Розділ 7.

Клочко стерпів напад ангельського сарказму стоїчно. Хоч і розумів, що погроз тепер для нього немає жодних. А навіть якщо й уб'є його занепалий, Іванові було не страшно. Кінець світу передбачав смерть всіх людей. Але вже дуже хотілося використати шанс скасувати все, можливо врятувати людей, не себе. Битися за людство адже незважаючи на все, що говорив Люцифер, нехай у чомусь він і мав рацію, люди мають співчуття, доброту, любов.

- То як же ми зможемо чинити опір гніву? Хоча б просто не померти одразу з його волі? – Запитав із інтересом українець.

- Зараз дізнаєтесь. - Занепалий потер рука об руку.

Люцифер рухався поволі, Чи не перейнявся важливістю моменту, чи йому було все одно. Підійшовши до величезної, на пів стіни, шафи зняв з шиї важкий на вигляд хитромудрий ключ. Навіть здалеку всім було ясно що розміри ключа не відповідають замковій шпарині. Тому і вставив він його кудись у центр дверей прикрашених різьбленим орнаментом. Провернув кілька разів у різні боки і спокійно відчинив масивні, у два пальці товщиною дверей.

– Дам вам ецеф. Захист від вищих сил, магії, якщо говорити простіше. Відповідно до закону могутності будь-який вплив на живі організми здійснений потойбічними створіннями повинен проводитися в площині реальності та буття цього живого організму.

- Ага. – Ганна кивнула. - Так набагато зрозуміліше.

Занепалий з усмішкою глянув на дівчину. Він любив зухвалих.

- Ще простіше - для того, щоб убити вас, використовуючи магію, абсолютно всі створіння створені могутностями повинні бути матеріальними і впливати на вас тільки фізично існуючими предметами або матеріями. Просто моргнути і розірвати на частини не вийде. Духи покаяння не можуть нашкодити у справжній формі. І від цього шаленіють. А ось отримавши підживлення почуттями, будь-якими, формують фізичне тіло і можуть відірвати голову. Ну і самі, звичайно, втратити цю матеріальну кінцівку. Абсолютно все що впливає на людину має бути втілено відповідно до фізики цього світу.

- То що тоді магія? – Іван навіть забув про мету подорожі настільки зацікавила його нова теорія.

- Справжня магія це маніпулювання ефірними полями землі, місяця, сонця та всього всесвіту. За допомогою волі вищого ладу, знань і розуму на рівні просвітлених як мінімум. Для могутностей створених богом це природна функція. І - попереджаю питання, вони можуть убити саме магічною силою. Без обов'язкового втілення. З ецефом на вас не подіє прямий вплив. Гнів все ще зможе заморозити повітря, розігріти його до плазми, створити вакуум і багато іншого, але вже за межами вашого фізичного тіла. Тобто зовні. Ментально амулет прикриває погано, так що можливі невеликі галюцинації.

- Весело. Тобто закип'ятити нам кров він не зможе – Мартін сумно хмикнув. – А ось створити навколо сонце запросто.

- Поки гнів буде зайнятий мною у нього не вистачить ефіру, я відсікатиму найпотужніші сплески. Наш з ним бій буде суто магічним, можливо ви його навіть не побачите, хоча ецеф повинен візуалізувати потоки.

Ангел роздав усім прості дерев'яні дощечки у формі ромба. До них чорним шнуром були примотані частинки шкіри та волосся, або чогось подібного. І все це залито прозорою смолою. Кріпилося все до тонкого ланцюжка.

-Дивіться не втратьте. Або не поламайте. Ха.

- Це добре, звичайно, те, що він нас не чіпатиме. А як його торкнемо ми?

- З цим складніше та простіше одночасно. – Люцифер почав діставати з дна шафи згортки шкур і викладати на підлогу. – Автоматичну зброю я не створював. Щиро кажучи просто плюнув на все десь півстоліття тому. Та й мороки з ним багато. Актувати як сам автомат так і набої до нього, обойму, кожен патрон. Це нераціонально - особисто створювати всі складові, а потім кожен патрон. Тож розбирайте.

Відкинув шкури.

Усередині більшого згортка лежали списи та алебарди, луки та сагайдак стріл. У другому мечі різноманітних форм, кинджали та дивні рукавички з лезами.

- Зброя створена для боротьби з могутністю. Особисто мною та ще одним ковалем. Ви його маєте знати - Каїн. Дуже цікава особистість.

- Хто б знав, як цим усім користуватися. - Сток у шоці розглядав арсенал середньовічного маніяка-вбивці. – Нам хана.

- Згоден. - Ангел не приховував зневаги обвівши поглядом горе воїнів. – Ваша місія атакувати гнів, відволікати. Вдасться поранити – чудово, ні – не страшно. Ваша доля мене не цікавить абсолютно. Адже ви готові померти, але зупинити гнів? Чудово.

- Чи можна без цієї ненависті?

– Ні.

