Вірші
#назлобудня
Сьогодні ти прийшов додому, як лимон.
Розчавлений в маршрутці вже у котре.
І розрядився твій мобільний телефон,
Ключ від парадного стягло паскудство хитре.
І відчай майже охопив всього тебе.
Вечерю нікому смачну тобі приготувати.
Махнув рукою, бо тебе уже гребе
І стримуєшся ти, щоб не репетувати.
Та тут, з тишка, почув ти тихий шурхіт,
То щось таке ніби знайоме і палке.
Від здогадки навіть звело живіт,
А в голову ударило п'янке.
І щоб ви там собі не уявили,
То лиш вода гаряча потекла,
Бо втомлені і грязні мов горили
Вже викликати думали ченця.
#горячаяводакиев #праздниккиева #столицасгорячейводой
#итд
7
0
477
Коли хочеш їсти, а нема.
Наснилось, що сьогодні дощ пішов холодний,
А я в піжамі, капцях йду по вулиці один.
Такий весь мокрий і такий голодний,
Не чую шурхотіння дощових краплин.
Десь там за рогом вже відкрилася крамниця.
В ній смачна кава і пухкі млинці,
Такі приємні і давно знайомі лиця,
Що зігрівають ніби сонця промінці.
І я пришвидшую свою невпевнену ходу,
Бо я чимдуж бажаю тої смакоти
І тільки в двері я зайду.
Як то все сон. Нема їди.
5
0
442
У Каті
Постукав у вікно промінчик золотий
Ранкова днина розлилась в кімнаті.
І вітерець солодкий і пухкий
Заплутався в волоссячці у Каті.
Вона прокинулась і піднялась на ноги.
Надворі щебетали солов'ї дзвінкі.
А вдалині, обабіч край дороги
Скитались хвилі-мокрі і п'янкі.
7
2
536
Усе пройде...
Коли приходить час мовчання,
Лік зупиняється на мить.
Лунає сповідь і прощання,
І в грудях лоскотно щимить.
Та лиш Земля зробила круг,
Ми бачим знову Сонця світло.
Сьогодні ти-мій ліпший друг,
І що гнітило - усе стихло.
Та варто Сонечку сховатись...
Чи зможеш ти повірить в те?
Одразу сповідь обірвалась,
Та не журись, усе пройде...
7
6
519
Любов-дар природи.
В дівчину я закохався просту.
Знаю, любов - дар великий природи.
Серцем сподобав косу золоту,
Душу прекрасну, незрівнянну вроду.
Встрів я привітну її у саду.
В груди тоді щось приємне запало.
Хто її викохав гарну таку?
Що променисту красу дарувало?
Чую навколо весняні пісні,
Вогник кохання незгасно палає,
Хочеться крикнуть, хай чують усі:
"Дівчино люба, тебе я кохаю!"
5
2
424
Загублене серце
Мiсяць зiйшов на небо
З нiччю боротись смiло,
Але не такий вiн, як сонце
Невмiє свiтить так умiло.
Сестри зiрки йому в помiч,
Але все-одно все не те це.
Чи допоможуть знайти вони вихiд
Тому в кого iм'я-"Загублене серце"?
Чи освiтять дорогу на роздорiжжi,
Ту, по якiй потрiбно iти?
Чи, можливо, залишать Загублене серце,
Без вибору i без ходы?
Але ж рухатися так потрiбно
Вперед, вперед i знов вперед,
Щоб не залишитись загубленим,
Щоб заспокоiти себе...
7
0
432
Таємничий вечір
Бiлi коси, наче роси,
Падають на плечi.
Опустився на покоси
Таємничий вечiр.
Я радiю, я смiюся,
Я чогось чекаю,
Я чогось в тобi боюся,
Бо тебе кохаю.
Вийди вийди, моя кохана,
Вийди край дiброви.
На твою красу погляну
Хай сьогоднi знову.
Ми зiйдем зеленим схилом,
Промайнем по полю,
Бо менi йти поруч мила
Хороше з тобою.
I як в срiбнiй чудо-чашi
Вина ллються лунко,
Так серця зiллються нашi
Через поцiлунки.
Тiльки вийди, моя кохана,
Вийди край дiброви
На твою красу погляну
Хай сьогоднi знову.
2
0
430
Яка краса
Я грiюся на сонечку,
Дивлюся у вiконечко,
А за вiкном стоїть краса,
В неї розпущена коса,
Чудове, бiле личечко,
Два пиптика на цицечках...
Хай вибачають небеса,
Яка краса, яка краса...
2
2
443
Крила
Я йшов лiсами темними,
Полями неозорими,
Покосами зеленими,
Пiщаними просторами.
