Розділ 5.

Під'їзна дорога до ангара була заставлена ​​машинами. Покинуті, з відчиненими дверима і багажниками, самотні авто стояли капотами до протоки, вказуючи куди поділися їхні власники. В надії перебратися на протилежний берег люди змели з узбережжя все, що могло пливти нехай навіть без двигуна. У сутінках порожній берег, що омивався тихими хвилями, виглядав моторошно.

З заднього сидіння тихо зашепотів Рон.

- Чогось моторошно мені, кеп. Я, дідько йому, не забобонний, але чую - біда близько.

- На мою думку -Ввідповів Конрад - Біда зараз скрізь, друже. Як нога? Впораєшся?

- Так. Не сумнівайтеся.

Безсонна ніч після зустрічі з привидами, після блукань дорогами з небезпечними зупинками на заправку, постійними огляданнями назад, нерви були на межі. Двічі довелося лякати автомобілі невідомих, що пристали до хвоста. Але обійшлося без стрілянини, тим вистачило розуму не зв'язуватися з невеликою колоною. Хоча загалом дорога пройшла безпечно, нічого крім напруги в душі не було.

Мартін сильніше стиснув кермо. Чим ближче вони були до зустрічі з Германом, тим сильніше ставало відчуття тривоги, неправильності того, що відбувається. Так, він хотів помсти, за зраду, за смерть Георга. Ще сильніше він ненавидів саму секту сатаністів і бажав їм усім лютої загибелі. Так, він був впевнений у здібностях Конрада та його групи, своїх друзів та власних сил. Але тягуче почуття небезпеки лише посилювалося.

- Нічого, Рон. - Анна зітхнула, якось сумно. - Постараємось вижити. Або забрати із собою всіх виродків.

Ангар номер сім був високою бетонною коробкою з мінімумом вікон та двома воротами для транспорту. Основні, з пандусом для високих вантажівок, виходили прямо до узбережжя, а менші, що дозволяють машинам в'їжджати всередину будівлі, знаходилися з правого боку. З-під опущених ролетів пробивалося тьмяне світло. У ряді вікон на рівні другого поверху маячила самотня постать.

Сама будівля була одним із цілого комплексу ангарів риболовецьких артілей, як і п'ятнадцять таких же стояли біля протоки, і що там усередині зміг приховати Гаусс було незрозуміло.

- Готуємось. Пам'ятаємо - це тварюки гірші за монстрів. Жодної пощади. – Тихо промовив капітан перевіряючи ножі хитро приховані за спиною.

Сток блимнув тричі фарами і двічі просигналив. Ролети поповзли вгору, відкриваючи залиті світлом нутрощі будівлі і двох чоловіків з автоматами, що пильно вдивлялися в темряву за порогом.

Джип тихенько вкотився всередину ангара. Приміщення було невеликим, мабуть, тут відвантажували дрібні партії продукції. Стелажі під усіма чотирма стінами були висотою до стелі, але абсолютно порожніми. Окрім двох зустрічаючих, більше нікого не спостерігалося.

Мартін зупинив машину і мовчки чекав.

Конрад вибрався з авто, автомат закинув за спину і відчинив двері, допомагаючи Рону вийти. Потім обернувся до невідомих.

- Привіт, бійці. Щось я вас не пригадую.

- Особиста охорона містера Гауса. - Один із чоловіків неохоче відповів. - Бачив, що у світі відбувається? Покладатися зараз можна лише на вірних людей.

"Ось людиною я б тебе не назвав" подумав Конрад свердлячи опонента поглядом. Гладко поголений, волосся акуратно зачесане назад напевно навіть гелем намазане, в очах блиск переваги навпіл з гидливістю. За роки роботи капітан навчився розпізнавати сектантів навіть у натовпі.

Другий, плечистий, низенький з швидкими, але плавними рухами дивився так само - як на худобу. Він недбало тримав автомат але постійно стволом у бік прибулих. Посмішка на тонких губах була до неприємного награною.

