Розділ 3.

Очі розплющилися самі собою. Немов за командою. У тілі була легкість і невластива для пробудження енергія. Хотілося рухатись, щось робити.

А ось віртуальний джипіес нікуди не подівся. Став тьмянішим, але все так само вилазив на передній план.

Іван тихо розчаровано зітхнув і намагаючись не шуміти, сповз із дивана. Мабуть, після відходу в царство Морфея його перенесли в іншу кімнату. Швидко оглянув себе, слава богу хоч не переодягнули. На другій половині спав Мартін, згорнувшись у позі ембріона, він трохи здригався.

Знайшов двері завдяки ледь помітному світлу. У хаті стояла цілковита тиша, тільки знизу, мабуть, з підвалу долинало тихе гурчання дизельного генератора. Тихо прочиняючи двері Клочко виявив у наступній кімнаті сплячих на величезному ліжку Анну Рона та Ігнасіо, а в наступному невідомого бійця, який сидів біля вікна з автоматом напоготові. Той озирнувся на шум, кивнув головою в тепловізорі і повернувся до спостереження. Ще одні двері привели в комору кпз, прив'язаний до масивного сталевого стільця з кованими ніжками чоловік підвівся, повів підбитими очима і тихо замичав крізь кляп. Іван спокійно зачинив двері й пішов далі. Не його це проблеми.

Відвідавши вбиральню зрозумів, що спати не хоче зовсім і спустився на перший поверх у пошуках кухні. У гостьовій кімнаті біля вікна сидів ще один найманець. Українець жестом показав, що хоче пити, той махнув рукою направо.

Кухня зустріла точками світлодіодів у холодильнику, плиті, чайнику та світлом розкритого ноутбука на столі. Набравши з крана води і зробивши перший ковток Іван зрозумів, що хочеться зовсім не води, а гарного міцного чаю. Гарячого та ароматного. Взявся ритися в шафах і виявив порцеляновий посуд з написом "tea", понюхав, зрозумів, що в чаї не розбирається абсолютно і віритиме написаному. Схаменувся, взяв із собою посудину з написом “кава” і крадькома пробрався до чергового бійця. Показав обидві банки найманцеві, вказуючи на пальцем на нього і на стелю.

Той кивнув, тицьнув у банку з кавою, потім у стелю і знову в каву. Тепер кивнув Іван і пішов геть.

Поставив повний чайник і вирішив глянути на апокаліпсис, що відбувається у світі. Сидячи в безмовному будинку не вірилося, що за стінами відбувається щось страшне. Та взагалі хоч щось відбувається.

Інтернет зустрів безліччю страшного відео та фото. Стріляли попередження від урядів, армії та поліції. Тисячі рекомендацій та порад серед яких все частіше траплялися капс-крики "покайтеся", "кінець світу".

Новинкою залитою сорок хвилин тому і джекпотом, що зірвала, в п'ять мільйонів переглядів виявився ролик з узбережжя Японії, якщо вірити підпису.

Прямо на пірс невеликого порту вибиралося з води величезне, поверху в три, зовсім незрозуміле непотребство. Довге суставне тіло було закуте в сегментний панцир немов у креветки. Там де належить бути голові був розсип червоних крапок, мабуть очей, і виростали дві величезні суглобові кінцівки, що здіймалися високо над самим тілом і закінчувалися потужними шипами. Цими, схожими на руки богомола, воно чіплялося в землю і тягло весь тулуб на берег. І дуже жваво тягло. З прорізів у панцирі за першими кінцівками у воду йшли довгі гнучкі щупальця з присосками. Десятка два тільки з того боку, який потрапив на камеру. Кілька щупалець вистрілили вперед, ухопилися за щось за межами видимості і туша одразу поповзла швидше.

Закипів чайник, дратуючи свистом. Почухав у задумі голову Іван пішов готувати напої.

Навіщо такі проблеми зі знищенням людства йому було не зрозуміти. Можна було простіше: бактерії там, віруси всякі. Банальний потоп або метеорит теж набагато зрозуміліший за весь цей садизм.

Розносячи напої дозорним зрозумів що так настирливо крутилося в голові, просилося назовні, відзначити на карті положення точки поки не зник надприродний покажчик. Повернувшись до ноутбука відкрив карту Італії, збільшив і зосередився на своїй версії, звів обидві версії. Виходило, що на фото з космосу не було церкви, яку він бачив уві сні, або відключенні. Пагорб був, ліс навколо був і селище поряд теж було. А ось будівлі на пагорбі немає. Цікаво. Іван поставив крапку на карті та перейшов до складання маршруту.

До моменту, коли сходами обережно спустився Сток, план з досягнення невідомої мети застряг на подоланні іонічного моря між Грецією та Італією.

- Доброго ранку - Вітав друга Мартін з пожадливістю вдихаючи аромат кави. - Чого не спиться?

- Дивись. – Клочко повернув монітор – Суди нам треба. - тицьнув пальцем у карту - А ось тут ми застрягнемо якщо взагалі доїдемо.

Він виділив протоку кружком і провів ламану лінію вздовж доріг від Афін до Ігумениці. Потім увімкнув відео з водяним монстром. Сток дивився його з таким виглядом наче щодня бачив речі й гірше. Спокійно попиваючи каву, навіть позіхаючи.

