(Переплітається із попереднім розділом книги Королеви мечів “ Чотири стихії)

Марія

Людей на галявині все більшало. Марія, продовжуючи гриву Ісіди, сховалася позаду. Оракул вдавала, що не помічає її присутності. Розмова дала потрібний результат. Оракул стояла по праву руку від кола друїдів. В центр, найближче до багаття, білий одяг потроху димівся. На вигляд, 35 не більше. Він простягнув руки до неба, там поволі чорніли хмари, а в правиці трима ножа.

Раптом, Ісіда почала нервово рити копитом землю.

Тихіше ти,- дівчина продовжувала перебирати пальцям їй гриву, та Ісіда продовжувала біситись.

Земля, повітря, вогонь, вода чотири стихії. Чотири елементи, від яких Велика Матір дає нам Життя.

Чоловік поадарував кілька крапель своєї крові.Вогнище розгорілося сильніше, його язики, тягнулися вище. Вони намагалися дотягнутися до хмар. В обличчя присутнім вдарив сильний вітер. Діти злякалися, батьки тримали доньок за руку й щось їм шепотіли. Сильний поштовх із- під землі, звалив Марію із ніг. Крізь буревій вона відчувала злість Ісіди. Дівчина підійняла вгору важезну спідницю родової сукні.

Раптом, вона побачила, як на її зап*ястку, проявлявся якийсь незнайомий малюнок.

Давай руку,- Сандерс міцно схопив її за лікоть.

В ті часи, багато було темряви, лише маленькі ліхтарики Сонця. Зрячі стали ним. Ще раз.- Анкара ввійшла до печери.

Я тоді вчергове простягнула руки долонями назовні. Гілка на моє здивування стала, рости, тягнутися ближче. В ті секунди, я відчула, що таке Земля. Її щось тривожить.

Сандерс продовжував тримати мене під лікоть.

Слухай, мені потрібно дещо перевірити. Синій Камінь. - Він відпустив мене, відійшов на кілька кроків.глянув на Ісіду, що продовжувала дубасити копитом зелю, під корінь витоптавши траву.

Самейн тихо покрокував до Бюро.

Що ж тебе турбує, подруго.- Ісіда нарешті подивилася мені у вічі.

Самейн

Цієї ночі, він вчергове опинився на порозі цього палацу. Всередині Самейна заакипіла лють, коли чоловік розглядав потріскані стіни. Це місце дуже довго було йому домом. Тут сталося його народження. Монахи тримали його за руки. А потім, зрада. Він відчував, як його стискають за плечі, щоразу щільніше.

-Відійди, не маєш права ти ввійти- хриплим голосом зазвучали привиди.

Самейн мовчав. Зрячий випустив на волю, усю свою лють, ненависть, страх. Все це утворило велику Темну Стіну. Стражі Світла замкнули коло із могутніх яскравих щитів. В небо вдарила блискавка, на голову падав град. Десять воїнів стали єдиним цілим, могутнім сильним щитом.

Самейн хижо всміхнувся, випустивши на волю усю свою злість. Темрява, закрила його міцною бронею, позаду відчинилися широкі обписані рунами двері.

***

Оракул повільно підсовувалася до покійниці, що лежала білі чорної стіни.

Він вже скоро прийде.

В одному із коридорів чулося щось схоже на крик, але надто тихе. Навпроти неї лежала дівчинка, їй нещодавно виповнилося тринадцять. Її очі стали срібними. Холодні пальці вже не стискали помаранчеву кулю для пророцтв, і та спокійно лежала біля живота мертвого тіла.

Оракул підповзла до своєї иішені. Позаду іще один хрип. Оракул нарешті вхопила артефакт

Прокляття, прокляття,-шипіла провидиця.

Рятуйте, рятуйте,- тієї миті, як скло стало нарешті кольору свіжої крові, жінка відчула чийсь погляд.

Тобі це так, не минеться,-сказала Оракул, вони тебе знищать.

У відповідь незнайомець підійшов й схопив її за волосся. Декілька секунд, вони не відводили поглядів. Потім незнайомець вдарив її головою об підлогу так, що в очах потьмарилося і з вуха пішла живиця.

Рятуйте, рятуйте,- безперестанку повторювала Оракул.

Вона нарешті сконала. Самейн обережно переступав.Через кожне тіло, На підлозі лежала вісімнадцятирічна дівчина, в її карих очах був жах, а на шиї слід від опіків. Перед очима блимало жовтим.

Самейну було ніколи розглядати цей безлад.

Якби вони мене впустили добровільно, можливо, вижили.

Сходи, кожної повні мили свяченою водою, тому ті були вологі від води й круті. Блакитна цегла простягалася рядами. Він йшов вже кілька годин. Ліво-право-ліво-прямо-право і знову по колу. І нарешті Самейн знайшов їх. Ворота. Білі. Великі. Стукіт їхнього серця ехом відбивався від стін.

Вдих-видих

З кожним ударом, Самейн, наближався. Він відчував їх у собі.

Вдих-видих.

Біль.

Марія

Марія почула тихий, ледь помітний крик, за стіною. Його заглушали крики, які знову з*явилися в її голові. Те саме, місце, але щось змінилося. Дівчина знала, що вона не наодинці. Тут є ще хтось. Праворуч.

В тебе немає часу!- голос був Анкари.-В нас його завжди надто мало.

Наставниця поглянула на неї, в долонях холодно.

Ворота, якщо Самейн їх розкриє, прийде Апокаліпсис?- запитала дівчина, хоча відповідь була їй відома.

В тебе немає часу! Прокидайся! Прокидайся! Прокидайся!

Міцний ляпас в обличчя, розбудив.

***

Юнак продовжував відбиватися, велика сіра вовчиця вдарила. Глибокі шрами утворили калюжу крові. В декількох метрах іще одна вовчиця дивилася прямо у вічі Королеви. Дівчина нахилилася вправо. Звір рушив на неї.

Одним стрибком вовчиця, вона повалила дівчину на землю. Один із ножів випав їз її руки. Доведеться працювати лівою. Вовчиця затисла своєю величезною лапою їй легені.

Ребро. Бий в ребро. Марія стиснула зброю, права рука була повністю вкрита кров*ю, нанесла удар якраз у правий бік. Крик пораненої людини пролунав із вовчого тіла.

Він перебив усіх... Нікого- на останньому диханні викрикнув хлопець.

Марія підповзла опираючись однією рукою підповзла до хлопця, чий дух давно покинув тіло. Одягнений він був у хламиду прислужників Храму Пророків. Її очі уже злипалися. Концентрація. Сконцентруватися на чомусь. Вона шукала предмет, перед нею усе розпливалося, їй на очі потрапив один із її клинків.

До мене,- сказала Королева.

Кинжал піднявся вгору, зробив сальто й впав біля неї лезом вперед.