Частина 2

Розділ 1

Крізь пролом у стелі печери Іван бачив небо апокаліпсису.

Сіра похмура маса прямо на очах набувала багряного відтінку, дивне тягуче світло випромінювали, здавалося, самі хмари. Той загадковий мелодійний і водночас лякаючий звук пішов, залишивши після себе тишу, що дзвінчить, і страх у серці. Обіцяння чогось жахливого та непоправного.

Українець якимось новим для нього почуттям знав – насувається величезна біда. Не для нього, для всього людства.

Від споглядання початку армагеддону його відвернув новий звук. Сплеск і хрип. Або булькання. А швидше за все все разом. Не підводячись повернув голову і побачив руку мацаючу край озера і верхівку увінчану мокрим чорним волоссям.

- Ганна! - Клочко кинувся на допомогу дивом уцілілій дівчині. - Охрініти!

- Згодна. - Кабін утримувалась однією рукою за камінь іншу притискаючи до живота. Вода озера поступово червоніла. - Все-таки цей виродок мене дістав.

Схопивши дівчину за руку, українець глянув на тіло Альберта. На вигляд не скажеш живий або мертвий, просто людина, що лежить на животі, тільки з розсіченої голови натекла калюжа крові. Клод і бідолаха Джі впереміш з акумуляторами лежали біля стіни поряд.

Наскільки можливо, акуратно підхопив Ганну під руки, витяг з води і поклав на підлогу. Відвів її руку, що прикриває живіт. Розсічення було великим, доходячи від правого боку половину живота але, швидше, поверховим. Кров не текла струмками, а сочилася по всьому розрізу. Де-не-де він бачив волокна м'язів.

- І що, дідько, робити то? - Іван дивився на рану прикидаючи чим можна перемотати живіт.

- У кофрі з синьою міткою біонабір, медикаменти та бинти. Повинні бути голка з ниткою. - Ганна дивилася в дірку на стелі розсіяним поглядом. - Схоже, у мене невеликий струс. Як то все каламутно довкола.

- Ага. Тільки каламутно не тому. Світла немає. А довкола велика дупа усьому світу.

Клочко залишив дівчину. Почав розбирати і перевертати кофри в пошуках мітки. Їй виявилася смуга синього скотчу на боці контейнера. Усередині серед незрозумілого для українця барахла знайшовся набір юного хірурга: бинти, скальпелі, дивні пилки, ампули та упаковки таблеток. Схопив бинтів, невеликий пластиковий контейнер із нитками та дивними кривими голками всередині. Задумався і додав три невеликі скляні бульбашки з незрозумілими назвами на етикетках.

- Що з цього антисептик? – показав Ганні свій улов.

- Ось. - тицьнула поранена в потрібну банку. - Доводилось шити? Та пофіг, варіантів немає. Облий з банки, промокни бинтом, помий руки. Заправиш голку - приготуйся, шкіру шити важко, а особливо коли паціент живий і свідомий.

- Це скрізь так темно? Чи тільки в мені?

Голос з коридору змусив Івана здригнутися. Кабін скосила погляд у темряву коридору.

- Ні, сер. Темно у вас, але не всередині. У вас костюм не пошкоджений? Як себе почуваєте?

- Хріново, але загалом я цілий і поки дихаю. Усі органи на місці не відвалюються. Начебто. Бачу тьмяне світло ви там?

- Так Мартін. - Клочко перестав зав'язувати вузол на зігнутій гачком голці. Вигляд розрізаного живота дівчини не дуже лякав, страшнішим було приступити до зашивання живої людини. - Зараз зшиватиму Ганну, як зможу.

- Не поспішай, друже, я йду. Доводилося шити раз чи два, зачекайте на мене. Зробимо з міс Кабін Франкенштейна. Симпатичного.

У отворі коридору з'явилася постать Стока. Вийшовши він підняв голову, розглядаючи небо.

- Гарно, очманіти. Це щось означає? Чи в мене галюцинації? Я дуже добре приклався головою, вірніше мене приклали. Що я пропустив? Де наш бранець? Двері то я відкрив це я пам'ятаю точно.

Мартін підійшов до Івана, що схилився над Кабін. Відстебнув шолом і стягнув костюм, залишившись у тонкому боді.

- Ви щасливий, сер. – Дівчина вказала на помітний розрив на спині костюма. - Або супермен.

- Думаю все простіше, Ганно. - Мартін байдуже глянув на дірку. - Зникли перепони. Я прийшов до тями а компресор нагнітав повітря.

Він сполоснув руки з пляшечки і забрав голку у Клочко.

