"Злочинець - це художник, а детектив - це його критик."

                           🩸   🩸   🩸
  
                         Сцена перша

  За вікном лютує сильна хуртовина, яка ледь не зламує гілки дерев та підносить у повітря хмари снігу. Вітер виє як вовк на місяць, створюючи містичну атмосферу, що наповнює кімнату страхом та тривогою.

   Здавалося, що з кожним поривом вітру з-під землі виникають таємничі звуки, наче душі померлих, що вигулюються у пошуках свого спокою.

   Бейтс Бекхем, Донна Мур та Агата залишилися лишу у трьох в головному котеджі.

- А снігова буря все ніяк не вщухає... - сказала Агата. - Але вже дуже пізно, всі розійшлися по своїх котеджах, тож я, мабуть, теж піду. - вона одягла свою куртку, і тільки хотіла піти до виходу, як Бейтс її зупинив.

- Агато, я б хотів у тебе запитати ще дещо. Не заперечуєш?

- Ну, що тобі ще треба, Бейтсе?! - дівчина обернулась до нього, на її обличчі було видно роздратування.

- Ох, який у тебе зараз страшний вираз обличчя був! Невже ти підозрюєш мене? - чоловік посміхнувся. - Чи, може, у, тебе просто поганий зір?

- Так і є. У мене 1,5 на кожному оці, але без окулярів я почуваюся набагато краще. - пояснила вона.

- Без окулярів... - він замислився. - Зрозуміло.

- Так... Що ти хотів у мене спитати?

- Ну, взагалі-то це дещо про комп'ютери. - відповів Бекхем.

- Що? Про комп'ютери? - здивувалась Агата.

- Це здалося мені таким цікавим, що я подумав: "Може, й мені спробувати?". Не можеш мені показати, який комп'ютер краще купити?

- Так, без проблем.

   Вони силі за стіл. Насправді, Бейтс збрехав, щодо того, що він не знається на комп'ютерах, він просто хотів витягнути правду з Агати під час цієї розмови. Можливо, вона розкаже йому, якусь інформацію, яка може стати корисною для вирішення цього злочину.

                             🩸   🩸   🩸

- Схоже, ти єдиний, хто зовсім не стурбований, Бекхеме. - підкреслила Агата. - У такій ситуації й питати про комп'ютери...

- Ха-ха... - він ніяково засміявся. - Насправді, я вже давно хочу навчитися користуватися комп'ютером.

- Комп'ютери - це дуже просто. Тобі знадобиться щось подібне... - дівчина вирішила написати для чоловіка необхідний список, і доки вона його писала, мисливець уважно стежив за її рухами.

   Вона писала лівою рукою, значить, що вона шульга, на її правій руці, він помітив красиву обручку із червоним рубіном.

- Купивши все в цьому списку, ти легко зможеш виходити в мережу. - Агата передала йому список.

- Ага, дякую! Модем... Провайдер... А це буде дуже дорого?

- Ну, як тобі сказати... - дівчина задумалась. - У межах 200-сот тисяч гринців.

- Е?!

- Потрібно одразу брати все, що потрібно, щоб потім не виникало зайвих проблем.

- Так дорого?! 200 тисяч... Ти, напевно досить багата, Агато? - припустив мисливець. - А решта людей у вашому гуртку, швидше за все, навіть ще більш заможні.

- Так... Можливо... Але я змогла сама купити собі комп'ютер, бо влаштувалася  на підробіток.

- Що? - вигукнула Донна. - Якби я знала, що є такий дохідний підробіток, я б теж туди влаштувалася. А, що то за робота? - запитала вона.

- Я працюю на комп'ютерах. Програмістам зараз скрізь добре платять. - відповіла Агата.

- Ой, навіть так! Це тим більше не для мене...

- Програмуєш комп'ютери? Це ж так круто! - похвалив її Бейтс. - Але чи не надто важко працювати та одночасно вчитися?

- Ні, все нормально. В нашому університеті не надто суворі правила. У нас, самопідготовка.

