Розділ 2

Ранок був сонячний, в міру прохолодний і в міру теплий.

Клочко не виспався, з гидливістю вмився з умивальника встановленого біля лабораторного відсіку, закурив. Настрій був не те щоб поганим, але й не кращим. Нічний лист зіпсував сон, пробудження та взагалі настрій. Зробивши пару кіл по табору Іван зупинився біля їдальні розмірковуючи. Він не міг ігнорувати нове повідомлення від невідомих. Після того, як побачив татуювання на руці Мартіна підозри в їхній правоті посилилися. І, нехай, це тату звичайно ж бачили багато хто і інтерпретувати його можна як завгодно, така подача заронила сумніви в серці чоловіка. А підозри це не у його стилі. Потрібно все вирішити одразу.

-Мартін, друже - Клочко махнув Стоку, що виходив з командного пункту. Той був якийсь заспаний, неголений. - Тут погана інформація надійшла від твоїх опонентів. Чи можемо її обговорити?

-Отже вирішили відразу з козирів зайти – Англієць навіть не був здивований – Підемо всередину – кивнув на їдальню – Поговоримо.

Відкинувши полог, пропустив уперед Івана, увійшов сам і застебнув блискавку. Мартін пройшов уздовж столів, розвернувшись біля холодильника. Дістав пляшку води та повернувся до друга. Клочко сів на лаву спостерігаючи за переміщеннями Стока, намагаючись зрозуміти нервує той чи засмучений, але не зрозумів нічого. Той виглядав цілком природно. Чесно кажучи, не такої реакції він чекав.

-Думаю вони видали тобі історію про сатаністів, дияволопоклонників. Культ, жертви, зло та інша нісенітниця?

-Взагалі так. Все викладено досить правдоподібно, хоч і коротко. Договір із дияволом для отримання вигоди, якщо бути точним. - Іван все намагався роздивитися в особі друга якусь досаду або розчарування від того, що секрет розкрили. І не побачив нічого. Сток був радше ніж пригнічений. - Дуже сильний акцент був на твоєму тату. Пригадується в коледжські роки його не було.

-Так. це в тридцять один рік зробив, коли дав клятву дотримуватися сімейної традиції та шанувати кодекс Ордену Зірки.

-Це не дуже схоже на Сток – зауважив Іван – Чому L?

-Ти й сам розумієш. Люцифер. Це його сигіл, знак. Не плутати із сатаною, вельзевулом, дияволом та іншими. Це зовсім різні і не взаємопов'язані сутності. Повір, з цього приводу зроблено величезну наукову роботу. - Мартін на секунду замислився. - Орден Зірки не поклоняється Люциферу як божеству з метою отримати від нього якісь блага ... Та взагалі ні з якою метою не поклоняється. Він просто шукає його для розмови. не більше.

-А Сатаністи? - Клочко вперше подумав про те, наскільки мало по суті він знав старого друга. Незважаючи на велику кількість інформації в мережі, регулярне перемивання кісток у пресі. Незважаючи на пости і фото, у Мартіна було настільки таємне і невідоме життя що мимоволі замислишся- чи можуть ті люди яких ми бачимо тільки в блогах і твітах бути саме тими, ким ми їх вважаємо? – Сатаністам що потрібно?

Мартін змахнув руками, утім не приховуючи яхідної посмішки.

-Сатаністи? Так, це проблема. Для нас так взагалі найнагальніша з усіх проблем. Це ті, хто захотів нашу мету перетворити на свою вигоду. Спочатку це були троє психопатів, садистів, які прикрилися нашим Орденом і створили своє збочене вірування. Зборище маніяків, що прикривається ідеологією. Чорною, страшною але ідеологією.

- Гарна ідеологія - різати людей. Правити світом від імені зла - Іван зітхнув. Розмова все більше йому не подобалася, але дізнатися правду було життєво необхідно. Знаючи з ким маєш справу, знаєш, до чого готуватися згодом.

-Це їх безглузда вигадка - Стік присів навпроти склавши руки на грудях - Їм потрібна лише можливість принижувати, мучити і вбивати прикриваючись божественним наказом. Простіше кажучи безкарність. Орден Зірки ж був створений для пошуку і пошуку Люцифера. Ця мета не змінилася досі. Що ти знаєш про нього? Давай коротко - він бунтував проти бога, бився з ним, програв і був ув'язнений у пекло.

