Тієї, жорстокої ночі, в густому сосновому лісі, було темно як ніколи. Місяць взяли в полон похмурі хмари. Гримнув розлючений грім, блиснула шалена блискавка і з'явилась ридаюча від смутку злива.
На мокрій землі, яка повільно перетворювалась на багнюку, палало вогнищем мертве тіло. Моє, щойно вбите купкою виродків, тіло. Я стояв поруч, цілий та неушкоджений. З сповненими очима жаху від нерозуміння , мій погляд стежив за полум'ям, котре повільно гасив дощ.
Я виставив перед собою руку і побачив, як краплини води пролітають повз неї. Моя постать стояла сухою-сухісінькою, а навколо, все заливало водою.
Схвильовані очі вдивлялись в свій обгорілий труп. Я здогадався що зі мною сталось, але намагався прогнати з голови цю невтішну думку.
А десь там, в прихованій темрявою частині лісу, доносились звуки. Це гарчав автомобіль, на якому мої вбивці зникали з місця вчинення злочину.
Невже зло залишиться непокараним? Ні! Я цього так не залишу! Справедливість існує! Кожен заслуговує на ще один шанс, і я його отримаю...

***

Я вдихнув на повні легені. Ось вона-свобода. Мої сумні очі дивились вперед на безкраї поля і небо. Безхмарне синє небо. А за моєю спиною, кидала погляд мені в слід зона. Жахливе місце в якому я провів цілих 5 літ свого молодого життя.
В моїх вухах оселились навушники. На старенькому мп3 плеєрі я слухав музику. Лунав рок. Український рок. Люблю музику, дуже люблю. Саме через цей великий фанатизм мені і дали у в'язниці прізвисько-Меломан.
Синя футболка, червона вітровка і коричневі спортивні штани-одяг в якім я ходив 5 літ тому. Роки минули, а якість не зникла. Все як нове.
Я стояв непорушно на місці і чекав. За мною мав приїхати товариш. Він запізнювався, а я, непомічаючи цього, насолоджувався запахом весни. Знаєте, коли навкруги все розквітає, це чудово. Я сподівався що весна увірветься і в моє похмуре життя і тепер і в нім все покриється цвітом...
Нарешті. До мене підїхав червоний "Жигулі". Автомобіль старий,але охайний.Як то кажуть "Який господар-таке й авто".Двері відчинились і з відти виліз короткострижений русявий хлопчина худорлявої статури.Він був одягнений в чорний спортивний костюм моднявої фірми Adidas.Це і був мій найкрищий товариш-Ден.
Знаєте,я така людина,що не люблю мати багато друзів.Колись,десь бачив по телевізору,як казали "Друзів повинно бути стільки,щоб їх можна було перелічити на пальцях однієї руки"Так і було.Та коли я попав в нехорошу історію і мене посадили за грати,то відразу всі друзі зникли.Всі окрім Дена.Він єдиний хто мене не забував.На протязі всих 5-ти років він час від часу мене провідував і привозив смачну їжу.Єдиний справжній товариш.Я за нього порву кожного.
-Вітаю з свободою!-усміхаючись викрикнув Ден і підійшовши до мене міцно обійняв.А я продовжував стояти мов вкопаний,тому що ніяк не міг сприйняти ту звістку.Звістку що я нарешті на волі.
-Ну що,сідай в машину.Їдьмо до мене.-як завжди усміхнувся товариш.
Ми сіли в авто.Він зрозуміло що за кермо,а я біля нього.Пробігшись очима по салону в мене з'явилась цікавість.
-Ден,це твоя тачка?
Друг відразу дав відповідь.
-Звичайно,що моя.Я її з рук брав.Ще коли долар дешевим був.
-Зрозуміло.-спокійно відповів я.
Хлопець завів мотор і ми поїхали.В моїх вухах все ще були навушники.Ден глянув на мене і припіднявши одну брову запитав.
-Саня,ти з музикою мене добре чуєш?
-Звісно.Я звик до цього.Можу і музику слухати і з людьми нормально спілкуватись.
-Ясно.-з невеличкою посмішкою сказав Ден.
В моєму мп3 програвачі грала душевна рок композиція від якої все моє тіло оживало.Я сидів і кивав своєю світловолосою головою в такт пісні.
-Як твоя сестра?-поцікавився я.
-Та як.Закінчила бурсу в тому році.Влаштувалася працювати.Офіціанткою,в один генделик.Зарплата не дуже,про те дають гарні чайові.