- Невже у вас немає ні жалості, ні співчуття? - Іван зовсім не розумів як так може бути. - Ви ж істота вищого порядку. Як так?

- А ось так! - Очі Люцифера запалилися смарагдовим світлом. - Я володію милістю та співчуттям зведеним в абсолют і вам незбагненним. Багато могутностей зів'яли, висушилися або асимілювалися але не я. Ніхто не в праві розповідати мені про жалість, добро чи зло.

– Зрозуміло. Не будемо. - З сумним виглядом Мартін підняв спис.

- Пробачте .... - Кабін трохи зам'ялася але продовжила - А як насправді виглядають ангели?

– Що? - Люцифер здивовано дивився на дівчину. - Ти ось прямо зараз будеш битися зі творцем світів, а цікавить тебе як я виглядаю голим?

- Я не в сенсі голим... Ну... По-справжньому ви не виглядаєте як людина?

– Ні. – Відрізав ангел мабуть навіть не думаючи задовольнити прохання Анни. Але озирнувся на Івана, посміхнувся хитро. - Хоча, знаєш, Ганно, зараз подивишся як ми виглядаємо.

І миттєво змінився.

Навпроти дівчини стояв високий чоловік із алебастровою шкірою одягнений лише у пов'язку та хитрий нагрудник із тканини чи шкіри. Він не був особливо великим, швидше мускулистим, під два метри, і ніби світився зсередини. Обличчя важко було розглянути через яскраво сяючі смарагдові очі. Він був привабливий, хотілося доторкнутися і притиснутися. За спиною в повільному русі ворушилося щось схоже на крила, або плащ, що постійно ворушився, або накидку. Загалом щось незрозуміле, але воно не псувало вигляду ангела, надавало загадковості та величі. Від істоти просто вражало позаземною силою та спокоєм.

- Думаю побачене вразило тебе, Ганна - Навіть голос занепалого став глибшим, значнішим і спокійнішим. - І тебе, Мартіне. Але Іван бачить картинку цікавіше.

Ангел обернувся до українця.

Той дійсно бачив таке, що не припускав побачити ніколи в житті. Те, що було людиною, перетворилося до невпізнанності. Над підлогою парив чи то конус, чи то циліндр створений з мільярдів частинок, що світяться. Вони вихорилися, кружляли, але не порушували загальної форми. Вище, де імовірно мала бути голова знаходилося щось. Описати це Клочко не міг, хмара – не хмара, сфера – не сфера, але всередині цього світилися два зелені вогні. Раз на мить від конуса відділялися тонкі потоки створюючи дрібні вихори, що б'ють у підлогу. За спиною ангела, про спину Іван судив лише тому, що занепалий обернувся, інакше було не визначити чи є взагалі ця спина, за спиною виростали арки, що піднімаються на півметра над "головою" і йдуть у підлогу. Ні, не так, що проходять крізь підлогу. З вершин цих арок піднімалися вгору промені, що прямували крізь стелю в небо. По шість арок на правій і лівій стороні істоти, вони були створені з переплетених тонких ліній світла. Ангел підплив ближче.

- Як тобі зовнішність надістотності? - Поцікавився м'який голос, що так контрастується з тоном Люцифера в людському образі. – Ми були першими. Ми – потік та політ. Ми твердь і вакуум. Ми думка та сон.

- Охрініти. – Вирвалося в українця мимоволі.

- Забавна реакція. – Сказав ангел уже у звичному образі ченця. Повернувся так само швидко, як і перетворився. - Хоча чого від вас чекати.

Він знову поліз у шафу.

- Що ти бачив? - В один голос запитали Ганна та Мартін.

– Ну. Як би... — Іван завмер з відкритим ротом. – Не можу я сформулювати. Все, що підбираю - не схоже ні краплі. Коротше – це позаземна істота.

- Якраз я – цілком земна. — З глузливою усмішкою помітив Люцифер підходячи до лави. Поставив на неї невелику дерев'яну коробку. Розсохшу, у тріщинах. - Я, ми, ангели можемо пересуватися у будь-які плани реальності, але основну силу маємо тут. Ми створені на землі та для землі.

Відкрив коробку. Усередині лежав золотий перстень з тьмяним білим камінчиком, маленьким, але дивно притягуючим погляд. Іванові він здався знайомим.

- Гнів... - Прошепотів Клочко.

- Ти помітив? - Занепалий здивувався. - У розпорядженні господа сила чорних дірок всесвіту. Невичерпний запас ефіру і енергії, що постійно поповнюється.

Він підняв на долоні перстень простягаючи Іванові.

- У мене ж - наднова. Потужність руйнування, тисячі наднових зірок пов'язані в єдиний потік, що має вихід тут. – Показав пальцем у камінчик. - Ти вибереш момент і завдаси удару. Потрібно щоб гнів Господній задіяв свій перстень на мені.

– Я? - Клочко здригнувся. - Та ця хрінь спалить мене, як тільки я його в руку візьму. Я це відчуваю.

