"Дзеркало"

Вячеслав Коголь

І знову ночі без покою, Чомусь тривога на душі. Немов лишився сиротою, Немов у спині три ножі. Один від тих, кому байдужий, Один від тих, кому близький, А третій на примару схожий, Холодний, гострий та бридкий. Посеред ночі підірвався, Почувши шепіт у кутку, Що раптом різко обірвався, Коли звільнив мене від сну. Піднявся. Думав,що наснилось, Холодний піт по спині біг. Аж бачу–дзеркало схилилось, Та підійти туди не зміг. Бо ноги наче у бетон вкопало, І серце вирвало з грудей, Все тіло стімко замерзало, Окрім лиш двох моїх очей. І я стояв, і все дивився, Аж поки страх не відступив. Зробивши крок, я зупинився Бо хтось плече моє схопив. Чомусь не міг я закричати, І раптом зовсім зкам'янів, "Іди!Ти маєш право знати" Промовив голос з моїх снів. З'явилась сила у ногах, Не озираючись ступив, І раптом знову, дикий страх Все моє тіло охопив. Дивлюся в дзеркало - там я, Та вже не той, якого завжди бачив. Носив він не моє ім'я І посмішка була звіряча... У нього не було очей, А замість них лиш чорні плями. Темніші за усіх ночей, Що не побачиш над полями. В одній руці тримав якесь обличчя, У другій був той третій ніж. Який був ширше передпліччя, Не бачив я його страшніш. Позаду нього йшла отара, Такіж істоти як і він. Ступали наче чорна хмара, Один за одним навздогін. З землі з'являлися дзеркала, Роздаючи жахливий дзвін. Усі істоти не змовкали, Стояв спокійно тільки він. "A вдало ж ти мене ховав..."– Промовив я із потойбіччя. "Та зараз мій вже час настав!" І він надяг моє обличчя. Не встиг нічого я спитати, Як опинився по той бік. "Не варто навіть і благати"– Промовив він і просто зник. Дзеркала всі порозсипались, І знов звучить цей клятий дзвін. Та вмить уламки всі з'єднались І впали до моїх колін.

2020-05-27 10:50:31

5

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4878

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1161