- Піде. – кивнув оглянув вузол. - Розповідай, поки я гратиму в патологоанатома. До речі, саме так я навчився шити людей.

Дівчина підвела голову, глянула на рану і облизала пересохлі губи.

- А навіщо вам таке вміння, сер?

- Не повірите просто вважав, що воно зайвим не буде. Адже ви не зможете не смикатися? Ні? Жаль, всі мої піддослідні лежали смирно. Ну, приступимо.

Іван не міг не визнати, що Сток діяв обдумано, навіть професійно. Явно впевненіший за самого українця. Ганна скрипіла зубами і шипіла. А сам Клочко почав розповідати про подію максимально докладно.

- Ось така херня, друзі. Ми знайшли зовсім не того, кого шукали, а смерть загрожує вже не нам а всім. Як я розумію - гнів увімкнув апокалапсис побачивши всі досягнення людства за останні кілька тисяч років. - Закінчив він дивлячись на грубий але ефективний шов, що залишився на місці рани. Кров сочилася набагато менше.

Кабін була блідіше крейди це було помітно навіть при мізерному освітленні з дірки вгорі. З очей текли сльози, а губи були щільно стиснуті в тонку лінію, на вилицях грали жовна.

- Хто внизу? Живі є? - Зверху пролунав грубий окрик і клацання затвора.

- Не стріляти, Конраде. - Жестами Сток показав українцеві поповзти подалі від пролому в стелі. Сам узяв Ганну і потихеньку потяг у темряву, подалі від можливого обстрілу. - Хто з тобою?

- Тільки я, сер. З вами все в порядку? Решта? Звідки дірка?

- Конрад. Коли пішов Альберт та Клод? Чому вони пішли?

- Альберт вирушив до вас після дзвінка з офісу, номер на сім-вісім-дев'ять. Сказав це важливо. Клод має бути в наметі. Рон на території.

У бідному освітленні Іван ледве роздивився, що Мартін пильно дивиться йому в очі, ніби очікуючи на відповідь. Він знизав плечима показуючи що сам не знає кому вірити, і чи варто вірити взагалі комусь.

- Сер? - Капітан явно нервував.

- Шукай мотузку, Конрад. - Сток трохи визирнув із тіні. - Ганна поранена, та й ми з Іваном трохи не у формі для запливів. Сміт і Клод мертві. Вони вбили Джі і намагалися вбити всіх. Витягай нас звідси, капітане, і швидше.

Нагорі запанувала тиша.

– Я ж перевіряв усіх. У цієї гниди дуже гарна протекція, містере Сток. Альберт був абсолютно чистий за всіма доступними нам досьє, і не тільки. Сука. – після роздуму сказав Конрад.

- Ще яка сука. Мотузка, кеп, мотузка.

- Зрозумів, сер.

Знову настала тиша.

- А чому їх лише двоє? - Іван трохи підповз до плями світла. - Де Джей та Саймон?

- Вони мали виїхати на базу. І, очевидно, поїхали. Ротація. Двоє міняють двох. - Сток заправив нову нитку в голку. - Ви більш ніж молодці мої друзі. - Він узяв руку дівчини і поклав собі на коліна. Ганна тихо шипіла. - Правда, Іване, ти мене вразив. Я знаю що ти не хлюпик звичайно, але вбити Клода, Сміта, двох досвідчених бійців? Щось ти приховуєш.

- Ага. - Українець трохи висовувався з тіні поглядаючи вгору, намагаючись розчути кроки, клацання затвора, та хоч що-небудь. Хоча він не чув як підійшов Конрад, значить не міг почути і як той йшов. - Коли влаштувався на підприємство в моїй групі розробників виявився хлопець, Роман, колишній військовий. Розумний, досвідчений та як всі військові трохи відбитий. Ось під його керівництвом я і проходив курс молодого бійця двічі на тиждень. Чотири роки.

- Прекрасно. - Ганна говорила крізь стогін, це Мартін почав стягувати краї рани. - І ти мовчав?

- Знаєш, Ганно, коли про тебе не знають чогось важливого – для тебе самого це дуже вигідно. Клод вважав мене звичайним ботаном і здох зі своєю помилкою, погань. Жалкую що не зміг врятувати Джі.

- А ця сука Сміт? Я б із задоволенням різала його на частини.

- Його шибнуло об стіну і поламало, як ляльку. Он лежить, гнида, вже й кров не тече.