- Не тремтіли ти. - Миттєво, так що насилу встежиш поглядом, ангел схопив руку українця і надів перстень на палець. - З усіх тільки ти можеш вдягнути та використати його. Поки що. До тих пір поки ело-афір не розчиниться остаточно ти найстійкіший з людей до магічної сили.

- А як його використати? - Іван підняв руку роздивляючись супер зброю на пальці. По фаланзі немов повзали мільярди крихітних комах, а від погляду на камінь починало нудити. Бо це не був камінь. Наднова, що знаходиться в піку свого вибуху, зменшена в трильйони разів.

- Зрозумієш, цьому можна навчити, але не за одне десятиліття. Ти зрозумієш тому що гнів активує свій аетаф, ти повністю повториш те, що побачиш і відчуєш.

- А чому... - Почав Сток.

- Тому - Перебив янгол. - Побачивши мій аетаф бій буде будуватися зовсім інакше. Нам це не потрібне. Обійдуся своїм підживленням, не всі канали ще відкриті і ело-афір закритий для мене, але нічого. Впораємося.

Люцифер відійшов у центр церкви. Тужче зв'язав пояс на рясі. Вона, здається, стала ще чорнішою, наче нафта. Склав руки на груди і підняв голову. З очей у стелю, і далі крізь неї вдарило зелене проміння. Він почав говорити тихо, наче молячись.

- Це ми що – вже почали? - Здивовано застиг Сток.

– А чого чекати? - Голос Люцифера пролунав по залі, хоча молитви він не припиняв.

- Блядь! – Крикнув Іван. Вихопив з купи зброї спис. Відкинув, його тут же схопила Ганна, що вже наділа на руку невеликий щит зі шкіри зі сталевим диском у центрі.

Клочко знайшов меч, на вигляд римський гладій, у щербинах і тьмяний від патини. В іншу руку взяв довгий кинджал, вузький і хижий. Кабін хмикнула і засунула собі за пояс такий самий. Мартін віддав перевагу спису і сокирці на короткій рукоятці.

Троє розійшлися навколо ангела, що стоїть. Попри очікування жоден уже не боявся. Тепер все було в їхніх руках і нічого змінити не можна було. Тільки битися за результат не шкодуючи власного життя.

– Є. – сказав Люцифер. - Гнів іде.

Крізь дах, випарувавши акуратне коло, впала постать.

Нічим не примітна людина. Біла сорочка, чорні штани та туфлі. Коротка стрижка.

– Ти. – Ствердно кивнув поглянувши на Люцифера.

- Я, отче. – Ангел кивнув. - Точніше частина батька мого.

- Тобі те що не до вподоби? - Гнів обернувся довкола розкинувши руки. Оглянув усіх присутніх. Їхню зброю та напружені погляди. - Все йде за твоїм планом. Винних буде покарано, вже карається.

- Мені ніколи не була важлива сама загибель людства... - Почав занепалий.

- Знаю знаю. - Махнув рукою гнів. - Вони браковані, і таке інше. Я пам'ятаю твої аргументи. До речі – навіщо ти цих – він помахом обвів трійцю – просвітив? Адже вони розуміють про що ми говоримо. А не повинні. Що ти хочеш Люцифер? Залиш свої домагання, нехай закінчиться все як ти і хотів тоді і як я хочу зараз.

- Я хочу визнання та заслуженого прощення.

- Ось як? - Гнів усміхнувся, м'яко, по-батьківському. – З першим я тобі допоможу. Визнаю - ти мав рацію. З другим складніше – я не можу злитися. Просто нема з ким. Божої благості немає у видимих ​​реальностях. А ело-афір...

- Закритий. - Закінчив вражено занепалий. - Але якщо немає доброти і ви не поєднаєтеся...

- Значить, немає прощення нікому і нічому у всесвіті. Немає ухвалення, радості, гідності. - Гнів відійшов на пару кроків щоб охопить усіх, хто стоять поглядом. - Є тільки я. І я НЕ ПРОЩУ нікого хто порушував мої закони.

- І мене? - Люцифер, що до того стояв зі схрещеними на грудях руками, опустив руки.

- І тебе. А чим ти кращий? Доброта пішла, прийшов Гнів.

"Подивися назад" хотів сказати Клочко, але промовчав. З самої появи він бачив за спиною гніву туманну постать із тонкого жовтого світла. І, як він розумів, більше ніхто її не бачив.

- Без доброти Господньої не буде ладу у світі. – Ангел схилив голову набік. - Ти знищиш саму реальність.

- Тільки якщо вона заслуговує на знищення. Настане епоха справедливості. Моєю волею.

- Не настане. - Очі Люцифера спалахнули.

– Ми це вже проходили. - Зіниці гніву спалахнули синім полум'ям. Не яскравим, але зловісним. - Але я радий продовжити.

Земля під ногами здригнулася.