-По суті так. Це не так?

-Чому - Здивувався Мартін - Все так. Тільки скажи мені, скільки влади в нашому світі мав би ув'язнений? Ні, звичайно, якийсь вплив через підручних і так далі не виключено, але особисто він не може нічого. Він у в'язниці, нехай як привілейований, але все ж в'язень. Це перше. Друге - він бився з богом. Зауваж, не з людьми а з богом через те, що бог полюбив нас більше. Хоча набагато простіше було знищити нас, позбавити митця улюбленців і на цьому все закінчилося б. Тільки істота з високою мораллю може зрозуміти, що знищення об'єкта любові нічого не доведе богу. Потрібно довести саме Йому, а не кривдити його улюблені іграшки. Ми хочемо поговорити з ним, уяви собі обсяг його знань!

-Це я зрозумів. А сатаністи?

-Сатаністи. Сатаністи. Вони не знають чиїм ім'ям прикриваються. Ти знаєш, що сатана згадується в книзі Іова. Там він, ти не повіриш, ангел на службі у господа. Він здійснює караючі процедури протягом всієї книги. А накази дає безпосередньо бог. Зауваж і ні слова про боротьбу між ними. Сатана це слуга з поганою, але необхідною роботою. Як кат. Його робота зневажається, але необхідна. Не треба плутати його й бунтаря Люцифера. Це різні особи.

Мартін відпочив. Відкрив воду і зробив пару жадібних ковтків. Іван не перебивав його. Те, що відбувається все більше обростало моторошними подробицями але набувало сенсу. Хоча б із боку Стоку.

-І ось ці кретини – Продовжив друг – Роблять із слуги бога якогось кривавого маніяка і, чомусь, його супротивника і починають йому молитися. Вони відколюються від Ордену, починаються чвари і гоніння. Навіть спроби усунення опонентів. Іноді масові. Але ми розпорошили їх. Зі згуртованої організації вони перетворилися на збіговисько розсіяне по світу. Хоча досі небезпечне збіговисько. Вчення, яке вимагає від послушників бути нахабними, злими, хтивими, а натомість обіцяє всі земні блага не зникне ніколи. На жаль.

Мартін зітхнув з непідробною гіркотою. Схоже, що ця тема зачіпала його більше, ніж він хотів показати. Мабуть, після пошуків в'язня це була головна проблема Стоків.

-Бачу заїли вони тебе - Клочко забрав пляшку, ковтнув сам - Та гаразд. Скажу чесно, мені все це не подобається до зубного болю. Тільки виходить це не вони надсилають записки, дзвонять?

-Так. Ці тварюки діють прямолінійно. Вбивають.

-Якщо я правильно розумію їм теж зовсім ні до чого виявлення їхнього бога. Божество вигідне коли воно десь там, нагорі, а ти говориш від його імені. Ось коли воно цілком реальне і стоїть поруч, то може виявитися, що ти зовсім неправильно тлумачив його волю.

-Завжди поважав твою здатність мислити, друже. Без зайвих розжовування зриш у саму суть. - Стік вихопив пляшку з руки Івана, пильно вдивився, наче побачив уперше. - Що то ми не те п'ємо, тобі не здається? Мартіні?

Клочко пирхнув. Цілком щиро скривився.

-Це бурда. Із міцними проблемами і пити треба міцно. Горілка не менше.

-У запасах тільки віскі.

-Піде.

Мартін попрямував до холодильника.

Іван рушив слідом кинувши погляд у вікно. Зовні, за стінами намету світило ранкове грецьке сонце. У небі майнув одинокий птах. І саме вікно раптом здалося Клочко своєрідною стіною. Прозорою стіною що відокремлює той зрозумілий і спокійний світ від нутрощів намету наповнених страшними та небезпечними секретами. Два світу розділені лише тонким пластиком раптово стали його реальністю. Там, з тієї сторони, було зрозуміле нехай і нервове життя. З його стресами, втомою та образами але незмінно з часткою радості усмішок та щастя. А всередині жила таємниця. Спочатку просто хвилююча уяву, а тепер стала небезпечною для життя.

Але Іван не міг обманювати самого себе – таємниця захопила його, стала метою на шляху до якої з'явилося більше перешкод.