-Генделик?До неї там не пристають п'яні свиноти?
-Буває і таке.А що ж поробиш.В нас час важко знайти хорошу роботу.
Я почухав потилицю і висловив свою думку.
-Знаєш,Ден,я б не хотів щоб моя дівчина чи сестра працювала офіціанткою в барі.
-Ти гадаєш мені це до вподоби?Я теж не в захваті!
Я помітив що товариш починає нервувати,тому вирішив змінити тему.
-Як справи на роботі?
-На роботі добре.Працюю там де і раніше,в елетронному магазині.Маю 7-8 штук.
-Непогано.-усміхнувся я.
-Як для Черкас-так.-з повною серйозністю на обличчі відповів друг.
Їдучи по трасі мені в очі кинулась синя табличка з білими літерами.Це була назва міста."ЧЕРКАСИ"Нарешті.Люблю я це місто.Воно невеличке,але комфортне.
-Слухай,а як в тебе на особистому?-поцікавився я.
-Все глухо.Поплавок закинутий,та риба не клює.
-А чому ж так?
-Незнаю.Просто я не з тих,котрі накидуються на що попало.Мені потрібна така,щоб відносилась до стосунків серйозно.Щоб весілля і все таке.А зараз хороших дівчат мало.Більшість хочуть просто погуляти.
-І всьому винен-інтернет.-зауважив я.
-Так.До речі,ти правий.От в роки наших батьків-Був в дівчини хлопець.Про неї мало хто знав.Вона мало з ким спілкувалась.І зустрічались собі нормально люди.А зараз що?Сидить гарна дівка цілими днями в соц.мережах.Їй там купу лайків ставлять,різні пацани пишуть.І в неї з'являється великий вибір.Перебірлива краля.Вона кидає свого хлопця,тому що знаходть кращого,а потім ще кращого і ще і ще...Змінює їх немов рукавички,а сама перетворюється на повію.Шукає щастя і нерозуміє,що її як дружину,ніхто з них не розглядає.Вона цікава лише як дівчина на одну ніч.
-А потім вся в сльозах і постійно твердить одне і теж"Немає кохання на землі"та "Всі чоловіки-козли"-видав я те,що що було на язиці.
-Так.Вірно.Так воно і буде,а якби вона дорожила тим першим,який дійсно її кохав,то вже давно була б заміжня і няньчила дітей.
-Ти маєш рацію...А чому ми завели цю розмову?
-Тому що,мене,Саня,кинуло дві дівчини.І все тому,що познайомились на Фейсбуці з кращими за мене.
Я глянув в засмучені очі товариша і мені стало жаль.Він хороший хлопець і кожна була б щасливою,якби була його дівчиною,але нажаль,він закохується не в тих.Зовсім не в тих.
-Твоя ще десь ходить.Прийде час і ти її зустрінеш.-заспокоїв я товариша.На його обличчі з'явилась та сама що і завжди легка усмішка.
-Дякую,друже.-промовив Ден і перевів погляд на дорогу.

                                           ********************************

Ми заїхали в двір багатоповерхівок і біля парочки іномарок припаркували свій раритет.Я дивився на живих людей.Дивився як малеча грається в піску,а біля підїзду,на лавці,сидять старенькі бабусі.Мабуть,як завжди когось обговорюють.Це в дусі всіх стареньких.На душі стало так добре,така гармонія.Дивився на хороших людей і посміхався.
Ден закрив машину на ключ і ми попрямували до підїзду.І тут,я зупинився і застиг на місці так,ніби мої ноги залили бетоном.В нашу сторону йшла по стежці струнка молода дівчина.Вітер розвіював її довге чорняве волосся.На обличчі сиділи сонцезахисні окуляри "Капельки".Одягнена вона була в коричневу шкіряну куртку,і обтягуючі червоні штани.ЇЇ фігура спокушала.Хоч я і не бачив всього обличчя,тому що його приховували окуляри,про те мав відчуття,що вона красуня.Все було так,ніби в голівудському фільмі.Я заворожено стояв з відкритим ротом,а вона ніби в уповільненій зйомці крок за кроком наближалась до нас.Ден все зрозумів.
-Що,подобається?
-Тааак.-розтягуючи слово сказав я і поцікавився-Ти її знаєш?
-Знаю.-хитро посміхаючись відповів товариш.
-Познайомиш?
-Звичайно познайомлю.-продовжував усміхатись Ден-Так.Видно що ти 5 років пробув без дівочої ласки.
Незнайомка підійшла до нас і зняла окуляри.