Щось тут вочевидь було не так. Якби Гаусс повівся на історію Мартіна, їх зустрічали б привітно, намагалися розслабити, заманити відпочинком обеззброїти і тихенько пристрелити. Принаймні сам Конрад зробив би саме так.

– Де Герман? - Мартін вийшов із машини. Він і сам уже зрозумів – ситуація небезпечна.

- Добрий вечір, сер. — Відчинилися двері на другому поверсі і на сходах з'явився Гаус.

Високий і м'язистий, що не приховував навіть чорний мішкуватий камуфляжний костюм, з яскраво синіми очима та постійною поблажливою усмішкою на обличчі. Від нього прямо віяло аурою величності.

- Піднімайтесь. Обговоримо деталі. Ваших хлопців нагодують і дадуть відпочити. Не думаю, що вночі ми ризикнемо вийти в море.

- Добре. - Сток повільно рушив до сходів, переконавшись, що його загін покинув авто. Наближалася розв'язка і його руки трохи тремтіли. - Як справи, Герман?

- Для кінця світу – дуже навіть нічого. - Гаус пройшов до кабінету, дочекавшись поки Мартін підніметься гулкими залізними сходами.

Приміщення виявилося офісом обставленим з шиком і розкішшю людини, яка має достатньо грошей для дорогих покупок і не має смаку зовсім. Масивний стіл з позолоченою лампою на чотири плафони. Поруч преспап'є у вигляді шматка бурштину із застиглою всередині сороконіжкою. Крісло за столом блищало золотими нитками по чорній шкірі. Стільці з великими різьбленими дерев'яними спинками та велюровою оббивкою. На стінах розвішені опудала риб і, чомусь, сови. У килимі, розстеленому на підлозі, тонули підошви черевиків. У дальній стіні знаходилися ще одні двері на відміну від звичайної вхідної - з гарним різьбленням і блискучою золотом ручкою.

- Що це за кубло мафіозі дев'яностих, Герман? Не впізнаю тебе.

- Старі зв'язки, Марті, ще з юності. - Герман спритно сів на край столу. - Намагаюся не забувати тих хто цього заслуговує. Про мафіозі ти звичайно загнув, але, каюся, набагато криміналу за Густаво є. Суто контрабанда, сам розумієш кордон поряд, людина заробляє та працівників годує.

- Та гаразд. - Сток вмостився на стілець. Відкинувся із задоволенням. - Хто з нас без гріха?

- Як дісталися?

- Після нашої розмови, не повіриш, без пригод. Заправлялися лише у гаражах. Дороги не те щоб вільні, але розігнатися можна. Почали патрулі з'являтись. Це насторожує звичайно. А ти як вимудрився? Пам'ятаю свій політ – краще вже землею.

Гаус блиснув очима, недбало відмахнувся.

- Для літака сарана занадто повільна. І з прицільністю у неї проблема. Довелося звичайно попотіти саджаючи літак на дорогу, дуже цікаво було. Ну а далі – допомогли зв'язки. Без них нікуди.

- Ясно. Що щодо переправи? Взагалі, можливо потрапити на той бік?

Герман усміхнувся. Він явно почував себе господарем становища. Спокійно сидів на краю столу, звісивши ногу. Мимоволі погладжуючи шматок бурштину. Відповідав з неприхованою поблажливістю. Скільки Сток не намагався - не зміг розглянути під мішкуватою формою кобуру. "Невже ніж? Настільки самовпевнений? Ні. Швидше за все в сусідній кімнаті ще пара бойовиків."

- Переплисти не проблема. Є два катери із достатньою швидкістю. Доведено досвідченим шляхом, що швидкохідні судна поза небезпекою поки що рухаються. - Мартін що ми шукаємо? Куди їдемо?

– Ми? - Сток постарався зіграти здивування якомога природніше.