І ще – йому було справді страшно. Не до тремтіння в колінах проте холод небезпеки вчепився у свідомості і морозив думки.

- Реально страшнувато, Мартіне. Не хотілося б бути випотрошеним маніяками в ім'я їхнього фальшивого бога. І все просто тому, що тобі знадобилася нянька в моєму обличчі.

Він обернувся до Стока, той уже розставляв квадратні склянки поруч із пузатою пляшкою, що покрилася інеєм.

- Прорвемося, пане Іване! - Мартін відкрив віскі, хлюпнув у склянки. Задумався і наповнив на третину - Відіб'ємось, якщо що. Хлопці свою справу знають. Зброя є. Та й ми з тобою не дівчатка підлітки, чогось варті.

- Стривай, я думав сьогодні в печеру? Який до біса віскі? Блін, тепер уже не зрозумію як сприймати це саме «до біса». Це тепер набагато реальніше стало, чи що.

- Не хвилюйся. Чорти швидше за все справді існують. А в печеру не підемо, до обіду точно. Рейс Георга затримується. Джейсон та Джон залишаються в місті і з ним приїдуть Альберт та Клод. Ротація.

- Нам настільки потрібний ще один персонаж? Самі не зможемо керувати роботом? Він знає куди та з якою метою їде?

- На всі запитання відповідь – так. Георг працював з усіма геосканами з моменту появи апарату. Ціль нашу, мається на увазі Ордену, він знає. Не те, щоб поділяє, йому цікавий сам факт відкриття. Причетність так би мовити.

Сток дістав із шафи шоколадку, розламав надвоє і кивнув на віскі.

– По студентські Ваня.

- Згоден.

Взяли і махом спустошили вміст склянок. Приємне тепло побігло по венах, організм струснуло, а в погляді з'явилася несподівана різкість. Іван навіть не потягся до шоколаду, задумливо вдивлявся в бурштинову краплю, що спускається по склу.

- Слухай, ось подумалося, а чого ми нічого не знаємо про самі двері? Чому їх досі не сфотографували та не розглянули?

Мартін приголомшено глянув на друга.

- Ти геній, пане Іване! Чому? Не повіриш – ніхто про це навіть не подумав. Навіть на думку не спадало через елементарну зайнятість. Анна колупається в бактерії, я із забезпеченням плюс своєї роботи достатньо. А нашим бійцям усі загадки взагалі похрен. Вони на службі їм зайвого не потрібно.

Він хлюпнув знову. Випили коротко крякнувши, цього разу захрускавши шоколадом.

- Наскільки я розумію ти все ж таки залишишся? Незважаючи на те, що дізнався?

- Звичайно - Клочко посміхнувся, скоріше собі ніж для друга - Страшно та блін азартно. Відкриємо комору і подивимося хто там такий. Ти куди?

Говорив він уже в спину Мартінові, що раптово зірвався з місця. Той квапливо перетнув їдальню відкинув полог і вискочивши на вулицю закричав:

-Ганна!

- Вона може у наметі, реактиви змішує чи бактерії розмножує, чи чим там ще біохіміки займаються? - Іван вийшов слідом за другом жмурячись від яскравого сонця.

Він ніби потрапив у піч із холодильника, на вулиці було вже явно за двадцять. День буде спекотний. Чисте небо, нерухоме повітря, озеро подерте брижами дрібних хвиль зліпило сонячними відблисками. в таку погоду добре сидіти в тіні якихось пальм у шезлонгу з коктейлем у руці і просто мріяти.

- Ні, Ваня, у тебе упереджене ставлення до вчених.

– Я сам учений!

– Знаю. Так от, Ганна, у такий час уже завершує ранковий комплекс розминки. Я ж казав, що вона непроста людина.

- Не сказав би. - Клочко поліз було в кишеню, але згадав що цигарки залишилися в казармі. Сьогодні збиралися занурюватись і не хотілося навантажувати легені. Розчаровано зітхнув. - На вигляд, прямо скажемо, зовсім не біохімік.

- Згоден. Тільки в Афганістані вона, за моїми відомостями, десять хвилин утримувала відсік із пораненими у вогневому бою, а потім убила в рукопашному двох, як мінімум одного доведено точно. Звідти шрам на скроні і два колоті поранення. Валькірія загалом.

