Поки Біллі та Джеремі намагались стримати в собі сніданок і обід біля смітника, Наталі без найменшого пориву нудоти оглядала місце "самогубства". Доки вона тоненькими пальчиками в білих рукавичках обмацувала залишки тіла слідчого Блека, я намагався з'ясувати обставини події в Пітерсона.

- То ви кажете, що він зранку так і не вийшов на роботу, а близько одинадцятої тут знайшли... Ем... Оце?

- Так.

- А хто знайшов? - я записував відповіді в невеликий блокнот зі шкіряною палітуркою своїм старим, наполовину зточеним олівцем.

Співрозмовник знизав плечима.

- Дзвонили з телефонної будки. Сказали, що якийсь чоловік стрибнув під потяг, але жодних свідків на місці ми вже не знайшли - у той час тут була технічна перерва.

- Голос чоловічий? - у відповідь отримав лиш здивування старого службовця. - Голос у телефоні був чоловічий чи жіночий?

- Та ніби жіночий... А це має значення?

- Хм... Жінка, хай якою б вона не була, наврядчи змогла б штовхнути кремезного чоловіка під потяг, стоячи за жовтою лінією безпеки, щоб не потрапити туди самій, - я детально занотував сказане. - А що каже машиніст?

Співрозмовник помітно напружився, поправив свою краватку й почав:

- Власне, тому я й запросив вашу допомогу. Саме через свідчення машиніста мене скоро буде оголошено головним підозрюваним. На мене повісять те...

У цей момент до нас, на ходу знімаючи рукавички, підбігла моя напарниця й своїми криками перервала розмову.

- Можна я продовжу? Можна, пане? Можна сама скажу? - її обличчя світилось, як у дитини, яка розгадала загадку швидше за решту однокласників.

- Викладуй уже, Нат.

Блондинка набрала в легені якомога більше повітря й швидким темпом вимовила:

- Усе тіло понівечене ранами розтрощеного й різаного типу, що дуже логічно, адже наша жертва потрапила під поїзд...

- Жертва? - уточнив я.

- Ед, матір твою, не перебивай! - дівчина дала мені такого запотиличника, що, не зважаючи на шум дощу, його почули інші напарники й рушили в нашому напрямку. - Тож, на чому я зупинилася? Точно, пошкодження характерні для поїзда. Але на шиї присутня рвана рана, яка й стала причиною смерті.

- Отже, чоловіка спершу хтось вкусив? - втрутився Джеремі.

- Не просто вкусив, а відірвав йому зубами частину сонної артерії, після чого акуратненько поклав на колію, щоб видати це за самогубство, - гордо мовила Наталі, не дивлячись в сторону Джеремі. - Під нігтями жертви присутні залишки шкіри, тож, скоріше за все, була бійка, в ході якої противник вийшов з-під контролю й вкусив вашого знайомого.

- Отже, машиніст помітив би, що Блек не зробив жодного руху. Тоді в поліції мала б виникнути підозра про фальшивку й ви викликали нас, так? - сивоволосий чоловік кивнув у знак згоди з моїми словами. - А ви все ще помічник слідчого, пане Пітерсон?

- Еге ж. І головний претендент на крісло Блека.

- Що автоматично дає вам мотив, - зауважив Біллі.

У нашої команди рідко трапляються непорозуміння із замовниками, проте ревнощі Джеремі й стервозна поведінка Нат зараз помітно все ускладнюють.

- Я взяла зразки з-під нігтів жертви, - мовила колега. - Візьму ще у вас, пане Пітерсон, щоб якомога швидше викреслити зі списку підозрюваних. Ви ж не проти?

Білявка жваво підморгнула службовцю й той одразу посміхнувся та кліпнув одним оком у відповідь. Тільки от Джер явно не в захваті від такого тону спілкування з замовниками. Він стиснув кулаки й, закладаюсь, був готовий схопити старого за комір.

- Пане Пітерсон, - поспішив запитати я, - А ми можемо ознайомитися з усіма справами, які вів Блек? Можливо він перейшов комусь дорогу й таким чином його усунули зі шляху.

- Взагалі-то, це заборонено, - службовець потер вказівним пальцем сиві вуса. - Але я спробую що-небудь зробити.

- Тоді не втрачаймо час і їдьмо до відділку вже, - злісно промовив Джеремі й рушив в сторону нашого фургона.

- Підтримую, - доповнив я й одразу потягнув Наталі за собою. - Через тиждень я маю бути вдома з Меріен, тож знайти винних необхідно у найкоротші терміни. Та і залишатись у Бодрейві надовго... Погана ідея.