Тепла весняна ніч. Всюди спокійно. Вітер вирішив нам не заважати і пішов відпочити.
-Як давно ти на волі?-запитала Таня.
-Два тиждні.-дивлячись собі під ноги сказав я.
-Як тобі там жилося?
-А як може житись за гратами?-запитанням на запитання відповів я.
-Я зрозуміла. А як зараз поживаєш?
-Повільно життя змінюється в кращий бік. Живу в Дена, працюю охоронцем в барі.
- В барі?-посміхнувшись перепитала дівчина.
-Так. В барі.-дивлячись на неї відповів я.-А ти сама як зараз?
- Працюю вчителем початкових класів.
-Весело.-усміхнувшись зауважив я.
-Це точно. Живу одна. Мама з татом на заробітках в Польщі.
-Одна? А як же твоя друга половинка? -припіднявши свою густу брову запитав я.
-Немає.Я сама-самісінька.
-Та як це так. Містика просто. Це ж правило життя. Гарні -завжди зайняті.
-Виходить я не гарна.-жартуючи промовила Таня,-в мене за ці роки була купа залицяльників. Були такі з якими я хотіла зав'зати стосунки, але Крик...
-Що за Крик? Фільм жахів?-перебив я дівчину.
-Ні. Крик це той тип, що мене вдарив.
-А-а-а. Це те мудило?-зціпивши зуби запитав я.
-Так. Вже рік, як бігає за мною. Нізким не дає зустрічатись
-Як то кажуть "Сам не гам і іншому не дам."
-Саме так.
Ми зайшли в будинки. Всюди було тихо. Ні бабусь-пліткарок на своїх улюблених лавках, ні алкоголіків, які полюбляють випивати біля підїздів. Тиша і спокій.
-Ось і прийшли-промовила Таня.
-Я знаю.-посміхнувшись відповів я.-Скільки разів я тебе проводив додому. Гадаєш я б забув?
Ми стали  навпроти один одного. Я дивився в її смарагдові очі з метою : відшукати хоча б невеличку частинку почуттів до себе.І здавалось - я їх бачу.
-Твої зелені очі. Цілих 5 довгих літ вони зберігались в моїй пам'яті. Кожної ночі я засинав з думками про тебе.Я так сподівався що ти мене чекатимеш, а ти...ти неоправдала моїх сподівань. -я сумно опустив свій погляд до низу.
- Саша, - Таня взяла мене за руки. -Я тоді дурепою була. Фсі факти були проти тебе. Я не мала іншого вибору, окрім того як повірити в звинувачення.
- А зараз? Зараз ти віриш?
-Вірю, Саш, вірю.
Нарешті. Нарешті вона мені повірила.В такий момент, без гарного поцілунку, обійтись просто неможливо. Довго не вагаючись я підскочив до неї і палко поцілував, але Таня відразу мене відпихнула.
-Що? -обурено запитав я.
-Нічого. -відповіла моя кохана, після чого кинулась сама мене цілувати.
Цей присмак губ. Вони були найкращими за всі ті,які я за життя міг цілувати.
Смак полуничного варення.ЇЇ вуста були в десять разів приємнішими за Алінені.
Ми обіймались та цілувались, а час повільно капав. Хвилини прийшли на зміну секундам. Хвилин з 15 ми насолоджувались гарячими поцілунками. В теплих обіймах ми б стояли цілу вічність, але Таня вирішила вибути з гри. Вона прибрала свої вуста і з слізьми на очах глянула мені в обличчя.
-Вибач мене , будь ласка, за те, що я , тебе тоід кинула.  Я просто злякалась.
Легко посміхнувшись я великим пальцем правої руки прибрав сльозу з її щоки.
-Головне, Таня, не залиш мене знову.
- Більше не залишу. -відповіла красуня і мене міцно обійняла.
Я ж, натомість, зробив теж саме.
Знаю що ви думатимете про Таню, після того як я вам скажу що ми потім піднялись до неї і провели бурхливу ніч. Мабуть , скажите " Що це за дівчина, яка в перший день пригнула з хлопцем в ліжко?" Розумієте, ми з Танею нечужі люди і колись, цілий рік зустрічались. Наші почуття повернулись і почуття не бажали чекати.
