.

- Вбивця хоче нам сказати, що він сам, як комп'ютерний вірус, а якщо це так, то цілком можливо, що ти, Вансе і є той убивця! Після того як вірус потрапляє на комп'ютер він разом з іншою програмою, запускається і починає знищувати всі дані у своєму оточенні.

- Продовжуєш наполягати на своєму? Та ти й сам не зможеш довести, що ти не "Троянський кінь"!

- Ну, вистачить вам уже... - Бейтс перервав їх діалог. - Краще скажіть, якщо залишити комп'ютер не вимкненним, то через який час автоматично розірве з'єднання?

- Що... Це залежить від налаштувань підключення до мережі. У мене за замовчуванням встановлено період в 10 хвилин. - відповів Ватсон.

- Тоді виходить, що Пуаро було вбито приблизно о 00:43. - заключив мисливець.

- Що ви сказали?! - Ватсон був шокований від слів чоловіка. - Як ви змогли дізнатися точний час?

- Чи не міг би ти дійти ненадовго сюди?

   Ватсон повернувся в котедж, Ванс теж зайшов в середину, Бейтс провів їх до комп'ютера Пуаро.

- Це просто. - чоловік вказує на включений комп'ютер. - Час виходу з мережі вказано на екрані. Це сталося о 00 годині 53 хвилини. Після того як всі розійшлися по своїх котеджах, ви, як завжди, продовжили спілкування через комп'ютер, чи не так? - Бейтс дивиться на Ватсона, той киває у знак згоди. - А цей рядок на екрані показує час, коли комп'ютер розірвав з'єднання. - він показує на нижній куток екрану де вказано годину.

- Я зрозумів. - сказав Ванс. - Пуаро вбили коли він ще був у мережі, тому, якщо ми заберемо 10 хвилин, то вийде 00:43. Все дійсно дуже просто.

- Ватсоне, а чи не міг би ти показати нам текст за трохи більш ранній період? - мисливець покликав його підійти ближче.

- Знімати не буду, щоб не залишати відбитків... - він глянув на свої руки в рукавичках, та почав щось набирати по клавіатурі.

- Припустимо, що Пуаро був убитий один із членів вашого клубу... - почав Бекхем.

- Зачекайте!... - перебив його Ватсон. - Якщо це так, то я маю залізне алібі! Ось, гляньте сюди... Бачите? - вони всі схилилися над екраном монітора і побачили їхню переписку, після того як вони розійшлися. - Я саме там з ними спілкувався у чаті. І я пам'ятаю той момент, коли Пуаро відключився: він ще сказав, що до нього хтось прийшов, так що я навіть подумав, що він заговорився з цією людиною.

- А хто ще з членів клубу був у той момент з вами в мережі? - запитала Донна.

- Марпл та Сід. - відповів Ватсон. - Сід потім відключився, приблизно через хвилину після Пуаро, а ми з Марпл говорили приблизно до 01:10 години.

- Вансе... -  Бейтс звернувся до хлопця. - Тоді вас у цьому чаті, виходить, з ними не було? - він скептично на нього глянув.

- Так. - погодився той. - Я в цей час був в головній будівлі з Агатою.

- З Агатою? - перепитала дівчина.

- Саме так. Я прийшов приблизно о 22:20 і весь час знаходився в тому будинку приблизно до 01:30, коли нам зателефонувала Марпл. Якщо ви мені не вірите - спитайте Агату, що я весь час був з нею у вітальні вдох.

   Мисливець повільно підійшов до старого телефону, який був прикріплений до стіни, високо над підлогою. Він висів біля вікна, Бейтс міцно стиснув трубку в руці і натиснув на кнопку набору номера.

   Усередині головного котеджу телефон зірвався з гачка з гучним тріском. Чоловік чув, як з іншого кінця телефонної лінії до нього підключилося.

- Це Агата? - почав Бекхем.

- "Так, це Агата." - відповіла дівчина.

- Це Бекхем. Будь ласка, вислухайте мене дуже уважно. Справа в тому, що... - і він розказав їй про телефонний дзвінок, і про те, що трапилося вбивство.

- "Пуаро був убитий?" - по голосу здавалось, що дівчина була шокована, але Бейтс нахмурився.
- "Зачекайте, будь ласка!... Що це означає? Навіщо комусь знадобилося..." - вона промовчала. - "Невже це правда?! А це не може бути чиїмось жартом?"