- Думаєш ця фігня у всіх водоймах? Хоча, так, я й сам так гадаю. Плисти, виходить, зовсім невесело. Викрадемо вертоліт?

– Не варто. - Іван здригнувся, згадуючи останній політ. - Мені цього разу вистачило.

- Оце загадка .... - Сток присів до столу і замислився.

Зі сходів гуртом спустилися Конрад, Ганна та Ігнасіо. Всі були заспані, але немовби зомбі йшли до чайника. "Цікаво- це так нав'язали рекламою, типу напій визначає статусність? Або просто в'їлося в свідомість на рівні наслідування, коли всі роблять так то чого мені видрючуватися? Робитиму так само." Роздумував українець, помітивши, що ніхто не вибрав чай. Тільки кава.

- Підеш зі мною, Конраде? - Мартін підвівся з-за столу. - Настав час поговорити з Беном.

- Так сер. – Капітан виклав на стіл пістолет. Перевірив ніж у чохлі. Недобро так усміхнувся.

Удвох піднялися нагору. Ішли мовчки, не розмовляючи, кожен уже знав свою роль. Сток відчинив двері в комору і капітан, дочекавшись коли бранець підніме заспані очі й скине голову, вліпив підошву черевика тому в груди. Стілець перекинувся, зв'язаний гримнувся на спину мукаючи від болю. Удвох підняли у вихідне становище, коли полонений віддихався Конрад ударив кулаком у лікоть, прямо в згин. Бідолаха застогнав, очі полізли з орбіт. Капітан відійшов і взявся за ручку ножа. Зброю дістають щоб її використати а не розмахувати. Троє у кімнаті це знали.

Мартін спокійно чекав, поки Бен відновить подих.

- Я знаю номер нуль сім нуль три. Приблизно уявляю, що ти передав і що могли передати тобі. Не зрозумію щойно означає "ми у справі". Навіщо залишати віллу, якщо ми повинні були приїхати саме сюди? Виводити бійців... - Сток осікся - Аааа. Ти повернувся б з іншою компанією, коли перебили наших. Твої соратники чекають у місті, або десь ще, ви повертаєтесь і чекаєте на нас. Розумію. Так просто? Заради моєї смерті такі хитрі ходи, стільки смертей. Сподіваюся, хоч грошей ти отримав пристойно. Хоча тобі вони вже ні до чого.

Він відійшов і кивнув на полоненого, взявся за ручку дверей коли той почав ревти крізь кляп озирнувся. Конрад уже тримав Бена за голову, поклавши долоню на лоб і вп'явшись пальцями в брови, майже втопивши в очницях, той був коротко стрижений і інакше закинути голову не було можливості. Ніж наближався до горла.

Сток зобразив на обличчі зацікавленість. Лезо полоснуло по скрученій ганчірці розсікаючи імпровізований кляп і щоку під ним.

- Ти почав армагедон. - хрипів Бен зірваним голосом упускаючи шматки слини. - Великий сатана прийде і зустріне своїх відданих слуг, а не ідіотів, що лізуть із розпитуваннями, нехер було лізти... - Мартін коротко, ледь помітно кивнув, капітан відпустив ніж і миттєво звернув бранцю шию.

- Як вони пробралися так далеко? - Стік стояв у задумі розглядаючи труп сектанта. - Фактично на самий верх. Додатковий номер - це код Германа Гауса. Як давно? Чи з самого початку? Адже ти розумієш, що може зробити глава всієї дослідницької частини сток файненшал.

- Дохріна? – з цікавістю спитав капітан.

- Так, капітане. Однозначно дохріна.

Мовчки прикрили двері знаючи, що ніхто ніколи вже не повернеться за тілом. Ні краплі жалю не відчував Мартін - це був ворог, божевільний і фанатичний, що працює не за гроші, а за ідею і тому втричі небезпечний. Для Конрада Бен був зрадником, що автоматично позбавляло права жити. Сам капітан вже давно служив Стокам з особистої приязні і з переконаністю, що корпорація боротиметься за поліпшення життя населення всієї земної кулі. Він пройшов багато відряджень як у джунглі так і в пустелі. Розвозив гуманітарку від Сток ворлд об'єднаний і навіть зачищав довбаних сатаністів у Перу та Австралії. Конрад давно зрозумів - зло не слухає доказів добра, воно від них нахабніє. Для знищення зла існують такі як він, люди, які йдуть за провідниками добра у світ, але не обтяжені моральним кодексом. Хоча... У Перу Мартін на рівні з іншими найманцями бився з кортелем очолював який один із головних в анклаві сатаністів. А трупів там було багато.

- Спробуємо вбити двох зайців одним пострілом, друже. - Спустившись у кухню сказав Сток ляснувши капітана по плечу. - Герман гордий і амбітний, трохи психованний. А ще в нього роздуте его.

- Що наш полонений? — Спитав Клочко, віддавши Конраду чашку кави. Той із вдячністю кивнув.

- Наш полонений уже труп. Культист, причому не найманий а самий що ні є ідейний - Мартін набирав на ноутбуці номер - Ось спробуємо заманити головного, як я підозрюю, сатаніста в Ігуменіцу, ми його не минемо, потрібно якось перебиратися на той бік. І просто на місці збору вирішимо проблему остаточно. Якщо ніхто не проти.