Навколо ангела завихрилося повітря, закручуючи спіралями, у вихорі мелькали прозорі сині блискавки. Яскравий зелений ніж, не товстіший за волосся звалився зверху розсікаючи вихор, той розпався, деякі блискавки пішли в землю, інші продовжували жалити занепалого, але судячи з його вигляду не завдаючи шкоди. Блискавки, що просто висять у повітрі раптом з'єдналися між собою утворюючи мережу навколо Люцифера.

Сток схопився першим. Він просто остовпів побачивши таке шоу але, якщо бути відвертим, двадцять перше століття з великою кількістю графіки та інших шоу відвчило захоплюватися або боятися таких ефектів. Хоча, треба визнати, якогось мешканця століття дев'ятнадцятого це налякало б до інфаркту. Мартін зробив пару повільних кроків уперед, начебто дістати мусить. Вдарив списом швидко і з люттю.

Не діставши до мети пари сантиметрів вістріє спалахнуло білим світлом, ніби розжарилося, і майже зупинилося. Немов уперлося в гуму, насилу рухалося вперед. Навколо Стоку спалахнуло синім світлом саме повітря, але світло відразу набуло форми тонкого, прозорого льоду. Мартін виявився немов у коконі з списом, що стирчав звідти, продовжував тиснути в гнів. Вдарив у лід кинджалом, крижана шкаралупа обсипалася на підлогу, а спис відбило убік невидимою силою.

Маленька сяюча куля сформувалася за метр від обличчя Стока, рвонула була вперед, але відразу вибухнула вогненним вихором ні краплі не пошкодивши Мартіну. Схоже занепалий не брехав і прикриття діяло. І, нехай воно і діяло, але те, що з'явилося зараз вже реально налякало - чотири цілком реальні руки, що кріпилися до примарного тіла. І в кожній - вигнутий ятаган.

Ганна побачила рух Стока і вирішила не відставати. Вдарила своїм списом одночасно з Мартіном, але з іншого боку. Її зброя почала невблаганно падати вниз, наче з кожної секундної вона важила все більше й більше. Вона бачила як повітря навколо густішає, ставало у прямому значенні матеріальним, набирало масу.

Гнів вирішив розчавити її щільністю, нагнітав щільність у невелику бульбашку, центром якої була дівчина. Вістря списа вже тицьнулося в підлогу, його неможливо було тримати на вазі, але більше нічого не відбувалося, хоча Ганна нутром відчувала, що тиск навколо неї здатний зім'яти навіть планету. Прямо повітрям пробіг ланцюжок зелених змій і все пропало. Зброя набула колишньої ваги.

Вона повторила удар, але спис дзвінко вдарив у цілком матеріальний бронзовий щит. З якого на Кабін бризнув тугий струмінь води, немов із широкого брандспойту, прагнучи змити. Але був розсічений на два потоки за півметра від дівчини. Щит насунувся вперед продовжуючи тиснути водним потоком, не завдаючи втім Ганні ніяких незручностей. Тільки зброю довелося притиснути до тіла, інакше вирвало б з рук. Вода раптом забарвилася огидно болотним кольором і миттєво перетворилася на туман, що б'є струменем їй в обличчя, і, як Ганна подумала, затримавши подих, отруйний. Однак і він розсікався убік захистом. Або силами Люцифера.

Ангел стояв навпроти гніву. Жоден не зробив і кроку. Їхня битва була за межею людської видимості та поняття. Занепалий скручував пружину простору, ще з першої атаки гніву він почав накопичувати в ній силу, відповідаючи і ставлячи захист тільки для відволікання уваги. Бив гравітацією, такими ударами які стерли б у пилюку гори. Гнів відводив удари частиною в перстень, частиною вбираючи та відсилаючи назад у вигляді силових лез та ефірних голок. Усього цього люди не бачили і не могли навіть уявити.

Клочко знову був останнім із тих, хто вступив у бій.

Він кинувся з мечем, коли Ганна вже відступила під тиском огидного газу. Рубанув навскіс і, дивно, зачепив плече, трохи розпорів сорочку і шкіру. Якщо у гніву, звичайно, була шкіра. По залі пролунало тихе зітхання. Саме пролунало і саме тихе. Як таке можливо не зрозумів ніхто, а навпроти Івана з'явився обладунок.

Точніше верхня частина, кіраса, опліччя, наручі та рукавички. Не було нічого нижче пояса, шолома теж, та й у самому обладунку було порожньо. Проте в руках у нього були мечі. Один довгий і вузький, з чорним лезом, а другий - вогненний. Не палаючий меч, а саме створений із вогню.

Ворог ударив сталлю, Клочко відступив, ухилився від вогняного клинка. Дивом блокував удар по нозі, обладунок нарощував темп. Іван відбив меч кинджалом, а в обличчя вже летів вогняний клинок. Він змахнув гладієм намагаючись блокувати, але сталь пройшла крізь вогонь, розрубавши навпіл. І та частина, що відділилася від рукояті, миттєво зникла, як задута свічка залишивши легкий димок із запахом ладану. Зброя Люцифера працювала як слід. Обладунок зрозумів помилку, полум'я втяглося в рукоятку і звідти виріс ще один чорний клинок.

