Розділ 3

Новий ранок видався хмарним та сирим. Вітер гнав із озера стигле повітря. Крізь сірий серпанок хмар ледь пробивалося сонце. Після вчорашньої спеки було незвично і навіть холодно.

Іван зіщулився у спортивних штанах та футболці. Адже вийшов просто в туалет і вмитися.

Несподівано напоровся на бородатого айтішника. Той із гучним хеканням розмахував руками, присідав і скидав ноги стоячи за їдальнею. Напевно, це мало бути якимось комплексом вправ, але у виконанні високого, нескладного Георга виглядало швидше комічно.

- Доброго – хех – Ранку – хех, привітався не зупиняючись горе спортсмен.

- І тобі доброго, Георге. - Клочко навіть зіщулився уявивши себе що так само махає і присідає. - Вирішив розім'ятися? В здоровому тілі здоровий дух?

- Так. Готуюся до занурення. Насичуся киснем. Правду кажучи, жодного разу не пірнав і бажання не виникало, хоча можливості були. Трохи боюся. До речі, не потрібно Георга, просто Джі. Мені так звичніше. - Він почав нахили.

- Зрозумів, Джі. Не варто боятися, це простіше, ніж здається, Зрештою народилися ми всі в рідині і прожили в ній дев'ять місяців. Організм це пам'ятає. А ось мій організм пам'ятає про туалет. Прошу вибачити.

Іван попрямував до кабінок біотуалетів, розмірковуючи про занурення. Тільки зараз йому спало на думку очевидне - де ж весь цей час зберігаються балони, хто їх обслуговує? Компресорна станція зрештою. Судячи з розповіді Мартіна, відстань під водою досить пристойна для того, щоб обійтися просто затримкою дихання. Це вже цікаво.

Вже входячи в кабінку він помітив високу постать, що наближається по краю урвища. Ганна легким підтюпцем поверталася до табору. Схоже всі мешканці дотримувалися форми, тільки український гість був ледарем.

– Зате я розумний. Коледж закінчив. – Виправдав себе Іван.

Вже після вмивання і легкого перекусу під пильним поглядом Ігнасіо, сьогодні чомусь тихого, Клочко знайшов Стока в черговому наметі. Той діставав із об'ємного кофру гідрокостюми. За столом, заставленим моніторами, сидів Рон, що махнув рукою. З оберемком костюмів вирушили до казарми переодягатися.

Виявилося, що Джі вже окупував майже весь прохід між ліжками, розкривши кофри які вчора заносили в лабораторний блок. На підлозі красувався гусеничний робот півметрової висоти і трохи більше завдовжки. На шасі кріпилася трьох суглобова рука-маніпулятор, що закінчується клешнею, дві камери і блок антени приймача. Невеликий робот виглядав досить привабливо.

- Ти навіщо його суди приволок? - Спитав Мартін роздягаючись.

- Мене вигнали. - Георг зам'явся і навіть почервонів. - Міс Кабін дуже переконлива.

- Вона що побила тебе? – Сток підняв брову.

- Ні, ні. - Обличчя хлопця стало червоним. -Ссказала що в медичному блоці на місце техніці, мастилам та іншій нестерильній херні. Так і сказала.

- Тут вона має рацію - Зауважив Іван втискуючи себе в костюм.

- Сказала і почала переодягатися. Прямо при мені. - Джі сумно зітхнув - Дуже переконлива дівчина.

- Обережніше, Джі. Крім того, що вона дівчина вона ще й військовий. І там не зрозумієш що перше: військовий чи жінка. Ти впораєшся з упаковкою? Маєш необхідне? - Мартін уже одягнувся в костюм і чекав Івана.

- Так сер. Все буде герметично.

- Чудово. Ходімо, друже. До незвіданого.

Удвох вийшли з намету до берега, де стояв Альберт, дивлячись щось унизу, в озері. Від обриву по березі тягнувся трос закріплений до двох кіл убитих у землю метрів за п'ять від краю. Інший край троса йшов униз у воду.

- Сер, зробили, як описали ваші інструктори. Начебто надійно, зараз по переправі Джейсон йде з Джоном у вигляді вантажу. Поки що проблем не бачу. – Альберт говорив не відриваючи погляду від поверхні озера. – Думаю робота витримає.

- Прекрасно. - Допоможете Джі переправити вантаж.

Ззаду нечутно підійшла Ганна. Вручила Іванові маску і невеликий одноразовий балон кисню із загубником. "Ось воно що, як я не здогадався?" посварив себе українець. Невеликого балона цілком вистачить навіть на одне занурення і не потрібно морочитися з компресором. Достатньо ящика таких малюток і за потреби поповнювати запас у місті, куди на побування їздять бійці.

- Ви як хочете можете спускатися а я спартанською, відразу вниз. - Мартін одягнув маску, підтягнув ремені і з балоном у руці стрибнув з краю урвища.

За кілька метрів від нього стрибнула Ганна.