- Послухай, Агато... - він її перебив. - Насправді, я подзвонив, щоб дещо в тебе спитати: після того, як ти залишилася одна у вітальні, чим ти потім займалася?

- "Потім, приблизно о 22:20, прийшов Ванс і ми залишалися з ним удвох, приблизно до першої години ночі."

- Зрозуміло...

- "Вибачте... А чи можна мені поговорити з Вансом?" - Бейтс передав трубку хлопцю.

- Це я, Ванс. Все в порядку. Вибач, що потурбували серед ночі...

   Бейтс стояв збоку і спостерігав за Вансом зі скептицизмом. Він уважно слухав розмову, що йшла по телефону, і відчував, що щось неспокійне та сумнівне перебувало в повітрі. Ванс говорив з Агатою, і його міміка та жестикуляція були підкреслені інтонацією, яка викликала у Бекхема підозру.

   Так, чоловік уважно спостерігав за хлопцем, намагаючись зрозуміти, що відбувається в його голові, і які його наміри. Хоча він не міг точно визначити, чого він хотів домогтися, він знаходився в стані пильності і готовий прийняти будь-які дії, які потрібно буде вжити, якщо виявиться, що Ванса не може довіряти.

- Так розумію. Добре. До зустрічі! - він зрештою положив трубку і глянув на мисливця з посмішкою. - Ну що? Тепер ви переконалися, що я теж маю алібі?

- Так. Це все повністю доводить, що Ватсон і Ванс мають алібі на момент вбивства Пуаро. Ні. Не тільки у вас, але ще й у Агати, що залишилася з Вансом. А оскільки Ватсон говорив по мережі з Марпл і Сідом, то й у них теж. Коротше тут на віллі у всіх є алібі.

- У всіх... Є алібі?

- Виходить так. Крім того, через снігову бурю ця Вільям повністю відрізана від зовнішнього світу. Іншими словами, для сторонньої людини було б практично неможливо вчинити тут вбивство.

- Тобто ти натякаєш, що це загадкове вбивство - різновид так званого "неможливого злочину"? Чи не так, Бейтсе? - уточнив у нього Ватсон.

- Так, типу того.

- Однак, я маю тобі сказати, що ти забув одну дуже важливу деталь. - на його обличчі вимальовується зловісна посмішка. - Тоді виходить, що вбивця - Спенсер.

- Спенсер?

- Він теж повинен був приєднатися до нас на цій віллі. Вансе, ти його випадково не бачив?

- Ні, не бачив. А він уже приїхав?

- Так, може бути. І з якоїсь причини він був змушений убити Пуаро. Я впевнений, що так!

- Нісенітниця собача! Він не став би цього робити! Перестань уже нести всяку дурню!

- Але, якщо подумати, то все це має сенс! Спенсер тут єдиний, хто не має жодного алібі. Чи не так, Бекхеме? Ти теж так думаєш?

- Не знаю... Я поки що ні в чому не впевнений. Тут його ніхто не бачив. Ніхто навіть точно не знає, приїхав він взагалі на віллі чи ні. У будь-якому випадку, давайте зберемо всіх у вітальні. - відповів мисливець.

- Я закрию котедж до прибуття поліції, а ви, можете йти першими.

   Бейтс, Донна та Ватсон вийшли з котеджу і зіткнулися з буревієм. Вітер віяв їм у обличчя, розкидавши їхнє волосся, а сніг падав з такою силою, що забивав у вуха. Але вони не зупинялися, бо знали, що час спішить.

   Ванс відчув тягар тиші, що спалахнула в кімнаті, коли вони пішли. Він злякався самотності, яка тепер є єдиним супутником його думок.

   Хлопець сів на диван, що стояв посеред кімнати, і зітхнув. Він дивився на стіни, на мертве тіло Пуаро, спробуючи розплутати клубок своїх думок. Він знає, що справи йдуть не дуже добре, і він, боявся, що правда може вийти на поверхню.

- Ось чорт! Якщо сюди приїде поліція, всі мої зусилля підуть прахом! Вся та брехня, що я встиг наговорити буде розкрита! 