-Привіт,Санику!
В один момент всі чари розвіялись.Я зазирнув в блакитні дівочі очі і відразу її впізнав.
-Аліна?
-А хто ж ще.З поверненням.
На радощах красуня мене міцно обійняла.Це була менша сестра Дена.Останній раз я її бачив ще диттям.А тепер така краля вимахала.
-А Саня на тебе запав.-жартома видав брат.
-Не слухай дурня.Нічого подібного.-намагався я викрутитись.
-Запав,запав.Хто стояв з відкритим ротом і мені казав"Познайомиш?"-продовжував Ден.
-Так.Закрийся.Я просто не знав що це Аліна.
-А я тобі що,не подобаюсь?-запитала дівчина.
Я дивився в її сіяючий погляд.Блакитні оченята палали немов потужні яскраві ліхтарики.Я ніколи не вважав себе красенем,про те щось підказувало,що я цій кралі до вподоби.
-Та чому ж?Подобаєшся.Просто ти сестра мого друга,а це якось..ну,короче...-я не знав як викрутитись,та на щастя Ден врятував обстановку.
-Давайте в квартиру,бо даю 100% що Саник дуже зголоднів.
-Так,звичайно.В мене ж там все готово.От тільки за перцем щойно до магазину виходила.-сказала Аліна і ми пішли.3-ій підїзд,4-ий поверх.Саме там і знаходилась квартира мого найкращого друга.

                                        ******************************
Вечір.По темній вулиці міста йшла по узбіччі дороги Таня.Вона була з хороших дівчат.А її довге світле волосся...Я обожнював їх аромат і частенько їх нюхав.Їй спочатку це не подобалось,але з часом вона звикла до такого мого прибабаху.Колись ми зустрічались,але потім,після кримінальної історії,яка зі мною сталась,вона обірвала наші стосунки.Таня повірила в мою провину.Я довго не міг змиритись з цим.Як,людина,котра клянеться в коханні може тобі не вірити?Та і її батьки мене не любили.Вони були взагалі проти наших стосунків,але я їх чудово розумію.Всі батьки хочуть,щоб їхні діти мали успішне життя.А що я на той час міг дати Тані?Вісімнадцятирічний хлопець в якого з рідних лише мати і та безробітня.Живе лише на мої елементи,які замість батька виплачує на мене держава.За 5 років які я провів в тому жорстокуому місці,моя кохана ні разу до мене не прийшла.Ну щож,мабуть така то в неї була любов.
І так.На дворі було спокійно і тепло.В такий час добре з коханою людиною погуляти по парку чи сходити до Дніпра.
Моя колишня дівчина йшла і дивилась вперед.По обличчі було видно,що красуня про щось мріє.Підїхала чорна іномарка "Інфініті" і повільно почала їхати біля неї.Бокове тоноване скло,на автоматі тихо опустилось.І звідти висунулась голова хлопця.Він мав карі очі,чорняве волосся та кавказську зовнішність,про те ім'я мав українське.Андрій Криков,але всі звали його на прізвисько-Крик.Йому було 25 років,але він встиг здобути авторитет в кругах мілких злочинців.
-Привіт,Танюшка.-сказав він причмакуючи.В його роті був сосатильний льодяник.Це була його слабкість.Крик любив щось посмоктати.
-Привіт,Крик.-відповіла холодно Таня,навіть не глянувши в його сторону.
-Сідай підвезу.
-Дякую,але я краще своїм ходом.
-Танюш,давай сходимо в суботу в ресторан?
Дівчина чудово знала який він фрукт,тому немала жодного бажання з ним спілкуватись.
-Вибачай,але я з тобою нікуди не піду.
-Ти впевнена?
-На всі 100.
В очах Крика запалала злість.Тоноване скло закрилось,сховавши обличчя злодія.Автомобіль на мить прискорився і обігнавши дівчину загальмував попред неї.Перекривши Тані дорогу розгніваний хлопець хутко виліз з авто і наблизився до дівчини.
-Може досить тобі морозитись?-його погляд вдивлявся прямо в дівочі очі.Таню пробрав страх,але вона сталево трималась.
-Крик,ти бандит.Я з такими не зустрічаюсь.
-Бандит?-єхидно усміхнувся злочинець-В наш час важко знайти гарну роботу.А в мене бізнес і завжди є бабло.
-Я за тебе дуже рада.
Крик підсунув свою пику до Таніного обличчя і невдоволено проричав-Ну чому ти так?Я можу мати купу красунь,а я як дурень,бігаю за одною тобою.