Кімната окутана темрявою, лише повний місяць яскраво бив у вікно, освітлюючи ліжко. Наші оголені тіла приховувала ковдра. Таня поклала свою світловолосу голову мені на груди.
-Нас ніщо більше не розлучить. - я мрійливо вдивлявся в стелю.
- І я цього хочу, але боюсь...Боюсь що Крик...
-Що Крик? Він тебе більше не скривдить. -самовпевнено відповів я.
-Я не через те. Кожний хто хотів зі мною зустрічатись, після розмови з ним, відразу відступав.
- Я не всі. Мене такий Рембо не залякає. -посміхнувся я і легенько чмокнув кохану в чоло.
-Хочу щоб він назавжди залишив мене в спокої.
-Не переймайся. Я тепер поруч, а це означає, що він до тебе, більше не наблизиться.-заспокоїв я красуню.
Таня підняла голову і збентежено глянула мені в очі.
-Будь з ним обережним.
  Я лише усміхаючись кивав головою. Я відчув який він противник в бою і гадав, що Крик невзмозі мені заподіяти лихо. Я тоді ще і неуявляв, скільки горя він мені принесе в подальшому...

Наступного ранку я подався на роботу. Увійшов я до бару через парадний вхід. Невстиг я закрити за собою двері, як впіймав невдоволений погляд Аліни. Дівчина стояла біля барної стійки і примруживши очі дивилась на мене.
- Ти що, ночував в неї? -вирвалось з Алінених губ замість вітання.
-В неї, це в кого ?- увімкнувши дурня, запитав я, витягуючи вакумні навушники з вух.
-Ти сам чудово знаєш.
Відразу зрозуміло що дівча ревнує, але мені все одно.
-Так. Я провів цю ніч з нею. - від мене пролунала чесна відповідь.
Аліна підійшла до мене і уважно зазирнула в очі. В дівчини виступили сльози.
- Навіщо ти так зі мною? -жалісним голосом запитала красуня.
-Як?...Аліна, заспокойся. Я завжди кохав Таню. Ми зустрічались і наші почуття не згасли.Тепер ми знову разом. А твоя , дитяча симпатія, з часом зникне.
-Дитяча ,кажеш.
Аліна в сльозах побігла в кімнату для персоналу.
Я не знав що робити. З одного боку хотілось її заспокоїти, а з іншої, краще не треба. Не хотілось щоб дівчина через мене рвала душу. Потрібно було їй все гарно пояснити.
Я увійшов в кімнату прийому їжі для робочого персоналу. В світлій невеличкій кімнаті, в котрій було 2 столи, 6 стільців, та холодильник,  сиділа Аліна. Вона ридала. Піднявши заплакане обличчя і побачивши мене дівчина запитала. - Ти чого сюди прийшов?
Я присів на вільний стілець, сівши за стіл, щоб бути навпроти дівчини.
-Аліно, перестань. Я не той хто тобі треба.
Красуня знову глянула на мене. На щоках виднілась розмита туш.
- Ти впевнений? А можливо з тобою не та , котра тобі треба?
Обурена дівчина знову поклала свою чорняву голову на стіл.
- Ти тільки починаєш жити. Багато в тебе буде ще тих хлопців, які будуть в сотні разів кращими за мене.
- А якщо не потрібні мені кращі?! -викрикнула заплакана Аліна.
-Зрозумій ти, моє сеце належить іншій і зробити з цим я нічого не можу. - сказав я те що лежало на душі.
Зрозумівши що все марно,  Аліна підвелася з за столу, витерла рукавами сльози на очах і після фрази - Все.Годі. Ходімо працювати. -вийшла з кімнати.

                                             ***************************

Дочекавшись своїх законних вихідних та отримавши зарплату я виршив зїздити до своєї матері. Вона була непоганою жінкою, але алкоголь її змінив. Ще до мого ув'язнення мама рік пиячила, а тепер вже алкоголік зі стажом в 6 років.
Я йшов по рідній мені вулиці імені Миколи Лисенка. В моїй руці перебував пакет з продуктами. Наперед, в своїх думках, я насторожував себе на гірше. Як виявилось, все було ще страшніше.
