Прірва
Ярина Залужна
Я сиділа на краю прірви І сльози капали з кінчика носа, Я розуміла, що один неправильний подих вітру І я каменем вниз полечу. Я боялася до смерті, Але сил вже не було. Сама б я нізащо звідти не пішла. Лиш правильний подих вітру мене б врятував. Я сиділа на краю прірви. Сліз вже не було в моїх очах. Я лиш тихо благала, щоб хтось Прийшов мене врятував. Я дивилася в прірву, Вона дивилася в мене. І страху вже не чула я. А вона лиш тихо шепотіла "Стрибай" .
2023-03-06 07:10:59
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
ВАВ 🤩 Сильно написано й гарно, цей твір мене зачарував.
Відповісти
2023-03-06 07:55:51
Подобається
Ярина Залужна
@Сандра Мей дякую, дуже приємно 😊❤️
Відповісти
2023-03-06 07:56:27
1
Інші вірші поета
Прогулянка містом Правильна людина, не правильний час 18 Навіть якщо
Інші поети
MuSeqHar
@museqhar
Lady K
@lady_k
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
129
26
4494
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11157