Валькірія здалася через лабораторний блок. У темно-синій футболці та спортивних штанях висока британка виглядала досить ефектно. Враження не псували навіть не жіночо міцні, жилаві руки борця. Коротке каштанове волосся було мокрим, як і рушник перекинутий через плече. На трохи розчервонілому обличчі тонкою білою лінією виділявся шрам.

-Сер? - Ганна підійшла ставши навитяжку закинувши руки за спину. - Я знову скажу - вистачить мучити мишей. У цій, третій, жодних змін не виявлено і не виявиться навіть сотою. Давайте вже захопимо пробіркою цю погань і відправимо до лабораторії. Нормальну лабораторію. З усіма обережностями, зрозуміло.

- Ні Анна. Не зараз і швидше за все ніколи. - Мартін показав рукою собі під ноги. - Нічого звідти ніколи не виявиться на поверхні. зараз не про це. Ось наш український друг подав таку ідею, що мені особисто за себе соромно. У блоці є камера достатньої роздільної здатності, щоб можна було зняти двері і добре її розглянути?

Жінка перевела погляд на Івана. Майже так само дивився на нього Сток, ледь посміхаючись про цю пропозицію.

- Чорт! Як я не подумала?

- Не тільки ви, Ганна. - Мартін усміхнувся - Не тільки ви.

- Мабуть, знайду потрібну, сер. Негайно запакую і занурююсь.

Вона розгорнулася і, мало не бігом рушила у бік до намету.

- Люблю вчених. Коли їх ткнеш у очевидне що вони пропустили соромляться прямо як діти. Ганна! Візьміть партнера, не забувайте! - Сток обернувся до друга, ляснув по плечу. - А ми зачекаємо наступного відкриття у їдальні. Поглинаючи дари бахусу та кондитерські вироби.

- У допустимих дозах, звісно.

- Тільки в допустимих дозах, друже. У строго допустимих дозах.

Допустимі дози гарного віскі і в міру гіркий шоколад привели до того, що Анна, повернувшись з печери, застала друзів за найпоширенішою розмовою в будь-якому застіллі. Спогади із загального минулого та коментарі до нагальних проблем. Розмова, що називається «за життя».

- Сер, відклацала всю пам'ять. Де дивитимемося?

Британка увійшла в їдальню як була, в гідрокостюмі, і джек-денілс в крові чоловіків не відразу дав їм збагнути що саме вони зібралися дивитися. Мартін обсмикнув футболку і пригладив рукою волосся а Іван потер рукою підборіддя шкодуючи, що полінувався поголитися вранці.

- Фото, сер. Фото дверей. - Кабін явно зрозуміла погляди друзів і бавилася ефектом.

– А! - Сток піднявся – У лабораторії звичайно.

Утрьох, пропустивши жінку вийшли в задуху грецького степу. Над урвищем стояло марево перегрітого повітря, сонце палило не шкодуючи ні рослин, ні людей. Лише гудіння генераторів повідомляло про людську присутність. Хтось був у черговому наметі, Іван бачив у відкритому отворі силуети, хтось на чергуванні по периметру, інші відпочивали. Чи не робота - казка. Клочко сам не помітив що зупинився і схаменувся коли спина друга зникла за пологом лабораторного блоку.

- Старію, чи що? - Широким кроком попрямував до входу.

Відкинув клапан входу. Анна вже підключала шнур від камери до ноутбука, Мартін підкочував третій стілець до двох, що стояли поруч.

Кабін вивантажила фото з пам'яті камери та відкрила перший файл. Три пари очей прикипіли до монітора. У тиші минула хвилина.

- Ну... - Видихнув Сток.

- Ага... - Лаконічно підтримала Ганна.

- Так. - Російською закінчив Іван.

Двері на фото виявилися просто дверима. Їх вигляд вщент розбивав весь містичний ореол, який надумав собі українець. Прямокутник такої ж кам'яної породи, що й стіни навколо. Він трохи потопав у стіні, напевно двері відчинялися убік. Ближче до лівого краю видовбано вертикальне заглиблення довжиною з долоню. Центр займало зображення. Людський силует всередині заповнений спіральними лініями, що перетинаються, тримає на розкинутих в сторони руках дві сфери. Перша, мабуть, викидала з себе світло що позначалося лініями, що йдуть від кола назовні. Друга сфера була покрита лініями, що йдуть усередину. Над головою вибито напис символами з безліччю точок, які чомусь здавались невиразно знайомими.