Хвіртка ледь трималася, а в дворі, все позаростало бур'янами. Багато чого винесли з двору і я навіть не знаю хто це зробив. Чи то мати - щоб купити собі  пляшку, чи то її друзяки пообкрадали. Двері до хати були незачиненими, так як в них був вирватий замок. Повільними кроками я заходив в рідний мені будинок, в якому нічого рідного незалишилось. В ніс так і били неприємні аромати алкоголю, тютюнового диму та бруду. Від постійного паління білі обої перетворились на чорні. Я ступав ногами на голу підлогу з трухлих дерев'яних досок і згадував ті світлі часи, коли на них лежав килим і всюди була краса. 
На своєму старенькому мп3 я прослуховував американський рок. В навушниках пісня лунала не гучно, тому я зміг почути чоловічі голоса, котрі доносились з маминої кімнати. Настав час мені показатись. Посередині кімнати, стояв брудний стіл, а на нім літрова пляшка самогону та дешева закуска. За ним сиділо два алкоголіка. На вигляд років 45-50.Їхній зовнішній вигляд говорив сам за себе. Разом з ними сиділа жінка в старому та брудному одязі. Нажаль, це і була моя мати. Під її очима чітко виднілись сині мішки. Бідна жінка з сумними очима пила горілку з парою непотрібних світу людей. Гнів заполонив мою душу. Я знав що розмова не складеться мирно, але навушники з вух вирішив не знімати. Я поставив пакет з гостинцями на старенький дерев'яний стілець.
-Гей, алкашня. Ану геть з мого будинку!  - прокричав незнайомцям я.
Мама злякано і в один час радіючи викрикнула. - Синку!
- Ти хто тут в біса такий?! -проревів гарно зп'янілий чоловік.
- Я -господар цього будинку. Бери свого товариша по під руку і котіться звідси!
Я зазирнув в його люті та залиті алкоголем очі і зрозумів, що йому несподобалось почуте. Вставши зза столу та ледь тримаючись на ногах ,алкоголік повільно плив до мене.
-Ще мені тут якийсь шмаркач не вказував! Зараз я тебе навчу, як розмовляти з старшими.
-Вася, не чіпай мого сина! -налякано викрикнула зп'яніла мати.
- Стули пельку! - грізно викрикнуві він.
Фраза, яку він щойно сказав моїй матері, мене розлютила ще більше. Я міцно стискав кулаки. Жаль, що я залишив свою маску в квартирі Дена. Зараз я б охоче її одягнув. Як прийде час, я вам все про неї розповім. Я стояв в двернім проході і чекав на перший удар. Драйвовий рок, котрий лунав в моїх навушниках, наділяв мене ще більшою злістю. Я вирішив першим завдати удар. Швидко закинувши руку я схопив виродка з заду за брудне волосся і вдарив його обличяям об брудну стіну. А потім знову і знову. Отримавши три поцілунки з подертими шпалерами, алкоголік без пам'яті звалився на підлогу. Обличчя залилося кров'ю. Наляканий товариш хутко підвівся з за столу і незнав що йому робити.
-Ти теж цього хочеш?! -важко дихаючи запитав злісно я.
-Ні. Не хочу. -почав злякано кивати головою напарник по пляшці.
-Тоді забирай це лайно і геть з мого будинку! - вказав я сердитим поглядом на непритомного алкоголіка.
Пияка схопив з столу пів пляшки самогону. Цього вистачить щоб залити товаришу рани. Привівши товариша ляпасами по пиці  до тями він схопив його під руку і попрямував на вихід.
Я взяв пакет з продуктами і поставив його на стіл.
- Сину мій, тебе вже випустили? -повільно промовила мати. Її язик заплітався від алкоголю.
- Так. Випустили. Дякувати Богу за те, що в мене є хороший товариш, який мене зустрів і приютив. -крізь зуби процідив я.
-Денис?
- А хто ж ще? В мене з друзів, лише один він залишився.
-Я така рада тебе бачити.
Я дивився в її зп'янілі, але щирі очі.
-Горілку свою ти рада бачити! -викривнув злісно я. -Все своє життя дідусь тягнув до будинку різні речі. І робив він це не для себе, а для нас. Щоб ти і я жили в достатку. А ти...Ти все це пропила. І зганьбила прізвище нашої сім'ї. - я не міг тримати це в собі.
-Сашику, я кину пити. -тихо промовила пяна мати.