- Так, ми. - А ось опонент і справді здивувався. - На тому боці завтра на нас чекатиме транспорт. Мені як начальнику дослідницького відділу дуже цікава мета пошуків. І результат.

"Лови потвор, розкривай і досліджуй на своє задоволення. Ось тобі поле для досліджень, гнида." Подумав Мартін, але посміхнувся. Не міг не визнати що якби він був у невіданні про плани Гауса спектакль був би ідеальним.

- Чи бачиш Герман я не марю. Дійсно, у мене перед очима карта з чітко позначеною міткою. Ось туди я, ми, і прагнутимемо. Що там таке не маю поняття, але дуже сподіваюся, що ВІН.

У погляді Гауса заблищала жадібність. Посмішка змінилася хижим оскалом, але лише на секунду. Він якось невловимо згрупувався, напружився немов звір перед стрибком і розслабився.

У скронях Мартіна кольнуло. "Почалося". Він зрозумів, що розмова перейшла в нову фазу. Тепер гість плавно переходив у розряд бранця. А може, зовсім і не плавно, все залежало від настрою Германа. Значить, треба було його відволікти. Виграти час та позицію. Тепер бою не можна було уникнути. Хоча він не хотів його уникати від початку. З глибини душі здіймалася лють. Сток повільно підвівся зі стільця підійшов до опудала вітрильника. Небайдужий, холодний погляд мертвої істоти сколихнув пам'ять, шпигнув болем у серці. Заплющені очі Георга.

- Як далеко? - Схоже Гаус вже не міг зупинити свою цікавість. - Де саме мітка? Маршрут.

- Вже є. - Перебив його Сток, переходячи до опудала сови біля виходу на сходи. - Зберіг у пам'ять телефону. В Італії біля містечка є пагорб на ньому церква, що цікаво на карті її нема. Я бачив у видінні. Усередині наша точка.

- Чудово, Мартіне. - Герман з глибоким зітханням підвівся зі столу, зробив крок до Стока.

Мартін, вибивши плечем двері, вилетів на майданчик і, перемахнувши через перила, звалився на найближчий стелаж.

- Що там зовні? - поцікавився низький із команди Гауса.

Він ліниво, ніби неохоче, пройшов уздовж машини, пробігши поглядом по вікнах. Переконуючись, що всередині нікого не залишилося. Навіть пересуваючись, він примудрявся тримати групу конрада під прицілом перекинутого через лікоть автомата. Намагаючись при цьому виглядати невимушено та привітно. Виходило огидно.

- Та коли як. - Капітан провів поглядом спину Стока, що зникала в дверях нагорі. Хвилювання пішло разом, миттєво, як тільки зачинилися двері. Прийшли холод та ясність битви. Неминучої битви.

- Якщо стояти на місці, то хана. - Він продовжував вже з справжнім запалом. - А ось літати нікому не раджу.

- Це так. – кивнув прилизаний. - За нашим літаком уплутався десяток літаючих тварин. Блискавками лупили жах просто. Гаразд, камради, підемо нагодуємо вас та визначимо відпочивати. У великому складі їжа та матраци.

Він махнув рукою і розвернувшись пішов до дверей між стелажами, запрошуючи йти за ним. Другий культист не рушив з місця чекаючи коли трійця капітана вишикувавшись рушить уперед.

Конрад увійшов до великого приміщення миттєво прочесавши поглядом периметр.

Цей зал був у чотири рази більший за попередній. Біля стін так само стояли високі стелажі. Наполовину порожні. З високої стелі звисали десяток світильників та гаки двох електроталей. Біля високих і широких воріт стояли два накриті брезентом предмети, що займали половину простору. Поруч на підлозі розстелили чотири широкі матраци, стояли термоси та ланчбокси, пара високих акумуляторних ліхтарів. На невдоволення конрада були і ще одні двері. Значить, кількість ворогів ставала невідомою.

