Intoxicated

J'aime Les cookies

Intoxiqués de la vie Ils n'écoutent pas leurs familles Ils boivent leurs peines Ils fument leurs problèmes Croyant oublier et aller mieux Celà ne les rendra jamais heureux Et tout ce qu'ils partagent N'est qu'un cendrier à table Et ils continuent À ronger leurs âmes Faire des actes infâmes Continuant de mourir lentement Retenant leurs cris stridents Les gens se tuent Tout ce qui sort de leur bouche n'est que fumée et injures Trop ivres pour aimer Drogués en fin de soirée Leur senteur n'est que malheur Ils ne s'en rendent pas comptes Et Personne ne leur dira Que le vrai malheur Est le fait qu'ils croient de cette façon au bonheur.

2020-10-25 15:02:50

14

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

ʏaʏa

C'est beau <3 (j'ai pensé à xanny de billie en lisant jpp)

Відповісти

2020-10-26 09:11:02

1

J'aime Les cookies

@ʏaʏa mercii -3 ( mdrr tkt moi aussi j'ai pensé à ça quand je l'ai écrit XD)

Відповісти

2020-10-26 13:01:47

Подобається

Mémé Paradoxx

C'est tellement juste ! J'adore ✨

Відповісти

2020-11-11 19:33:40

1

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

3285

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12030