"Ванс: Нещодавно мені надійшла пропозиція від команди "Kariyama Good Teas". Так прямо й сказали: "Що ви про це думаєте?"
Агата: Ух ти! Як круто! Це ж пропозиція з професійної ліги!
Ванс: Так. Нарешті, збувається моя дитяча мрія! Я їм сказав, що стану професіоналом одразу після університету, інакше всі у нашій університетській команді ненавидитимуть мене. Тож я трохи почекаю до випускного.

   Ванс сидів на затертому дивані в своїй однокімнатній квартирі, де повітря було насичене запахом кави та диму від його сигарет. Він переписувався з Агатою на старому комп'ютері з незакінченою пляшкою пива та стопкою порожніх пачок цигарок.

   Вхід до кімнати заблокований висипаючись мусором, який виповнив кожну дюймову поверхню. Залізні коробки, розірвані мішки і грудки різних речей створювали безладдя, де кожен крок був потенційною пасткою. На стінах, де ще були видні шматки тьмяної фарби, висіли картини і фотографії, покриті пилом і забруднені димом від запальних речовин, які відчайдушно намагалися знищити це святилище безладдя. Оголені проводи вилазили з кури розбитих електронних пристроїв, що здавалося, розсипались самі з себе, руйнуючи будь-який порядок. Кімната видалася страшною, майже містичною, і тільки срібний блиск купи монет, розкиданих по середині кімнати, свідчив про те, що колись тут була надія на порятунок, на змогу зібрати майбутній заробіток.

Агата: Ванс, ти ж навчаєшся в Університеті"К"? Це один із найкращих університетів. Ти просто супермен!"

- Ну і що мені тепер з цим усім робити?! Що? Який, нафіг, професійний футболіст? Я собі навіть роботу не можу знайти... - він поглянув на мертве тіло яке лежало перед ним. - Але кому взагалі знадобилося вбивати цього Пуаро? Не може бути! Невже це моє відношення до цього. Ні. Це навряд чи...

   Ванс вийшов з котеджу. Він міцно закрив двері і повернувся до шляху, що веде до головного котеджу. Сніг летів йому прямо в обличчя, обкурюючи гострий ніс і розтікаючись на обличчі.

   Але раптом, неподалік, перед ним появилася темна постань. На тлі білого снігу, вона виглядала як з фільму жахів, і Ванс миттєво зупинився, відчуваючи тугу в горлі. Він розглядав цю постать з панікою в очах, поки вітер змінив напрямок і здув хмару снігу, розкриваючи сумнозвісний образ.

   Чорний каптур приховував лице загадкового персонажа, і Ванс відчув, як пульс його почав битися ще швидше. Хтось тихо крокував під каптуром, і хлопець нічого не міг побачити, окрім плаща, що хитався на вітрі. Він стояв нерухомо, не знаючи, що робити, коли незнайомець швидко приблизився до нього...

                            🩸   🩸   🩸

                          Сцена третя

   Бейтс, Донна, Агата, Ватсон, Сід та Марпл знаходились разом у вітальні головного котеджу. Їм залишилося зачекати на Ванса, який вже повинен був бути. За вікном мело снігом, і холодний вітер брязкав по склу.

   Ватсон разом із Марпл стояли поруч з вікном, спостерігаючи за падінням снігу. Вони відчували прохолоду, яка проникала крізь вікно. Сніг лежав на землі, як пухнастий килим, а вітер танцював з снігом, створюючи крижані фігури на вікнах.

   Донна і Бейтс сиділи біля каміна, що тріщав і скрипів. Вони були повні очікування і з нетерпінням чекали на Ванса. Сід стояв на протилежному боці від них і глянув на годинник.

- Де ж Ванс? - запитав він, поглядаючи на інших.

   Агата тим часом сиділа біля столу з чашкою чаю і виглядала з вікна.

- Щось він затримується... - сказала вона.

- Він, мабуть, зараз із поліцією по телефону розмовляє. Хоч ми їх і викликали, але через такий снігопад вони приїдуть сюди не швидко. - відповіла Донна.

- До речі кажучи... - почав Бейтс. - Пора б усім вам розповісти вже про себе правду. Так щоб ми знали, хто ви, звідки і чим взагалі займаєтесь.