-Ну то не втрачай можливості.Кидай це марне діло і май собі кого хочеш і скільки хочеш.
Дівчина зібралась піти,але Крик схопив її за руку.Від неочікуваної міцної хватки,по дівочому тілі пробігли мурашки.Мурашки від страху,бо хто зна що в бандита на думці.
-Ти не розумієш що втрачаєш!-з підвищеним тоном гаркнув залицяльник.
-Відпусти,мені боляче!-викрикнунала Таня.Різкий біль охопив її тендітну руку.Зрозумівши це,хлопець слухняно прибрав свою долоню.
-Ти розумієш те, що я не дозволю щоб в тебе був хлопець.До тебе навіть на метр ніхто не наблизиться.
Дівчина продовжувала спокійно тримати себе в руках.
-Який жах.Доведеться зустріти свою старість одній з купою кішок.-іронічно відповіла блондинка і обійшовши дороге авто,пішла своєю дорогою.Крик розгнівано дивився їй в слід.
-Дурепа.
З автомобіля вилізло 3 хлопці.Крик був їхнім авторитетом.Вони всі були бандитами.Але попри злочинні справи,всі четверо були справжніми друзями.Із за керма вискочив Сокіл.Чому таке прізвисько?Тому що в нього звичайне і дуже поширине прізвище-Соколов.Ще двоє хлопців-Блек та Кислий.Блек мав прізвище Чорний,але друзі прозвали Блеком,а Кислий і за паспортом Кислий.
Четверо стояли на вечірній дорозі.Сокіл дістав з кишені легкої куртки,яка знаходилась на рівні серця,пачку цигарок.Капітан Блек.Вони дорогі,але бандит міг собі їх дозволити.Він єдиний з їхньої бісової четвірки хто палив і палив багато.Одннієї пачки вистачало на один день.Прикуривши цигарку Сокіл повільно випустив пару кілець диму і запитав в авторитета.
-Брате,на який хрен тобі здалась та лярва?В світі безліч сосок,які набагато кращі за неї.
-Ні,Соколе,ти не розумієш.-Крик продовжував дивитись дівчині в слід.Вона вже давно зникла в полоні темряви,але його погляд залишився на місці.-Це любов.Вона не всі.І вона буде моєю.
Короткострижений під полубокс Блек глянув на авторитета.
-Це зараз не така як всі,тому що не дає.А коли отримаєш своє то зрозумієш що нічого надзвичайного в ній немає.Жахнеш пару раз і пошлеш її до дідька.
Крик перевів погляд на товариша.На обличчі з'явилась єхидна усмішка.Слова Блека вгамували злість авторитета.
-Так,друже,можливо так і буде.Головне для мене це затягнути її в ліжко.
Крик посунув до чорного автомобіля.Не обертаючись назад він наказав затятому курцю.
-Сокіл,докурюй і поїхали.В нас ще справи є.

                                         *********************************
-Навіщо було так витрачатись?-запитав я сідаючи за стіл.
Було повно їжі.Пара чудових салатів,щось на зразок олів'є.Картопля п'юре з мясною подливою.Бутерброди з ковбасою,котлети та голубці.Пляшка вина,як я зрозумів для Аліни і пляшка горілки-це вже для нас,пацанів.Такий шикарний стіл друзі накрили в честь мого приїзду.Мені стало незручно трохи і дуже приємно.На моєму місці мабуть кожному було б приємно.
-Саня,ти на свободі.Ти повернувся.Для нас це велике свято.Таку подію гріх не відмітити.-відповів Ден і хутко потягнувся до пляшки з горілкою котра вже втомилась чекати.
-Куди?Може ти спочатку налиєш дамі вина?-обурилась Аліна.
-Звичайно,сестричко.Я ж саме так і збирався зробити.-товариш прибрав свою руку від горілки і взяв вино.
-Якщо збирався,то чому за горілку схопився?-з недовірою примружила оченята дівчина.
-Та то так.Крива повела.-почав викручуватись Ден.
-Егеж,повела.Аякже.
Я сидів і посміхався від цього дійства.Товариш налив сестрі вина, а потім дві повні чарки горілки.Ден обхопив свою чарку так міцно,ніби вона зібралась від нього втекти.Стоячи за столом він почав говорити тост.Я та Аліна хутко схопили свої склянки і почали уважно слухати.