Сток перевернув руку дівчини протер антисептиком і знову взявся за голку. Завмер на пару миттєвостей помітивши що руки зрадницьки тремтять, дрібно, ледь помітно, але часто. Нерви та стрес потихеньку витісняли адреналін, вироблений загрозою загибелі. Вже дуже скоро навалиться втома та апатія.

Раптом у печері стало помітно світліше. Смутно окреслене коло на підлозі стало конусом добре освітленого простору, висвітливши Стока, що схилився над дівчиною, і засліпивши на мить українця. Багряного кольору хмари помітно порідшали оголюючи небо. Воно вже не було звично блакитним, перетворилося на світло сіру жижу з темними мазками пронизаючими склепіння наче вени.

- Не скажу, що стало краще. - зітхнув Іван.

- І на тому спасибі. - сказав Мартін ховаючи голку і промиваючи Ганні руку з обох боків. Дбайливо поклав на коліна погладжуючи кисть. – Не знаю як ви, а особисто я поїду до центрального офісу Ордену. Точніше полечу. І знайду гнид що впровадили мені цю парочку, благо ідеї є, а потім ламатиму їм кістки довго і з натхненням.

- Я з вами, сер. - Дівчина говорила не розплющуючи очей.

- Зважаючи на кінець світу, Мартіне, я думаю полетіти з тобою. Може ми не встигнемо навіть вилетіти, але головне це почати.

Іван все вдивлявся і вслухався, але відчував, що всередині, в душі, у нього відбулися дивні зміни. Він виразно знав, що над усім світом нависла загроза. Навіть не так. Настав кінець усьому світу, але він буде не миттєвим. Це будуть криваві випробування, моторошні і нещадні і людство не має сил скасувати їх. Тільки боротися і стояти до кінця, наперед вирішеного кінця. Те, що називається апокаліпсисом, було заздалегідь продумано і сплановано, цей план просто був відкладений і зараз втілювався.

А ще українець якимось чином бачив смарагдово зелену точку, виділену на карті світу. Це було ніби туманний серпанок на периферії зору, вона не заважала бачити доки погляд був зосереджений на предметі але займала огляд варто розслабитися. Карта була дуже докладною. Можна було розглянути континенти, моря, озера і точку, що відзначає... що? Скільки не напружував Іван своїх нових здібностей пояснень знайти не міг. Ще більше насторожувало те, що він не відчував болю від ударів. Не боліли ребра, коліно, зовсім не відчувалися ніякі пошкодження, отримані в бою. Схоже, його вилікували. Напевно, вмирати під час армагеддону потрібно тільки здоровим.

- Повітря! - крик Конрада зверху змусив здригнутися всіх.

На краю пролому з'явилися жорсткі рамкові ноші перехоплені тросом. Трохи розгойдуючись конструкція почала спускатися.

Нагорі все було засипано кам'яною крихтою, уламками. Вітер стих було душно і сиро.

Піднявшись останнім, Клочко здивувався вигляду Конрада з Роном. Бійці були у бронежилетах, розвантаженнях з автоматами перекинутими за спини.

- Прийдеться вам з Іваном, сер, нести ноші. Ми контролюємо периметр. Камери засікли там – капітан махнув у бік далекого гаю – рух. Дуже незрозумілий рух, дивні собаки чи схожі істоти.

Він перехопив автомат до плеча, Рон повторив рухи, перемістившись у тил імпровізованої колони.

Від пролому до наметового табору було метрів п'ятдесят уздовж урвища. Анна стояла трохи зігнувшись, намагаючись не напружувати перебинтований живіт, поранену руку підвісила на косинкову пов'язку через шию нашвидкуруч пов'язану з бинтів. Вона була все ще бліда, але дихала вже не так часто, глибше і спокійніше. Мартін залишившись у боді виглядав ніби голий. На ношах лежало тіло Георга. Вони з Мартіном навіть не змовляючись першим поклали його на ноші і скорботним поглядом проводжали весь шлях нагору. Дивлячись на мертвого Джі в Івана стискалися кулаки та рипіли зуби. Такої ненависті він не відчував ніколи. Хотілося рвати вже вбитого Клода на частини голими руками знову і знову.

- Взялися! – Сток схопив ручки ззаду Клочко спереду і підняли носилки.

І тільки зробивши перший крок побачили як із намету-їдальні вискочив Ігнасіо. У кухарському фартуху й найбільшим тесаком в одній руці, іншою він наполегливо махав у бік загону щось волаючи.

Рон присів, беручи кухаря до прицілу. Конрад повільно рушив уперед до іспанця і, як виявилося, вчасно. Побачив дві сірі присадкуваті тварюки з такої відстані схожі на великих котів з незрозумілими штуками на спинах. Вони виринули з-за їдальні і стрімкими стрибками помчали до Ігнасіо, що не бачив їх.