- Ви сподіваюся не вибагливі - Зачесаний недбало сперся на приховану брезентом штуковину - У нас тільки кава консерви та шоколад.

- Прям наш улюблений набір - Рон обережно прошкутильгав до матраців. Сів, знявши з плеча "скар", але поклавши на коліна так, щоб ствол дивився у бік дверей. – Ми на шоколаді вже третій день. Консерви нам зараз дорожчі за торт.

- Чому так? - Низький з усмішкою підійшов до рудого, став за плечем. - Маркети вільні, чого голодувати?

- Ми не злодії. Ми найманці. - Капітан відповів якомога миролюбніше - Поки своїх харчів вистачало. Дякую за частування.

Він повільно, з втомою рухався у бік прилизаного, не знімаючи автомата з плеча, розслаблено опустивши плечі. Ганна взагалі закинула "стейр" за спину, стояла оглядаючи ангар наче намагалася визначити вміст тюків та величезних мішків на стелажах. Те, що відбувалося, вже балансувало на межі, Конрад розумів - ці двоє займали позиції для удару, думаючи, що приїжджі в пастці, не знають про їхні плани. Але через пару хвилин навіть сліпий побачить напругу його бійців, невмілу гру та напускну браваду. Закінчувати треба було якнайшвидше. І розпочинати першими.

Але поки Сток був наодинці з Гауссом був великий ризик втратити його. У плані на цей випадок був сигнал від Мартіна до негайних дій, але як він його тепер подасть?

Обмірковуючи на ходу ситуацію, капітан наблизився до матраців і прилизаного.

- Спати є де, як бачите. – почав той. - А ось ковдр...

Зі складу звідки вони прийшли пролунав шум, гуркіт, одиночний постріл і за мить коротка черга.

Конрад вибухнув енергією вбивства. Рука розтиснутою пружиною вдарила ворога, що смикнувся від звуків, у бік. Коли в ній опинився ніж, не зрозумів навіть сам Конрад. Ліва вже була за спиною, висмикнула другий клинок із саморобної петлі. Вдарив у горло пробиваючи наскрізь, висмикнув ніж із бока і всадив у горло з іншого боку. Ривком відтягнув ворога від матраців розвертаючи, поставивши між собою та дверима у невідомість.

Встиг секунда за секунду.

Потужним стусаном двері відчинилися і в зал влетів боєць у чорному камуфляжі, масці, з піднятим автоматом. За ним другий.

Ганна розглядала пакунки краєм ока контролюючи низького найманця. Той стояв за Роном, спершись на прикриті брезентом незрозумілі штуки, посміхався щиро, розглядаючи шию рудого. Рука сектанта ніби ненароком лягла на кобуру.

Дівчина змістилася трохи ближче човкнувши ногою. Рон глянув на неї - вона почухала потилицю. Рудий сумно зітхнув, запустивши руку під штанину, збираючись поправити пов'язку.

Капітан, розмовляючи, наближався до прилизаного. Здавалося все повітря у складі наелектризувалося від невмілої гри обох сторін. Ось ось комусь набридне ця гра. І ті й інші чекали лише знака, чи помилки опонента.

У малому складі грюкнули двері, грюкнув постріл і Ганна обернулася з такою швидкістю, що занила спина. Підняла руку з затиснутим пістолетом, що до того ховався за поясом, чотири рази натиснула на спуск.

Добре хоч рудий зрозумів усе правильно, почувши пальбу просто утиснувся в матрац, розпластався по ньому висмикуючи зі штанини пістолет. Навіть не намагаючись обернутися, взяв на приціл дальні двері.

А сектант, що стояв ззаду, отримав три кулі в груди. Його відкинуло на брезент і четверта пробила праве око. Тіло сповзло на підлогу.

Ганна кинула пістолет, перехопила стейр, що висить на плечі, коли навстіж відчинилися підозрілі двері і звідти посипалися бійці в чорному. Дівчина і рудий одночасно вдарили по них із двох стволів. Вона вела вогонь, відступаючи до просвіту між стелажами. Хоч якесь укриття.