Хтось кивнув, хтось хмикнув, але протестувальників не знайшлося.

- Звідки впевненість, що цей головний буде на місці? Армагеддон все-таки. Кому ми вже потрібні? – Іван вирішив побути скептиком до кінця.

- Герман Гаус точно буде. Він не залишить справу незавершеною, дуже високої думки про себе і прискіпливий що блювати хочеться.

- Згоден. - Кивнув кеп. - Цей приїде, не полінується. Щоправда приїде він не сам. Як бути із цим? Нас обмаль для війни. - Він обвів рукою кухню. - На гарну заварушку вистачить. Але воювати...

- Ніхто не знає, що ми в курсі його зради. - Вставила Ганна. - Всього потрібно просити його про допомогу з переправою на той берег. Занизити кількість тих, хто вижив, сказати що Бен загинув при нападі звірів, а значить ніхто не здивується, що план провалився...

- Блискуче Ганна. - Мартін посміхався дивлячись на дівчину - Один на один мої думки. А ще я зацікавлю його міткою, до якої ми рухаємося, це його прямо розірве на частини. Змалюю про порожню печеру та вказівку на місце в Італії. Думаю якось так.

- Це той котрий у зал до Ішимури ходить? - Жуючи знайдений пончик поцікавився Рон - Ох і гордий мудак. Прям пам'ятник сам собі. Так виходить якщо він один із цих сатаністів, то тоді в Перу...

- Так, Роне, - Посміхнувся Конрад. - Гаус здав своїх і ми їх знищили під нуль.

- Ось же сука.

- Блядь. – Ствердно закінчив капітан.

Мартін і Клочко переглянулись і голосно засміялася в унісон. Такий дружний порив пройняв через секунду вже всіх присутніх і кухня здригалася від гучного сміху.

У дверях з'явився боєць ледь помітний у сутінках. Підняв тепловізор і покрутив пальцем біля скроні.

- Нічого, Джей, - Конрад махнув тому рукою ледь відсміявшись. - Це нервове. Воюватимеш проти Гауса? З його найманцями?

- Це той стоячевздрючений, як золотом присипаний? Із фарбованою бородою?

- Так.

– А чого з ним не так?

- Сатаніст. Як у Перу.

- Сука.

Знову по кухні прокотилася хвиля нестримного сміху. Іванові довелося навіть взятися за стільницю інакше впав би під стіл, як Ігнасіо. Тільки Джейсон стояв, переводячи здивований погляд з одного на іншого, хоча і на його губах з'являлася усмішка. Груповий сміх він заразний.

- Що це в біса таке? - Позаду Джея з'явився силует ще одного бійця. Мабуть Саймона.

- Не зрозумію. - Джейсон казав, але рот розтягувався в мимовільному бажанні посміхнутися. - Пробонуюсть поборсатись проти того чорнявого мудили що до Ішимури ходить. Виявляється він сатаніст.

Побачивши як відкривається рот Саймона для винесення вердикту Сток хотів крикнути "ні", але сміх, що душив, перетворив зойк на схлип.

- Сука. - підсумував Саймон і новий вибух реготу луною рознісся по хаті.

Рухатися цього разу вирішили не відкладаючи, провівши доопрацювання у вантажівці та поповнивши боєкомплект. Наново перебинтувавши і намазавши мазями всіх побитих.

Ретельно пропрацювавши маршрут та можливі зупинки, враховуючи можливу відсутність дозаправок та обхідні шляхи при великих пробках.

Інтернет майорів відео з боями проти монстрів. З боями проти мародерів. З боями проти сектантів та просто психопатів.

Армія виявилася марною проти здатних вилазити з землі в будь-якому місці тварин. Там, де щільність вогню не давала їм просто вибратися на поверхню поруч із жертвою, вони викопувалися за кілометр і у величезній кількості. Були спроби встановити стаціонарні пости, накидавши на землю плити. Результат виявився передбачуваним - тисячі котячих сметали вояк за секунди не зважаючи на втрати. Водні монстри запросто топили баржі, тихохідні судна, обвиваючи щупальцями та пронизуючи наскрізь кінцівками. За більш швидкими і дрібними катерами не полювали, поки у тих не закінчувалося паливо.

На землі та на воді не було місця для порятунку. Єдиними безпечними оазами залишалися коробки будинків, магазинів, будь-яких будівель.

Українець трусився на задньому сидінні поруч із Мартіном. Попереду, за кермом, сидів Конрад, а на пасажирському сидінні Ганна з автоматом на колінах. Позаду йшла вантажівка і ще один позашляховик з рештою бійців. Ніхто не залишився, не пішов у одиночне плавання, всі погодилися йти за Стоком. Одні з бажання спробувати врятувати людство, інші не бачили перспектив виживання в апокаліпсис. Хтось додзвонився до рідних і з полегшенням дізнався що поки що все відносно нормально, хтось як Ігнасіо не зміг. Загалом - усі були на нервах, але зібрані.