- Що? - чоловік замислився. - (Яка самопідготовка? Таке тільки в школі буває а не в університеті... Вона, що, навчається в школі? Не може бути, на вигляд, їй не більше 20 років, щось тут не так...)

- Я стабільно та регулярно відкладала, тому й змогла накопити собі на комп'ютер. - пояснила дівчина.

- Ех!... Як же чудово!

- Донна, і теж зможеш. - підтримала її Агата.

- Слухай, адже ти, насправді, вже не навчаєшся в університеті? - Бейтс перервав їх "милу" розмову, неочікуваним питанням.

- Про що це ти? - дівчина помітно спітніла.

- Ти щойно сказала "самопідготовка". А ось будь-який студент сказав би "вільне відвідування", чи не так? А ще, у тебе на правій руці таке дороге кільце, що для "студентки" вже занадто. - пояснив мисливець.

- Ну і що з того? - Агата сильно розлютилась. - Що ти намагаєшся сказати?

- Розкажи вже, хто ти і звідки. Або, якщо не хочеш про це, то хоча б розкажи про те, що інші члени вашого клубу робили в недавньому минулому...

- Я відмовляюсь! - викрикнула вона та підвелась з-за столу. - Нехай я й не студентка! І що з цього?! Всі інші вам теж брешуть! Сподіваюся, ви це розумієте?! Але саме через це, ми всі у рівному становищі. І я, поки що, воліла б зберегти цей секрет. Не хочу, щоб у моє життя залазили сторонні, на  зразок вас двох!

   Агата вийшла з головного котеджу залишаючи Бейтса та Донну лише удвох. За вікном досі була сильна хуртовина, що створювала містичну атмосферу в повітрі. Снігові замети горталися навколо будиночку, а вітер свистів, немов проклинаючи все живе. Стовбури дерев виглядали як старі сутенерстві руки, що сходяться в темну зловісну хмару над ними.

- Скажи, Бейтсе... - звернулась до нього Донна. - Чому вони всі так завзято намагаються приховати свої справжні особистості? Невже це справді через те, що сказала Агата, і це допомагає їм зберегти якийсь особливий зв'язок між ними?

– Думаю, що це не так. - відповів мисливець. - Схоже, що їх пов'язує якийсь спільний злочин. Швидше за все, що цей їхній "інтернет - клуб любителів детективів" ніколи раніше не існував. Можливо, вони, навпаки, хочуть приховати всі зв'язки, які існували між ними у минулому.

- Це ти про що? - спитала вона.

- Напевно, ці люди зробили щось настільки жахливе, що, щосили намагаються приховати це.

- Щось жахливе?

- Саме так. Тому, якщо ми зателефонуємо до поліції, з нами може статися щось небезпечне. На даний момент, правда про їх загадкове минуле відоме тільки членам цього інтернет - гуртка. Ось чому всі вони відмовляються відкривати свої секрети стороннім. А чинять вони так тому, що думають, що їхнє справжнє минуле з часом, поступово зникне.

- Не може бути! Всі ці люди – злочинці?

- І якщо мій здогад вірний, причина скоєних тут злочинів якось пов'язана з минулим кожного з них... Справа ще не закрита, дівчинко. Я впевнений, що незабаром тут станеться ще щось. Щось зовсім неймовірне...

                            🩸   🩸   🩸

                          Сцена друга

   Давайте заглянемо в котедж номер чотири.

   Сід сидів за комп'ютером та друкував дещо по клавіатурі.

- Це відплата... Так, все правильно... Я - музикант. Я справжній музикант!

   "Хлопець якраз хотів піти на репетицію зі своїм музичним гуртом. Сам він займає позицію, бас-гітариста. І як тільки Сід проходив повз гараж, де його батько ремонтував машину.
- Ей! - крикнув йому старий. - Куди це ти пішов?!
- На репетицію зі своїм гуртом. - відповів Сід.
- Тоді кидай університет та починай шукати роботу. Ти тільки, даремно витрачаєш час на цю нісенітницю!
- Батьку, як я можу?... Це ж моя мрія!
- Кидай її до дідька і починай тут працювати! А якщо не хочеш, то просто вали звідси, зрозумів?!
   І йому нічого більше не лишалося як послухати свого батька та піти допомагати йому в ремонті машин. Від мрії стати музикантом, йому довелось відмовитися. З таким батьком, і вороги не потрібні."