Ганна зробила крок назустріч щиту. Струмінь туману змусив її відступити своїм виглядом, раптовістю, а не реальним тиском. Вдарила списом у верхівку. Щит нахилився, але зненацька за ним з'явився воїн. Якийсь неоформлений, плинний, але з цілком реальним мечем.

Туман зник і ворог кинувся в атаку, витісняючи щитом і завдаючи колючих ударів. Дівчина з пихканням відбивала своїм щитом, дивуючись як це у неї виходить. Зі щита воїна майнуло вістря крижаного шипа, вистрілило прямо в обличчя Ганні, але обсипалося білим крихтом. Вона відсахнулася, посміхнувшись, занепалий не збрехав, захист хороший. Виявилося, що про відволікаючий маневр знав і гнів. У груди дівчині встромився клинок.

Сток відступав під градом ударів. Ятагани виблискували і свистіли. Це був якийсь пропелер із клинків. Кисті вже боліли не в змозі стримувати тиск. Топор виявився марним проти такого натиску, надто короткий, і він відкинув його перехопивши спис двома руками. Допомагало мало. Вже порізані обидва передпліччя і праве плече, кров та біль забирали сили.

Іван плюнув на все. На обережність та розважливість. Кинувся в атаку, відвів набік один меч, ударив по другому і пнув обладунок по центру кіраси. Той сіпнувся але відразу змахнув мечами навхрест. Змусив Клочко позадкувати. Груди обпалило болем, бризнула кров. Іван зашипів. Схоже, він не доживе до моменту використання персня.

Люцифер вже використовував більшість запасеного ефіру і перейшов на шар, що перекачувався ззовні, але його потрібно було формувати, на що йшов час. Гнів уже підібрав успішний захист від гравітації тож доводилося змінювати стиль. Бити ментальними струнами, обплітати, душити силою небуття. У противнику виявилося куди більше сил, ніж він припускав. Але це далеко не межа. Тільки початок. Пружина була практично заряджена. Ось зараз...

Гнів лютував. Він використовував надто багато на опір звичайним людиськам. Люцифер був могутній, навіть незважаючи на вікову блокаду, ізольованість від потоків він зберіг величезну силу і дуже швидко нарощував потенціал. А сили самого гніву ще не нагромадилися для такої битви. Для запуску Армагеддону їх не потрібно було зовсім. План був повністю сформований і просто чекав на запуск.

Потрібно було закінчувати. Він ударив пробоїною, у яку відводив частину сил від початку битви. Реальність у точці біля ноги занепалого проткнулася. З цієї в іншу реальність потекла фізика світу, його єство. Гнів спеціально вибрав реальність з меншою фізикою, щоб відтік йшов від суду, а не суду. Фігура Люцифера зморщилася з правого боку, пішла брижами. Його нога почала опливати немов витікаючи в підлогу. Зараз, ось тепер настав час дотиснути...

Ангел ударив. Випустив пружину простору, що змішує тут-зараз із завта-вчора, верх-низ і право-ліво. Простір знітився вдаривши в гнів. Той підняв руку, звів свою волю, волю чорних дірок і прийняв волю пружини. Абсорбувати її спробував, його повело, він втратив орієнтацію. Візуальний образ поплив як і справжній. Гнів ледве утримував міць спотвореного простору, який намагається повернутися в природний стан. Він смикнув за поняття "верх" повертаючи йому закладений у нього сенс, потягнув за "право", начебто виходило, але вже частина його тіла і природи розмазувалася по невизначеності. Дуже довго він порався. Занадто сильна атака, такого він не припускав навіть від Люцифера, та що там, сумнівався, що сам зміг би так само. Гнів прийняв потік чорних дірок, черпнув невичерпного ефіру, наказав "увібрати-вдарити-знищити", сформував.

Кіраса застигла з піднятим клинком. Неначе недороблений манекен. Іван бачив що занепалий якось дивно покосився, його нога в прямому розумінні витікала в підлогу, стоншувалася. Гнів навпаки - знайшов багатомірність, його ніби розтягнуло в сторони, а рука і частина плеча одночасно знаходилися і там, де повинні бути і в області паху. Від такого видовища паморочилося в голові, мозок відмовлявся приймати подібне.

Клочко побачив і відчув, як гнів злився з перстнем, оформив думку в дію і наситив дію силою з чорної діри. Відкинувши сумніви правильно, він зрозумів чи ні, не роздумуючи, українець підняв руку і вказав перснем прямо на перстень гніву. "Зупинити-зруйнувати-захистити." Дав цьому силу. Руку по плече стиснуло в невидимих ​​лещатах, через пори виступила кров. Палець у прямому значенні загорівся, пелюстки вогню танцювали по всій довжині омиваючи зап“ясток, полум'я обпалювало але без пухирів та інших травм. Поки що. Сила наднової рвонулася назовні.