- Одну хвилиночку, Бекхеме! - вигукнула Марпл. - Ти це так кажеш, ніби ми зараз у чомусь обманюємо тебе! Так, ми дійсно не називаємо себе справжнім іменами, але це тільки тому, що ми хочемо зміцнити зв'язок між членами нашого гуртка. Тому я проти! Я відмовляюсь називати тобі своє справжнє ім'я. І я також не хочу дізнаватися про справжні імена інших членів клубу!

- Тут, взагалі-то, людину вбили. - сказав мисливець роздратовано. - Тож зараз не час думати про такі дурниці. Більше того, щойно сюди приїде поліція, вам всеодно доведеться викласти їм цілу правду. Краще розпочати прямо зараз.

- Я також нічого не скажу. - сказав Сід. - Адже ти не з поліції? Чи не так, Бекхеме?

- Я тоді також не буду. - погодилася Агата.

- Я, мабуть, теж... - добавив Ватсон. - Поліція - це зовсім інша справа. Там уже вибору у нас не буде...

- До речі, а де ще двоє: Ванс і Спенсер? Вони сюди так і не прийшли. Якось надто спізнюються! - нагадала Агата.

- Невже з ними теж сталося що-небудь погане? - занепокоялась Марпл.

- Гаразд, я піду шукати їх! - Сід підійшов до дверей. - Ей, мужик! - звернувся він до мисливця. - Ви з "лікарем Ватсоном" теж підете зі мною, добре? Хе-хе!... - він задумався та торкнувся до своєї голови. - Ось тільки, я ні Ванса, ні Спенсера раніше ще ніколи не бачив. Як вони хоч виглядають? У що вони одягнені?

- Так, Ванс, як би, в куртку якусь коричневу. - відповів Ватсон.

- Він досить високий... - сказала Агата. - Так, а ще на ньому червоний шарф! - добавила вона.

- Може бути, Спенсер зараз сидить у себе в котеджі? - припустила Марпл. - Щоправда, ні про його зовнішність, ні про одяг ми зовсім нічого не знаємо...

- Думаю, не варто нам йти туди... - сказав Ватсон. - Злочинець, напевно, він. Ні... Це точно він! Це він - той самий "Троянський кінь", що нам тоді подзвонив! - ніби переможно, чоловік підняв свою руку вверх та потім вдарив долонею по столу.

- Ні. - заперечив Бейтс. - Я не думаю, що ваш "Спенсер" міг вчинити цей злочин.

- Що? Чому це? Ти ж його ніколи не бачив. Чому ж? - спитав у нього Сід.

- Саме тому, що ще ніколи не бачив.

- Чого?... Що це ти маєш на увазі?!

- Я ніколи цього "Спенсера" раніше не бачив. Та й ви всі тут теж. Тому, навіть якщо ми припустимо, що він - злочинець, у якого немає наміру попадатися тут комусь на очі, до того, як він досягне своєї мети, я не думаю, що в нього виникло б бажання приєднатися потім до інших членів клубу.
   Проте, злочинець, який називає себе "Троянський кінь", говорив телефоном за допомогою іграшки для вечірок, щоб ніхто з нас не зміг впізнати його голос. Якби вбивцею був "Спенсер", у нього не було б необхідності робити це. Ми ж, всеодно, ніколи раніше не чули його голосу, чи не так? Тому в принципі не зможемо впізнати його ні за голосом, ні за зовнішністю.
   Загалом, особисто я думаю, що нам зараз варто не тільки піти шукати Ванса, а й зайти в кімнату цього "Спенсера". Може бути, він взагалі зараз просто спить.

- Що ж, ходімо шукати! Ватсон, Бекхем!

   Бейтс, Сід та Ватсон - вийшли з теплого та затишного головного котеджу, щоб піти на пошуки Ванса і Спенсера. Вони вирушили в погожу зимову ніч, але незабаром сильний вітер затягнув їх в свої обійми. Білий, пухнастий, крижаний вітер обвивав їх обличчя, а віхола розносила холодний до кісток подих, який вони зусиллям стримували.

   Темна ніч була настільки густою, що ледь можна було бачити перед собою. Незрозумілі звуки змушували їх часто, обережно оглядатися на навколишній ліс. Хворобливо шумлячі гілки та тріскучий сніг під ногами створювали неспокійну атмосферу. Проте, не дивлячись на ці небезпеки, вони продовжували свій шлях, рішуче крокуючи.