- Цілі.

- Бачу.

Коротко кинув капітан, так само коротко відповів Рон і застукали автомати. Кожен дав по дві короткі черги, що зім'яли тварин і відкинули назад. Рон підвівся і вдвох бійці рушили вперед. Конрад дав відмашку загону, що чекає позаду.

Іван подумки похвалив витримку Ігнасіо. Той навіть не сповільнився коли пролунали постріли, а кулі просто повинні були пролітати буквально за метр від нього. Він був бардового кольору, весь у поті, проте міцно стискав тесак і погляд був зосереджений. " Блін, навіть кухар тут зовсім не простий." Клочко зрозумів, що іспанцю не вперше бачити перестрілки, а то й брати участь.

– Там тварини! Бачив чотири штуки! - Порівнявшись із бійцями шеф-кухар таки обернувся і показав рукою у бік табору. - Вони вирвались із землі як якісь зомбі-пси!

- Ще дві. – сказав капітан продовжуючи рух. Не опускаючи ствол, сканував територію через приціл.

- Зрозумів. - Рон прийняв трохи правіше від Конрада, перекриваючи сектор між казармою та пунктом спостереження.

Мартін та Іван швидким кроком уже наздогнали двійку, намагаючись собою та носилками прикривати Ганну. Ігнасіо замкнув колону, прикриваючи тил і міцно стискаючи тесак.

Щось кинулося від казарми до загону і миттєво отримало чергу від Рона. Кулі прошили сіре тіло розпластаної у стрибку тварюки, вибили фонтани сірого пилу і відкинули назад. Одночасно залунав автомат капітана, він стріляв в інший бік між блоком лабораторії та кабінками туалетів.

- Влучив. - Ледве стихла стрілянина промовив Конрад. – Бачу труп.

- Влучив. - Рон на два кроки рушив до проходу, глянув на свого супротивника. – Підтверджую.

- Ми до лабораторії. - Мартін підштовхнув ноші, даючи сигнал рухатися. - Капітане, Роне вигрібайте арсенальну дочиста. Зброю несіть до нас. Триматимемо оборону і зв'язуватимемося з відділенням в Афінах. Наш шанс це вертоліт. Обміркуємо план повернення з урахуванням того, що в керівництві, що залишилося, є гніда, яка наказала нас вбити.

Швидким кроком, практично бігом, група з носилками і кухарем, що підтримує Ганну, рушила до корпусу, а пара бійців до казарми.

Проходячи повз убитих тварин Іван намагався докладніше їх розглянути. Зовні вони нагадували тигрів, з потужними лапами, більш витягнутими щелепами з великою кількістю іклів, тільки розміром із велику вівчарку. На спині прямо з лопаток росли дві додаткові кінцівки, схожі на людські руки, що закінчуються не кистями, а довгими, сантиметрів двадцять, шипами. І, судячи з цих розкинутих убік кінцівок, вони мали дуже широку рухливість. Хвіст вінчав трикутний плоский наконечник, наче спис заточений з двох боків, мабуть для ріжучих ударів. Дивний колір шпильок та хвостового списа викликав асоціації з металом. Ще монстр зовсім не мав шерсті, був темно-болотного кольору і замість крові з кульових отворів висипався сірий, дрібний наче пил, порошок.

Ввалилися в тамбур лабораторії і понесли тіло Джі далі, в робочу зону, тільки іспанець залишився біля дверей, вдивляючись у сірий день апокалапсису. Ганна дісталася шафи з медикаментами наповнила шприц якимись розчинами, викладала на стіл упаковки бинтів і бандажні сітки.

- Ніхера собі кішки. - опустивши носилки з задишкою сказав Сток.

- Згоден. Розірвуть на клапті. - Клочко сів на стілець. Все не міг звикнутися з картою, що маячала перед очима. Вона влазила на перший план, варто було трохи розслабити зір, доводилося постійно фокусувати погляд.

- Гарний вибір тварини для створення мутанта-вбивці. - Анна вколола собі прямо в живіт вміст одного шприца і набирала щось до наступного. - Я б сказала – ідеальний варіант. Котячі більш рухливі у хребті, можуть лазити по деревах та перешкодах, стрибають на три свої зрости. А у цього екземпляра, як я помітила, у роті тільки ікла. Знаєте, то діти малюють монстрів, повна паща гострих різців.

– Ви не все бачили. - Ігнасіо обернувся бажаючи розповісти свою історію. - Вони...

