Андрій

Весь вечір я не знаходив собі місця. Певно, недосказанність — це гірше, аніж дізнатися гірку правду. Хоча на мене це не схоже. Зазвичай, я досить прямолінійний. Але чомусь тут забракло духу поставити пряме запитання. Я дуже дорожив нашими стосунками. За цей час, що ми разом Уля стала для мене більше, аніж дівчина, яка подобається. Я бачив у ній людину з якою хотів би провести життя. Навіть хотів освідчитись, підбирав для цього влучний час. А тут таке. Можливо, ми ще не все знаємо одне про одного і потрібен ще час?

З цими думками я добрів додому. Аби вони більше не з’їдали мене, вирішив лягти спати. Я не міг більше ні про що думати.

Зранку побачив повідомлення від Улі. Моє серце забилося частіше. Вона не змінила до мене свого ставлення. Отже, все добре? Стало соромно за свої сумніви. Вирішив, що просто включив режим Отелло і, певно, варто його вже вимикати.

Наступні декілька днів все було добре. Неприємні почуття поступово відпускали. Уляна мала вихідні і нам вдалося провести трохи більше часу разом. Навіть в кіно потрапили на фільм про який вже давно розмовляли. Це була комедія. Як же приємно було спостерігати за щирою посмішкою Улі.

Наступного дня Уляна мала зміну в кав’ярні. Цього разу я вже мав вихідний і вирішив зайти за нею завчасно. За стійкою працював вже знайомий мені хлопець. Уля не очікувала побачити мене так рано та і я розумів, що швидше за все вона буде зайнята клієнтами. Проте подумав, що зможу підготуватися до заліку, поки її чекатиму.

- Кава? Чай? - Уляна підійшла до мого столику. - Привіт. Рада тебе бачити.

- Чай з лимоном, будь ласка. Я тебе теж. Все добре?

- Так, звісно. -відповіла вона і посміхнулася. - Зараз принесу чайок.

Дівчина підійшла до стійки і, попросивши у баристи заварити чай, швидко пішла до інших клієнтів. Хлопець підвів на мене погляд. Він наче мене вивчав. Певно, хлопчина не пропустив повз увагу ту сцену, яка була декілька днів назад. Оглянувши мене з ніг до голови, він усміхнувся. Чомусь він мене неабияк дратував.

Коли Уля підійшла забрати мій чай, бариста, ніби ненароком, сказав їй:

- Уляно, до речі цілий день хотів сказати, що ти сьогодні гарно виглядаєш!

- Дякую. - дівчина спантеличено подивилася на нього.

При цьому бариста поглядав в мою сторону. Він чекав мою реакцію. Однак, я вирішив не тішити його самолюбство. Я бачив, що цей комплімент не справив враження на Улю.

- Твій чай. - вона підійшла до мого столику. - Вибач, я б з радістю присіла біла тебе, але роботи повно. Ти й сам бачиш скільки відвідувачів.- дівчина озирнулася і показала на зал, в якому було неабияк людно.

- Так, я все розумію. Скажи, а хто той хлопчина за стійкою. Здається, до минулого разу його тут не було.

- Так, він тут нещодавно. Це Олег. Він якийсь родич керівництва. Здається, що він чимось завинив перед своїми батьками і ті змусили його йти на роботу.

- Ти вже так багато знаєш про нього. - чомусь вилетіло у мене.

- Ми в одному колективі. Щось дівчата розповіли, щось він сам. Це ж нормально.

- Нормально... - у моєму голосі знову були нотки ревнощів. Я не хотів, щоб вони проростали у моєму розумі. Однак, складно було дали їм раду. - Дякую за чай. Все добре, працюй, не звертай на мене уваги.

Я встиг розгледіти в очах Улі занепокоєність. Однак в цей момент хтось покликав її.

- Можна розрахунок? - голос клієнта був трохи знервований. Дівчина поспішила до столику.

Значить мажорчик. Що йому від неї потрібно чи він просто розважається, вибішуючи людей. Хоч це було складно, але вирішив повернутися до навчання.