- Якось не особливо вражає - Іван нахилився ближче розглядаючи малюнок.

- Не думаю, що творці в'язниці так вже хотіли вразити відвідувачів. – Мартін бігав очима по напису. - Мені це чомусь знайоме. Не пам'ятаю де але я бачив щось подібне.

- Це іврит або дуже близька до нього мова - Ганна вказувала на той самий символ, що повторюється в декількох місцях.

- Щоправда? - Сток і Клочко присунулися ще ближче буквально стиснувши жінку між собою.

- На вісімдесят відсотків впевнена. - Вона підняла лікті і легко розсунула чоловіків у сторони. Обвела рамкою письмена та збільшила масштаб. Зробила скріншот – Куди відправляємо, сер? Акопян на форумі в Індії. Повинен бути. В офісі начебто тільки Шмідт.

Сток підвівся. Почав ходити по невеликому тамбуру лабораторії смикаючи рукою волосся і важко зітхаючи.

- Я б нікуди не посилав. Чорт! Такого не передбачав.

- У чому справа Мартін? - Іван розвернувся на стільці, спостерігаючи за ковзанням друга.

Віскі налаштувало його на філософський лад. Хотілося загадок і таємниць але так щоб вирішувати їх сидячи в м'якому кріслі з трубкою в руці і обов'язково під музику з Шерлока Холмса.

- У тому, що немає стовідсоткової впевненості у безпеці зв'язку. Опоненти мають такі самі потужності як і ми.

- Або краще. – вставила Ганна.

- Ось ось. Кортить отримати переклад не поширюючись про знахідку. Це як у вашій книзі, Ваня, де пройдисвіт барбер ганявся за багатою мільйонеркою а хотів молоду блогерку. Як вона називається? Між двома крольчихами?

- Та де ти такі книги береш? - Клочко сплеснув у обуренні руками.

- Справді – де? - Зацікавилася Анна. - Цікавий сюжет. Я б почитала.

- Гаразд. - Сток завмер. - Ішли Шмідту в офіс. Лише частину із написом. У приписці до файлу: “напис на кам'яній брилі. Датувати неможливо. Необхідний терміновий переклад”. Надсилай через нашу службу.

Кабін повернулася до екрану, поринула в нетрі інтернету. Мартін кинувши “зараз повернуся”, випірнув з намету. Іван мляво аналізував побачене.

З фігурою, припустимо, все зрозуміло. Істота, явно гуманоїдна якщо вірити малюнку, що тримає в руках дві протилежності. Тобто могутня істота. Судячи з того, що фігуру не залишили порожньою, а заповнили всередині дивними завитками вона була не така проста. Двері виявилися лише дверима. Ні хитрих замкових свердловин, ні величезних петель чи якихось натискних блоків типу кодового замку. Просто двері. З ними все зрозуміло - бери та відкривай. І нарешті – письмена. Іван уже не думав, що вони так довго будуть загадковими. З можливостями Сток Файненшел знайти тлумачного лінгвіста чи палеолінгвіста чи хтось там займається давніми мовами не проблема. Щось дуже швидко загадковість всього пректа звелася до одного завдання – подолати бар'єр бактерії. Щоправда, і тут він не сумнівався - робот спокійно з нею впорається. І ось ця простота у вирішенні всіх загадок, та легкість з якою вони розгадувалися насторожувала найбільше.

Відкинувся полог і боком протиснувся Сток, несучи в одній руці віскі в іншій три склянки. З нагрудної кишені стирчала обгортка шоколадки.

- Як то дуже легко, Мартіне. Допускаю що не враховувався рівень розвитку технологій, але все ж таки мене це насторожує - Іван допоміг другу зрушивши до краю столу якісь колби. - Якщо ми маємо рацію, а я не сумніваюся, робот це найлегше вирішення проблеми бактерії.

- Ганна. прошу, відзначимо наше маленьке відкриття – Мартін роздав усім наповнені на третину склянки.

Дівчина навіть не скривившись ковтнула всю порцію і Клочко, який думав лише пригубити, вирішив не відставати. «Сп'юся, до біса, з цими відкриттями» подумав відкушуючи гіркий шоколад.