Іван глянув униз, на драбину прибиту скобами до прямовисної стіни. Тепер поряд з нею, проходячи крізь закріплені карабіни, зміявся трос, зникаючи в озері. До води було п'ять метрів. Давненько він не стрибав з такої висоти, але відставати від Стока не хотілося. Зітхнув, одягнув маску і дочекавшись коли з'являться голови Мартіна і Ганни стрибнув подалі від них.

Вода прийняла його знехотя, чутливо стукнувши об п'яти караючи за вторгнення. Маска зрушила і вода потрапила до носа. Відпираючись, піднявся на поверхню до друзів.

- Зараз повернуться наші випробувачі та й підемо ми. - Мартін протер маску водою. - А то ми там не розминемося. Цей трос - система для транспортування, підказали наші фахівці спелеологи. Хлопці перевірять надійність і після нас доставлять робота та Георга.

- Бачу ти всі проблеми вирішуєш з ходу - Іван робив глибокі вдихи, насичуючись киснем.

- Не всі. – Кабін теж глибоко дихала, граційно утримуючись на місці – Бактерію ми так і не перемогли. Навіть не знаємо що вона така і називається бактерією просто тому, що вона дуже схожа і це явно не силове поле.

Над поверхнею озера поруч із тросом піднялися бульбашки повітря. Під товщею води промальовувалися силуети двох плавців. Один плив загребаючи однією рукою, притримуючи другого, пристебнутого нагрудним карабіном до троса. Виринувши, Джейсон помітив у воді Мартіна показав великий палець. Джон, який виконував роль вантажу, відстебнув карабін вийняв загубник балона і жваво поліз угору сходами.

- Повітря! – крикнув зверху Альберт. Усі підняли голови. Він обережно спускав змотані разом два кофри щільно перемотані стрейч плівкою та скотчем. Ганна прийняла вантаж відстебнула карабін і вставивши загубник в рот пірнула слідуючи тросу, що йде вниз.

Вже роблячи перший вдих у каламутній воді, Клочко згадав про мету сьогоднішнього спуску. Про миші та досліди. Це пояснювало вантаж що штовхала перед собою Кабін.

Опускатись було не глибоко, близько трьох метрів. Вода огортала м'яким холодом. Він згадав перше занурення, ейфорію новизни та страх невідомості. Новий цікавий світ з його правилами та законами. І трохи позаздрив Георгу, для якого це буде подією з великої літери.

Контур жінки попереду раптово зник, наче всмоктався у стіну. Грот зрозумів Іван, підгортаючи до чорної діри у стіні. Це виглядало просто круглим провалом у безкінечну темряву. Хоча за мить десь у глибині Клочко почав розрізняти жовте свічення та людську постать. Взявшись рукою за трос зробив пару гребків і побачив попереду прибитий до стіни стрижень фосфорицируючий, за ним через метр ще один. «От, дідько, як все продумано» не міг не захопитись українець. Вода була досить прозора щоб побачити що стіни тунелю є рівні. Не такі рівні, як оброблені сучасними методами, але й не грубого природного походження. Через три-чотири метри виявився поворот праворуч, Кабін зі своїм вантажем уже минула його і була досить далеко попереду. Тунель хоч і не здавався Івану вузьким чомусь викликав неприязнь, холод, але не від води, а всередині, в душі. Здавалося, що йому тут не місце, що все не так, точкове жовте світло насторожувало і трохи лякало. Від повороту довелося пропливти не менше шести метрів, коли силует попереду різко пішов угору. Допливши до цього місця виявив вікно вгору, хоча основний прохід йшов далі, в темряву. Шлях нагору був підсвічений тими самими жовтими ліхтарями. Вхопившись за трос, Іван почав підніматися.

Виринувши Іван проморгався і витяг ненависний загубник, сплюнув, але так і не позбувся пластикового смаку в роті. Попереду в яскраво освітленій печері практично ідеально сферичної форми вибралася на скельний уступ Кабін. Імпровізований берег піднімався на долоню вище за рівень води і був рівним немов край басейну. Сама печера – коло діаметром метрів двадцять, не більше, з озером підводного входу з одного боку. Озерце займало від сили чверть усього простору.

Слідом за Ганною Іван у свою чергу вхопився за край. Піднявся без особливих зусиль, зняв маску і вдихнув на повні груди.

- Це як так? Повітря начебто свіже.

- Самі не зрозуміємо, - Жінка розпаковувала контейнер із тваринами, розставляючи пластикові коробки поряд із величезними акумуляторами. - Обстежили всю печеру, не знайшли тріщин чи якихось повітроводів. Температура постійна – приблизно двадцять градусів. Вологість середня. Жодної живності, плісняви, моху та іншого. Це свого роду мікроклімат. Підтримуваний невідомо чим, і навіщо - Кабін розкрила ноутбук, що стояв на невеликому розкладному столику, підключений через розподільник до акумуляторів, що стояли біля стіни праворуч. - Поряд з цією штукою навряд чи хтось захоче перебувати довго.