Мочились ноги росами,
Чоло потами змилося,
Вiтрами буйнокосими
Серденько оповилося.
Вiдняв у птаха крила я
Зробив його безпомiчним,
До тебе, зiрко милая,
Я линув небом сонячним.
Я став крилатим, сильним став
Iз синяви високої
Тебе до себе позивав
Не знав нi сну, нi спокою.
А ти-земна з тисячолiть,
З невиросшими крилами
Так мовила у вiдповiдь:
"Я вся в гаях, садах живу.
Покинь свою ти синяву."
Почувши цi слова твої
Злетiв я в небо скiльки мiг,
ще озирнув всю шир землi
I опустивсь тобi до нiг...
2
0
422
Ти - спогад
Тож знаеш ти, як боляче менi
Згадувати все, що було?
Знаходити у памятi тi днi,
Коли тебе ще не забула?
Коли тебе кохала дуже?
Твiй образ був передi мною.
Тож нащо ти, мiй любий друже,
Нiкчемно так повiвсь зi мною?
Тепер для мене ти лиш спогад
Далекий спогад в майбуттi
Та я надiюся на зустрiч,
На зустрiч в iншому життi.
Нехай не тим ти уже будеш,
Але те рiдне i палке
Ти й там нiколи не забудеш
І там згадаеш ти мене.
Нехай ти будеш квiткой, перстнем,
А я-мiсяцем, зорею,
Але ми завжди будем разом
Серцем, розумом, душею...
2
0
507
Потяг
Ну ось! Скiнчились цi три днi
I я з квитком в руках чекаю потяг,
Але чомусь так сумно, прикро так менi,
Що на собi я ладна рвати одяг.
З тобою залишитись хочу я понад усе
Наповнити життя твое собою
Та ти мовчиш, мене ти садиш на цей рейс
Ти зрозумiти дав, що я одна, що не з тобою
Я зазираю у твої блакитнi очi
З надiєю побачити у них бажання,
Але я знаю, ти мене не хочеш
В твоїх очах говорить лиш мовчання...
I я поїду знов туди до дому,
А ти лишишся тут з своїм життям.
Чому так? Менi досi не вiдомо.
Ми їдем в рiзних потягах i по своїм путям...
2
0
522
МЕТЕЛИК
Метелик-метелик,
Скажи менi, друже,
Чом ти розмахнувся
Так крилами дуже?
Чом ти не сидиш
У затишнiм куточку?
Чом ти нарядився
В барвисту сорочку?
Метелик у вiдповiдь
В небо злiтае:
"До сонця лечу я,
Весну зустрiчаю!"
2
0
468
БЕРІЗКА
В селi при дорозi берiзка зростала,
Любив її дуже маленький Петрусь,
Iдеш бiля двору, як часто бувало,
Сидить бiля неї-зiгнувсь.
Зима промайнула, весна вже настала
I сонце по лiтньому вже пригрiва.
Берiзка розпушилась, гарною стала,
Голiвкою людям привiтно кива.
Пiднявсь якось вранцi Петрусь, нумо з хати!
Пiдбiг до берiзки, її обiйняв
Хотiв обiгрiти, хотiв приласкати
I раптом тонесеньку гiлку зламав.
I капелька чиста iз ранки злетiла
Об землю розбилась, злякався Петрусь:
"Пробач менi сестро, берiзонько мила,
Не плач, постривай, я за мить повернусь!"
Прибiг вiн до мами в очах зi сльозами"
"Берiзку я ранив i плаче вона!"
"Не бiйся синочку-всмiхнулася мама-
То плаче вiд щастя берiзка-Весна!!!"
2
0
355
ЖУК ТА БЛОХА
З пiд старого лопуха
Жук лiз по стежинi.
Раптом дивиться, блоха
В зимнiй спить перинi.
I сказав iй жук:"Вставай!
Годi тобi спати!
Вже Весна iде в наш край,
Гайда зустрiчати!"
Потянулася блоха:"Ох!
Спала я чудесно..."
I пiшли вони удвох
Зустрiчати Весну!
Йдуть, аж раптом з бузини
Коник стриб завзято!
І ідуть вже в трьох вони
На весняне свято.
По путі зустрілись їм
Білка і Зайчисько.
І приємно стало їм,
Що Весна вже близько.
І забралися вони
На високу гору,
Дожидалися Весни
Там у стужну пору.
Раптом хмари розійшлися,
Сонце запалало.
Квіти вгору потяглися,
Гарно! Гарно стало!
І у лісі веснянім,
Почалося свято.
Веселилися на нім
Всі лісні звірята.
3
2
398