- Так, я - музикант!

                             🩸   🩸   🩸

   Ранок наступного дня  привітав своїх гостей холодним і німим снігом, який продовжував падати з небес. Вікна головного котеджу були занесені білим покривом, а мокрий сніг утворював маленькі кристалики на склі.

   Всі чекали за столом з нетерпінням, атмосфера в кімнаті наповнена була страхом і жахом. Серця билися в ритмі кожного стукоту годинника, який чекав свого часу, щоб відбити кінець цього кошмару.

- Вітер уже стих, але сніг ще йде... - першою заговорила Донна.

- Як же він мені набрид... - сказала Марпл.

- Бейтсе, молока не хочеш? - звернувся до чоловіка Ватсон, простягаючи йому склянку з теплим молоком.

- Почекай, не наливай йому поки що. - раптово вигукнув Сід.

- А що? - з нерозумінням спитав Ватсон.

- Та я подумав, що краще вип'ю чорну каву. Не хочеш помінятися чашками, Бейтсе? - запропонував йому хлопець.

- Та я, загалом, не проти... - мисливець обмінявся напоєм із Сідом.

- Вибач за турботу!

- І що це було?! - Ватсон вибухнув гнівом. - Ти, що, думаєш, що я отруту тобі туди підлив?

- Так. - відповів він. - Саме так і гадаю. Як-не-як, а алібі на момент вбивства Ванса у тебе немає.

- Ти знову за своє?! Може вистачить уже тобі підозрювати мене?!

- Хе! - хлопець підвівся з-за столу. - По-любому, хтось із нас тут - той самий "Троянський кінь". Я не можу спокійно сидіти і терпіти цього білого вбивцю! - Сід покинув головний котедж, і попрямував до котеджа номер п'ять.

- Бейтсе... - почав Ватсон. - Сід занадто імпульсивний, але я б хотів тебе запитати. Невже ти справді вважаєш, що злочинець - один з нас?

- Це ти до чого? - відповів мисливець попиваючи свою каву.

- Адже це Спенсер? Думаю, нам варто його зловити.

- "Спенсер"?

- Передбачалося, що він також приїде на цю віллу... Ні! Я певен, що він приїхав. І тепер десь ховається в очікуванні на можливість вбити свою наступну жертву.

- На мою думку, Бекхем уже все нам зрозуміло пояснив, чи не так? - сказала Марпл. - Ми ніколи раніше не зустрічали цього парубка. Якби Спенсер був злочинцем, він не став би змінювати свій голос, коли дзвонив нам усім по телефону. Адже ми б всеодно нізащо його не впізнали. Правда ж, Люцифере? - жінка обняла свого м'якого ведмедика.

- У цьому весь фокус! Спенсер і припускав, що ми так подумаємо, тому й змінив голос.

- Що?... - Марпл була шокована від такого пояснення.

- Загалом, моя гіпотеза теж має місце бути. - Ватсон підвівся. - Піду, мабуть, до себе в котедж, бо я майже всю ніч не спав... - і він вийшов.

                             🩸   🩸   🩸

   Сід мовчки пробрався до котеджу Ватсона, він був уважний до кожного звуку, який міг би викрити його плану.

   Коли він потрапив в середину, одразу пішов до письмового столу. Хлопець витягнув кілька стопок документів і почав їх переглядати, підкреслюючи важливі речі та залишаючи на бік не важливі.

- Так це ж... - він взяв паспорт чоловіка. - Ох вже цей "Ватсон"! - Сід зосередився на роботі та не звертав уваги на все навколо нього. Його погляд злетів з паперів лише тоді, коли він почув кашель. - Чорт! Треба валити... - він прихопив з собою цей паспорт та швидко вибіг із котеджу.