Вона махнула у бік єдиного отвору в печері. Прямокутний, висотою понад два метри і шириною півтора, тунель йшов у далечінь. Якби не спрямовані в нього потужні прожектори він, напевно, виглядав би чорнильною діркою в нікуди. Вдалині, метрів за тридцять виднілася протилежна стіна з неясним контуром за формою, що нагадує двері. Усі стіни, у печері, у коридорі і навіть далека мали однакову текстуру та колір. Колір темного майже чорного каменю. Прямо на кордоні коридору, немов позначаючи невидимий поріг, лежали скелети. Миша, змія і як стверджував Мартін дикий кіт. Якщо це вже не попередження то що тоді?

- Ти пам'ятається обіцяв розповісти як ви зрозуміли що ця фігня всередині настільки небезпечна - Іван завмер за три кроки від коридору. Він не міг повірити, але його - як він думав стійкого прагматика, кидало в тремтіння від думки, що до цієї межі можна зробити ще хоча б крок. Для цього йому довелося б зібрати у кулак усю волю. І ще зайняти в когось.

Сток, що вже піднявся на підлогу печери, підійшов і став поруч.

- Це моторошно, але так сталося. У першій групі було двоє. Вони обстежили печеру з усією обережністю, по міліметрі у буквальному значенні. Знайшли скелети і чомусь один з них вирішив доторкнутися до останків. Бактерія зжерла його руку до ліктя за кілька секунд, токсини від розпаду тканин пішли у кров, він помер прямо тут. Нагору підняли тільки тіло, відразу спалили, порох запаяли в гермокапсулу і закопали недалеко, але дуже глибоко. Ціна досліджень іноді буває надмірно висока, друже.

- Моторошно, до бісової матері. Мартіне, я зізнаюся - мене до гикавки лякає проста порожнеча! Це зовсім не нормально.

- Не дивися туди просто. Але не забувай перевіряти, куди йдеш. Тому обов'язкове правило занурень – не менше двох. Зараз будемо незважаючи на невдоволення зелених і захисників тварин проводити тести на піддослідних - Він вказав на коробки з мишками. Тих, схоже, зовсім не турбувало ні нове місце ні власна доля.

- Без цього ніяк? - Клочко з жалем розглядав одну з піддослідних. Дивовижного абсолютно чорного забарвлення.

- Особисто я, вчені з центру з інфекційних захворювань і вчені, які працюють з нами, вже досить давно не бачимо інших варіантів. Поки не прибуде робот перевіримо гіпотезу з коробкою. Мені самому не подобається вбивати без приводу. Повір.

Анна пройшла периметром печери включаючи камери спрямовані до кордону коридору. Повернулась до ноутбука, перевірила зображення і дістала з кофра, що стояв поруч, пакети з товстого непрозорого пластику. Розкрила один і розклала гороловиною на підлозі ближче до смуги порога. Надягла гумові рукавички з розтрубами по лікоть, взяла довгі сталеві щипці.

- Готова, сер.

Іван спостерігав за приготуваннями наче дивився фільм жахів. Вперше він бачив як хтось готується холоднокровно вбити живу істоту, нехай і миша. Готується настільки буденно і спокійно, що ставало не по собі.

Мартін теж одягнув схожі рукавички, виставив одну з коробок там де нещодавно стояв сам, узяв у руки пластикову жердину, що лежала за кофрами. Розвернувся до камери:

– Тест три. Досвід на об'єкті у негерметичному контейнері.

Неспішно прикрутив до одного кінця жердини широкий гак і обернувся і присів. Вперши гак у коробку з мишею почав штовхати його до отвору. Тварина трохи стрепенулась, відчувши рух, але зовсім не виглядала зляканою. Йому швидше було цікаво - як це можна рухатися, не рухаючись при цьому. Миша підійшла до передньої стінки контейнера коли той досяг початку коридору.

Якщо вона й встигла пискнути, Клочко цього не почув, або контейнер приглушив звук. Жахливі зміни відбулися практично миттєво. Вуса обсипалися пилом, шерсть і шкіра на мордочці тварини зникали опадаючи, шерсть сірим прахом а шкіра тонкими клаптями які не досягаючи підлоги і самі перетворювалися на порох. М'язи, підшкірний жир і зв'язки почали розріджуватися, стікати вниз і випаровуватися ледь покидаючи кістяк. Очі зникли прямо в очницях, а коробка все рухалася вперед. Доки від тварини не залишився лише чистий скелет. Тоді Мартін захопив гаком на жердині контейнер із переднього боку і потягнув назад. Все відбувалося в абсолютній тиші, тільки скрип коробки об камінь і гудіння прожекторів говорило, що в печері щось відбувається. Підтягнувши коробку зі скелетом усередині до приготовленого Анною мішка Сток акуратно відніс жердину за кофри. У цей час Кабінет взяла контейнер встановила в мішок, зняла рукавички та кинула їх усередину. Одягнула нові, підхопила горловину мішка, туго перев'язала зав'язками та заклеїла скотчем.

Тільки тепер Іван зрозумів, що не дихав із самого початку досвіду. Він судорожно втягнув повітря, видихнув до болю в легенях. Образ страшної смерті стояв перед очима. Покосився на ноутбук і злякався - двадцять секунд. Цілком знищена тварина менш ніж за хвилину!

Від цього стало ще страшніше. Клочко зрозумів, що в нього тремтять руки, а горло пересохло.

- Це, блядь, жах.

