Душа Мегаполісу

Вячеслав Коголь

"Рожева пастель вечірнього неба, Навколо душа мегаполісу. Типова оселя – погана прикмета, Для того, хто ніжиться логосом." ⠀ Він мчиться на дах, стискає долоні, Подалі б від за̀мкнутих мас. Хотів віднайти життя без кордонів – Отримав обмежений час. ⠀ Поглинуло місто вражаючі мрії, Спустошивши картку і серце, А дах і самотність пускали у вирій Придумати кращу із версій. ⠀ Але із бажанням побути в поко̀ї Вже хтось спочивав на даху. «Я і тут не один», – подумали двоє, Та не стали ховати журбу. ⠀ Один нарікав, що вдалося замало – Стандартні для часу новѝни. Інший мовчав, бо всього вистачало – Ціна непокоїть глибѝни. ⠀ Довіритись легше комусь чужому, Є іноді в цьо̀му потреба. Якщо ти все правильно робиш сьогодні, Чужого не дасть тобі небо. Спільний вірш у складі команди "Смарагдовий Потяг" на онлайн-батлі "Losers Poetry". (Авторська строфа взята у лапки)

2020-10-15 10:45:25

Інші вірші поета

Смарагдовий Потяг "Чи моя ти, впала зірочко?" Падати не можна літати "Дзеркало"

Інші поети

Doesnt Matter

@Doesntmatter

Upavshii_Zakat

@Upavshii_Zakat

BON BON

@bon_bon_c0xu

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10891

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4300