   Ватсон якраз підходив до будиночку, як побачив, що хтось з нього вибігає.

- Сід?... - чоловік здивовано дивився на хлопця, який вибігав з його котеджу з дивним виразом на обличчі. Він не знав, що саме сталося, але зрозумів, що це не може бути нічого доброго.

                             🩸   🩸   🩸

   Тис часом, в головному котеджі.

- Скажи, Бейтсе... - звернулась до нього Донна. - А цей "Спенсер" правда, сюди приїхав і тепер десь ховається?

   Мисливець нічого на це не відповів. Він і точно не знав, чи справді цей "Спенсер" вже приїхав, чи не приїхав. Чи може він бути тим злочинцем якого він шукає? Але знав одне, його потрібно знайти...

   "Троянський кінь: Пуаро помирає... Ванс помирає... Наступний..."

                             🩸   🩸   🩸

- Вибачте, Марпл, я забув у вас дещо запитати. - Бейтс звернувся до жінки.

- Що саме? - насторожено відповіла вона.

- Після того, як убили Пуаро, ми були біля місця злочину та перевіряли, які у всіх є алібі. Пуаро було вбито приблизно о 00:40. У цей час ви та Ватсон розмовляли в мережі, тому ваше алібі підтверджено. А потім, приблизно о 01:30 ночі, як нам сказав Ванс, він відповів на ваш телефонний дзвінок...

- Одну хвилинку! - перебила його розповідь Марпл. - На мій?! Я нічого про це не знаю! Я не дзвонила Вансу по телефону!

- Що?... - Бейтс не знав як на це реагувати. - Це правда?

- Чиста правда! Схоже, йому нічого більше не залишилося, крім як збрехати про це, щоб придумати собі алібі. - запевнила їх жінка.

- Хм... Але чому все-таки Ванс сказав нам саме це? - все ще не міг зрозуміти мисливець.

- Як страшно! Хтось вдав мене і подзвонив Вансу... - Марпл сильніше стиснула свого ведмедика.

- Так, це дуже неприємно. - погодилась із нею Донна.

- Але навіщо? Я ніяк не можу зрозуміти, навіщо йому знадобилося брехати нам? - чоловік замислився.

- "Троянський кінь"... А чому він полює тільки на членів вашого клубу? - запитала Мур.

- Донно, ви ж наче вмієте користуватися комп'ютером?

- Так.

- Бейтсе, я хотіла б розповісти вам про наше минуле.

- Ви, правда, бажаєте зробити це? - запитав у неї Бекхем.

- Прямо зараз - ні. Але якщо зі мною щось трапиться, прочитайте секретний файл на моєму комп'ютері.

- "Секретний файл"?

- Але, щоб його прочитати, нам же знадобиться пароль, чи не так? - сказала дівчина.

- Так. Але у мене дуже простий пароль... - відповіла вона, погладжуючи свого Люцифера.

   Раптом ту тишу, що панувала у кімнаті, розірвав звук розбитого скла. Усі троє здригнулися і переглянулися на мить. Їх серця забилися швидше, вони не знали, що робити.

   Але потім вони почули сильний крик Сіда.

- Ей! Не підходь! - це було так голосно, що вони почули його через закриті вікна.

- Що за шум?! - до кімнати забігла Агата. - Що сталось?

- Ми не знаємо! - відповів Бейтс. - Йдемо скоріше, перевіримо!

   Їх ноги ніби не чули їхніх команд, коли вони бігли до четвертого котеджу. З кожним кроком страх і тривога збільшувалися. Коли вони дійшли до будиночка, вікно було розбите, а Сід лежав на підлозі.

- Сіде! З тобою все добре? Що тут сталося? - першим запитав Бекхем.

- Це був "Троянський кінь"... - відповів хлопець.

- "Троянський кінь"?

- Він спробував увійти сюди... Хотів убити мене. Мене вже нудить від цього місця...

- Біда! - всі обернулися на голос, та побачили, що до них біжить Ватсон. - Скоріше йдіть усі сюди!