-Саня,друже,5 довгих літ ти провів в темряві. І ось,настав час коли ти вийшов на світло.Так давайте вип'ємо за те,щоб в твоєму житті більше не було темряви.Нехай тебе завжди супроводжує світло.Щоб все було в тебе добре.
-Золоті слова. -сказав я і додав-Дякую.- стукнувшись міцно чарками ми залили до своїх організмів 50грам горючої речовини.Непогана горілка.Гарно пішла.Я закусив домашньою котлетою.Аліна схопила миску з картоплею і почала її насипати мені на тарілку.
-Аліно, я б і сам насипав.-промовив сором'язливо я.
-Ти б мало насипав,а тобі,Санику,потрібно гарно наїдатись. -відповіла дівчина підсипаючи салат. Наклавши з верхом вона нарешті заспокоїлась і сіла на місце.
-Ден,можна я трішки в тебе поживу?Як тільки я влаштуюсь на роботу і отримаю гроші,відразу підшукаю собі якесь житло. -Мені соромно було просити товариша,адже він і так багато чого для мене зробив.
-Ти ще й запитуєш?Звісно що можна і не трохи.Живи скільки забажаєш. Будеш зі мною в кімнаті.-з усмішкою відповів товариш і почав наливати по другій.
Квартира була двохкімнатною.Вона дісталась Дену від батьків.Спочатку,коли діти навчались,вони жили разом,а потім мама з татом перебрались до села.Житло непогане.Світло,просторо і з євроремонтом.Незнаю кому як,а мені в них дуже сподобалось.
Ми взяли чарки до рук. Аліна підвелась і дивлячись блискучими оченятами на мене,почала говорити тост.
-Як то кажуть-друга за друга.Мені приємно що в мого братика,та і в мене,є такий друг.За тебе!
Приємно мати друга зека?-подумав я про себе.Я Аліні легенько усміхнувся.Всі троє так гарно цокнулись чарками що аж в вухах задзвеніло.
Мене цікавила моя колишня і все ще кохана дівчина.Я вирішив поцікавитись.
-Таня. Ти її бачиш?-запитав я в Дена після того як спорожнив склянку.
-Ні.Не бачу.Хоча люди і говорять що Черкаси-це як велике село,але вже років 4 як її не бачив.
-А В Контакті?
-Примірно через рік,після твого ув'язнення вона видалила мене з друзів.
-Навіщо вона тобі?!-влізла в розмову Аліна. Таня викликала гнів в сестри товариша.-Вона повірила в твою провину!Вона тебе покинула!
Дивлячись в невдоволене обличчя красуні мені спало на думку одне-Рівнивість.Вона мене ревнує.
-А що б ти робила на її місці?-я примружив очі і уважно вдивлявся в її обличчя.
-Я б вірила і чекала.Я і так тобі вірю.
Я опустив свою голову до тарілки і розколовши виделкою голубця,який та мене манив,відповів дівчині.
-Люди різні і думки у всих теж різні.
-Класно сказано. -посміхнувся Ден.
-Це взагалі несправедливо.Ти поступив як герой.Інші б на твоєму місці зробили б вигляд що не бачуть і пішли своєю дорогою.А ти,хоробрий хлопець,кинувся на допомогу.А ті,криси в краватках,зробили тебе винним.-обурино видала Аліна,а я, вислухавши її спокійно промовив.
-Нічого.Воно вже позаду.Потрібно забути і дивитись вперед.В світле майбутнє.
Моя мати жила в тому ж селі де і їхні батьки,тому я вирішив поцікавитись за неї.
-Ден,ти не знаєш,як там моя мама?
Товариш на хвильку глянув мені в очі.В його погляді я зустрів сум.Опустивши голову він тихо відповів.
-Я сам буваю рідко в селі.А от батьки мої, кажуть що там- капець.Постійно ходить синя від горілки.Постійно різна алкашня зависає в будинку.Порозкрадали там все що тільки можна.
-Я знав що нічого не зміниться,але попри все мав невеличку надію на те,що вона зав'яже пити.Як виявилось-ні.
На душі осів такий смуток,що і словами не передати.Від цього смутку боліло в серці.Якби я був поруч,біля неї,то все було б добре.Але в нашому селі немає роботи.А мені потрібно було заробляти гроші.Я планував після виходу з в'язниці,забрати її в Черкаси,але для цього потрібно було самому стати на ноги.
-Зрозуміло.Вона ж такою раніше не була.Це сталось після смерті дідуся.Він був для неї всим.ЇЇ можна зрозуміти. -з сумом на обличчі тихо промовив я.