Мартін, що дивився повтор відео, повернувся до друга.

- Згоден. Мене трусило просто як тебе. Страшно та ще страшніше якщо уявити її місці людину.

"Ну навіщо ти це сказав?" подумалося Іванові, коли він відчув пружну грудку, що піднімається зі шлунка. пощастило що вранці вирішив нічого не їсти і зі спазмом все ж таки вдалося впоратися.

- Якщо чесно - Клочко ледве міг говорити - Не впевнений, що витримаю таке ще раз.

- Можливо і не доведеться - Мартін вже приймав від Анни новий короб з безтурботною піддослідною всередині. - Досвід з герметичним контейнером.

Акуратно Стік наніс по контуру кришки клейку масу з тюбика. Легенько розмазав пальцем після чого змінив рукавички. Усі мовчки чекали. Наскільки розумів українець – коли застигне герметик чи що там таке це було.

Неквапом висунувши коробку на вихідну позицію Мартін почав рухати її жердиною.

Іван не зміг дивитися наживо, відвернувся, воліючи спостерігати через монітор, і твердити собі що це таке кіно. Дуже страшне кіно.

Ось контейнер досяг смертельної позначки. Заповз, шелестячи по каменю, на сантиметр. Два. Ось уже тварина перетнула межу але нічого не змінилося. Миша була жива і навіть не подавала ознак паніки. Ось уже контейнер опинився за метр за межею бактерії. Сток прибрав жердину залишивши короб усередині.

- Вийшло, - видихнув Мартін.

- Ага - Все що зміг вимовити Іван, бо виявилося з самого початку забув про дихання.

- Чудово - Ганна підійшла до коридору на пару метрів розглядаючи тварину - Нарешті мені не доведеться колупатися в трупах.

- А що ви хотіли знайти в них? - Клочко підійшов до жінки. Став поряд. Він не думав що колись буде радий бачити живу мишу.

- З самого першого випадку свідок стверджував, що розкладання тривало ще якийсь час після того, як жертва покинула кордон бактерії. – Ганна говорила не відриваючи погляд від контейнера. - Як я вже казала, ми не знаємо що це. Воно розкладає біоматеріал як деякі сопрофіти лише у тисячі разів швидше. І на попередніх зразках було встановлено, що після вилучення з агресивного середовища тканини розкладаються ще чотири п'ять секунд.

- Тобто воно живе в організмі, але недовго?

- Так. але знайти будь-які ознаки чужорідної присутності в жертвах не вдалося.

- Я вирішив назвати це надбактерією - Мартін взявся за жердину - Вибачте, так мені захотілося. Незрозуміло чому кісткова структура залишається недоторканою. Незрозуміло, що утримує бактерію в рамках коридору. Та взагалі незрозуміло практично все, крім впливу на живі організми.

- Охреніть якогось страшного - Вставив Іван.

- Ага. - Сток підчепив жердиною далекий край контейнера і поволі потяг до себе. - Зауваж, скелети лежали на кордоні ще до нас. У такому порядку, як ти бачиш зараз. Думаю це свого роду попередження.

Короб з мишею благополучно досяг англійця і той почав зіскребати герметик.

- Що дивно, що ця бактерія не липне ні до чого, не осідає ні на чому, окрім живих організмів. Вона знищує, але не чіпляється ні до чого, живе кілька миттєвостей у живих тканинах, продовжуючи розчиняти і гине без сліду сама.

- І слава богу – Ганна дочекалася поки Мартін очистить кришку і відкриє контейнер. Підробила тварину рукою в рукавичці, піднесла до обличчя, покрутила оглядаючи. навіть принюхувалась. А потім раптово для всіх погладила гризуна вільною рукою. - Жодних змін не бачу. - Закінчила як ні в чому не бувало і опустила мишу в коробку, зняла рукавичку і голими руками закрила кришку.

- Це було зовсім необдумано, Ганна - На вилицях Мартіна грали жовна. Лоб його зблід. Тільки Іван знав, що це ознака крайньої агресії Стоку молодшого. Далі йшла сліпа лють. - Не потрібно в майбутньому робити небезпечні вчинки без мого дозволу. Тут я відповідаю за ваше життя.

- Вибачте, сер - Жінка опустила погляд, проте Іван помітив і в її очах сталь злості - Давно настав час припинити ці ігри з перевдяганням. Як можна було перевірити теорію? Тільки досвідченим шляхом. Якщо хтось випадково торкнеться контейнера або будь-якого предмета, що побував у бактерії і в результаті помре ми повинні це знати. Ще одного біохіміка ви знайдете, а от вас ніхто не замінить. Я вирішила і взяла на себе весь ризик. До речі, я була впевнена на дев'яносто дев'ять відсотків у сприятливому результаті.

- Та годі вам. - Клочко взяв друга за плече. - Я не підтримую вчинок Ганни. Але й не засуджую, а якщо правду то захоплююся. Так ризикнути. Потрібна небачена сміливість. Мартін, це правильний вчинок, небезпечний, але правильний.

- Гаразд. - Сток повільно видихнув, похитав головою але все ж таки посміхнувся - Бачу проти мене збирається коаліція.