- Ватсоне?

- Людина... Там мертва людина!

                             🩸   🩸   🩸

                          Сцена третя

- Це якась жінка.. - сказала Донна. - А хто вона?

- Не знаю. - відповів Ватсон. - Я її ніколи не бачив.

   Бейтс, Донна, Ватсон, Марпл, Сід та Агата стояли навколо жіночого тіла, що лежало на сніговій купі. Вони стояли навколо нього, викриваючи свої обличчя від зимового холоду.

   Тіло жінки було повністю замерзле, з губами блідого відтінку та закритими очима.

- Може, вона теж шукала допомоги? Так само, як і ви тоді, Бейтсе? - запропонувала Марпл.

- Ні. - відповів Бейтс. - Її тут вбили.

- Що? - здивувалась жінка. - Звідки ти це знаєш?

- Вона не просто впала в сніг та замерзла. - мисливець нахилився та вказав на місце злочину. - Тут дуже натоптано. А ще - подивіться сюди... - він показав на шию жертви. - У неї на шиї слід від мотузки. Тож це не нещасний випадок.

- Це правда, вона вбита... - сказав Сід. - Це все "Троянський кінь"!

- Як би там не було... - почав Бекхем. - У неї має бути щось таке, що допоможе нам встановити її особистість.

                             🩸   🩸   🩸

   В головному котеджі Бейтс, Донна, Ватсон, Марпл, Сід та Агата розглядали речі тієї мертвої жінки яку вони знайшли в снігу, щоб зрозуміти хто вона.

- Змінний одяг, туалетне приладдя... Рушник... - Донна називала все, що лежало на столі. - А це ж ноутбук!

   Бейтс теж все оглянув, і він помітив білий кульок, розкривши його помітив...

- (Пряжа? Червоного кольору... Схоже на шарф, який був у Ванса)

- Інтернет - картка для модему... Та книга... - Сід тримав в кожній руці по предмету.

- О! Ця книга... - вигукнув Ватсон та взяв її у свою руку. - Це ж із серії про Спенсера!

- Що? Що це таке? - запитала Мур.

- Спенсер - великий його фанат. Це "крутий генонський детектив". Дуже популярна серія. - пояснив Ватсон. - Не може бути! Невже ця дівчина...

- Так, вона Спенсер. - сказав Сід.

- Що? Ця дівчина - Спенсер?! - здивовано вигукнула Марпл.

- Але як таке може бути? - запитав Бейтс. - Ви ж думали, що за комп'ютером сидить чоловік.

- Таке цілком можливо. - відповів йому Ватсон. - Коли відомий лише юзернейм, стать може виявитися якою завгодно.

- Але все-таки... Я навіть і не припускала, що Спенсер... - сказала Агата.

- Він був найкращим другом Ванса і здавався такою мужньою людиною! - добавила Марпл.

- Але тепер виходить, що "Троянський кінь" - це явно вже не Спенсер? - підсумувала Донна.

- Так, дуже схоже на те. - погодився мисливець. - Виходить, що злочинець...

- Ну, вистачить вам уже! - крикнула Марпл. - Це ж не гра! У нас не залишилося вибору... - вона підвелась. - Тепер ми можемо розраховувати лише на себе. Я повертаюсь до себе в котедж.

- Вона має рацію. - погодився Сід та теж підвівся. - Перебувати поряд з покидьками просто нестерпно! - хлопець глянув на Ватсона.

- То були мої слова! - гаркнув на нього Ватсон.

- Я теж піду до свого котеджу. - добавила Агата.

- І ти теж? - звернулась до неї Донна. - У такі моменти краще триматися разом...

- Та хто ж тепер захоче залишатися разом?! - сказав Ватсон та гримнув дверима котеджу. Бейтс та Донна знову залишилися самі.

- Ну ось, всі розбіглися... Що робитимемо, Бейтсе? - запитала вона.

- Не знаю. - відповів він.