- До твого твердження, Ваня. Згоден, все вже якось гладко. Тому я вважаю, що бактерія - тільки перша проблема коридору. Довжини там достатньо для ще якоїсь погані.

- Сер - Кабін покосилася на монітор - Все забувала запитати, чи скани показали цю печеру, коридор, а що вони показали за дверима?

- Ось тут прихований той елемент загадковості, який пояснює всю нашу діяльність. Нічого не показали. Прямо на межі дверей прилади починають збоїти жодної інформації. За метр-два знову стабільне сканування.

- Виходить там щось таки є? Ми щось знайшли?

- Так, Ганно, знайшли. А що знайшли – скоро дізнаємось. Робот скоро прибуде, з написом думаю проблем не буде. Загадок мало залишилося.

Ноутбук пискнув сигналом повідомлення. Кабін відкрила файл.

“ Сер. Це предок нинішнього івриту. Давньоєврейська з домішкою арамейської. Мова використовувалася народностями Близького Сходу в 4 столітті до нашої ери. Сам напис говорить «сила і гнів і влада бога тут. чи гідні ми жити?». У деяких словах допущені помилки, а саме додані літери, які не спотворюють значення слова, але просто зайві. Це спочатку ввело в оману, але сенс вірний. інших трактувань не бачу. Думаю літери були додані навмисно хоч не можу припустити для чого. Орфографія перекладу відповідає оригіналу, немає великих - у самому єврейській мові їх просто немає, так само немає в івриті знака питання лише додаткова частка. Це вичерпна відповідь на ваше запитання?

P.S. : Ви знайшли сер?”

- Ганно, напишіть Шмідту щоб перевіряв і перевіряв ще раз весь день. Потрібна повна впевненість у перекладі. Зв'яжеться з Акопяном і перешле тому оригінал без власного перекладу і зрівняє свої трактування. Про найменші розбіжності повідомляють негайно. - Мартін хлюпнув у склянки трохи віскі. - Ось тепер вважаю, що ми маємо мету. Можна сказати, уперлися в неї носом.

- Ну так - Іван підняв склянку милуючись насиченим кольором - пам'ятаю в одній казці у хлопчика міг подовжуватися ніс, от і нам так само б. Відчинили б двері не наближаючись.

- Подовжувався ніс? Дружище збочене порно тебе загубить.

Ганна закашлялася поперхнувшись віскі, Іван і сам ледве проштовхнув рідину в горло, на очах виступили сльози.

- Мартіне, твої пізнання в літературі мене вбивають.

- Згодна, сер, у вас страшенно цікаві смаки. От би побачити вашу бібліотеку.

Закинувши в рот шматок шоколадки, дівчина почала набирати послання в далеку Англію. Сток відкотивши стілець сів навпроти стійки із пластиковими контейнерами. Усередині метушилися миші, не здогадуючись хто і як розпорядиться їх мишачим життям. У них не було завтра чи вчора, тільки чотири прозорі стіни, їжа за розкладом і хаотично запалене і гасне світло. Їхня смерть була просто під ногами і уникнути її було не в їх силах. Пощастить, якщо виживе половина. Але й тоді ті, хто вижив, не знатимуть, що побували в пеклі і повернулися.

Воістину – незнання є блаженством.

- Завтра комусь із вас не пощастить - Мартін постукав стіною контейнера. Пухнастий мешканець глянув на незрозумілого велетня. - Мені шкода, але інакше не вийде.

- Все таке страшно? - Іван глянув на гризуна.

- Повір, такого кошмару я в жахливих снах не бачив.

- Що думаєш про переклад? - Клочко витяг ноги, склав руки на грудях - Мені з першою частиною начебто все зрозуміло. Могутня і сильна істота. Що щодо нашого життя? Це порада не відкривати? Щось приховане всередині нас знищить?

- Можливо ти правий. Тільки чому це у формі питання? Тобто, результат не визначений, він залежить від критеріїв нам поки невідомих. Тож думаю шанс померти у нас такий самий як і залишитися живим.

- А ось чому це сила саме бога, сер? - Підключилася Ганна - Мені здавалося ми шукаємо іншу силу. Прямо протилежну.