- Не проти вас, сер, а щоб вас уберегти. Це різні коаліції.

З гучним стукотом щось наближалося під водою, на поверхні з'являлися і лопалися бульбашки. Транспортувальний трос прибитий до краю сталевим штирем ходив ходуном. Іван присів біля кромки води, розглядаючи силует, що все більше набуває рис квадратного ящика. Він був щільно перемотаний плівкою і скотчем, зі скотчу ж було зроблено подобу ручки, щоб простіше витягнути вантаж.

Підійшов Мартін і вдвох, відстебнувши карабін утримуючий ящик біля троса, витягли вантаж із води. Шумно пирхаючи, з широко розплющеними очима, що було помітно навіть за склом маски, з'явився Джі. Поруч безшумно виринув Клод.

- Це так... ну взагалі... так! - Георг вийняв загубник спльовував і белькотів без зупинки - Як там все темно, потім світло, потім поворот а навколо вода і скелі! І як воно таке?

- Як перше занурення? - Клочко подав Джі руку допомагаючи вибратися. - Сподобалося?

- Так. - Айтішник уже зачаровано розглядав печеру. Погляд натрапив на проріз коридору. - Це воно? Бар'єр?

- Він самий. – Мартін кивнув. - Дякую, Клоде, далі ми самі. - Це вже другому плавцю. Той коротко кивнув пірнув.

- Щось мені здається Клод не дуже вписується в загальну компанію. - Іван окинув поглядом присутніх у печері. Мільйонер, айтішник, робототехнік та біохімік-військовий. - Я маю на увазі бійців.

Мартін зітхнув трохи розчаровано.

- Згоден. Це як там у вас називається? Кумівство! Ось. Одна дуже впливова людина просила взяти племінника, набратися досвіду в охоронній структурі. Я ненавиджу такі стосунки, але батько дав слово. Хоча Клод чудовий боєць, бої без правил і ще щось там але реального бойового досвіду не має. Загалом – він на підхваті.

- Ясно. І у вас без впливового дядька нікуди. - Українець допомагав Джі розпаковувати кофр. Зривали плівку зі скотчем оголюючи матово-чорний пластик. - Три шляхи: корупція, кумівство та через ліжко.

- Еее... - Сток здивовано застиг узявши нову коробку з гризуном. - Яке через ліжко? Я не настільки прихильник європейських свобод, щоб брати його через ліжко. Тоді вже краща корупція, тобто банальний хабар.

- Жартую, друже. Жартую.

Нарешті кофр розкрили, і Георг почав викладати на підлогу печери частини гусеничного дива. Ходова влізла в ящик не розбираючись, а ось сегментну руку довелося розібрати на складові. Також демонтували камери і приймач управління. Окремо лежали інструменти та пульт управління. У Івана руки засвербіли і азарт засяяв у очах. Зібрати нову іграшку – що може бути цікавіше?

- Тримай. - Джі простяг українцеві набір ключів. – Знаю ким ти працюєш. Зафігачємо цю малютку.

І вони зафігачили.

- Ви просто як у казці. — Помітив Мартін, дивлячись на гусеничне диво зі складеним утричі маніпулятором зверху. - Там два італійські геї, Антоніо та Джепетто стругали хлопця і він вийшов дерев'яним. Хоча в принципі який ще мав вийти хлопець у двох мужиків? І життя у бідолахи було кошмарне: спілкувався з пуделем і супер цвіркуном, за ним ганялися лисиця і сліпий кіт, наркотики мабуть.

- Дружище - Клочко з докором подивився на Стока - Ти краще взагалі нічого не читай. У тебе неправильні книги.

Раптом робот задзижчавши приводами рвонув уперед, всі крім усміхненого Джі підстрибнули вибухнувши лайками. Талон крутнувся на місці, підняв маніпулятор, розклав на всю довжину і клацнув захопленням-клешнею.

- Занадто швидкий відгук. - Георг взявся вбивати в ноутбук, з'єднаний з роботом шнуром, команди для зміни швидкодії. - То він коробку розламає. Зараз підправимо і вперед, до перемог та слави.

Іван уважно подивився Мартінові в очі, потім вказав поглядом на коробку зі скелетом усередині. Сток важко дихнув.

- Давай, Георге, подивишся до яких саме відкриттів ми рушимо. Щоб не стало несподіванкою.

Він відкрив файл із записом досвіду та увімкнув відтворення. У міру перегляду інтерес на обличчі хлопця змінився на переляк та блідість. Він глибоко дихав і нервово ковтав. На лобі виступили бісеринки поту.

- Я, мабуть, працюватиму звідси. - Відстороненим поглядом Джі витріщився на лінію розділюючу залу з коридором. - Це, з мишками, так необхідно? Ми вже знаємо, що там, навіщо далі їх... ну... вбивати?

- Тому що - Сток поклав руку йому на плече - Можливо, що далі бактерія зможе проникати крізь перешкоди. І нам потрібно це дізнатися.

- Ага. Зрозуміло.

Керований Джі робот повільно рушив до позначки на підлозі, що позначає початок експерименту. Анна вже залила кришку герметиком підійшла і притримала коробку поки маніпулятор не обхопив її пластикові боки.