                             🩸   🩸   🩸

   Вже вечір, за вікном досі падає сніг. Марпл знаходиться в своєму котеджу під номером три, пригортаючи до себе свою м'яку іграшку.

- Який бридкий сніг!... Якби не йшов цей сніг, ми повернулися б до нашого звичайного життя. Так все правильно! Поки я перебуваю тут, я краще триматимусь за своє минуле...

   "Марпл працювала дівчиною - хостес. Розважала чоловік за гроші, і якщо її не вибирають, то вечір міг бути не оплачуваним.
- Ха-ха-ха! А ти знаєш у цьому толк! - один із відвідувачів торкнувся до її ноги.
- Ха-ха-ха! Ні, зовсім ні! - відповіла вона наливаючи в келихи ще вина." 

- Приїхати сюди було дуже великою помилкою! - жінка підійшла до вікна. - "Троянський кінь "? Ну давай, приходь, якщо насмілишся!

   Раптом, вона почула, що за дверима до її котеджу щось відбувається. Марпл підійшла до них ближче та прислухалася.

   Нараз вона відчула різкий запах, що вдарив по її нюхових рецепторах з неймовірною силою.

  Жінка відчула, як її горло стислося, та намагалася проковтнути, але не змогла. Вона відчувала, як її дихання стає все більш і більш важким, а серце билося з неспокоєм. Вона з останніх сил підійшла до письмового столу та подзвонила по телефону...

                             🩸   🩸   🩸

  Дзинь-дзинь... Пролунав дзвінок телефону.

- Ой, хтось дзвонить? - сказала Донна.

   Вони ще знаходилися в головному котеджі. Бейтс підійшов та підняв трубку.

- Так? Алло?... Це Бейтс... Алло? - але у відповідь була тиша, тоді він зрозумів, що сталося жахливе. - Що у вас сталося? Алло? Марпл? З вами все добре? Чому ви дзвоните?... Алло? Марпл?!

   Бекхем положив трубку, подивився на Донну і вони разом вибігли з котеджу.

                             🩸   🩸   🩸

   Бейтс та Донна спішать до котеджу Марпл, долаючи відстань серед бурхливого снігового вітру. Снігові хмари закружляли навколо них, вкриваючи весь світ непроглядним білим покривом. Здається, що час зупиняється, а зловісний мрак глибше охоплює цей світ.

   Вони підбігли до дверей третього котеджу.

- Марпл! Що з вами?! - чоловік почав гупати в двері, як відчув дивний запах.

- Що відбувається?! - Донна хотіла б підійти ближче...

- Не підходь, дівчинко! - але він закрив її собою та вони разом впали на купу снігу.

- Ти чого, Бейтсе?!

- Напевно, це отруйний газ! - чоловік підвівся, дівчина підвелась за ним. - Я відчув якийсь дивний запах ще біля дверей. - він пішов до вікна.

- Отруйний газ?... - вона покрокувала за ним. - З тобою все гаразд?

- Марпл... - у вікні він побачив, як жінка лежить на підлозі, її очі широко відкриті. - Донно, відійди подалі!

- А що ти хочеш зробити?

- Забрати комп'ютер Марпл.

- Точно! Вона ж сама нам сказала, що якщо з нею щось трапиться, то треба прочитати якийсь секретний файл. Тільки, будь ласка, обережніше...

   Мисливець прикрив ніс своєю лівою долонею, та розбив вікно. Він пропхав праву руку через той отвір, та дістав ноутбук.

- Люцифер? - м'яка іграшка Марпл, була обмотана шнуром для зарядки пристрою.

- А тепер, біжимо - перевіримо комп'ютер!

   Вони побігли назад до головного котеджу, та включили комп'ютер.

                            🩸   🩸   🩸

- У неї досі зберігається все їхнє листування! - сказала Донна сидячи перед ноутбукок, та гортала переписку. - Почалось все ще торік, у червні...

   Ванс: У цьому оповіданні наявність сліду від щеплення на правій руці мала вирішальне значення для слідства. На мою думку, це якось пов'язано з домінуючою рукою злочинця?    
   Сід: У мене те саме! На лівій руці.
   Агата: О, і в мене на лівій!

