Андрій

Після нашої останньої розмови Уля на зв’язок так і не вийшла. Я їй дзвонив, писав та все дарма. Минулого вечора її голос звучав відсторонено та засмучено. Не знав, що думати. Після зміни вирішив зайти до кав’ярні, де працювала дівчина. Саме мала буди її зміна. Зайшовши до закладу, побачив Олега. Хлопець досі не вселяв довіри. Щось в ньому мене страшенно дратувало.

- Привіт. Уля десь відійшла? - запитав я у нього.

- Її не було сьогодні. Уляна взяла відпустку.

- Дивно, не пригадую, щоб вона планувала.

- Цікаві у вас стосунки. - Олег подивився на мене з насмішкою. - Який же ти тоді хлопець для Улі, якщо елементарного про неї не знаєш.

- Здається, це не твоя справа.

- Хто зна? В будь-якому разі Улі тут немає. - мені здалося, що Олег не все мені говорить. Ну не могла ж Уля зникнути так раптово. Я був певен, що вона не планувала відпустки.

Хоча ситуація ця ситуація мені не подобалась, але я все ж таки вирішив запитати Олега:

- Ти не знаєш що сталося? Не можу ніяк зв’язатися з Улею.

- Знаєш, мені здається ти маєш розбиратися в цьому питанні краще від мене. Та і якщо вона не відповідає, то значить не хоче тебе чути й бачити. Що ж ти такого учворив? Невже у мене шанс з’явився?

Цей хлопець мене доводив до сказу. Я розумів, що він щось, але приховує. Зараз мені лише з ним конфлікту невистачало.

- Що ж, твоя позиція мені зрозуміла. Ця розмова не має змісту, лише час згаяв.

- Знаєш, якщо Уля мовчить, то я теж не маю тобі нічого казати.

- Що ж, щасливо залишатися!

- І тобі не хворіти...

Ситуація, що склалася не виглядала реальною. Я не розумів, що відбувається і куди поділася Уля. Вирішив ще завітати до неї додому. Був певен, що дівчина там. Піднявся на потрібний поверх, подзвонив у двері. У вічко хтось подивився, але не поспішав відкривати. Я натис на дзвоник ще раз і ще раз. Було чути як ключ повернувся в замку. Двері поволі відчинилися.

На порозі стояла Олена Павлівна.

- Добрий вечір, я можу Улю побачити. Вона цілий день не відповідає, я хвилююсь.

- Привіт, Андрію. Ні, побачити не можеш. Але з нею все добре.

- Чому ж вона тоді не виходить на зв’язок? - я не розумів, що відбувається.

- Дай їй час. Уляна поїхала з міста, тож не шукай її тут. Якщо хочеш щось знати запитай Аркадія Петровича. Здається так звати твого батька?

- До чого тут батько?

- Він вчора говорив з Улею, приходив до неї на роботу.

- Навіщо це йому.

- Запитай у нього сам. Це ваші сімейні справи. Тобі варто спочатку з цим розібратися, а вже потім думати про стосунки. А то недобре все виходить. - я спантеличено стояв на місці. Звістка, що батько причетний до цієї історії не віщувала нічого доброго. Я знав його методи. - Щось я розговорилася з тобою, Андрійку, та вже й так сказала більше ніж мала. Я бачу, що ти щирий з Улею і вона до тебе небайдужа. Однак недомовки далися взнаки. Я піду. Бувай. Не шукай Улю поки.

- Дякую, що розповіли. Тепер я хоч щось розуміти починаю. До побачення, Олено Павлівно.

- Бережи себе, сину.

Вийшовши з під’їзду я потрапив у справжнісіньку заметіль. Як же добре погода передавала мій внутрішній стан. Я був розгніваний на батька. Він не мав втручатися у наші стосунки. Батько був досить жорсткою людиною. Таким його зробив бізнес. Там не пробачають помилок та слабкостей. Я дуже боявся стати схожим на нього. Однак як він дізнався про Улю? І що він такого їй сказав, що вона так раптово зникла? Певно прийшов час нам відверто порозмовляти.

Уляна

Прийшовши з роботи, я все розповіла мамі. Вона довго слухала про мої почуття, страхи та хвилювання.

- Розумієш, я не хочу, аби через мене псувалися їх сімейні стосунки.

- Дівчинко моя, скажи, а Андрій жив окремо до того як ви познайомилися і з’їхав від батьків під час ваших стосунків?

- Ще до того як ми почали зустрічатися він вже жив деякий час один.

- То певно, в них були складні стосунки ще до тебе. Тож ти не винна у цьому. Думаю, що батько Андрія просто хотів вплинути на твоє рішення, тож так і сформулював свої слова. Справа не в тобі. Він хоче сина повернути. Хоча обирає надто сумнівні методи. Схоже він думав, що коли Андрій перестане зустрічатися з тобою, то повернеться додому.