Висунулися після обіду, розсудивши, що всі хто хотів поїхати або вже спробували або плюнули на це і вирішили пересидіти вдома. За повідомленнями урядових каналів збиралися вводити мобільні військові патрулі для боротьби з мародерами та грабіжниками. Прориватися треба було зараз, поки не з'явилося скоординоване військове управління, потім і носа на вулицю не висунеш.

Сток зателефонував до офісу компанії зі свого додаткового номера і передбачувано потрапив на Гауса. У барвистих виразах описав як відчинили дивні двері, подолавши пастки і не знайшли нічого. Потім стеля печери впала, під завалами загинули Георг, Клод і Сміт, а сам Мартін, мабуть в нагороду за те, що ризикнув життям і особисто відчинив двері, придбав карту з позначкою вбудовану йому в очі. Він дав Герману розпорядження організувати у дводенний термін групу прикриття та транспорт для спроби досягти берегів Італії від портового Ігуменіцу. Бійці, які чекали на віллі, вступили в бій з монстрами і втратили половину складу. Історія вийшла досить переконлива судячи з голодного блиску в очах начальника дослідницького відділу. В очах Германа з“явився голодний блиск коли Мартін розповів про крапку на карті. Стало ясно - Гаус буде битися з усіма чудовиськами апокаліпсису але отримає Стока у своє розпорядження.

Поки що дорога була досить порожньою один два покинуті автомобілі на кілометр. Сіре небо давило, притискало погляд до землі, на його рівному покривалі зрідка виявлялися незрозумілі бордові прожилки схожі на запалені вени. Зрозуміти в якому боці знаходилося сонце було неможливо - тьмяне світло витікало крізь весь небосхил.

- Цікаво, чому звірі не нападають на будівлі? – Перервав тишу Конрад. - Логічно саме зараз напасти. Жертви зібралися в одному місці, ганятися не треба. Такій тварюці вибити двері думаю не проблема. Знову ж таки по стінах вони шастають впевнено ,означає будь-які вікна для них це вхід.

- Чую я не все так просто. - Іван вдивлявся в похмурий краєвид, що мелькає за вікном. Сіре небо, сіра земля, сірі у сірому світлі дерева. - Попереду ще страшніші тварюки. Це точно. Хоча в тому що люди зібралися групами, де-не-де якщо вірити інтернету - величезними групами, я впевнений є глибокий але поки незрозумілий сенс. Тут все продумано і ніяких недоглядів немає і близько.

- Не люблю я пророків. - Позіхнув Мартін - Завжди кажуть що буде "щось!" Ніколи не пояснюючи, що саме, коли, з ким і чому. І головне люди прагнуть їм вірити, а значить будь-яке відповідне під опис явище трактують як відповідність пророцтву. А якщо не дуже схоже, або зовсім не схоже, запросто скажуть, що ви, мовляв, дивіться не з того кута.

- Згоден, Мартіне. Але я не пророк і кажу те, що знаю. Вирішуйте, як хочете. - Українець похмуро глянув на друга.

- Досить вам. - Капітан почав зменшувати швидкість хоча до цього тримав стабільні вісімдесят на годину. - Кінець світу і має бути незрозумілим для тих, кого винищують. Попереду місто, акуратно проїжджаємо, на виїзді з того боку перевіряємо заправку та прискорюємося. Зброя напоготові. Своїх тут немає, супутники нам не потрібні.

Анна опустила скло, виставивши назовні ствол автомата. Перевірила обойми у розвантаженні. Клочко інстинктивно повторив дії дівчини. Мартін без суєти припав до вікна зі свого боку.

Можливі варіанти атаки Конрад описав їм ще до від'їзду. На протести що мовляв не можуть люди ось так просто заради автомобіля нападати на інших людей, тим більше коли настав армагедон, відповідав що "всім начхати на армагедон, кожному дорожче своя шкура." Іван кривився на такі одкровення, Ігнасіо обізвав капітана на чотирьох мовах, а ось інші бійці, включаючи Ганну, кивали, погоджуючись з капітаном.

В'їжджаючи до порожніх вулиць невеликого грецького містечка замкнуті з обох боків двоповерховими будинками українець зізнався собі, що боїться. Зустріти людей. У вікнах, що ще не були забиті зсередини, іноді миготіли силуети і Клочко про себе благав їх не виходити назовні. Дорога поки не була особливо забита, авто стояли біля узбіччя. Мерці попалися лише кілька разів. У тиші гул моторів луною розносився по всьому містечку.

Першого повішеного вони побачили ближче до центру міста. Чоловічий труп звисав на мотузці з третього поверху, красуючись табличкою, прив'язаною до босих ніг.

Капітан хмикнув, Ганна кивнула сама собі, а Мартін переклав напис Іванові:

- Мародер.

- Весело. - Клочко перехопив рукоятку "Скара" міцніше. Сподіваючись, що не побачить людей до кінця поїздки. Бо не хотів ні в кого стріляти.

У салоні настала тиша. Напружена і густа наче кисіль, здавалося навіть звук мотора притих боячись порушити зосередженість пасажирів.

Ще трійка шибеників виявилася на великій, прикрашеній барельєфами будівлі відразу біля невеликої квадратної площі. На самій площі лежали порвані і продірявлені жителі, чоловік п'ятнадцять, упереміш із монстрами. Кинувши погляд на тіла, що висять, Анна пересмикнула затвор автомата.