-Та ти мені це ще 5 років тому це говорила! Якщо тобі до вподоби таке життя, то живи собі на здоров'я , а я...Я тебе більше не знаю!
Прокричав я і попрямував до виходу.
- Синку, стій! Не йди! -ридаючи викрикнула в слід мати.
-Додому! В Черкаси! - викрикнув я і необертаючись пішов геть, якомога подалі від свого будинку.
На серці- розпач, на душі- жаль, на очах -сльози.Саме в такому стані я повертався до міста.

*********************

Час не стояв на місці. Намагаючись не згадувати про матір, я влаштовував своє особисте життя. На дворі віяв теплий травневий вітерець, а я з своєю коханою Танею повертався з кіно.Стояла середина дня , тому  сонце, ще не збиралось від нас ховатись. Я щасливий тримав свою дівчину за руку і насолоджувався музикою.
- Ти так часто ходиш в навушниках. Тобі не набридає? - лагідним голосом запитала Таня.
-Ти що. Звичайно що ні. Я ж меломан, без музики і жити не зміг би.
-Ох, скажеш таке, жити не зміг би без музики. -сатирично промовила дівчина.
Ми зупинились біля її під'їзду. Я взяв кохану до своїх обіймів.
- Ну що, Танечка, тоді я забіжу до тебе увечері? -усміхнувся я.
-Ти ще й запитуєш? -ніби дивуючись запитанням на запитання відповіла кохана.
-Гаразд. До вечора, моє зайчення.
Я палко її поцілував. Вона пішла, а я стояв на місці і просто дивився їй в слід. Тендітною рукою дівчина відкрила двері.
-Танечка!
Дівчина відразу обернулась.
-Що?
-Я кохаю тебе. -щиро висловив свої почуття я.
Вона хвильку постояла в радісній усмішці.
- І я тебе кохаю.
Кохана зникла з моїх очей. Я обернувся і почав йти додому, та на моєму шляху з'явилась чорна іномарка. Відразу відкрились всі двері і з авто вилізло четверо хлопців в чорних смокінгах. Серед них я впізнав Крика, а з ним і ще два обличчя здались мені знайомими.
-Пам'ятаєш мене? -запитав авторитет наближаючись до мене.
Хлопці взяли мене в круг.
-Звичайно пам'ятаю. На погану память ніби не скаржусь.
Крик стояв напроти мене і розгортав фантик на цукерці.
-Хочеш кецик? - хитро запитав він.
-Ні, дякую. Якщо я захочу, то схожу в магазин і куплю.
-Я бачу, ти борзий хлопець.
Викинувши обгортку на землю Крик закинув льодяник до рота.
-Ти знаєш з ким ти зустрічаєшся?
-Звичайно знаю. Як можна зустрічатись незнаючи з ким? Ти запитуєш дивні речі.-кепкуючи промовив я.
-В мене таке відчуття, ніби я тебе раніше десь бачив.-примруживши очі Крик пристально вдивлявся в моє обличчя.
- Мені твій фейс теж здається знайомим.
Часто буває таке відчуття, що бачиш людину, обличчя знайоме, сто відсотків десь бачив, а де, згадати не можеш.
-Зате я знаю де я тебе бачив!-викрикнув Кислий.-Крик, це він мені в барі наваляв!
-Так. І я згадав!-викрикнув Блек.
-Потрібно зарити цього гада.-проричав Кислий.
-Зачекай! Зараз, я ,з ним хочу розібратись!- Крик вгамував свого товариша.
Якщо чесно, то мені було страшно. Я один, а їх четверо. Руки нервово тряслись мов навіжені, але я зжав їх в кулаки намагаючись непоказавути цього  кривдникам. Жаль, не було при мені маски. Вона б прибрала мій страх.
-Залиш Танюху в спокої, бо будуть в тебе, великі проблеми.-прицмокуючи цукерку наказав Крик.
-Слухай. Я з нею п'ять років тому зустрічався. Зараз ми знову разом. А ти з нею ніколи не мав стосунків і не матимеш, тому що, Таня сама цього  не хоче. А не хоче тому що, кохає мене. Тож краще залиш її.-спокійно пояснив я.
-Що? Чуєш ти, шмаркач! Та я тебе зараз з землею змішаю!-закричав Крик. Було видно, що він збирається на мене накинутись.