- Падай! - Мартін кричав, що було сил. Тільки він стояв навпроти іспанця і міг бачити те, що відбувається у того за спиною. Схопив стілець і жбурнув уперед.

Зреагував кухар миттєво, звалився навколішки і перекатом пішов від дверей.

Кидок Стока можна було без натягу назвати фантастичним. Стілець, провернувшись ніжками вперед, пройшов ідеально в площину дверей зустрівшись там зі стрибнувшою тварюкою. Вдарив її по простягнутих лапах, по морді і був пробитий двома шпильками. Інерція стрибка таки внесла монстра зі стільцем, нанизаним на спинні кінцівки, в лабораторію. Груда пластику й плоті копирсалась у тамбурі, здійнявся хвіст розсікаючи повітря наконечником і раптом розділився надвоє, частина хвоста з списом полетіла далі, залишивши на котячому тілі короткий обрубок. Це Ігнасіо з моторошною посмішкою маніяка відтяв смертоносну кінцівку і примірявся до шиї монстра, але її прикривали спинні псевдоруки зі стулом, що бовтався на них. Раптом праворуч з тіла тварюки виліз сталевий штир, Ганна зірвавши зі штатива для крапельниць кріплення пробила їй бік наскрізь і упираючись щосили штовхала збираючись пришпилити ворога до стіни. За мить поряд уже опинився Мартін і удвох вони відірвали від підлоги брикаючу істоту. Вперше за весь швидкоплинний бій звір видав звук, схоже на шепіт гарчання з різкими вересками, від яких закладало вуха.

Монстр звивався на імпровізованому шампурі, лапа майнула в небезпечній близькості від обличчя Анни, обрубок хвоста кидався з боку в бік розсипаючи сіру пудру крові, якби він був ще цілий розсік би Кабін і Стока до кісток.

"Знову я гальмую, та що ж таке?" Українець тільки зараз зрозумів, що він не кіно дивиться, а найреальнішу розправу з монстром апокаліпсису. Кинувся вперед підхоплюючи стійку для крапельниць.

Чудовисько вже змогло висмикнути один шип зі стільця, але дотягнутися до ненависних ворогів, що нанизали його наче шашлик не могло. Хоча все більше сковзало по стійці до багряних від зусиль бійців. Ігнасіо жваво підскакував завдавав удару і відстрибував назад солідно порізавши такими нападами всю задню частину монстра.

Звір раптом рвонув насаджуючи себе ще глибше, вивернувся вивернувши шию під неймовірним кутом і розкривши пащу націлився відірвати руку Мартіна. У цей зубастий провал встромився імпровізований спис Івана, що досяг таки місця сутички. Сталевий штир пробив верхнє піднебіння і гучно тицьнув у череп зсередини. Голова звіра мотнулася і він миттєво обвис ніби відключений від живлення механізм без конвульсій і спазмів. Ось тільки-но звивався і смикався а наступної миті став просто шматком м'яса або з чого там він був створений.

Не відпускаючи протиснули наколоту тушу крізь двері на вулицю, повозившись із заважаючим стільцем, і тільки там висмикнули саморобні списи. Монстр сипав порошковою кров'ю з усіх ран, її здмумувало вітром, піднімаючи дрібні сірі хмарки. Всі троє не змовляючись відступили, побоюючись вдихнути невідому субстанцію. З лабораторії лунали прокляття Ігнасіо іспанською, німецькою та багатьма іншими мовами. Іван навіть уразився вченості кулінара.

Анна затискаючи перев'язану руку поплила до намету. Пов'язки на животі та передпліччі червоніли свіжою кров'ю.

– Якщо їх буде багато нам хана. - Мартін стискав у руці стійку, він надсадно дихав, але очі блищали азартом. – Не врятують і автомати.

- Пішли усередину. – Іван окинув поглядом табір. Начебто нічого не змінилося. Перехопив зручніше штатив, підштовхнув друга. - Барикадуємо двері і чекаємо на наших.

У цей момент із казарми вискочив Конрад. Відбігши пару кроків присів і скинувши автомат оглянув місцевість. Крикнув щось і на порозі з'явився Рон, що тримав в одній руці автомат, а інший тягнув за собою туго набиту підковдру.

Переглянувшись, друзі зірвалися до бійців.

- Прикривай. - видихнув Сток, вихоплюючи край тканини, Іван прилаштувався з іншого краю і, брязкаючи залізом усередині, потягли арсенал до лабораторії.