- Здогадуюся що якщо люди звисають із вікон вони явно не від великого бажання пішли в зашморг. Під стволами швидше за все.

- Так. - Підтвердив Конрад, вдивляючись у вулицю, на диво вільну від автомобілів. Він трохи сповз по сидінні і ніби втиснувся в нього вчепившись у кермо. - Значить у місті є озброєні люди, швидше за все угруповання, може, поліцейські самі взяли владу, хто його знає. Нам особисто нічим добрим це не світить.

- Може мені здалося але прямо над повішеними, на даху ніби голова виднілася за пандусом. - Мартін теж перебирав у руках зброю.

- Я ж вам казав! - Зашипів від злості капітан скрипнувши зубами- Ніяких "може бути"! Побачив що – кажи одразу, розберемося разом. Там зрозуміємо чи варто хвилюватися чи ні. Зрозуміло?

- Так, звичайно, звичайно.

- Не здалося. - Ганна не змінювала позиції, навіть не повертала голови, але явно говорила для всіх у салоні. - З даху на дах перестрибують, довбані паркурщики, від площі почалося, по тінях бачу.

Затріщала шумами рація у капітана в розвантаженні, єдина пара, що знайшлася на віллі. Зі зброєю та боєприпасами, навіть жилетами, там проблем не було, а ось з раціями ніхто не думав морочитися. Звикли всі до мобільного зв'язку, а ось він видавав непередбачені піруети пропадаючи на годину або пару хвилин. Втрата сигналу ставала все частіше і тепер мобільний в кишені ставав просто непотрібним тягарем. Хоча вайфай все ще працював, але тільки там де було покриття. Цифровий світ потихеньку агонізуючи вмирав.

- Бачу переміщення по дахах ліворуч. - Треща перешкодами повідомила коробка незрозуміло чиїмось голосом.

Конрад глянув на Кабін та кивнула.

- І справа теж. – Натиснувши кнопку відповів капітан.

- Прийнято. - Не зрозуміло, чого було більше перешкод чи голосу. - А може, обійдеться?

- Подивимося. Готуйтеся. Думаю ближче до межі міста. Я б там робив засідку. Готовність один.

- Прийнято. - Насамкінець шикнувши рація замовкла.

- Чому на кордоні? – Поцікавився Іван.

- Будинків не так багато, щоб ми розсіялися. Притиснути спереду і бити ззаду і з флангів з будинків не даючи розосередитися. Попереду – поле, з боків смерть.

- Та нахрена воно їм потрібне то? - Не витримав українець, соромно сказати, але від крику полегшало. - Машин у місті навалом. Заправка під боком.

- Зброя. – Пояснила Ганна – Нас розглянули. Зрозуміли, що три авто не просто так рухаються групою. Стволи видно і так. Жилети, розвантаження. Може й злякаються. А може, ризикнуть.

- Срака. - Підсумував Іван.

Намагався перебирати в голові, що там розповідав Конрад. Стріляти рухаючись чи не рухатись коли стріляєш? Вкриватися за авто чи притискатися до стіни? Все перемішалося в думках, але найдивовижніше була легкість у голові. Він не міг зловити жодної думки, але чомусь хотілося посміхатися. Як би не розпочалася істерика.

Капітан за кермом джипа щось тихо промовив, Мартін щільніше притулився до сидіння, а Ганна підняла приклад автомата до плеча. Попереду наближався зріз двох п'ятиповерхових будівель, за яким розкинулося поле і стрічка дороги, що втікає в нього. Напруга досягла стану патоки, на мить Клочко бачив усе ніби в найуповільненішій зйомці, яку тільки можна уявити.

Повільно, дуже повільно, розкривався рот Конрада, що когось проклинає. Кабін плавно притискала до плеча приклад, виготовилася висунутися у вікно. Її волосся не майоріло від вітру, а ніби застигло ефектним ореолом. Сток цілився крізь відчинене вікно у бік будівлі, Іван бачив нервово закушений кінчик язика.

З-за правої будівлі повільно висунувся капот двовісної вантажівки. Він ледве рухався, як втім і їхнє власне авто, але ледве з'явилися водійські двері Ганна натиснула на спуск.

І уповільнення пішло.

І хтось увімкнув надшвидкість, кадри того, що відбувається, помчали вперед зі швидкістю, в якій українець зовсім загубився.

Ледве з'явилися водійські двері вантажівки Ганна почала вогонь усаджуючи кулі в полотно дверцят і переводячи приціл на вікно. Поливаючи всю площу дверей, щоб ніде було сховатися. Але мало допомогло. Водій, швидше за все, вже мертвий встиг досить розігнати машину, вантажівка перекрила майже всю дорогу.

Конрад вичавив гальмо. Кинув кермо і почав стріляти в будівлю зліва посилаючи кулі у віконні отвори з дивовижною точністю з огляду на те, що джип ще не зупинився.

Ззаду лунав дріб автоматного вогню.

Навряд чи хтось зміг розглянути, що у вантажівці команди Стока прорізані в кузові болгаркою прорізи. Довгі та досить широкі для можливості відстрілюватися. І звідти в обидві будівлі вивергався потік вогню, вибиваючи кам'яну крихту, дробивши рами та крихту скла. Почулися перші крики. З якогось вікна з другого поверху випало тіло у поліцейській формі. Несамовито кричали в протилежному будинку.

