Душа Мегаполісу
Вячеслав Коголь
"Рожева пастель вечірнього неба, Навколо душа мегаполісу. Типова оселя – погана прикмета, Для того, хто ніжиться логосом." ⠀ Він мчиться на дах, стискає долоні, Подалі б від за̀мкнутих мас. Хотів віднайти життя без кордонів – Отримав обмежений час. ⠀ Поглинуло місто вражаючі мрії, Спустошивши картку і серце, А дах і самотність пускали у вирій Придумати кращу із версій. ⠀ Але із бажанням побути в поко̀ї Вже хтось спочивав на даху. «Я і тут не один», – подумали двоє, Та не стали ховати журбу. ⠀ Один нарікав, що вдалося замало – Стандартні для часу новѝни. Інший мовчав, бо всього вистачало – Ціна непокоїть глибѝни. ⠀ Довіритись легше комусь чужому, Є іноді в цьо̀му потреба. Якщо ти все правильно робиш сьогодні, Чужого не дасть тобі небо. Спільний вірш у складі команди "Смарагдовий Потяг" на онлайн-батлі "Losers Poetry". (Авторська строфа взята у лапки)
2020-10-15 10:45:25
4
0
Інші вірші поета
Вагомий внесок Світ примарних копій Смарагдовий Потяг Вірш по "Різдвяній пісні"
Інші поети
Юлія Тодер
@yuliya_toder
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11359
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
2755