Першого супротивника кинуло назад градом куль, другий пішов шкереберть праворуч, за ним по бетону побігли фонтани пилу, третій завмер у дверях і відкрив вогонь. Але не в Ганну, як вона сподівалася, а в зовсім відкритого, розпластаного на підлозі Рона. Дівчина загарчала перевела вогонь на двері, дозволяючи вислизнути другому. Раптом з-за стегна стоячого у дверях бойовика розцвіли спалахи пострілів і по стелажу поряд з нею застукали кулі дірявля тюки і коробки, а боєць, що стояв, вужком ковзнув вперед продовжуючи стріляти.

І осів на підлогу з продірявленою головою.

Конрад відкинув убік труп, яким прикривався від можливого вогню і вступив у бій. Присів скосив того, хто вийшов з дверей, і продовжив розстрілювати дверний отвір посилаючи в темний коридор смерть, що дзижчить мов шалені оси.

Ганна розгорнулася до наймита, що вислизнув, той лежав важко дихаючи в парі метрів від стелажів. На губах пузирилась кров. Прицілившись добила пораненого пострілом у голову і боком пішла у бік дверей, хоча звідти вже не стріляли. Конрад дрібними чергами змусив відступити ворога. Або знищив.

Мартін впав цілком вдало, на спину, примудрившись не тільки не прикластися потилицею, але й висмикнути з-за пояса пістолет. Хоч в очах і двоїлося трохи, але вистрілив у бік дверей. Тут головне було сигнал подати.

Як тільки ляснув постріл багажник позашляховика розкрився і на підлогу випав Саймон обводячи простір злим поглядом. Побачив Стока, що лежить на верхотурі, зі спрямованою на двері зброєю і швидким кроком попрямував до сходів тримаючи двері під прицілом. Як тільки вона ворухнулася, натиснув на спуск, пробиваючи короткою чергою полотно і тіло за нею. Двері відчинилися - сходами покотилася чорна постать.

Саймон додав ще п'ять патронів, поки той котився, і відступив у бік пропускаючи. Тіло впало на бетон і завмерло, отримало ще кулю в голову.

Мартін зачекав, коли ворог звільнить прохід, підвівся і заглянув до кабінету. По одязі він зрозумів, що вбитий був не Гаус. Пора було закінчувати це взаємне полювання. Сковзнув у двері виставивши пістолет, притиснувся до стіни, оглядаючись. Нікого. Другі двері зачинені. Метнувся до неї, схопив ручку і відчинив одночасно йдучи убік. Гримнуло, повз просвистіло один раз, другий. Вистрілив у проріз не висовуючись, звідти відповіли, кулі вп'ялися в одвірок розкидаючи тріски. Сходами вже гриміли кроки Саймона.

З боку ворога пролунали кроки і Сток перекинувся в нову кімнату. Встиг помітити, як наприкінці коридору зникає на сходах униз темний силует. Кинувся за ним. Сім ступенів, попереду поворот праворуч і Мартін для страху випустив пару куль на бігу. З кута вибило хмари штукатурки, хтось вилаявся, а Сток уже вискочив, різко звернувши в прохід. Врізався в Германа, що підіймав пістолет.

Гаус скинув руку, але не встиг натиснути на спуск, Мартін відвів ствол убік, від стегна стріляючи в живіт противника. Над вухом гримнув постріл ворога, а ось пістолет Стока глухо брязнув ухолосту. Але він не розгубився, відкинув марну залізяку, схопив Германа за пояс і рвонув до себе, пробиваючи одночасно головою в ніс. Гаус встиг пригнути голову, приймаючи удар на чоло, сам завів руку Мартіну за спину і намагався схопити за волосся. Пістолет свій він так і не випустив і намагався повернути стволом до Стока, але той перехопив запьясток, стримував. Мотнув головою не даючи ворогові вхопитися, трохи відсахнувся і вільною рукою вдарив Германа в горло. Той захрипів, у очах з'явилися сльози. Мартін перехопив руку з пістолетом уже двома, крутнув униз і вбік, почувся тріск і мукання покаліченого ворога. Швидко та сильно пробив ногою в коліно. Тепер хруснуло там. Гаус хрюкнув і завалився на бік, захоплюючи за собою Стока. Той відпустив ворога, давши осісти на підлогу.