Усі затамували подих.

Неспішно «талон» наблизився до межі бактерії і трохи висунув руку вперед. Рухи псевдоконечності були напрочуд гладкими і природними, без ривків і різких зупинок. Коробка опинилася за межею і знову миша залишилася ціла. Робот рушив далі, частково затуливши контейнер маніпулятором. Анна, Мартін та Іван кинулися до ноутбука Джі спостерігав все на пульті управління. Повільно гусеничний розвідник просувався вперед, вантаж злегка тремтів, від чого гризун усередині нервово перебігав з кута в кут. І більше нічого цікавого. Позаду було одинадцять метрів, що показували цифри у кутку екрану.

- Еее.. - Георг не відриваючись від пульта струснув головою. - У мене стрибок напруги в мережі "талону". Ось ще один. Сплеск, а потім втрата одного відсотка заряду, ще раз.

- Зупинися. - Мартін підійшов до Джі, подивився в екран, зрозумів, що нічого там не зрозуміє і підійшов до коридору вдивляючись у робота.

- Ану - Іван теж глянув на екран. Заряд дев'яносто шість відсотків. - А яка втрата під час роботи без навантаження?

- Відповідно до заявленої в характеристиках – від двох до чотирьох годин роботи. Три відсотки втрати за хвилину це забагато.

- А зараз, коли він не рухається є втрати? Може коротить від руху?

- Може й коротить. - Джі задумливо потер підборіддя. - Як тепер зрозумієш? На поверхні був повний порядок. Витрата у нормі. Сигнал стабільний, що тут не так.

- Їдь уперед. – Сток махнув рукою. – Там побачимо.

Робот рушив далі шурхаючи гусеницями по каменю.

- Мінус відсоток. Два. - Голос Георга підвищувався відповідно до втрати заряду. - Тепер ми втрачаємо вже потоком, а не ривками! Це не замикання! Сорок!

- Давай назад - Клочко загальмував айтішника - А то не вистачить повернутися!

«Талон» рвонувся заднім ходом, але, мабуть пізно, за два метри став як укопаний. Згасло підсвічування, зникло відео з камер. Тільки гризун все ще нервово метушився у пластиковому контейнері.

– Це вже цікавіше. - Стік відійшов до кофрів, сів. - Бактерія вбиває все живе, а щось не дає пройти електроніці. Супер захист нічого не скажеш.

- Точно. – Іван обернувся до роботи, посміхнувся. - Тепер питання більш цікаве. Як повернути наш неробочий механізм?

Усі подивилися на українця. У тиші кожен вигадував свій варіант.

- Шест.

- Лассо.

Видали одночасно Мартін та Ганна.

- З ласо мені більше подобається. – Сток усміхнувся Кабін. - Все одно настільки наростити жердину нам не вдасться. Питання, хто його вміє кидати, це ласо.

- Та ви що? Будемо кидати по черзі, це ж цікаво, блін! - Джі прямо лучився від захоплення. Іван уражався дитячої вразливості хлопця. Знаходячись буквально за кілька метрів від смертельної небезпеки той радів чомусь новому. І він не намагався так приховати тривогу, замаскувати її за напускною бравадою, Георга справді захопила ідея покидати мотузку з петлею в наповнений коридор, що знищує все живе бактерією. - Я буду третій!

Анна з неприхованим подивом подивилася на айтішника, зітхнула, а потім усміхнулася сама. Тільки Мартін, мабуть звичний до дивакуватості Джі, відразу пішов до складених біля стіни ящиків. Недовго порившись у вмісті одного кофра дістав бухту троса на вигляд метрів на двадцять.

- Найголовніше питання – З усмішкою сказав Сток – Хто вміє в'язати вузли? Я – ні.

- Це такі, як на шнурках в'яжуть? - Джі взяв кінець троса спробував зав'язати простий вузол, вийшло ледь-ледь і результат важко було назвати вузлом. - Він тугий як дріт! Як його взагалі можна зав'язати?

- Можливо, можливо. - Анна безцеремонно забрала страшний виріб айтішника, розпустила - Сам ти шнурок із дроту. Тут важлива надійність.

Її руки, доглянуті і не сказати щоб сильні на вигляд, без зусиль скручували пружний канат, звивали і в результаті утворилася ковзна петля.

- Та ви, Ганно, криниця талантів. – Іван у захопленні кивнув головою. - Вражає.

Дівчина хмикнула, але все ж трохи посміхнулася. Обернулася до застиглого в смертельному коридорі залізного розвідника. Зважила в руці петлю, оглянула бухту, що лежить біля ніг.

- Це буде страшенно важко. – повела плечима та кинула ласо.

Це було не біса а пекельно важко.

Після перших проб зловити нерухомого робота виявилося, що Джі не міг закинути ласо далі половини дистанції. Іван докидував до корми апарата але з прицільністю було зовсім погано, петля лягала правіше чи лівіше, та й ухопити робота ззаду було практично нема за що. Тільки Мартін і Кабін закидали далі за те місце, де застиг «талон». Проблема полягала в тому, що петля повинна була пройти на половину розкладеного маніпулятора, накинутися на нього і зісковзнувши по зчленуванням затягнутися якомога ближче до корпусу. В результаті Мартін віддав пальму першості Ганні, сказавши, що свої можливості він вичерпав. Сів важко дихаючи.