- Знаєш, мені під час розмови здалося, що він прийшов мене принизити. Ще й гроші пропонував. Ой, я ж геть про те забула.

- Ти що взяла їх?

- Та ні, звичайно. Але конверт так і лишився на столі. А куди він подівся потім не збагну.

- То пусте. Дівся, той дівся. Слухай, якщо вже у тебе відпустка намітилася, то може до тітки Ганни поїдеш? Вона ж в Карпатах живе, а там дуже гарно.

- А Андрій?

- Якраз про все подумаєш. Зрозумієш чого хочеш та куди рухатися далі. В університеті теж же зараз канікули?

- Так, якраз сесію закрила. Можливо, ти й права. Тим більше не знаю, що Андрію зараз сказати. Шкода, що він не розповів раніше про свою сім’ю. Принаймні, Аркадій Петрович тоді б не застиг мене так зненацька. І звідки він довідався хто я і де працюю? Хоча у нього, певно всюди свої люди.

- Ось і вирішили. Зараз Ганну наберу. Пам’ятаєш, у неї ж свій готельчик є. Зараз там так багато відвідувачів, тож і сама без діла не лишишся, і тітці допоможеш.

Все так швидко вирішилося, що я аж здивувалася. Зранку я вже сиділа у потязі, який мав відвезти мене в засніжені гори. В дитинстві я часто бувала у тітки. Любила губитися між високих дерев та милуватися краєвидами. Останнім часом я для того була надто зайнята. Моє серце було не на місці. Я досі не відповіла Андрію. Розумію, що він хвилювався, але по-іншому не могла. Мені б з собою розібратися, а вже потім розмовляти із хлопцем.

Олег прислав повідомлення, що мені схвалили відпустку. Хоч на одну проблему менше стало. Було приємно, що він виявив таку ініціативу. Олег був доволі специфічним хлопцем з незрозумілим мені поки характером. Місцями він був різкий та грубий, місцями — уважний і милий. Де він справжній зрозуміти важко. Я ставилася до нього рівно, як до співробітника. Не очікувала, що Олег так уважно поставиться до моїх почуттів.

Поїзд під'їжджав до пункту призначення. На пероні мала чекати тітка Ганна. У неї не було власних дітей, тому вона ставилася до мене, як до рідної. В передчутті приємної зустрічі я стала збирати свої речі. Їх було не так багато — термос з ароматним маминим чаєм, судочок з бутербродами та улюблена книжка Джейн Остін. Зловила себе на думці, що навіть не відкрила її протягом поїздки. Весь час думала про нас з Андрієм: чи є у нашої пари майбутнє? Та і пейзажами хотілося полюбуватися. Засніжені гори — це неперевершено. Вже і забула наскільки вони можуть бути прекрасними.

- Привіт, моя дівчинко. - теплий голос тітки Ганни не можливо ні з ким переплутати. - Як доїхала? Все добре?

- Привіт, так, поїздка пройшла без пригод. Дякую, що погодилася мене прийняти. - теплі обійми тітки чомусь змусили мене заплакати.

- Моя дівчинко, все добре, розберемося, не плач. Олена розповіла про твою ситуацію. Ти правильно зробила, що приїхала до мене. Гори — це найкраща терапія. Порівняно з ними проблеми здаються такими маленькими.

- Дякую... - все, що я могла промовити крізь сльози. Мій голос дрижав, а теплі сльози так і не припиняли литися з очей. Певно переживання таки далися в знаки.

Ми поволі пішли до дому тітки Ганни. По дорозі я розповідала свою історію, а вона уважно слухала.

- Я поки не розумію, що маю робити далі. Потрібно порозмовляти з Андрієм, але що сказати. Ось і втекла, як остання боягузка.

- Знаєш, якщо він справді кохає тебе, то зрозуміє твій вчинок. Важко тверезо думати, коли емоції киплять. Варто дати їм часу заспокоїтись. Тут ти в безпеці.

- Дякую вам. Можна я допоможу в готелі? Не можу сидіти без діла?

- Звісно. У нас як завжди не вистачає рук. Але сьогодні ти маєш відпочити.

Дім тітки Ганни був невеликий і затишний. В ньому не було жодної помпезності, хоч жінка вже не один рік тримала успішний готельний комплекс. Я почувалася тут наче вдома. Ввечері прийшло повідомлення від Олега. Він розповів, що Андрій заходив до кав’ярні, шукав мене:

“Однак я нічого йому не сказав”

“Дякую Олеже, ти справжній друг”

“Тільки друг?)”