- Пам'ятаєш, Герман, ти вважав, що справжнім прізвищем Джека потрошителя було Гаусс. — Мартін сів на пораненого й дістав ножа. – Докази наводив. Паралелі історичні.

- Сука. - Захрипів Гаус. Махнув цілою рукою, але Сток легко відбив.

- А ось у щоденниках мого предка описані дуже цікаві пригоди у Лондоні. - Мартін нахилився до обличчя Германа. – Він тоді намагався викликати Люцифера своїми методами. Так ось – прізвище потрошителя Сток.

Коротким тичком увігнав клинок у легеню. Потяг убік розсікаючи. Висмикнув і миттєво зробив те саме з іншого боку. Очі Гауса полізли з орбіт. Двома короткими ударами ножа Сток вибив і їх.

- Подихай, погань, у темряві. Давися своєю кров'ю.

- Сер? - Ззаду пролунав голос Саймона. Боєць стояв біля повороту, опустивши автомат.

- Все закінчено, Сай. Шукаємо своїх.

- Тихо довкола. Хтось когось переміг. Добре було б якщо наші.

- Як із патронами?

- Пара обійм. - Саймон дістав із кобури пістолет. Кинув Мартіну замість того, що заклинив. - Трохи повоюємо, якщо доведеться, сер.

- Рухаємось звідки прийшли, Сай. - Стік витер руки від крові. Протер ножа і повернув у піхви. Тиша навколо насторожувала. - Давай, друже, може там потрібна допомога.

Швидким кроком повернулися в офіс і зіткнулися з Ганною, яка насторожено заглядала в кімнату зі сходів. Вигляд її був суворий.

- Дуже добре, сер. - Вона трохи розслабилася. Забрала зброю. - Ви живі.

- Як наші справи, Ганно? - Мартін не міг не визнати, що йому стало помітно легше, коли дізнався, що дівчина ціла. – Невже все?

- Так. Семеро внизу. Більше нікого не знайшли. Хіба що у сусідніх ангарах. - Кабін присіла на стілець. - Але з цим ми нічого вдіяти не можемо. Якщо прийду штурмувати – побачимо.

- Бачу на вашу особу - не так все добре з нашого боку? - Сток втомлено опустився в розкішне крісло, фактично втопивши в ньому. "Кому таке може подобатися?"

- Рон загинув, сер. Так вийшло.

Мартін підняв голову, розглядаючи стелю в тьмяному світлі з дверного отвору. Мало того, що людей знищують тварюки апокаліпсису так от ще й він сам веде їх на смерть. Жодного дня без втрат не обійшлося з моменту, коли вони залишили печеру. Краще б він лишився там під землею.

- Не варто, сер. - Ззаду, від дверей на сходи, пролунав голос Саймона. Він стояв, притулившись до стіни, склавши руки на грудях. - Ми всі знаємо, на що йдемо. Мало хто виживе. Ні, не так. Ніхто не виживе взагалі, а ми хоч помремо за праву справу.

- Втішив. Мудила. - незважаючи на слова, тон Ганни був швидше втомленим, ніж грубим.

- Вже тебе б я втішив, не сумнівайся, швабра. - Так само безбарвно парирував Сай.

Сходами загуркотіли кроки. У дверях з'явився Конрад. Поглядом знайшов у кутку ще один стілець і прямо впав на нього.

