Ви плювали на мене з високої вежі...
Вікторія Яковчук
Ви плювали на мене з високої вежі, Коли були найбільш необхідні. Поки моє життя палало в пожежі, Ви доводили, що не менш бідні. Ви витирали об мене свої ноги, Одягнені в колючі підошви, І ті, від кого чекала допомоги, Топтали мою душу найдовше. Але життя віддає бумерангом, Бо так чи інакше, все має межі. І тепер, коли Ви перед зашморгом, Уже я стою на горі високої вежі.
2018-10-27 05:48:20
12
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Вікторія Прохоренко
Ов
Відповісти
2020-05-29 20:47:00
Подобається
Вікторія Прохоренко
Суворо в кінці
Відповісти
2020-05-29 20:47:12
Подобається
Інші вірші поета
Недоліки планета Я бачу, як ти на нього дивишся... Заставка екрану
Інші поети
rosbyta_chasha
@rosbyta_chasha
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4514
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10143