Перший заряд дробу вдарив у машину Конрада між водійськими та пасажирськими дверима. Наступний зім'яв двері прямо біля ніг Мартіна, кілька дробинок прошили полотно дверей і вп'ялися в ногу. Але Сток не припинив поливати вікна другого поверху, лише зашипів.

Капітан був уже на вулиці. Не чекаючи повної зупинки вискочив і засік залп із дробовика, коли стрілець висунувся і повторив - перекреслив вікно чергою. Тіло повисло через розбите скло на рамі. У сусідньому вікні промайнув силует з піднятим автоматом і одразу зник зметений вогнем Мартіна. Якщо на другому поверсі були вороги - висунутися вони не могли, черги з вантажівки кромсали рами на шматки.

Іван знову випав із битви.

Бачив, як дивне уповільнення перетворилося на страшне прискорення. Анна зрешетила всі двері величезної вантажівки перетворивши на сито через яке в самому прямому сенсі було видно нутрощі кабіни. Ще на ходу вона перевела вогонь на найближчу будівлю і пройшла вікнами. Ззаду загуркотіли черги вибиваючи кам'яну крихту і шибки в хаті, не даючи ворогам підвестися. Кабін вистрибнула з машини, міняючи на ходу магазин, відчинила пасажирські двері і висмикнула Івана з салону, розгорнула убік будинку і надала прискорення штурхонув по спині. Непогано так штурхонув.

Українець пригнувся, притиснув як вчили автомат і прочинивши рота вперше в житті натиснув на курок цілячись у двері. Приблизно область замку. Двері були дерев'яні, з різьбленим профілем і красивими лакованими наличниками. Кулі продирявили цю красу хаотично, додавши абстрактності. Поруч закашляв автомат дівчини і в районі замку з'явилося скупчення отворів. Ганна рвонулася вперед, зігнувшись, прикриваючись від можливого вогню з протилежного боку високим джипом. До дверей було метрів п'ять. У джип щось ударило, потім ще раз.

Раптом прямо перед Іваном пробігли по асфальту ланцюжки іскор і пилу, клацання куль, що рикошетять, ледь чути в безперервному тріску черг. Стріляли з другого поверху і Кабін не розгинаючись, якимось неймовірним чином зігнувшись відповіла чергою. У цей момент відчинилися прострілені двері. У отворі стояв невисокий бородач у синьому костюмі та рушницею в руках. Клочко знав що вже в дверний проріз то він влучить, вдихнув і натиснув на спуск. Бородач звалився спиною назад, у будинок і не ворушився, а дівчина штовхнула українця щосили прямо туди, до трупа. Він пробіг, ні, скоріше пролетів ледве торкаючись землі, на порозі запнувся об тіло, зробив перекид і побачив біля вікна чоловіка з пістолетом. Той не чекав такого вторгнення, а Іван не чекав, що спокійно відкриє вогонь. Чотири кулі пробили незнайомцю груди і він осів зламаною лялькою. Швидше інстинктивно, ніж обдумано, Іван відкотився убік під прикриття сходового прольоту. Зверху чулися рвані лайки, стогін і удари куль об стіни. У дверний проріз злетіла Ганна припорошена пилом. Очі були зосереджені але губи кривив оскал агресії. Пробігши прямо по мерцеві на вході, вона рвонула нагору, махнувши рукою Клочко на двері по обидва боки короткого коридору. Якщо українець правильно зрозумів – наказала перевірити. Хоча насправді дівчина мала на увазі стерегти, щоб ніхто не зайшов у тил.

Піднявшись на ноги і змінивши обойму, Іван у присяді рушив до правих.

Джейсон зупинив вантажівку відразу як тільки побачив червоні вогні попереднього позашляховика капітана. Вдарив двічі по стінці кузова прикладом "стейра" Даючи сигнал Саймону і Рону, що сиділи усередині. Злито загуркотіли автомати, розриваючи перетинки навіть йому в кабіні, а вже як доводилося самим стрільцям він не хотів і думати.

Відчинив двері і вивалився назовні падаючи на коліно і палячи у вікна першого поверху. Поспіхом не розгледів що вони через одне забиті зсередини фанерою. Зате у вільному промайнув силует просто величезного мужика. Той помчав кудись праворуч.

Саме в це вікно і мав намір увійти Джейсон. Прокреслив кулями смугу по склу - воно вистояло підійшовши сітками тріщин. Доводилося діяти по-старому. Набравши швидкість під грім автоматів, боєць плечем влетів у вікно і в бризках скла приземлився в кімнаті врізавшись у стілець. За стільцем стояв стіл, що остаточно зупинило перекат Джейсона і врятувало від пострілу чоловіка, що заскочив на шум. Ворог вистрілив навскідку побачивши ноги, що зникли під столом. Заряд із рушниці пробив стільницю піднявши фонтан пилу та тріски, скатертина майнула в стіну. З-під столу відстукала коротка черга продірявивши живіт і стегна стрільця, той завалився на спину і вже в падінні отримав одиночний прямо в лоба.