- Самому незрозуміло - Сток так само розглядав гризунів - Можливо відсилання до того ким був Люцифер? Перший після бога, отже, їх сили практично рівні. Адже, найголовніше, він і його прихильники билися з прихильниками бога. Саме билися, тобто мала місце війна, конфлікт, де сторони як мінімум приблизно рівні в силах. Їх не просто взяли і миттєво здули в пекло, як пил. Вони, ким би вони не були мали могутність достатню для опору Господу. Така моя думка.

- У принципі я з тобою згоден, Мартіне. Так як своєї версії поки не маю, а вигадувати мені її поки що ліньки я дотримуватимусь твоєї.

У кишені Мартіна пискнув телефон, він неохоче дістав айфон, прочитав повідомлення і підвівся.

- Робота, щоб її. Піду звіти перевірю, роздам пару вказівок. Не нудьгуйте тут без мене.

- Та я теж мабуть пройдусь. Якось неправильно виходить, у відпустці сиджу в наметі, Греції зовсім не бачив.

– Тут озеро та поле – Ганна здивовано скосила очі на українця – Це не зовсім Греція як вона є.

– Вам, прекрасна дівчина не зрозуміти загадкову українську душу. Поле у ​​нас у свідомості, таке ж дике і незрозуміло чим поросле. А озеро пива в крові та річки горілки. Це робить нашу душу широкою і всеосяжною, відкритою для сприйняття краси в будь-якому навіть самому непоказному її вигляді.

З цими словами, вкинувши Кабін у ступор, Іван вийшов слідом за другом, зашторив полог, озирнувся навкруги. Мартін швидким кроком прямував до штабу, піднімаючи хмарки пилу з кожним кроком. Виявилося, що сонце перевалило зеніт, застигле, розігріте повітря майже обпалювало легені. Навіть близькість води не приносила прохолоди, а здавалося посилювала спеку. Вода озера, що вранці бачилася цілком привабливо-блакитного відтінку, зараз чомусь стала темно бурою. Відразливою. Від думки про купання в ній пробирав озноб.

На тому березі ледь помітною ниткою дороги промайнула пляма машини. Хтось поспішав у своїх справах, не підозрюючи, що саме щойно проїхав. Яку таємницю приховує озеро, яке проїжджаєш, можливо, кожен день свого життя, а то й зовсім просто ходиш купатися. Скільки таких таємниць може опинитися у житті кожного з нас. Секретів які не видно поки що на них не вкаже хтось інший. Цілком чужа людина прийде з чужої країни і забере те, що тобі було тьмяною буденністю, а виявилося найбільшою цінністю людства.

- Та НУ нафіг! - Іван навіть сплюнув від досади, що його так раптово потягнуло на філософію. - Я що - старію? Та НУ нафіг! Обід урятує від розумних думок.

Рішуче попрямував до їдальні налаштовуючись на перепалку з уїдливим кухарем. Треба було відволіктися.

Обід удався на славу. Іван навіть не намагаючись згадати мудрі назви страв замовив просто «м'яса з чимось». І був нагороджений настільки презирливим поглядом, що якби він не під благостним впливом джек-денілс, напевно, почервонів би до п'ят. Чекаючи на замовлення, сів за столик біля вікна, не було думок, було добре і просто легко на душі. Він залюбувався синявою неба та зеленню недалекого лісу.

Споглядальний настрій перервав стукіт ложки об порцеляну тарілки. Як розповів Мартін, Ігнасіо готовий був померти, але не допустити, щоб його страви вживали з чогось іншого. Що ж, у кожного свої чудасії, а Сток міг дозволити собі навіть викидати дорогі тарілки після кожної трапези, що й запропонував робити. Шеф-кухаря трохи інфаркт не трапив, він зобов'язався особисто мити посуд, навіть почувши ультиматум, що ніяких помічників не буде.

Страва, що представляла для Івана, далекого від кулінарного мистецтва, відбивну з гарніром з овочів виявилося настільки смачною, що він сам не помітив, як почав витирати тарілку хлібом, прагнучи доїсти весь божественний соус.

Подякувавши іспанцю за чудову “відбивну з пюрешкою” Клочко залишив їдальню під гучні прокляття Ігнасіо. Різними мовами і навіть російською.

На обличчі українця розквітала задоволена усмішка людини, яка зробила пакість і знала, що нічого йому за це не буде. Ні, йому звичайно дуже сподобалася їжа, просто зарозумілість кухаря дратувала. Так буває з людьми чомусь.