- ААА! - раптом, вони почули сильний чоловічий крик, який лунав зі сторони де знаходився котедж номер два. Вони хутчіш, зі всіх сил, побігли до цього місця.

- Це там! - вигукнув Ватсон, і вони побачили хлопця, який лежав на сніговій купі.

- Вансе, Вансе!... Що трапилось?! - Бейтс підійшов ближче до нього. - Хто на тебе напав? Прийди до себе! Вансе, ти мене чуєш? Вансе!...

- Мар... - промовив хлопець зі своїм останнім подихом.

- Вансе, повтори ще раз! Вансе!

- Все... - підсумував Сід.

   Так, Ванс помер. Це вже була друга смерть за одну ніч...

                             🩸   🩸   🩸

   В той же час, Донна, Марпл та Агата залишалися в котеджі, намагаючись зігрітися біля вогнища. Сильний снігопад змушував їх думати про Ванса та Спенсера, чи могли вони бути вже мертвими?

- Скажи, Донно!... - Агата підсіла до неї з правого боку, на дивані. - А Бекхем завжди такий молодець?

- Точно точно! - підхопила її Марпл та сіла з іншої сторони. - Його логіка справила на мене враження! Він виглядав практично як справжній детектив!

- Це точно! - Агата усміхнулась.

- Мені навіть на душі стало трохи спокійніше. Хто знає, що може бути в місці, де сталося вбивство. Але тепер, коли Бекхем з нами, я впевнена, він щось придумає!

- Так, він обов'язково щось придумає, Марпл. - відповіла Донна. - Бейтс у всьому розбереться... - дівчина схвильовано подивилася на вхідні двері, за вікном бурувала хуртовина, сніг бився об вікна.

                           🩸   🩸   🩸

                      Сцена четверта

- Не може бути... Це брехня! Ванс... Не може бути, щоб Ванс... Ні!

   Бейтс, Сід та Ватсон повернулись до головного котеджу, та розказали все дівчатам, що вони знайшли Ванса, але він помер...

- Схоже, що справа зовсім погана... - підсумував Сід.

- Що вони сказали? Поліція приїде? Як скоро вони будуть тут?

- Додзвонитися не вдалося. Я пробував телефон на кухні та громадський телефон... Вони не працюють! Лінії не з'єднають... Ні! Це злочинець перерізав кабель! Це все той "Троянський кінь"!

- О, ні!

- І що тепер із нами буде?... Чому це все зі мною відбувається?!

   Напруженість в повітрі була відчутна. Всі присутні дихали повільно та мовчки, знаючи, що будь-який зайвий звук може спровокувати катастрофу. Бейтс був єдиним, хто не тремтів від страху. Він стояв посеред кімнати, з повним контролем над своїм тілом та розумом.

   Усі інші присутні відчували, як страх обгортає їх тіла, мов холодний туман. Вони дивилися один на одного з підозрою, перевіряючи, чи немає серед них того, хто може бути винуватцем поточної ситуації. Час котився повільно, ніби зупинився на мить, але в кожному серці билися якісь тисячі доленьок за хвилину.

- (Одна людина тут точно злочинець.) - Бейтс продовжував спокійно спостерігати за всіма навколо, його очі майже не блимали.

   Він знаходився у своєму власному світі, де була тільки його воля та розум. Всі інші - це просто фігури на його шаховій дошці, які він може легко контролювати та перемагати. І тільки він міг вирішити, хто є справжнім винуватцем всього цього.

                            🩸   🩸   🩸

- Я ж говорю, що це була не я! - заперечила Марпл. - Чому б я раптом убила Ванса... Це неможливо!

- Але ми всі це чули. - продовжував Ватсон. - Він, безперечно, сказав: "Мар - пл". Адже так, Бекхеме?

- Ні. Я чув лише слово "Мар". І це однозначно не було повним ім'ям Марпл.

- Я теж так думаю. - погодився Сід з Бейтсом.

- А яке ще слово починається на "Мар"? - все не зупинявся він. - По-моєму, тільки "Марпл", чи не так? Хто може ще бути, крім неї? До того ж, тою людиною, що дзвонила нам по телефону, теж могла бути вона. Адже той "Жебенячий голос" був саме в неї, чи не так?

- Це зовсім нічого не означає! - сказала жінка. - Ця іграшка продається всюди. Крім того, у мене є алібі!