-Змішаєш. Без проблем. Але один, без допомоги друзів. Тобі  підходить так, чи кишка тонка?-ніби кепкуючи промовив я.
-Крик, що ти чекаєш? Мочи цього виродка!-проревів Кислий і побіг на мене.
Я не розгубився і відразу наніс боковий удар ногою в вухо. Такого хлопець не очікував. Моя нога, мабуть здалася йому сталевою кувалдою адже він відразу повалився з ніг. Троє інших вже були готові кинутись в бійку.
-Крик! Забирайся і забирай своїх друзяк звідси!-почув я Танін голос за спиною. Вона перелякана підбігла до мене. Дівоча долоня лягла на мою. Кислий повільно підвівся з землі тримаючись за вухо.
-Оце так. Що я бачу! Дівчина заступається за свого хлопця. Тобі не здається, що повинно бути навпаки?-запитав авторитет в моєї коханої.
-Ти, Крик, герой з друзяками стояти, а він-один. Взагалі, залиш ти мене. Дай мені щасливо жити! -прокричала дівчина.
-Щасливо житимеш ти лише зі мною. -лютими очима авторитет глянув на мене. -Тримайся від неї подалі.
Я грізно глянув на Крика вирішивши промовчати.
- Всі в машину. Їдьмо звідси. -наказав він товаришам.
-Яка машина? Яке -їдьмо? Цей тип мені щойно в вухо дав! -викрикнув розгніваний Кислий, натякаючи на те, що зі мною потрібно поквитатись. Бандит тримав рукою болюче місце, адже я гарно дав йому по слуховому органі.
- Я сказав- в машину! -наказав тепер ще гучніше Крик.
- Починай копати собі яму! -тицьнувши в мене вказівним пальцем, Кислий невдоволено пішов до автомобіля.
Чотри, в солідних чорних костюмах, тіла , залізли в свою чорну іномарку. Мотор загарчав і за кілька секунд дорогий транспорт зник з наших очей. Я з Танею дивився в слід. Переконавшись що злочинці зникли я повернувся обличчям до коханої.
- Таня, як ти нас побачила?
-Серце підказало...Жартую. Вийшла на балкон і звідти побачила Крика і його вірних псів, котрі тебе оточили. Я злякалась за тебе тому відразу кинулась на допомогу.
-Ой, ти моє лякливе зайченятко. -посміхнувся я і палко поцілував кохану.
- Можливо нам краще не зустрічатись? Я хвилююсь за тебе. -з сумом промовила Таня.
З моїх вуст вилетіла неочікувана фраза.
- Можливо нам краще жити разом? Я хвилююсь за тебе.
Легке здивування з'явилось на красивім обличчі коханої.
-Ти жартуєш?
- Ні. Я цілком серйозно.
- А якже Крик?
Я ніжно, обома руками охопив її спітнілу долоню.
- Ніщо в світі мене не страшить, якщо ти зі мною поруч.
Її чудові зелені очі дивились на мене. В них я бачив бажання. Бажання жити разом. Вона теж цього хоче, але боїться.
- Саша, ти не розумієш. Він справжній бандит.
Мені було все одно, тому я вирішив поставити дівчину перед фактом.
-Таня, облиш ці балачки. Скажи лише одне: Так чи Ні ?
Десь з хвилину Таня стояла покусюючи губу та граючи в мовчанку. В дівочій душі вирувало дві стихії- кохання та страх. Вони воювали між собою. Кохана ніби чекала на переможця. І нарешті, з її вуст, пролунала відповідь.
- Так. Я хочу, щоб ми, були разом.
-Моє сонечко! -радісно вигукнув я.
Схопивши обома руками красуню за бедра я відірвав її від землі і на радощах почав кружляти.
- Що ти робиш? Постав мене. -з сміхом промовила Таня.
Я продовжував кружляти. Я був щасливий що попри всі негаразди, ми залишаємось разом.
Я збирався переїхати жити до Тані. Мій переїзд не займе багато часу, адже в мене майже немає своїх речей. Сумка з одягом в яку влізуть і мої засоби гігієни, а разом з ними і маска. Я гадав що вона мені після вязниці незнадобиться, але скоро , я змушений буду її одягати і одягати часто.