Два потоки зустрілися, видавши спочатку гучний свист, потім вібрацію від якої тремтіли кістки черепа, а потім вибухнули оглушливим гуркотом. Вони були не бачні людському оку, але потужність вибуху була цілком фізичною. Усіх розкидало на всі боки. Дах церкви тріснув, зверху посипалося кам'яні крихти. Потік гніву був потужнішим і удар, ослаблений силою наднової, пройшовся по Люциферу, що навіть не зрушив з місця. Ангел поставив захист, сила обігнула його, обтікаючи купол, що скривився зеленими змійками, і знесла частину стіни, вхідних дверей та стелі. Все, що виявилося за спиною занепалого. Той тихо видихнув і впав навколішки. Ефір вичерпався, підживлення було слабким, йому треба було відновитися. А ось гнів стояв навпроти з тим самим виглядом. Чи не з тим? Якщо придивитися - було видно як змарніло обличчя і деякі частини тіла втратили чіткість, наче змазана фотографія. Він також не міг відновитися.

- Навіщо ти б'єшся? - Запитав гнів роблячи невпевнений крок до занепалого. - Що ти хочеш, можеш, довести МЕНІ?

- Правоту. – Прохрипів ангел.

Іван лежав на спині і з дзвоном у вухах оглядав навкруги розруху. Кіраса зникла. Як і вороги Анни та Стоку. Он Мартін лежить біля перевернутої лави, а Анна - важко дихає сидячи біля колони, прикриваючи груди рукою. Звідти текла кров. Іван, закашлявшись, перекинувся набік. "Зараз, терпи" хотів сказати дівчині, але тільки кашляв від пилу. Дрібно глянув на двох супротивників.

Гнів наближався до Люцифера. А ззаду, вже майже увійшовши в тіло гніву, наближалася постать із жовто-золотого світла. Ще мить і вона увійшла повністю. Мигнув срібний спалах.

- Батьку. – Ствердно сказав Люцифер підвівши погляд.

- Так, дитино. - Гнів. Ні вже Господь стояв навпроти ангела. Вигляд його анітрохи не змінився. Тільки став цілішим, без травм від битви.

- Ти йшов...

- Я ніколи не йшов, сину. Я бачив і знаю все.

- Ти зрозумів мою правоту. - Занепалий усміхнувся. - Апокаліпсис почався з твоєї волі.

– Ні. – Спокійно сказав Бог. - Ви створені зі своєю волею. Усі ви, люди та могутності. І я не втручаюсь у ваші рішення. Захотіла людина зробити приємно собі ціною страждань іншого – це її рішення. Він має право так чинити, але він знає, що є закон, встановлений мною, і за цим законом йому буде розплата. Я не випробую нікого та ніколи, я не садист щоб дати людині муки та спостерігати це. Моя мета - бачити хто і як чинить і давати за добрі вчинки. Кохання, безкорисливість, співчуття. Це саме стосується і могутностей. Всі створені зі своєю волею і можуть чинити, як хочуть. Але, переступивши мої закони, вони позбавляються доброти. Такий порядок.

- Тоді чому. - Люцифер був збентежений. - Чому ти терпиш ЇХ? Коли ти їх створив я запитав "бо ти, Господи, не вклав у них мету, немає в них визначеності існування, вони - брухт" так навіщо вони потрібні? Ми, ангели, і навіть демони та інші могутності зумовлені своєю мораллю для служіння тобі. Реалізації твоїх задумів...

- Так. – Тихо перебив Бог.

– Для допомоги тобі. – Люцифер не розумів і кулаки його стискалися. Він важко підвівся на ноги. - А вони? Чому вони важливі та улюблені? Чому вони повинні існувати, а ми їм допомагати? Що в них таке? - Занепалий майже кричав.

- Це ти скажи мені, сину мій? – Господь дивився Люциферові прямо в очі. Стоячи один навпроти одного, вони були немов близнюки.

- Відповідь у твоєму питанні - Поворухнувся на підлозі Мартін. Піднявся на лікті гублячи з рота згустки крові. - Він не зрозуміє кохання як воно є ніколи, тому що ви родина. Він любитиме тебе, братів і сестер лише тому, що ви рідня.

- І не зможе відчути, що таке любов до іншої, чужої людини, просто тому, що він так створений! - Слова давалися Іванові насилу, але раптове усвідомлення правди вимагало від нього дій. - Напевно тільки людям дано щастя безкорисливої ​​любові до ближнього. До того хто тобі ніхто. Емпатія.

- І якби ми, люди не ділилися на рідню, клани, народи, а любили б незважаючи на всі наші відмінності та віру, - Це вже Ганна, з пробитими грудьми, сипло але досить голосно сказала - Тоді завдяки взаємній любові ми були б. ...

