Забери мене
Вікторія Яковчук
Забери мене туди, де немає 3G, Де повітря без пилу і газів, Від коментарів та репостів мене вбережи, Від фотографій голих тіл та пейзажів. Ти забери мене туди, де немає електрики, Де замість радіо пісні під гітару, Де немає брехні, немає синтетики, Немає ні перехожих, ні брудних тротуарів. Забери мене від усіх, від усього, Забери несподівано, несвідомо. Як завжди, прошу лише одного - Забери мене й не віддавай нікому.
2019-01-28 21:42:12
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Arsen Kryvoruchko
Гарний вірш. Передає наше звичайне життя. Багатьом людям цікаво яке би було наше життя без інтернету
Відповісти
2019-01-28 21:44:04
1
Вікторія Прохоренко
Круто, я просто прониклась
Відповісти
2020-05-29 20:43:26
Подобається
Інші вірші поета
Кохайте не за гроші в банку... Корабель Поки за вікном осінь Сьома секунда
Інші поети
yoona
@yoona_yeol
Avrora171717
@Avrora171717
Женя Закарян
@Evgenia_zakaryan
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14380
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11547