- Вони просто викопалися із землі. Самі. Я саме проходив повз вікно і помітив як земля збугрилася і полізли ці путас. - Ігнасіо крокував тамбуром розповідаючи і нервово розмахуючи тесаком. Ніхто не намагався наблизитися до збудженого кухаря, як втім і зупинити його історію, що повторював раз за разом.

Капітан завмер біля заблокованих столом та стільцями дверей, спостерігаючи у щілині за можливим рухом. Рон вручив Іванові автомат і поставив біля вікна, наказавши стріляти у все, що рухається "своїх тут немає", так він сказав, а сам пішов перевіряти вміст підковдри. Ганна вже змінила за допомогою Мартіна пов'язки та приєдналася до сортування зброї.

- Є зв'язок але, мать його, краще б не було. - Стік нервово зітхнув. - У всьому світі з'являються ці котячі. Масово. У містах просто бійні...

Мартін осікся вп'явшись очима у відео.

Зйомка велася із камери на фасаді будівлі на рівні третього поверху. Об'єктив був спрямований на невелику площу, де миготіли люди впереміш з монстрами. Швидше за все злякані чи зацікавлені городяни зібралися разом, як відбувається завжди за незрозумілих ситуацій, обговорити чи послухати чужу думку щодо дивного звуку чи не менш дивного неба. І просто в юрбі з землі полізли тварюки. Вони різали та рвали людей на частини. Пронизували шипами, струшували, і кидалися на наступних. Спритні, безжальні та смертоносні. Були відчайдушні та сміливі городяни – кидалися на звірів із найрізноманітнішою зброєю, від кишенькових ножів до біт та сокири, у когось знайшовся навіть пістолет.

І там, де опір не був одиничним, де люди об'єднувалися, ворог був відкинутий.

Але тільки на якийсь час.

Розправившись з одиночними жертвами котячі дуже навіть усвідомлено і організовано оточували людей, що наїжачилися зброєю, і кидалися в атаку набагато більшою кількістю. У них не було інстинкту самозбереження зате, мабуть, була чудова кмітливість і непоганий розум.

Кількість відео із заголовками “монстри” вже перевалила за тисячу. З'явилися теги "апокаліпсис", покайтеся" навіть "прийшов пиздець".

Одне зі свіжих привернуло увагу Стока, він помітив, що за спиною вже стояли Ганна та Ігнасіо. Обидва мовчали. Він увімкнув відтворення.

Знімали з вікна протилежну будівлю, до якої було метрів десять. Раптом камера опустилася вниз, показуючи вулицю, на якій йшла битва. Там було на що подивитись. Двоє великих уже змучених, покритих кров'ю чоловіків билися проти п'яти звірів. Билися в тиші, без криків, лайки та підбадьорення вони стояли пліч-о-пліч, один з довгою сталевою трубою, а другий з широким ножем і битою. Тварини розійшлися півколом, розмахуючи хвостами і скидаючи руки-шипи.

"Тату, татко" голос за кадром належав, мабуть,тому що знімає тремтів. У ньому чулося благання перемішане з жахом і болем.

Звірі виготовилися одночасно, наче по команді, стиснулися в грудки м'язів і кігтів готуючись до стрибка. Але за мить до цього, чуттям приречених на смерть передбачивши атаку ворога, обидва чоловіки рвонулися вперед прямо на розкриті щелепи та скипи.

Кріпач праворуч ударив трубою ніби списом, нанизав першу тварюку і штовхнув ногою другу, що піднялася на дибки. М'язи на руках, спині, пішли валунами коли він відірвав від землі трубу і ніби живим молотом вліпив насадженою тушею звірюгу, що летить збоку.

Чоловік з ножем і битою взагалі перетворився на вихор сталі та дерева. За пару секунд порізав і загнав до стіни найближчу тварюку, відсік спинні шипи, розполосував морду, невпинно бив битою по лапах, що скидаються. А коли все ж улучив момент потужним ударом встромив ніж у шию монстра практично відділивши голову. Розвернувся до нового ворога і впав під тушею що кігтями рвала його, всадила в нього спис хвоста і шипи.

Незабаром загинув і гігант, що залишився без вірної труби. Два звірі атакували з різних боків, навіть не наближаючись, різкими поворотами корпусу хльостали хвостами вирізуючи шматки м'яса. Тільки коли той звалився на коліна кинулися вперед розкривши пащі.

Оператор тихо-тихо завив з тугою, що стискає серце навіть у загартованої Ганни.