- Подібні до Бога. - Закінчив за неї господь. - Так. Нікому зі створених мною могутностей не прищепилася здатність кохати. Тільки людина, істота позбавлена ​​ангельських, демонічних і божественних сил, істота без закладеної мети буття, володіє нею. І розвиток любові, що прагне до апогею, призвів би до рівності зі мною.

Люцифер похитнувся. З правого ока його потекла сльоза. Лівий все ще палаючий смарагдовим світлом потихеньку втрачав яскравість. Його хитнуло сильніше, голова закинулася і ангел завив. Завив так сумно і тужливо, що всіх продав мороз від безвиході ув'язненої в страшному вої всесильної істоти. Стиснувши до крові кулаки ангел звалився навколішки. Виття обірвалося.

- Якби людина визнала любов до ближнього єдиним шляхом до справедливості - згодом вам відкрилися б істини всесвіту, таємниці здоров'я та безсмертя. – Бог наблизився до свого чада. - Дивно, що з усіх наявних у вас здібностей найменше ви цінуєте саме кохання.

Він поклав руку на голову непокірного сина. Дивився на нього з жалем та любов'ю.

- Ти не винен, чадо, що не можеш зрозуміти цього. Це я винен що так пізно зрозумів як дарувати тобі найбільше знання та найбільшу муку життя...

- Я недостойний отче - Люцифер хрипів гублячи сльози. Можливо так тільки здавалося але вони світилися подібно до алмазів - Я усвідомив всю марність моїх спроб зрозуміти людей і твою любов до них. Адже ти не рідня для них, але любиш кожного, хто лише дасть натяк на любов до тебе. Я НЕ ВМІЮ ТАК!

Він кричав так, що каміння на підлозі церкви тремтіло, а пил піднявся в повітря. Осколки скла в рамках почали мелодійно дзвеніти, а на свічках як розсипаних по підлозі, так і устоявших у свічниках з'являлися і зникали, пульсуючи, крихітні вогники.

- ....Я прощаю тебе Люцифер-ер-ііл. Відтепер і до кінця днів твоїх ти прощений і приречений на пізнання миру та любові. Я люблю тебе, мою дитину.

Іван якимось шостим почуттям відчув величезну міць, що раптово оточила дві постаті. Вона була немов марево, невидиме оку спотворення, коливання на межі сприйняття зором. Здавалося, що вся маса всесвіту зібралася навколо бога. А потім, за мить, ця сила зібралася навколо руки покладеної на лоб ангела і вдарила крізь неї в тіло Люцифера.

Того кинуло на підлогу, припечатало й тиснуло наче невидимим пресом. З тіла димчастими струменями пари випаровувалося щось яскраво бірюзове, розчиняючись у повітрі. Ангел лише рипів зубами не в змозі навіть закричати від сили, що давить. І разом усе припинилося.

- Ти був у людському тілі знесилений, але все ж таки ангел. Це не правильно. Тепер ти – людина за народженням. І любов знайде тебе мій син. А ось приймеш і чи ти збережеш її - вирішувати тобі.

Люцифер насилу перекинувся, спробував піднятися, але організм не слухався. І він поповз. Поповз до зруйнованого виходу церкви яка була його притулком. До пролому в стіні де наливалося почервонінням ранку небо в багряних прожилках. Ангел повз обтираючи одягом пил і бруд підлоги і плакав. По обличчю його безперервно лилися сльози.

Іван ледве зміг відірвати погляд від тепер уже людини, що повзком віддаляється від свого творця. Той викликав безмежне співчуття та біль.

- А як же ті люди, які вмирають прямо зараз, Господи? - Іван хрипів, у грудях дивно булькало. - В ім'я якого кохання вони гинуть?

- Гнів засудив їх за їхні діла. А він це частина мене. Власне, це і є я.

- Навіть зараз ти, Боже, судиш, коли гнів переможений? - Анна схоже почувала себе трохи краще.

Очі бога спалахнули сапфірами. Навколо нього з'явився блакитний ореол.

- Гнів не можна перемогти! - Блакитна постать рвонулася прямо з Господа, прагнучи відокремитися від тіла творця. Вийшла лише на пів кроку і повернулася, потім з'явилася справа, ліворуч, вона металася в марних спробах піти, знайти самостійність - Не можна перемогти!

- Не можна. - Бог міцно стиснув повіки. Світло гніву зникло як і фігура, що метушиться. - Але його можна і треба контролювати. Не замикати далеко від себе, як бачимо це ще найгірша ідея, а тримати під постійним контролем.

- Це означає, що людство все ж таки прощене? - Як не дивно Іван почував себе краще, дихати полегшало і біль у голові йшла - І смерті і вбивства можна припинити?

- Ви тисячами вбиваєте один одного щодня керуючись лише своїми судженнями. - Господь стомлено сів на кам'яну підлогу, склавши руки на колінах. - Ти правда думаєш мене хвилює те що зараз ви гинете будучи справедливо засудженими мною?