-Що можна зрозуміти?Ти ж от,чомусь не спився.-сказала Аліна.
-Якби мене не посадили то хто зна що зі мною було б.-ця тема мені неподобалась.Я не мав бажання про це розмовляти.-Давайте,не будемо про погане.

    Минуло трохи часу.За вікном вже потемніло.Ден показав мені,свою і тепер на деякий час мою кімнату і завалився спати.Добре що там було 2 дивана.Бо спати на одному,якось не по пацанячи.Товариша горілка вставила добре,а я відчував лише легке покачування.
Аліна стояла біля мийки на кухні і перемивала посуд.Я увійшов непомітно і спершись плечем до стіни почав за нею спостерігати. Все таки дуже гарною була Аліна.Думки були про те,щоб підійти ззаду і обійняти,але я їх відганяв від себе,адже розумів що це все через алкоголь.
-Може тобі допомогти?
Дівчина аж підскочила від неочікування,адже вона не бачила як я увійшов.Аліна подарувала мені свою чарівну усмішку.
-Ні.Тут вже не багато залишилось.Якщо хочеш,побудь біля мене.Поговоримо.
-Добре. -я усміхнувся у відповідь- Про що будуть розмови?Про життя?
-Ну, а про що ж ще- відповіла красуня миючи мочалкою миску від картоплі.
-В тебе хлопець є?- і навіщо я тільки це запитав,адже таке запитання неможна задавати дівчатам,тому що вони відразу думають,що ти мітиш на його місце.
-Ні.Не має.- спокійно відповіла брюнетка.
-Чому так?Ти така гарна дівчина і одна?
-В мене були стосунки,але все не те. З одним ми були просто зовсім різні і один одного нерозуміли.Другий хотів лише одного.З'являвся лише тоді коли йому припече.Я побачила що це все не те і вирішила бути одна.
-Мудре рішення.- посміхнувся я.
-Таке мудре,що просто немає слів.-Аліна закрила кран з водою і витерла рушничком,котрий висів над мийкою,руки.-От і все.
Чорнява красуня підійшла до мене.
-Якщо хочеш,ходімо до мене в кімнату.Подивимось якийсь жахастик на ноуті.
Я дивився в її спокусливий погляд і розумів що одним фільмом там не обійдеться.
-З задоволенням. -радісно відповів я.
При виключенім світлі,спершись спиною до стіни,ми сиділи на застеленому ліжку.
На дівочих колінах лежав ноутбук і лише він своїм екраном освітлював кімнату.
Дивились ми трилер "Приречена шістка".Непоганий фільм,хоч його сюжет схожий на багато інших.Шестеро людей котрі один одного вперше бачать,просинаються в закритій будівлі.Там вони знаходять касетний плеєр,на якому чути грубий,оброблений на комп'ютері голос.Він говорить про те,що кожен з них вчинив вбивство,але відкупившись від суду,оминув закон.Тепер 6 людей по черзі вмирають.Невідомий вбиває їх такою ж самою смертю,якою вони вбивали своїх жертв.Викрадені підозрюють що вбивця один з них.
Мене фільмами жахів неналякаєш,а от Аліна,при перегляді,на протязі всього фільму тремтіла і на кровавих сценах відвертала лице від екрану,притуляючи голову до моїх грудей.
-Аліно,це ж просто фільм.То не кров,а дешевий кетчуп з АТБ. -усміхаючись заспокоював я дівчину і  повільно поклав руку їй на плече.
-Я знаю що там все не справжнє,але все одно боюсь. -тремтячим голосом сказала красуня і міцно притулилась до мене.
-Не бійся. Маніяк з ноутбука не вискочить. -жартома видав я.
-Всяке може бути. -теж жартома відповіла красуня і припіднявши обличчя подивилась на мене.Я перевів погляд від фільму до її чудових блакитних очей.Ми застигли в глибинному погляді.Навкруги ніби все завмерло і зупинилось.Не чутно стало ні фільму,а ні шуму за вікном.Нас манило мов магнітом одне до одного.Аліна повільно наближалася до моїх губ,а я немов та миша,загипнотизована змією,сидів тихо і непорушно.Я дивився в її закохані очі.Вони жадали мене, а її вологих вуст жадав я.Дівчина зовсім поряд.Між нашими губами була відстань у  кілька сантиметрів.Я не міг протистояти красуні.І закривши очі ми з'єднались в палкому поцілунку.Я дуже давно не цілувався.Це було щось.Її вуста здавались мені дуже солодкими.Я б смакував їх годинами.Невідриваючись від поцілунку  Аліна  відкинула ноут вбік, на ліжко і сіла зверху на мене.Обома своїми тендітними руками вона тримала мене за обличчя,а я міцно охбопив її за спину.Мої неслухняні руки опускались все нижче і нижче.Стукіт мого серця прискорився.Всередині все палало диким полум'ям,котре потрібно було погасити.Аліна почала знімати свою кофтину.На той час я дуже її хотів,але розумів що це не кохання, а просте бажання сексу.Попри сильну тягу,я все ж так не міг.Вона рідна сестра мого найкращого товариша.Так негарно.Я повинен зупинитись.Зібравшись з силами я взяв її обома руками за плечі і повільно відсунув від себе.