І тоді один із монстрів стрибнув на стіну. Просто взяв згрупувався і злетів на висоту другого поверху. Вчепився кігтями, шипи спинних рук встромилися в цеглу, хвостовий клинок став опорою знизу вбиваючись у стіну, піднімаючи хмари цегляної крихти. Тварюка скинула голову, блиснули червоні очі, вишкірена паща, і досить жваво перебираючи всіма кінцівками, полізла по стіні.

Камера помітно здригнулася, знімаючий охнув і запис обірвався.

- Сраний капут. – Ігнасіо витер піт. Лівою рукою бо тесак так і не випустив.

Раптовий дзвінок змусив усіх здригнутися. Мартін клікнув за іконкою відеодзвінка.

- Сер, чекаємо вказівок. Із початком незрозумілих дій ми у бойовій готовності. Перемістилися у віллу.

- Почекай Джейсон. - Сток потер віскі збираючись із думками. - Хто з тобою?

- Саймон, Бен, Брюс.

- Гаразд. Антон де, Вінні? Вони потрібні зараз. Пілоти у пріоритеті, ви супроводжуєте їх до гелікоптера і вони летять сюди. Далі. Ви не чекаючи нас будь-якими засобами видобуваєте три позашляховики з повними баками та парою каністр палива. Приганяєте на віллу і чекаєте. Або нас або вказівок, у будь якому разі трохи більше доби. Якщо не буде ніякого зв'язку ви самі собою. Давайте, вперед, про виліт транспорту повідомте дзвінок із трьома викликами та відбоєм.

- Є, сер, пілоти з нами, вони на віллі так і стирчали. Решту зробимо, не хвилюйтеся. Що відбувається довкола? Чи є достовірна інформація?

- Кінець світу. Це найдостовірніша інформація з перших рук. Дійте.

Сток обірвав виклик.

- Це правда? Про армагедон? – поцікавився Конрад не відриваючись від спостереження.

- Абсолютно точно. Он Іван особисто спілкувався з організатором усього заходу. - Мартін показав стомленим поглядом на Клочко. Той сумно зітхнув.

– Все правда. Настав кінець світу. Він буде не миттєвим, а розтягнутим і болючим для всього людства. Не питайте, звідки я знаю - сам не можу зрозуміти.

Ігнасіо знову вибухнув лайкою, але хоча б цього разу не так завзято розмахував тесаком.

– Проблема в іншому. - Українець поглянув на друзів по нещастю. - З моменту контакту з творцем у мене перед очима стоїть така собі три де карта з чітким маяком на ній. Ще. Після бою я мав би зараз шкутильгати, ледве дихати і як мінімум бути весь у синцях. Однак нічого подібного – я цілий і здоровий. Дивні знання на рівні істини самі сповзають у мозок. Наче я знав це з самого дитинства тільки охренеть як міцно забув, а тепер ось вирішив згадати.

- Наприклад? - Рон уже розклав озброєння й уважно слухав.

- Наприклад я точно знаю, що кішки не єдині і не найстрашніші монстри. Будуть страшніші і набагато сильніші. Практично незнищенні.

- А в чому причина вразливості чудовиськ? - Ганна присіла на стілець заколисуючи руку. - Навіщо звірам апокаліпсису бути смертними? Навіщо взагалі звірі? Можна все вирішити швидко.

- Не знаю. Блядь. - Клочко знизав плечима. - Знаю, що це цілий багатоетапний план, в якому все розраховане на протистояння, постійні сутички, тільки фінал зумовлений. Просто хтось простягне довше. Навіщо так – теж не знаю. Зате знаю, що ця грібана точка мене порядком задовбала.

- А може бути таке, що ця точка - це гнів? - Мартін пильно вдивився в друга. - Чи є такий шанс?

- Відповім прямо - а хрін його знає.

– Але шанс є?

- Думаю так. - Іван сам глянув другові в очі. - Бачу, що ти задумав, Мартіне, і скажу, що битися з гнівом господа це навряд чи хороша ідея. Самогубна – так, хороша – сумніваюся. Адже він містить у собі весь руйнівний і несамовитий початок творця.

- Можна ж поговорити з ним? - Запитала Ганна. - Хоча б спробувати. Адже не може бути все настільки сумно. Він все-таки частина бога, а значить повинен мати і жалість і розуміння. Мабуть.

Ноутбук задзвенів вхідним викликом. Раз, другий, третій і замовк.