- Це правильно. - погодився Бейтс. - Приймати до уваги тільки останні слова Ванса і, тим більше, звинувачувати когось тільки на їх підставі буде досить безвідповідально. Як Марпл і сказала, у неї є алібі.

- Ну так і хто ж тоді, на твою думку, злочинець, Бекхеме? - в голосі Ватсона були відчутні нотки сарказму.

- Для початку, давайте перевіримо алібі у кожного з присутніх. - мисливець подивився на них, вони підтримали цю ідею. - Якщо говорити про алібі на момент вбивства Пуаро, то я з Донною на той час були весь час удвох, та й у всіх інших алібі теж є.

- Що ти сказав?! - вигукнула Марпл. - Що це ти маєш на увазі?

- Справа в тому, що коли ми прийшли до місця вбивства Пуаро, Ватсон та Ванс самі підтвердили нам алібі решти членів клубу. За їхніми словами:
   Ванс та Агата знаходилися удвох у цій вітальні до моменту вбивства, а Ватсон разом із Сідом та Марпл весь час спілкувалися у чаті. Адже це було так, панове? - Бейтс уважно на всіх подивився, і спостерігав за їх реакцією.

- Одну хвилинку! - сказав Ватсон. - Тоді виходить, що ніхто з нас взагалі не міг би вбити Пуаро. Можливо, це означає, що він скоїв самогубство? Спершу зімітував напад, а потім сам встромив собі ніж у серце?

- Ні, це не так. - мисливець похитала головою.

- Ну, а як тоді?! - розлючено промовив Ватсон.

- Злочинець використав хитрий трюк, щоб сфабрикувати собі алібі. - відповів чоловік.

- Хе! Трюк для створення алібі? Прямо справжній детектив виходить. - з насмішкою сказав Сід.

- Гаразд, давайте тепер перевіримо наші алібі на момент вбивства Ванса. - запропонувала Донна. - Ми тоді зібралися всі у цій вітальні.

- Марпл прийшла сюди приблизно на дві хвилини пізніше, ніж ми з Донною. - добавив Бейтс. - Ванса вдарили ножем, тож він втратив багато крові. Коли ми його знайшли, він був майже мертвий. Після того, як я повернувся сюди, стежив за годинником і я пам'ятаю, що тис часом, коли Марпл приєдналася до нас, та часом виявлення Ванса минуло 20 хвилин. Це означає, що вона не змогла б вбити його, за такий короткий час.

- Саме так! - схвильовано відповіла жінка. - Тому я одразу ж і сказала, що маю алібі.

- Наступним підійшов Сід. - продовжував Бейтс. - Це було за 5 - 6 хвилин після появи Марпл.

- Ну, якщо це кажете ви, то, напевно, так і є... - невпевнено відповів хлопець.

- Виходить, що до виявлення Ванса, Сід провів тут приблизно 10 хвилин. Все дуже хитко, звичайно, але його алібі цілком годиться. Наступна черга твоя, Агато. - він подивився на дівчину яка сиділа перед ним. - Ти підійшла сюди рівно через 4 хвилини після того, як прийшов Сід. Тож виходить, що у вас немає жодного алібі. Ви згодні?

- Так, це так... - вона вся спітніла від хвилювання. - Тут уже нічого не вдієш...

- А потім, після Агати, сюди підійшов і Ватсон, у якого теж немає алібі з тієї ж причини.

- Тоді виходить, що все просто! - підвівся Сід. - Вбивці або Агата, або Ватсон! Чи не так?

- Що за ідіотизм! - заперечив Ватсон. - Я - кардіолог, у якого велике майбутнє. Медична еліта! Навіщо мені взагалі це потрібно?

- Все так. - погодився Бекхем. - Але я не думаю, що одного лише  наявності алібі достатньо для того, щоб зняти звинувачення з потенційного злочинця. Вбивця напевно подбав про своє алібі перед тим як скоїти злочин. Більш того, якщо ми не подивимося на цю справу з зовсім іншої точки зору, може статися ще щось погане.

- Щось погане?... Це ти зараз про що? - схвильовано перепитала Донна.

- Коротше, я думаю, що тут можуть убити і ще когось. (Але я не дозволю злочинцеві діяти як йому хочеться. Троянський кінь!... Я обов'язково тебе викрию. Клянусь своїм ім'ям!)