З вулиці все ще лунали черги, але залишалося недовго. Хлопці прикриють розосередження основних сил і підуть другою хвилею до найближчих будинків. Основний план на випадок атаки у місті виглядав приблизно так. Знищити супротивника максимально швидко, завантажитися назад у транспорт і йти.

У вікні з'явилася махаюча рука і верхівка Ігнасіо. Значить, другий джип теж розбігся.

- Швидко швидко! - Джейсон притиснув автомат прикриваючи дверний отвір поки в кімнату залазив іспанець, а за ним Антон. Обидва ошаліло оглядалися, але, слава богу, не випускали зброї. Пілот швидко зібрався, пересмикнув затвор і став позаду Джея. Плеснув по плечу.

Джейсон вирвався в довгий коридор, що йде в обидва боки. Праворуч були лише одні двері, поки зачинені, зате по лівій стороні їх було ще три плюс сходи на другий і головний вхід з невеликим холом, диван та пара крісел, стійка з дерев'яним різьбленим яскраво-синім логотипом на стіні. Напевно, якась офісна будівля.

"Стріляй у будь-кого хто спуститися" шепнув Джей блідому іспанцю рукою взявши за ствол його автомат і направивши на сходи. Прибудував Ігнасіо біля кута, надавши більш-менш захищену позу. А сам махнувши Антонові слідувати за ним, пішов перевіряти кімнати.

Мартін не наважився виходити зі свого боку, він бачив як Ганна висмикнула з машини Івана і, відстрілявши обойму, прикриваючи Конрада, перекотився по кріслі до протилежних дверей. Поранену ногу кололо болем, але вона згиналася і цілком собі функціонувала. Виглянувши з машини помітив спину дівчини, що сховалась у дверному отворі будинку. На порозі лежало тіло. У самій будівлі хтось вив а по вікнах ще барабанили кулі з вантажівки. Ідея із прикриттям була просто фантастичною.

Вже ступаючи на асфальт дороги і шукаючи поглядом Конрада Сток побачив те, чого побоювався найбільше - недалеко від тягача, що перегородив виїзд з міста, з'явилися пагорби землі, що піднімається. Нові учасники битви поспішали долучитися до крові.

Капітан перескочив через капот і підбіг до Мартіна. Глянув на штанину заляпану кров'ю і кивнув на двері, мовляв "Дійдеш?" Той знизав плечима "а вибір є?" І обидва зірвалися до рятівного прямокутника з черевиками, що стирчали з нього. Бігти було боляче але не більше того, Сток не шкутильгав і ногу не волочив. Конрад пропустив його вперед і обернувся, зайняв позицію у двері, чекаючи на бійців з кузова вантажівки. Вони повинні були бачити, що всі пасажири пішли з лінії вогню і в свою чергу розбігтися по найближчих укриттях, тобто в будь-яку будівлю.

Відкрилися задні стулки і боєць спритно рушив до Конрада, а ось руда шевелюра Рона зникла за вантажівкою.

- Ось упертий віслюк. – Прошипів капітан.

Щойно встиг піти з дороги, як тіло кулею пролетіло у двері.

- Рон пішов до Джея. – Доповів Саймон. - Там тільки кухар та пілот. Тяжко буде.

- Зрозумів уже. Саймон ти другий поверх. Там Ганна. Мартін стій тут. Я зачищаю поверх. Праворуч пішов наш український друг.

Зверху пролунали постріли і гучний крик, звук скла, що б'ється. Саймон через два щаблі рвонув сходами за ним не роздумуючи, але морщачись від болю, кинувся Сток.

- Та щоб вас. - Люто зашипів Конрад. Успішна атака все більше перетворювалася на неконтрольовану стрілянину вуличних бандитів.

З боку відчинених дверей у коридор де, ймовірно, знаходився Клочко, почувся шум боротьби і гучний крик. Тепер капітан блискавкою кинувся на допомогу.

Тільки-но увійшовши у вузький, ледве розминутися удвох, коридор як праві двері відчинилися випускаючи грудку тіл. Українець обплів рукою за шию якогось хмиря в камуфляжному комбінезоні. Припав до нього всім тілом напираючи, штовхаючи у стіну. Другою рукою всадив ніж ворогові під ребра і тиснув, поки хмир обома руками намагався витягнути сталь із тіла.

Конрад спокійно вистрілив пораненому в голову, практично впритул. На стіну бризнуло червоним.

- О! - Іван перевів шалений погляд на капітана. Витяг ножа і тіло сповзло по стіні. - Там автомат...

Українець кинувся назад у кімнату забрати зброю, але був зупинений Конрадом. Той сам пірнув у двері тихо, спокійно. Вийшов вручивши зброю українцю і рушив коридором, дотримуючись сторони дверей.

- Спину прикрий. – Капітан розгорнув Івана назад. - Іди боком. Дивись у коридор. Акуратно – тепер тут наші. Що попереду не твоя справа поки що не скажуть. Зрозумів?

- Зрозумів. - Кивнув той хоча не впевнений був що зрозумів. Останні півгодини він ні в чому не був упевнений. Або скільки там усе це тривало? Клочко дуже здивувався б, якщо дізнався, що з моменту появи вантажівки не минуло й десяти хвилин.