- Як би там не було, за нами вже вилетіли. - Стік підвівся зі стільця і ​​підійшов до арсеналу розкладеному на підлозі. - Пропоную ухвалити рішення прямо зараз. Свої плани я змінив, розплата за зраду відкладається. Якщо є хоч мікроскопічний шанс зупинити те, що відбувається - я ним скористаюся. нікого тягнути з собою не буду, ну крім тебе, друже - кивнув Івану - без твого компаса мені нікого не знайти. Інші прибудуть з нами на базу в Афінах і вільні робити, що хочуть. Забезпечу будь-якими засобами та озброєнням, у межах розумного, звісно.

- Я з тобою Мартін. – Клочко кивнув. - Тепер зовсім втрачати нічого.

- І я, сер.

– Теж.

- І я.

- Куди ж ви без кухаря? - Завершив перекличку Ігнасіо.

- Ось воно як? - Було видно, що Сток трохи здивований. - Виявляється і в наш жадібний час є місце альтруїзму?

- Думаю, сер. - підтвердив Рон. - Хоч ніхрена не знаю що це, але відчуваю що цієї самої альтруїзми у мене багато. На всіх мразей вистачить. І трохи залишиться, про запас. Розбирайте зброю. Вам, сер, бронежилет, це не обговорюється, їх лише два і ще один нашому ходячому джипіесу. Тепер ви є пріоритетом захисту.

- Не думаю, Роне, що жилет захистить від таких шпильок і хвоста цих тварин.

- А це не від тварин. Зараз найстрашніші тварюки які снують планетою це люди. Коли пішов страх перед урядом кожному настає час самоврядування. Це коли, крім твоєї правди, ніякої іншої просто не існує. І в кого зброї більше той і правіший.

Абсолютно всі, включаючи Конрада, повернули голови до Рона, який спокійно розпихав по кишенях розвантаження обойми, і видав настільки розумну сентенцію з таким виглядом наче замовляв хот-дог.

- Та ти, брате, геній філософії. – капітан хмикнув з усмішкою.

- Зовнішність оманлива. - Ізрік Мартін знайшов у надрах білизняної шафи білі штани і пару білих туфель. Кивнув Івану приєднуватись, в одному гідрокостюмі багато не набігаєш. - Це як у тій казці про дівчинку, яка через портал перемістилася в паралельну реальність, повну божевільних кролів білого кольору, котів, що зникають. Так там була гусениця на вигляд і з повадок - бомж бомжем, засмучена, просочена, вічно кашляюча, весь час з косяком і пихкала як паровоз. Але ось висновки видавала по суті і абсолютно точні. Мабуть, непростий у неї косяк був. Непростий.

Рон змінив українця біля вікна. Той одягнувся у білий лабораторний одяг та взуття. Почав поратися з бронежилетом і за допомогою Анни переміг. Кожен наділ по розвантаженню, чого чого їх вистачило на всіх, вибирали собі автомати і набивали обойми. Розмаїття не спостерігалося: чотири “фн скар” та два “стейр ауг”. Судячи з однакових коробок патронів, калібр зброї був однаковий. Іван, який не стріляв жодного разу в житті, вибрав "скар" просто тому, що з ним ходили обидва бійці. Та й незвичний вигляд "стейру" з магазином біля самого прикладу насторожував. Натомість Ганна відразу взяла собі австрійське диво уточнивши, що так на поранену руку буде менше навантаження. "У тебе он кишки назовні пруть, які навантаження?" заїкнувся Рон, отримав багатоповерхову нецензурну відповідь, замовк і відразу втратив ауру прихованого філософа загону.

Під керівництвом Ганни Клочко та Ігнасіо проходили короткий курс використання автоматичної зброї. Шеф кухар набив усі кишені розвантаження обоймами, підвісив дві гранати. Навіть спорудив зі скотчу подобу пасової петлі куди підвісив тесак, що став йому рідним. Мартін, як виявилося, стріляти вмів.

- Небагато інформації для всіх. - Конрад відійшов від дверей і дочекався загальної уваги. - Поки що ми не дістанемося до бази я ваш командир. Далі - подивимося, але зараз якщо я скажу падати ви падаєте, скажу бігти праворуч ви біжіть. Жодних питань та уточнень. Накажу стріляти – стріляйте хоч навіть у мене самого. Від чіткого виконання команд залежить життя решти. Злагоджена робота запорука виживання. Б'ємось до перемоги, полонених не беремо, своїх не кидаємо.

- Проникливо, блін. - Ганна посміхнулася. – Служба згадалася.

Кожен трохи посміхнувся. І хоча зброя, близькість товаришів додавали впевненості, всі розуміли - пручайся чи ні кінець буде один. Але опираючись ти йдеш як людина - зробивши свій вибір, а здавшись - як худоба на забій, з чужої волі.