- Саймон, - Махнув бійцю рукою - Сідай у машину і гони за нашими. Сигнал про прибуття той самий. Анна - закрий за ним ворота і чекай. Я зараз приєднаюся.

Сай відлип від стіни і пішов уже на вихід, але в дверях обернувся. Обличчя було стривоженим.

- Це ж знову ночувати? І знову полізуть ті штуки?

Ніхто не відповів, та й не збирався насправді. Страшно було всім.

Коли загарчав унизу двигун позашляховика, Мартін і Конрад спустилися в ангар. Допомогли Ганні підняти ролетні ворота, випускаючи в темряву ночі самотній автомобіль.

Саймон подасть сигнал тим, що причаїлися в першому ангарі Джейсону та іншим, які зайняли його з самого приїзду і чекали розв'язки. При невдачі команди Стока вони мали піти вранці, самотужки намагатися перебратися до Італії або їхати наземним маршрутом, що було б у десять разів довшим.

- З Гауссом я так розумію - все? – уточнив Конрад, опускаючи штору воріт.

- Так. – Кивнув Сток.

- Не поспішили, сер. З того боку не на нас чекатимуть а його. - Скрушно похитав головою капітан.

- Якщо чесно, кеп, не подумав. Розлютився сильно. Тепер ось розумію що варто було б його в живих залишити. До того боку...

- Та годі вам. - Перебила Ганна, присівши біля стіни. Вигляд у неї був стомлений. - Ви дійсно думаєте, що він став би нам допомагати? Навіть під тортурами? Та ця мерзота вмиратиме, а нам в обличчя сміятися буде.

- Згоден. - Мартін сів поруч. – Але суті проблеми це не змінює. Як бути з транспортом на тому березі? Не хотілося б самим тинятися містом у пошуках машин.

- Прогуляємось до тіла колишнього начальника, сер. - Капітан схоже щось вигадав. - Адже телефон при ньому повинен бути? Подзвонимо, скажімо, що привид поранив коханого Германа. Він непритомний, а люди загинули, ми, звичайно, сильно про нього переживаємо і піклуємося, але збираємося продовжувати поїздку. Тому на тому боці передамо Гауса його людям, а самі поїдемо собі далі.

- Хлипко звичайно, але особисто я нічого краще придумати не можу. – Погодився Сток.

- Да нормально. – Підтримала Конрада Ганна. - Зараз всі на нервах, стрес постійний, втратити керівника, по суті єдиного, хто має хоч якийсь план, це лякає. Думаю проковтнуть.

Мартін скептично почухав верхівку, але що заперечити не знайшовся.

- Гаразд, проковтнуть. Але це не допомагає нам зрозуміти, як він збирався переправитися до Італії. Точніше як, це зрозуміло, морем. Незрозуміло, на чому.

- На двох катерах у сусідньому ангарі. Під брезентом. – махнув рукою у бік дверей капітан. - Гарні. Дорогі, напевно. Де відкопали в цій Ігумениці таку красу?

- Ага. Ну, тоді почекаємо наших і підемо дзвонити. - Сток дістав плитку шоколаду, відламав половину простягаючи Ганні. Та взяла і закинула в рот захрускотів.

Катери були дбайливо поставлені на колісні платформи та пристебнуті стяжними ременями. Довгі, хижого вигляду, антрацитово-чорні. Красиві. І лякаючі. Тому що, як виявилося, ніхто не вмів ними керувати.

Ролети воріт великого складу були наполовину підняті і тьмяне світло світанку, що зароджується, змішувалося з хірургічно білим світлом світильників.

- Це як так? – Іван з щирим подивом дивився на Стока. - Ти мільйонер, а катера в тебе немає?

– Ні.

- Може, і яхти немає?

– Ні.

– Ти не мільйонер. – Остаточно затвердив Клочко.