Продуманий та виконаний професіоналами план відсічі пройшов блискуче. Швидко та без втрат. Тепер, Конрад вже не сумнівався, залишалася повна зачистка будівель та скоординований відступ до машин, що було складніше. На вулиці вже миготіли силуети монстрів та й якось дуже стрімко темніло. Неприродно швидко вулиця поринала у темряву.

Рон розігнався наскільки міг.

Дорогою, набираючи швидкість немов гоночний болід, мчали три сірих монстри. Довгими витонченими стрибками і абсолютно безшумно.

На бігу стріляти було зовсім незручно, але не стріляти було жах як страшно. Він випустив чергу від стегна - одне чудовисько запнулося, покаталися боком, гидко зашипіло. Розбите вікно наближалося, але вже якось повільно. Виймаючи останні сили з палаючих ніг, Рон піднатиснув.

Два стрибки злилися в один: боєць полетів щучкою у вікно, а дві шипасто-кігтисті тварюки навперейми йому.

Ногу опікло болем від коліна до стопи. Монстр зачепив шипом, але не зміг вчепитися. Тіло смикнуло в польоті змінюючи траєкторію, Він врізався в раму, дух вибило, ноги залишилися зовні, а до пояса Рон був у будівлі. Уперся руками в підвіконня, рвонув себе всередину уявляючи як ось прямо зараз впиваються кігті в ноги і ривком висмикують його назовні. Однак обійшлося.

Впав прямо під вікном глибоко дихаючи, підібрав кинутий автомат і поповз у бік дверей. Там було підозріло тихо.

Тільки-но потрапивши в коридор, Рон оглянув ногу. Рана була неглибокою, але тяглася від коліна до стопи. Розпорота штанина просочилася кров'ю. Неспішно дістав із розвантаження бинт і ніж, відрізавши штанину перебинтував якомога тугіше.

– Альфа тут. - Ледве почув попереду сиплий голос іспанця. "Бач ти, у своїй кухні кричить як різаний а тут голос забрало." посміхнувся Рон, підводячись на ноги.

Було боляче і важко переставляти забинтовану ногу, але нічого, краще ніж мертвим.

– Альфа тут. - Чітко промовив і пошкутильгав у бік Ігнасіо.

Попереду раптово і гучно загуркотів автомат. І так само голосно заматюкався іспанець. Заклацали пістолетні постріли і спиною вперед прямо на бійця випав кухар. Впав на спину тихо шиплячи обмацуючи груди заховані під жилетом.

Рон схопив іспанця за комір, ривком втягнув у коридор морщачись від болю в нозі. Дві кулі чиркнули по бетону підлоги прямо біля ніг Ігнасіо. Не даючи собі замислитися правильно він робить чи ні, зігнувшись, визирнув з-за рогу.

На сходах стояв чоловік у поліцейській формі, він вже досилав нову обойму в пістолет. На другому прольоті виднілися ноги у червоних кросівках. Трьома кулями найманець звалив копа і перевів чергу на привабливо яскраві кросівки. Підкошене пострілами тіло покотилося вниз, уперлося в стіну на сходовому майданчику і отримало ще свинцю.

Скрипучи зубами Рон підвівся на ноги "живий?" Кинув через плече, і рушив до двох тіл на сходах.

- Живий. - Просипіло ззаду. - Боляче. - І потік лайок.

З дальніх дверей коридору, що йде вперед, з'явився Джей з піднятим автоматом. Показав великий палець. Рон відповів так само.

Зверху, з другого поверху, раптово й голосно заволали незрозумілою абракадаброю. Судячи з інтонації, доволі жалібної та похмурої, хотіли домовитися. Або здатися. Рон відсахнувся за куток, виставивши вбік сходів ствол автомата. Джейсон і Антон уже просувалися в його бік. А ось що відповісти невідомим зверху він ніяк не міг вигадати.

Ззаду, так голосно, що боєць смикнувся, закричав Ігнасіо. На тій же тарабарщині, агресивно і так загрозливо, що навіть досвідченого найманця пробрало. Настала дзвінка тиша.

- Хочуть домовитись. Щоб ми їх не чіпали. - З задишкою промовив кухар. – А хер їм. Сказав, що всіх порішимо.

- Це ти дарма. Нам тут ще ночувати. А викурювати їх згори буде важко. У вікно глянь...

Іспанець миттю глянув у вікно. там тьмяніло на очах. Знов вилаявся. Зверху заторохтіли. Тепер спокійніше та розважливіше. Навіть начебто голос був інший.

- Говорить шефа ви, тобто ми, вбили. Їх двоє лишилося. Вони складуть зброю та закриються в кімнаті на ніч. Жити, каже, хочуть.

- А хто ж не хоче? - сказав Джей, підійшовши до сходин та передбачливо не висовуючись в хол. - Так не піде. Зброю кинути вниз. Спускатися по одному руки вгору долонями назовні.

Ігнасіо перевів у властивій йому імпульсивної манері. "З таким переговорником ми доб'ємося тільки нової стрілянини", подумав Рон, скануючи сходи через приціл. "Не його це. Зовсім не його."

Сходами застукав автомат, слідом мисливська рушниця і пістолет. Щось крикнули запитливо і здалися ноги у черевиках з високою шнурівкою.

- Повільно! - Крикнув Рон, звертаючись скоріше до горе переговорника, ніж до того хто спускається.