Választás
A homokszemcsék leperegtek, te meg Már másodjára fordítottad meg. Az egyik fél két és fél évet tartott. És most, most sikerült döntened: Végleg elengedted. Nem csak miattad, hanem miatta is. Nézed, ahogy a percek peregnek. Amik hónapokig is felérnek, De megnyugvással tölt el, hiszen Átfordítottad a homokórát, És sikerült döntened. Hagyod, hogy menjen. Hagyod, hogy élje az életet. Hagyod, mert belefáradtál az Egészbe, Végül pedig hagyod menni, Mert már eléggé túl vagy rajta Ahhoz, Hogy engedd az útjára. Hogy Elengedd. Folyik az aranysárga homok, És már tudod, hogy A választásodnak következményei Lesznek, De már nem tud meghatni. Legalábbis annyira nem, mint Azelőtt. Mert ő nem a te világod, Mert a Te Világod akkor is Melletted volt, amikor képtelen voltál dönteni. De most Sikerült.
2018-04-21 17:06:16
1
0
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2742
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13265