Смарагдовий Потяг
Мчить невпинно смарагдовий потяг в пітьмі,
Що вже звик залишатись ніким непоміченим.
Він зливається з зеленню листя й трави,
Його тягне до душ дивним світом скалічених.
⠀
Мчить так стрімко туди, де немає адрес,
Де ховається страх і хороші новини.
Ми всі проти війни, де є богом Арес,
Ми мчимо, щоб знайти невідомі стежини.
⠀
А хотілося б просто із колій зійти,
Щоб нам вільно блукати по чистому небу,
Та навколо вирують кислотні дощі,
Догорають ліси - люди чинять халепу.
⠀
На чорнильному небі затихли слова,
Тільки всіх інфікує залежна будденість.
Вщент забуті крихкі головні почуття
Заховались у тьмі, притаївши нікчемність.
⠀
Він жене проти вітру до тлінних сердець,
Щоб збудити приречені мрії,
Що згубились, тікаючи десь навпростець,
Щоб вернути загублені цілі.
⠀
"Він на клапті розìрве усе павутиння,
На зупинках чекатиме вас до безтями,
І збиратиме всіх по краях воєдино
По двадцять одному граму."
Спільний вірш у складі команди "Смарагдовий Потяг" на онлайн-батлі "Losers Poetry". (Загальне редагування. Авторська строфа взята у лапки)
2020-10-15 10:38:02
3
0