Дівчина розминала плече. Вона почервоніла, на лобі виступили краплі поту, а на обличчі з кожним кидком все чіткіше проступала гримаса злості. Георг же тупцював біля Ганни, підбадьорюючи, вигукуючи якісь дивні, на його думку, певні мотивуючі гасла. Він мало не танцював від азарту. Поки зовсім несподівано не отримав дзвінку тріщину по потилиці, печеру заповнила лунка. Кабін потерла долоню, що розчервонілася після удару, а горе-мотиватор миттєво сів на кофр поряд з Мартіном, склавши руки на колінах і боячись видати хоч звук.

Напевно така розрядка дала дівчині потрібний настрій або за законом ймовірності коли бажаний результат буде якщо невпинно повторювати одні ті ж дії, проте наступний кидок був просто ідеальним.

Ганна зітхнула, пильно вдивилася в ціль, щільно заплющила очі і потім кинула як тільки розплющила очі, не даючи погляду зачепитися за якісь деталі. Кинула ніби по наїті. Петля неповторно рівною дугою подолала відстань до руки робота, опустилася вниз плавно обминаючи вигини і осіла біля основного зчленування.

- Так! - здійнявся з місця Джі.

Поруч, від несподіванки, шумно впав із ящика Мартін, Іван навіть підстрибнув від раптового крику і тільки Ганна дуже спокійно без тіні хвилювання стягнула петлю. Обернулася й показала Георгові побілілий від напруги кулак. Той звалився на місце зайнявши вихідну позицію старанного учня, тільки очі сяяли непідробною радістю.

- У мене немає слів від вашої майстерності, Ганно. – Мартін захоплено дивився на дівчину. - А від твого крику макаки, ​​що народжує, мало не стало серце. - Кинув погляд на Джі і відразу посміхнувся. - Хоча, хай йому, повністю поділяю твої емоції.

- Це було фантастично. - Іван сам не зрозумів, як виявився поряд з Кабіном, обняв за плечі. - Ганна - ви диво.

- Я знаю. – На обличчі дівчини з'явилася посмішка. – Але повторити не зможу. Давайте на майбутнє одразу його прив'яжемо.

- Обов'язково. - Сток взявся за трос, кивнув Іванові. - Ну що, взялися?

Хоча «талон» важив у спорядженому вигляді лише шістдесят кілограм виявилося, що тягнути його досить важко. Гусениці позбавлені харчування просто не хотіли провертатися. На кам'яній підлозі печери залишалися борозни, по залі луною гуляв скрегіт і голосне пихкання добровільних бурлаків. Незграбні ривки піддослідний гризун сприйняв, мабуть, як кару богів і в паніці метався контейнером. Анна відійшла вмилася і розтирала руки холодною водою. Джі сидів не змінюючи пози лише трохи здригаючись від нетерпіння з кожним пройденим метром. Мартін та Іван кректуючи тягли здобич.

- Закинув чоловік у море невід... - Згадалася Іванові казка.

– А! – Сток кивнув. - Це я пам'ятаю. Там дружина рибалки хотіла новий тазик для білизни. Він пішов у море за тунцем, а спіймав рідкісну рибину, продав за таку суму, що вистачило на пральну машину, будинок з машиною та пластику для дружини. Але вона виявилася стервом і відсудила у чоловіка все до копійки і він наприкінці бомжував із зеленим пластиковим тазиком під пахвою, куди влізло все його майно.

Клочко лише зітхнув зі смутком, трагічно похитав головою.

- А там точно все так і було? - Це Джі враженим поглядом дивився на Мартіна. - Щось пам'ять мене підводить.

– Саме так і було. – Сток відпустив трос, «талон» завмер на позначці безпечного старту. – Я казки люблю. Перечитую.

- Дайте мені, сер? Я також перечитаю, освіжу пам'ять. - Анна підійшла, посмикала коробку з божевільною мишею всередині. Незважаючи на відсутність електрики клешня стиснула вантаж намертво.

- Обов'язково, Ганно, я тільки за освіту та культуру людини.

Мартін обійшов робота, розглядаючи з усіх боків. Іван і Джі теж приєдналися до огляду, заходилися обмацувати предмет нагрівання або місць короткого замикання. Георг навіть обнюхував, намагаючись вловити запах диму чи горілої ізоляції. Підключили шнур до зарядного пристрою, благо в печері стояло чотири акумулятори. Індикатор заряджання показав початок процесу.

- Які ідеї? - Стік присів біля стіни, витягнувши ноги.

- Думаю це такий енерговампір. - Іван улаштувався з протилежного боку. Обидва не зводили очей з робота. - Зжирає енергію з носія. Це якщо не виявимо проблем у системі «талону».