-Непотрібно.Ми робимо дурниці. -тихо говорив я.
-Саня, все ми робимо так як треба. Ти вже давно мені дуже подобаєшся. Я в тебе закохалась ,ще тоді, як ти тільки но почав дружити з Деном. -відкрила таємницю Аліна.
-Я не той хто тобі потрібен.Ти мені подобаєшся. Ти дуже гарна,але це не любов. Давай не будемо робити те, через що потім пожалкуємо.
-Я не пожалкую,Саш, не пожалкую.
-Ти випила, я випив. Мені треба відпочити. Вибач.
Я встав з ліжка і вийшов з кімнати. Просто як,не як, але в моєму серці все ще була Таня. Я б не став зустрічатись з Аліною, а скористатись сестрою друга, було б дуже підл з мого боку. Тому я вчинив так, як слід було вчинити.

    Настав ранок.Всі розбіглись хто куди.Денис-в магазин,Аліна-в бар,а я- на пошуки роботи. Цілий день я ходив по різних підприємствах і всюди отримував відмову, а все через те, що людину з судимістю ніхто не хоче до себе брати. Я заходив в охоронні контори,в магазини-супермаркети, і все було марно.Непомітно настав вечір. Я вирішив сходити на роботу до Аліни. Згадав де знаходиться її генделик і попрямував туди.
Неподалік від центру стояв невеличкий бар "Три Ковбої". Назва закладу говорила сама за себе. Все було зроблено в стилі корчми,які я бачив в голівудських вестернах. Навіть вхідні дверцята були такі як в кіно. Я зайшов в середину. Тільки но переступив поріг,як  мені в ніс вдарила хвиля.Хвиля ароматів курива та спиртного. На стінах весіли картини до відомих ковбойських фільмів. Я не фанат вестернів, тому серед всих картин впізнав лише Клінта Іствуда(якщо ви знаєте хто це)З обох сторін по прямій дорозі до барної стійки розміщувались дерев'яні столи за якими пиячили чоловіки різного віку. Я підійшов до бармена котрий жонглював пляшкою віскі.
- Привіт. Я до Аліни. Вона тут працює. -сказав я.
Хлопчина вловив пляшку і відповів.
- Ти мабуть, Саня. Вона казала що ти до неї зайдеш. Налити чарочку? - щиро усміхнувшись запитав бармен вказуючи  на віскі.
- Та ні. Дякую.
-Це безкоштовно. Я пригощаю.
-Я просто не хочу пити. - мені і справді не хотілось.
Із кімнати персоналу вийшла Аліна. На голові ковбойська коричнева шляпа, одягнена красуня була в  синю сорочку в клітинку, а поверх штанів яскравий фартух з назвою генделика "Три Ковбої".  Посміхнувшись дівчина підійшла до мене.
-Ну як успіхи? Підшукав собі щось?
Я лише сумно покивав головою.
-Нажаль ні. Нікому непотрібен зек.
-Неговори так.Ніякий ти не зек. Не всі такі. Обов'язково хтось та візьме тебе працювати.
-Звичайно. -з сумом на обличчі відповів я.
-Гей, красуня!Ходи но сюди!- п'яним голосом викрикнув зза столу один молодий хлопець,який вже добряче випив.
Я перевів погляд на голос.За столом сиділо двоє. Викрикував довговолосий хлопець в червоній шкіряній куртці.Я на той час його бачив вперше.То був Кислий,той що друзяка Крика.Разом з ним сидів стрижений під полубокс Блек.
-Вибач. Я зараз.- скривившись мовила дівчина і пішла до них.На їхнім столі я помітив 2 пляшки горілки, котрі вже були порожніми.
-Чого бажаєте? -вічливо запитала Аліна.
П'яний хлопець провів поглядом дівчину з ніг до голови і облизнувшись відповів.