Зайшов у намет, взяв сигарети і сховавшись від сонця в тіні намету, закурив. На душі стало дуже приємно. Повідомлення від невідомих стали не такими вже зловісними, таємниці Мартіна – менш загадковими. Нехай і шокуючими, але Іван не вірив у Мартіна ріжучого людей на вівтарі жертовним ножем, що співає заклинання. Англієць був більш прагматичним, цілеспрямованим, з часткою романтизму, але не безголовим фанатиком. Тому версія Стока виглядала все ж таки обґрунтованішою за заяви опонентів. Звичайно багато могло змінити людину, її мету і віру за той час, що вони не бачилися, тільки Клочко точно знав - Мартін не бреше йому. Можливо Сток молодший сам йде на поводу у Ордену, не усвідомлюючи справжніх цілей, цього не можна виключати, але у свою мету, яку озвучив Івану, він вірить свято. Значить так тому й бути.

Погляд зачепився за рух на озері.

Наближалися два човни. Дві людини в першій і одна в другій. Нелегка має бути прогулянка на веслах під палючим сонцем. Човни зникли за краєм урвища, тож зараз з'являться гості.

Першим на берег піднявся міцний невисокий шатен років тридцяти. Грубі, скоріше суворі риси обличчя трохи насторожували, але очі сяяли веселощами, запалом. Це були очі доброго чарівного дідуся. За ним здався худорлявий трохи нескладний, вузькоплечий для свого зросту хлопець. Був він бородатий, під два метри, з широкими долонями і не менше ніж сорок п'ятим розміром ноги. Удвох вони скинули мотузку вниз, і за хвилину підняли на урвище великий кофр, метр на метр, потім ще один і слідом сам човен. Потім з-за краю підвівся третій - молодий ще хлопець, років двадцяти на вигляд. Жилистий, зі швидкими різкими рухами, властивими всій молоді. Брита голова різко контрастувала з вузькою борідкою, яку в народі називають цаповою. Вона явно не йшла хлопцеві, але йому, швидше за все, було начхати на чужу думку. Аж надто зарозуміло він намагався виглядати.

- Доброго ранку, сер. Ви мабуть, Іван - Клочко не те щоб не помітив, а навіть не зрозумів, як поруч виник кріпак з першого човна, простягаючи руку - Сміт. Альберт.

-Іван. Просто Іван. - рука Альберта була наче лещата. А очі, що здалеку здавались добрими і сповненими веселощів, зблизька виявилися колодязями порожнечі. Принаймні він не побачив у них ні натяку на якісь почуття. Бездонне ніщо. «Це найнебезпечніша людина у світі» зазначив для себе українець.

– Георг. - Високий бородач широко посміхався простягаючи величезну наче лопата долоню. - Буду відповідальним за керування роботом. Як там унизу? Велика вологість? Я просто не переношу вогкість, шкіра.

- Якщо чесно я там ще не був, Георг – Перервав потік пояснень Іван. – Завтра разом і перевіримо. Радий знайомству.

- З прибуттям - Зі штабу здався Сток - розвантажуйтеся, поки, в лабораторний блок. Георг, радий бачити. Ознайомився із сапером? Нічого складного?

Іван із запитанням в очах глянув на друга.

- Сапер це робот. – Пояснив бородач – Робот для розмінування «Талон». Має хороший рухливий маніпулятор і значний запас автономної роботи. Судячи з описаних мені умов – оптимальний для нас варіант. В управлінні, сер, це просто якесь дитинство. Дитина навчиться за два дні.

- Це радує. Загалом Альберт ознайомить тебе з основними правилами перебування у таборі. Вибачте, але я вас залишу - щось багато накопичилося складних питань. Пробач Ваня пару трійку годин я зайнятий.

Іван лише знизав плечима. Мартін ляснув друга по плечу і повернувся до намету. Примножувати мільйони на мільярди. Або чим там займаються багатії. Георг та молодий боєць понесли кофр у лабораторію. Сміт спускав повітря з човнів. Всі були при справі крім трохи нетверезого українського гостя. Розсудивши, що допомагати професіоналам - тільки заважати, Іван вирішив відвідати казарму. А точніше своє не дуже зручне але вже рідне ліжко.