- Така миттєва втрата всього заряду неможлива, принаймні без видимих ​​пошкоджень. Руйнування батареї наприклад. – Джі говорив спостерігаючи на пульті за рівнем заряду. - Це енергонуль, поле в якому неможливе існування накопиченого заряду. Адже мишка жива, а будь-який живий організм виробляє електроенергію. Заряд пішов тільки з батареї, за пару хвилин, і тільки з певного місця це стало безперервним процесом. До цього були стрибки з втратою один-два відсотки, наче попередження, мовляв, далі буде гірше. Це я так вважаю.

- Згодна з Джі. - Ганна кивнула айтішнику, той зашарівся. – Спочатку показують чим може обернутися спроба руху далі. Як зі скелетами на межі надбактерії.

Джі інстинктивно глянув на небезпечну зону, пересмикнувся. Подивився на монітор – робот цілком природно накопичував заряд. Для заспокоєння совісті Георг запустив усі наявні тестові програми, і дві своїх які написав очікуючи рейсу, що затримується. Погляд його невблаганно притягався до бідного гризуна ув'язненого у пластикову коробку. Було дійсно шкода тваринку.

Зарядивши «талон» наполовину вирішили продовжити експеримент, встановивши для початку межу за якою втрата заряду ставала незворотною. Судячи з пройденої дистанції, це було дванадцять метрів, приблизно половина коридору. Робот відпустив на якийсь час жертовний контейнер, чому невимовно зрадів Джі, взяв у клешню шматок червоної крейди. Георг вимальовуючи через екран пульта на підлозі печери жирну лінію навіть висунув язик від старанності. Наступні три спроби просунутися глибше в зону енергонолю не мали успіху. Втрата заряду була стабільною. Тепер витягували робота, заздалегідь прив'язаного тросом, усі по черзі. В результаті Джі з похмурим виглядом охолоджував здерті долоні в озері, намагаючись показати, що йому зовсім і не боляче.

- Що ж. - Мартін стояв біля риси, вдивляючись у глибину коридору, в далекі двері. – На сьогодні, вважаю, достатньо. Вибираємось на повітря, обід ми пропустили компенсуємо рясним вечерею.

Відштовхнувши робот до стіни, навели приблизну ілюзію порядку. Усіх трохи розчарувала невдача. Звичайно, ніхто особливо не сподівався на миттєвий результат, що робот ось так без проблем одразу доїде до дверей. Кожен чекав нових перешкод, загадок, але аж ніяк не банального розряду батареї. Ловуші і хитрий захист представлялися у вигляді замаскованих ям, списів зі стін, може лез зі стелі. А насправді досить просто поля що відбирає електрику, щоб відкинути цікавого, технологічно просунутого жителя двадцять першого століття в епоху кам'яних сокир.

У тиші перевірили маски, балони з киснем, по черзі пірнули в озеро.

І цього разу Іванові здалося, що вода відштовхує його, не хоче бути його колискою. Стіни тунелю, неприродно рівні, викликали асоціації з веною, в якій він рухається незрозуміло звідки і невідомо куди. Жовті маяки освітлення додавали і так не веселому шляху частку трагічності. Ще він помітив що вода була неприродно щільною, чи що, після Джи, що пливло попереду, не залишалося жодних хвиль. Жодного руху рідини немов вона миттєво поверталася у вихідне становище. У печері не було ніяких неприємних відчуттів, але ось підводно-підземний шлях до неї вкидав у депресію.

“Напевно, це теж свого роду пастка, для психічно нестійких. Почне такий плисти тунелем, занервує та пропустить підйом нагору до печери. Попливе далі”. Це спало на думку як тільки опинився за межами тунелю.

Виринувши чимало здивувався тому, що на поверхні справді вже згущувалися сутінки. Хоча самому здавалося, що пробув унизу години чотири, максимум п'ять. Георг уже незграбно підбирався на урвище так само емоційно виплескуючи свої враження Смітові, що стоїть нагорі. Той був утіленням непробивності. З безпристрасним виглядом подав Джі руку висмикнув на поверхню ніби піскаря, проте потік Джі був невичерпний. Хлопець жваво описував важкий підводний шлях, жах печери і злу силу, що причаїлася в коридорі, що не пускає добрих сміливих дослідників до скарбу. Коли Іван піднявся на урвище айтішник самозабутньо розписував тяготи перетягування робота і героїзм Анни, її мужність і винахідливість. Кинувши погляд на Альберта Клочко, здивувався, ні тіні емоцій ні на обличчі ні в очах.

- Переодягаємося та вечеряти. - Мартін вибрався на поверхню, вигляд його був стомлений. - Не думав що упрімся в настільки банальну стіну.

- Щось придумаємо, Мартіне. - Українець сів на край урвища звісивши ноги. - Не зупинить нас, мислителів та ентузіастів відсутність електрики.

- Мабуть придумаємо. - Сток сів поруч, впритул до друга.

- Обов'язково придумаємо, сер. - Ганна сіла з іншого боку Івана. - Ми не стиснуті в засобах а значить політ фантазії ніхто не зупинить. Пробуватимемо все, що спаде на думку.

Всі троє промовчали сидячи на обриві в глушині Греції, звісивши ноги і спостерігаючи як багряні промені сонця, що минає, ковзають по нерухомому дзеркалу води.