Ніч пройшла тривожно. Майже ніхто до ладу не спав. Вся компанія зібралася в приймальні нагорі і покотом примостилася на м'якому килимі. Здригалися при кожному шумі шарудіння. Одного разу прямо крізь стіну влетів привид, закружляв посеред кімнати, але миттєво розвернувся і зник у тій стіні, звідки прибув. Ще кілька разів їх бачили крізь двері ті, кому випало чергувати. Але до кімнати більше не проникали. Хоча легше і спокійніше від цього не стало і ніхто не виспався.

Тепер ось постала нова проблема, хоча від неї можна було сміятися. Двадцять друге століття а як керувати катером ніхто не мав уявлення. Добре хоч інтернет ще працював, тому Антон і Мартін сиділи за телефоном вивчаючи теорію. Інші похмуро переглядалися уявляючи собі, як ці горе капітани перевернуть катери на хвилях посеред моря. Чомусь це було дуже барвисто.

- Може, ну його? - зітхнув Джейсон. - Давайте краще пошерстимо містечко і висмикнемо пару нормальних капітанів. Ну, які розбираються.

- По-перше: місця в катерах вистачить лише на нас. По-друге: ти хочеш забрати з собою когось у подорож, де він може загинути? Просто тому, що тобі так захотілося? - Мартін питав, не відриваючись від екрану.

- Зрозумів. Мовчу, бос.

- Та нічого складного. – Підсумував Антон, але дуже невпевнено. - Трохи складніше, ніж підняти вертоліт.

- Та ну вас нафіг, з вашими жартами. - Ігнасіо розвернувся і, матюкаючись, вийшов у сусідній склад.

- Мені здається, він нас усіх уві сні приріже. - Саймон провів кухаря поглядом. - Він і спить обійнявшись із тесаком, ви помітили? Буде нас шматувати, а уявляти, що нарізає шницель.

- І що? - Спитав Клочко обминаючи катер, милуючись чудовою роботою. - Кинемо його?

- Та ні. - Після невеликого роздуму відповів Сай. - Він, звичайно, псих. Але свій псих, такий у команді не завадить. Але доглядати його треба. Треба...

Платформи з катерами пристебнули до позашляховиків, які здали задом в ангар. З даху будівлі оглянули найбільш вдалий маршрут до моря. Неспішно завантажилися в машини.

Відповідно до домовленості з приймаючими людьми Гауса їх чекали за дві години. Незрозуміло було повірили історії Мартіна чи ні, але інших варіантів не бачив ніхто. Вирішили знову зіграти у ту саму гру. За офіційною версією, катер буде один. У нього вже скинули охолонувше тіло Германа, відмите від крові і, для вірності, перебинтоване. Хоча доводити до впізнання ніхто не планував, цього разу мали намір нападати першими. Шокувати ворога атакою в той час, поки другий катер кружлятиме на порозі видимості і чутності, і зможе вступити в бій.

Великою проблемою був спуск катерів на воду та завантаження людей. Дуже багато часу займе цей процес. Загинути могли навіть не встигнувши відплисти.

Саймон завмер біля важеля воріт, що піднімає ролети.

По всьому світу пролунав удар гонгу. Потужний настільки, що гуло, здавалося, в самій голові. Ще лунала його луна, коли гучний і строгий голос вимовив "Алмет гатраф ан енуриф." Відлуння першого удару не стихло коли гонг повторно, тяжко загудів. Два звуки наклалися один на одного, змушуючи вібрувати кістки, нили зуби і з очей текли сльози. М'язи зводило судомою.

- Це щось дуже потужне... - ледь перевівши дух сказав Мартін, вийшовши з машини і дихаючи на повні груди.

- І результат, гадаю, буде таким самим. - Ганна тільки й змогла що висунутися у вікно. Уся побіліла.

- Це означає - крикнув від воріт Сай. - Що якась нова хрень полізе?

- Звичайно.

- Давайте вже пришвидшуватись. Закінчимо цю фігню. - Саймон наліг на важіль. Ролети поповзли вгору, набираючи швидкість.