"Дзеркало"

Вячеслав Коголь

І знову ночі без покою, Чомусь тривога на душі. Немов лишився сиротою, Немов у спині три ножі. Один від тих, кому байдужий, Один від тих, кому близький, А третій на примару схожий, Холодний, гострий та бридкий. Посеред ночі підірвався, Почувши шепіт у кутку, Що раптом різко обірвався, Коли звільнив мене від сну. Піднявся. Думав,що наснилось, Холодний піт по спині біг. Аж бачу–дзеркало схилилось, Та підійти туди не зміг. Бо ноги наче у бетон вкопало, І серце вирвало з грудей, Все тіло стімко замерзало, Окрім лиш двох моїх очей. І я стояв, і все дивився, Аж поки страх не відступив. Зробивши крок, я зупинився Бо хтось плече моє схопив. Чомусь не міг я закричати, І раптом зовсім зкам'янів, "Іди!Ти маєш право знати" Промовив голос з моїх снів. З'явилась сила у ногах, Не озираючись ступив, І раптом знову, дикий страх Все моє тіло охопив. Дивлюся в дзеркало - там я, Та вже не той, якого завжди бачив. Носив він не моє ім'я І посмішка була звіряча... У нього не було очей, А замість них лиш чорні плями. Темніші за усіх ночей, Що не побачиш над полями. В одній руці тримав якесь обличчя, У другій був той третій ніж. Який був ширше передпліччя, Не бачив я його страшніш. Позаду нього йшла отара, Такіж істоти як і він. Ступали наче чорна хмара, Один за одним навздогін. З землі з'являлися дзеркала, Роздаючи жахливий дзвін. Усі істоти не змовкали, Стояв спокійно тільки він. "A вдало ж ти мене ховав..."– Промовив я із потойбіччя. "Та зараз мій вже час настав!" І він надяг моє обличчя. Не встиг нічого я спитати, Як опинився по той бік. "Не варто навіть і благати"– Промовив він і просто зник. Дзеркала всі порозсипались, І знов звучить цей клятий дзвін. Та вмить уламки всі з'єднались І впали до моїх колін.

2020-05-27 10:50:31

Інші вірші поета

Світ примарних копій Душа Мегаполісу "Пасажири" "Зустріч в старому вагоні"

Інші поети

Eva Bush

@Eva_Bush_

Анастасия Полесская

@AnasteishaCann

Кіса Белінська

@Kissa_Belinskaya

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

3466

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1681