-Тебе бажаю, крихітко.
Кислий схопив її за талію і силою посадив собі на коліна.
-Вибачте.Ви занадто багато випили. - Аліна  хотіла підвестись,але пяна свинота міцно її тримала обома руками.
-Куди зібралась? Нехочеш зі мною потусити? -противно посміхаючись приставав хлопець.
- Ні.Не хочу. Відпустіть мене!
Дівчина вирвалась і хотіла втекти, але Кислий підвівся і схопив її за руку.
-Мені боляче! -викрикнула Аліна.
Я слідкував за ситуацією і все всередині переверталось.Так і хотілось дати виродку по пиці.Їх було лише двоє, та і ті ледь на ногах стоять. Я чудово розумів що перемога буде за мною. Я тримався скільки міг,але коли він зробив Аліні боляче,мій терпець увірвався.Я хутко підійшов до нього.
-Відпусти її! -грізно промовив я.
Він випучив на мене свої залиті алкоголем очі і відпустивши дівчину розлючено відповів.
-Ти що, мудак, взагалі страх втратив? Ти знаєш хто я такий?
-Не знаю і не бажаю знати.
Моя відповідь ще більше розлютила хлопця.
-Не знаєш? Я тобі зараз поясню.
Кислий замахнувся в мене кулаком,але я хутко поставив лівою рукою блок,а правою наніс удар у відповідь.Мій кулак зустрівся з його обличчям.Бум.Хлопець впав на підлогу.
-Ах, ти ж курва!- злісно викрикнув його дружок Блек і розмахуючи кулаками побіг на мене. Довго не роздумуючи я з ноги зацідив нападнику в груди.Від удару він впав на підлогу. Тим часом Кислий підвівся.З його носа текла кров.Злочинець спробував нанести мені удар,але я перехопив його руку і її скрутив.Біль охопив його тіло.
-Відпусти,мудило! -в пориві гніву волав хлопець,а я не відпускаючи руку вивів Кислого на вулицю. За нами вибіг Блек. Стоячи біля мене він невдоволено тицьнув вказівним пальцем.
-Ти, ти не знаєш на що нариваєшся!
-Звісно що незнаю. Я ж вас вперше бачу. -спокійним голосом відповів я.
-Ми тебе знайдемо! -викрикнув Кислий.
-Обов'язково. -незмінним спокійним тоном промовив я.
Зайшовши в середину я підійшов до Аліни.
- Ти в нормі?
-Так.Дякую,Саш, але непотрібно було їх чіпати.
-Як це непотрібно?Я тебе в обіду не дам.Ніколи.
-Мені приємно чути,але говорять що ці хлопці бандити.Вони зв'язані з криміналом.
-Я теж був зв'заний з криміналом. -спробував я пожартувати.
Зрозумівши жарт Аліна посміхалась.
-Аліно,це твій товариш? - промовив чоловічий голос.
Обернувшись я побачив лисуватого чоловіка з пивним животиком, котрий по віку годився мені в татусі. Вдягнений він був в солідний темний костюм і білу випрасувану сорочку.
-Так.Зайшов на кілька хвилин.Зараз вже йтиме. -відповіла красуня.
- Та хоч до закриття нехай сидить. -посміхнувшись промовив чоловік і додав.- Василь Андрійович Головко ,директор цього тихого закладу. -відрекомендувавшись він протягнув мені руку.
Я з посмішкою її потиснув і відповів.
-Я щойно помітив, який він у вас тихий.
-Таке рідко трапляється. -заспокоюючи відповів директор і додав -Нам в бар потрібен охоронець. Я бачив як ти вгамував тих двох. Нехочеш в мене працювати?
Мені терміново потрібна була робота.Відмовлятись я не міг.
-Я б з радістю, але я маю судимість. -скрививши гримасу попередив я чоловіка.
-З ким не буває. Я теж в молоді роки раз загримів за грати, через свою дурну голову.То як?
-Погоджуйся. -радісно промовила Аліна.
-Я згоден. -відразу пролунала від мене відповідь.
-От і добре. З завтрішнього дня на стажування. На 8:00 і не запізнюйся. - з серйозним обличчям промовив Василь Андрійович і пішов геть.
-Ура. Тепер разом додому ходитимемо.
Радісна Аліна повисла на моїй шиї.
Я був в шоці. Цілий день я витратив на пошуки і все дарма, а тут, вже коли і не чекав, робота сама прийшла до мене. Життя змінюється на краще. Принаймні я так гадав.