Уляна, як завжди, завершила роботу о 9 і ми відправились на нашу традиційну прогулянку. Я був напружений і не так багато говорив. Уляна відчула цю зміну моєї поведінки та запитала:

- Андрію, що сталося? Тільки не кажи, що все добре, бо я бачу що це не так.

- Нічого від тебе не сховається. - сказав я таким тоном, що Уля аж зупинилася.

- Прошу? Ти не хочеш про це говорити? Можливо, мені взагалі варто піти?

Я ще не бачив мою дівчину такою. Вона неабияк розгнівалася та і мені було складно дати раду емоціям. Зробивши, глибокий видих, я промов:

- Вибач, я не хотів тебе образити. Просто стільки думок в голові. Я не певен,що ти мене зрозумієш правильно. - слова давались нелегко. Я боявся, що Уля може не зрозуміти, що я відчуваю.

- Ну, а ти спробуй. Тоді і побачимо чи зрозумію чи ні.

- Ну добре. Мені не дає спокою ваш новий бариста.

- Олег? - Уля здивувалася.

- Його звати Олег? Так, він. Мені здається, що Олег до тебе нерівно дихає. Його мова, манера говорити, компліменти. Мене це непокоїть.

- Ти ревнуєш?! - Уляна не зводила з мене здивованого погляду.

- А на що це схоже?

- На це і схоже. Але мені немає до нього жодного діла. Мене дивує така твоя реакція. Ми ж в одному колективі і мусимо якось комунікувати. У мене є ти. Навіщо мені Олег.

- Знаєш, я багато про це думав. Ще від минулого нашого діалогу в кафе. Не в тому справа, що я тобі не довіряю. Я знаю таких типів, як він.

- Олег — це просто колега.

- Ну якщо ти так кажеш...- я вирішив зам’яти цю тему. Не хотілося порпатися у болючому минулому. Та і навіщо Улі знати про мої минулі стосунки. Час пройшов, біль ущух, уроки взяті і ми рухаємося далі. - Ти не змерзла? Давай вип’ємо чаю разом?

- Хлопче, чи ти забув, що я працюю у кав’ярні? У мене вже алергія на заклади. Давай краще ще коло зробимо по площі. Он як все гарно прикрашено. - Дівчина показала на яскраві вогні, які обплітали дерева. Я і не помітив їх за своїм “веселим” настроєм.

- А давай.

Здавалося, того вечора ми вже не поверталися до розмови про ревнощі. Були значно приємніші теми. Ми разом мріяли про майбутнє, будували плани. Не думаючи, що спочатку потрібно вирішити питання минулого. Адже якщо пережите досі бентежить нас, то воно отруює сьогодення і руйнує те, що ми так старанно будуємо.

Уляна

Хоча те повідомлення мене неабияк спантеличило, однак я змогла переконати себе в тому, що воно адресовано не мені. Ворогів у мене немає та і дорогу, наче, я нікому не перейшла. Хіба подала не ту каву. Спочатку думала розповісти про це Андрію, але з огляду на його настрій, не підняла цієї теми. Мені прикро, що Олег викликає у хлопця такі емоції. Однак я не маю до нашого нового баристи якихось почуттів. Напроти, мене дратує його манірність. Часом здається, що хлопчина витрачає на свій образ більше часу і коштів, ніж всі дівчата, що працюють в нашому кафе.

Цього ранку я мала гарний настрій. Ми вже встигли поспілкуватися з Андрієм, він саме мав перерву на зміні. Я ж збиралася у кав’ярню. Коли мій телефон знову завібрував. Чекала на повідомлення від хлопця, тому швидко його відкрила. Знову той незнайомий номер, тільки текст вже інший: “Я тобі свого не віддам”.

Дивно, в кого я що взяла. Життя моє було звичайним. Заочне навчання, робочі зміни. Я навіть сказала, що воно було рутинним. Однак в середині щось йокнуло, тому по дорозі на роботу вирішила набрати подругу. Розповіла їй про дивні повідомлення. Звісно, не виключено, що це спам, або хто помилився номером.

- Може то колектори? - дала подруга свій варіант розвитку подій.

- Смієшся. Я і кредити?