- І що це могло б означати? - Бейтс задумався.

- Це ти про що?

- Марпл нам тоді сказала відкрити секретний файл...

- Та я вже пробувала: без пароля ми не відкриємо...

- Пароль, значить...

- Вона мені сказала, що пароль дуже простий, але я поки що не здогадалася.

- Ось воно що! - мисливець дещо зрозумів. - Провід був намотаний на її іграшку. Спершу я подумав, що це дивно, але це було її передсмертне послання!

- Значить її пароль... - дівчина ввела "Лю - Ци - Фе - Р". - Так! Спрацювало!

- Щоб стримати цю нам обіцянку і відкрити доступ до файлу, навіть вмираючи, вона постаралася залишити нас свій пароль...

- Марпл... - очі дівчини вмить округлились від подиву. - Бейтсе!

- Що там? - він нахилився до екрану. - Ти щось знайшла?

- Просто повірити не можу, що ці люди вчинили таке!

- Нічого собі!

- Невже це правда?!

                           🩸   🩸   🩸

                       Сцена четверта 

- Що?... Марпл убита?! Це правда? - жахнулась цій новині Агата.

- Так. - підтвердив Бейтс. - На жаль, правда. 

- Ну ось... Тепер і Марпл... А потім і нас... - занив Ватсон. - Нас усіх уб'є цей "Троянський кінь"! 

- Ні. Тепер ця серія вбивств закінчиться. - запевнив їх мисливець.

- Що? Закінчиться? - перепитала Агата.

- Що ти маєш на увазі? - запитав Сід.

- Ця смертельна гра вступила у свою фінальну стадію. - відповів чоловік.

- Гей!... Що ти збираєшся робити?

- Я збираюсь відкрити вам всю правду, приховану за цією справою. Прямо зараз.

- Що? І ти знаєш, хто вбивця? - здивувалась Агата.

- Саме так! - відповів він. - Я знаю ім'я справжнього злочинця і розкрив трюк,  який він використав, щоб створити собі алібі. Я дізнався абсолютно все. Усі ви, сім членів інтернет - гуртка, сім місяців тому здійснили жахливий злочин.

   Бейтс стояв посеред кімнати, його високий і мускулистий тілесний зріст домінував серед інших присутніх. Його чорне волосся було розчесане назад, що підкреслювало його грізний вигляд. Його очі були глибокими та темними, збільшені від більшої підозрілості. Вони були такі як криваво-червоний місяць, який ніколи не зникає з неба, і майже страшно дивитися у них.

   Його погляд був настільки страшним, що у всіх присутніх відчувалося, ніби вони стали жертвами його хижої природи. Вони залишилися безмовними, відчуваючи, що будь-який звук може викликати гнів Бейтса. Ніхто не смів заговорити, оскільки він здавався надто небезпечним і непередбачуваним.

   Кожен, хто зазирнув у його очі, відчував, що знаходиться на межі між життям та смертю.

- Який ще злочин?! - вигукнув Ватсон. - Нічого про це не знаю! Я зовсім нічого не зробив...

- Усю історію докладно описано у комп'ютері Марпл. Весь ваш підлий, боягузливий план! Члени гуртка любителів детективів разом спланували ідеальне вбивство, а потім самі ж і вбили одну людину! Цю людину звали Джаред Ходжес. У газетах про нього писали, що він був "схильний до насильства викладачем". Чи був він хорошим, чи поганим - цього я, звичайно ж, не знаю, але ось, що зробили ви - це найгірше! Ви самі заочно визнали провину цього викладача, та ще й використали його для своєї розваги, розігравши ідеальне вбивство! Однак знайшла людина, яка зуміла розгадати вашу кримінальну гру, і сама вирішила засудити до смерті всіх членів клубу, що вчинили злочин, один за одним. Це і був справжній винуватець серії вбивств, що відбулася тут. І цей справжній злочинець, він же - "Троянський кінь", перебуває серед нас!