Ви плювали на мене з високої вежі...
Вікторія Яковчук
Ви плювали на мене з високої вежі, Коли були найбільш необхідні. Поки моє життя палало в пожежі, Ви доводили, що не менш бідні. Ви витирали об мене свої ноги, Одягнені в колючі підошви, І ті, від кого чекала допомоги, Топтали мою душу найдовше. Але життя віддає бумерангом, Бо так чи інакше, все має межі. І тепер, коли Ви перед зашморгом, Уже я стою на горі високої вежі.
2018-10-27 05:48:20
12
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Вікторія Прохоренко
Ов
Відповісти
2020-05-29 20:47:00
Подобається
Вікторія Прохоренко
Суворо в кінці
Відповісти
2020-05-29 20:47:12
Подобається
Інші вірші поета
Місто Час Не можна кохати за щось Забери мене
Інші поети
Kristin
@Khris_K
Time_Fune
@Time_Fune
Maii Ezz
@Utopie
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2031
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4781