- Ну так. Пам’ятаю твої стосунки з банками. Ледь на карту погодилась.

- Я більше довіряю паперовим грошам.

- Ну як знаєш... Слухай, а може це хтось із колишніх Андрія?

- Думаєш, що він зустрічався з китаянкою чи японкою?

- Ти щось знаєш про його минулі стосунки?

- Ми якось не підіймали цю тему. Думаю, що минуле має лишатися в минулому.

- Ви вже стільки часу разом, а ти так мало про нього знаєш. Про що ж ви розмовляєте?

- Є теми приємніші минулих стосунків.

- Ех, свята ти простота. Важливо знати про минуле того, з ким зустрічаєшся. Так ти зможеш краще дізнатися його як особистість та і знатимеш чого чекати. - наполягала Мира.

- Можливо, ти і права.

- У будь-якому разі розкажи Андрію про повідомлення, можливо, він якось допоможе тобі з цим.

Я послухала слова подруги, однак і далі вагалася чи варто Андрію це розповідати. А раптом спам, а я його хвилюватиму.

Робочий день був звичайним. Сьогодні на зміні баристи працювала моя подруга Аля, тож в перервах ми мило розмовляли. Відвідувачів сьогодні було не надто багато, тому ми встигали трохи перепочити між клієнтами. Здається, день мав бути чудовим. Я навіть забула про незрозуміле повідомлення. Світ здавався прекрасним. Та і з Андрієм вдалося порозмовляти по телефону. Він набрав під час перерви. Його голос завжди підіймав мені настрій. Після спілкування про буденні справи хотілося гори звернути. Я вже не уявляла як жила до того чудового вечора. Як же добре, що я не відмовилась тоді піти разом на дах. Це був початок чудової історії, сподіваюся, що довжиною в життя.

За роздумами я не помітила як зайшла відвідувачка. Аля легенько штовхнула мене у бік, аби я повернулася із мрій назад у кав’ярню. За столиком сиділа струнка дівчина з довгим волоссям, зібраним у високий хвіст. Не дивлячись на те, що надворі була ожеледиця, вона була на високих підборах. Дівчина підняла руку, аби покликати офіціанта. Я поспішила до її столика.

- Добрий день. Раді вітати вас у нашому закладі. Ось меню. - промовила завчені на пам’ять фрази. Мені здалося, що мене оглядають з ніг до голови. Підвівши погляд, помітила зацікавлений погляд відвідувачки.

- Добрий. Мені лате на альтернативному молоці. Яке можете запропонувати?

Звичайно, такі леді ретельно слідкують за собою.

- Маємо мигдалеве, бананово-соєве, вівсяне, гречане.

- Мигдалеве буде добре. - вона ніби не зводила з мене погляду.

- Бажаєте десерт?

- Ні, лише каву. Дякую.

Я відійшла до барної стійки та попросила Алю приготувати каву. Я бачила цю дівчину вперше. Вона була з тих, у чиїй присутності почуваєшся невпевнено. Дівчина вміла себе подати. Я мимоволі почала себе з нею порівнювати. В ній все було ідеально: зачіска, фігура, дороге вбрання. Подивилася в чому я вбрана. Під уніформою були штани та гольф із секонду. Не розумію чому почуваюся так. Раніше не порівнювала себе з відвідувачками. Але тут все по-іншому.

- Ваша кава, смачного. - дівчина-ідеал кивнула замість дякую та поринула у свій телефон.

Відійшовши від її столику, я ще більше почувалася не в своїй тарілці. Я не почувалася рівною. Якесь нехороше передчуття поселилося у серці.

В цей момент прийшло повідомлення від Андрія. Якийсь смішний мем. Це відволікло від сірих думок та змусило посміхнутися. Відписала пару слів хлопцю та підвела очі. Наші погляди з відвідувачкою перетнулися і в її очах я не помітила ні граму приязності. Чомусь мене кинуло у холодний піт. Що теж було дивним для мене. За роки у сфері обслуговування я звикла спілкуватися з різними людьми. Хтось був привітним, інші робили нерви. Але ця відвідувачка викликала почуття загрози. Хто ж вона?