Мартін таки зумів відірвати себе від підлоги, підповз до стіни і провалився спиною.

- Я скажу, що твоя справедливість мені незрозуміла. Чи судити всіх за гріхи одиниць? Вбити тисячу за звірства одного маніяка? Винищити народ з вини диктатора?

– Якщо народ підтримує цього диктатора і сміливо йде за ним вбивати інші народи – чому ні? – Бог повернувся до Стоку. - Хіба сліпі вбивці зі збоченцем поводирем не заслуговують на це? Вони знають, що йдуть проти законів моїх і людських, на що їм ще розраховувати крім кари?

- Заслуговують. – Анна обережно обмацувала рану на грудях, та чомусь повільно заростала. – Тільки не може весь народ складатися з убивць. Інакше вони переб'ють один одного, адже іншого не вміють. Щоб забрати річ, що сподобалася, вбивця зіткнеться з таким же вбивцею, один з них виживе, і так далі поки не залишиться один. Принцип торгівлі та поваги їм не відомий. Такий народ не може існувати сам собою. Без пригноблених.

- А ось вони заслуговують на прощення та увагу. І допомоги. - Клочко відчував явні покращення. Мабуть у присутності творця просто не можна було померти, або хворіти. Без його відома звісно. - Ми, люди, несправедливі і самозакохані, але в кожному спочатку є співчуття та співчуття. Кохання у чистому вигляді. Той, хто згодом убив їх у собі - вже не людина.

- Він знає все, що ви кажете. - Усі повернулися до того, хто говорив. Люцифер сидів біля руїн дверного отвору, опустивши плечі, витягнувши ноги, він говорив не підводячи голови, дивлячись у підлогу. - І вже ухвалив рішення. Адже так, творець?

- Так дитя - Бог підвівся, зітхнув глибоко.

- Ти, Іване, оптиміст, який любить життя. Той, хто вірить у людей і доброту. Ти вибрав боротьбу з моїм гнівом заради людських життів безкорисливо. Без зиску для себе. Ганно, ти бачила яким звіром може бути людина. Як вбивають просто тому, що це подобається. Тому хлопчику якого ти вбила було п'ятнадцять років, але ти не забудеш радості на його обличчі коли він різав пораненого бійця. Ти втратила віру у людяність. Але обрала протистояти моїй силі в надії здобути знову цю віру. Мартін Сток, ти маєш багатство та славу. Силу змінювати життя людей. Ти шукав ангела бажаючи дізнатися про таємниці всесвіту. Це правда. Хоча ще твій прапрадід прагнув отримати від нього зиск для себе, нічого більше. Ти вирішив битися з богом за людство, бо бачиш у ньому потенціал. Це переконало мене у вирішенні.

Господь обвів усіх поглядом. Оглянув кожного уважно, без засудження чи скепсису.

- Апокаліпсис припинено. Звірі гніву відкликані. Все буде по іншому. ви, люди, шалено хочете справедливості. Однаковою для всіх, не вибіркової. А коли її перспектива тільки засяє вдалині біжите з криками "тільки не мене!". Вважаючи свої гріхи та провини дрібними та негідними засудження. Киваючи на іншого "ось він накоїв гірше ніж я". З цього дня я беруся судити ваші справи і карати відповідно провинам. Буде дано вам зведення правил на додаток до існуючих основних заповідей. Тепер справедливість не буде порожнім звуком або матиме різні трактування. Відтепер справедливість — це я. Живіть у коханні та добрі і будете щасливі. Зневажте закон мій і будете прокляті. Я є хвала та кара.

Він говорив спокійно, без тієї експресії, яка запам'яталася Івану по розмові з гнівом. Але кожне слово змушувало повітря вібрувати. Дрібні камінці на підлозі трохи підстрибували або розкочувалися. Здавалося навіть перші, ледве видимі, сонячні промені, що проникають у зруйнований проріз з неба, що очистилося, викривляються подібно до хвиль. Напевно завдяки частині бога, що ще залишилася в ньому, Клочко зрозумів- Господь творить печатку над світом.

- Ми ще наплачемося - Кинув не підводячи голови ангел.

- Думаю, так. – Погодився бог. - Побачимося.

Він зник. Просто, невигадливо, щойно був і не залишилося навіть контуру.

Іван зітхнув, нарешті без болю, залишилася втома та невелике запаморочення. Глянув на Мартіна, тому, судячи з вигляду, теж стало набагато легше. Кабін трохи здивовано оглядала шрам на грудях, робила глибокі вдихи, перевіряючи легені. Люцифер підвівся. Стояв спираючись рукою на залишки стіни. Плечі його зникли, але голову намагався тримати прямо. Не обертаючись кинув "побачимося", ступив у яскраво-червоний світанок.

- Побачимося – погодився українець.

Відкинув голову до холодного каменю і нарешті відкинув усі думки. Він відпочивав.