Нарешті я дійшов до квартири. Годинник неохоче показував час - 03:00.
Закривши за собою вхідні двері, я почав повільно знімати взуття.
Навушники надсилали до моїх вух приємну музичну композицію, яка допомагала мені, заспокоїтись від нещодавніх подій.
Неочікуванно запалало світло. З сонним обличчям, в одних лише сімейних трусах, перед мною повстала постать товариша.
Побачивши мене, сонливість як рукою зняло. Очі Дена відразу збільшились від здивування.
- Твою ж матінку, Саня, що це в тебе на обличчі? Кров?
Я відразу зтягнув з себе чорну маску і тримаючи її обома руками, почав роздивлятись. На ній залишились краплини крові від вбивства. Я перевів погляд на товариша і дивлячись з підлоба з серйозністю мовив, - Так, мій друже. Це кров. Кров одного з тих, чотирьох виродків. Перший пішов. Залишилось ще троє.
Ден відчував в моєму голосі всю ту злість та ненависть до ворогів.
Друг був наляканий. Я його знаю з дитинства, тому від мене він нічого не приховає. Я розумів, що він робить вигляд, що все нормально, але ні. Насправді він мене боявся. Вперше в житті Ден відчував до мене страх.
- Ти що, його вбив?
- Так. Вбив. І планую зробити теж саме з його купкою мерзенних друзяк. - спокійно відповів я.
- Дурень ти, Чудновський! Якщо тебе поліція викриє, то мене ж посадять як співучасника, тому що я тебе переховую в своїй оселі! Не думаєш про себе, то хоч про інших подумай! - рвав горлянку Ден.
- Я тебе зрозумів, друже. Завтра, я від тебе з'їду, щоб не наражати вас на небезпеку. - я з сумом схилив голову до долу.
- Та чому ти...- друг відразу збавив голос, - Сань, живи скільки хочеш. Просто...Не ти їм давав життя, не тобі в них його і відбирати.
Сказано було розумно, але не для мене.
- А мені, Ден, мені що, по твоєму, вони життя давали, що так злісно його відібрали?! А Таня? На щастя, вона вижила.
- Якою б людина не була, вона не заслуговує на смерть. Я згоден, що те що вони скоїли, це не має пройти без кари. Але в кожного з них, є батьки, які їх дуже люблять. Подумай про них. Краще, нехай все життя просидять за гратами, ніж так...
Мене слова добродушного товариша аж ніяк не переконали.
- Вони думали про моїх батьків, коли мене вбивали?!, - я не зміг стримуватись і підвищив тон, - Чи про батьків моєї коханої?!
Я зробив вдих на повні легені і видихнувши спробував вести розмову спокійно. - Можливо, я б і пробачив їм те, що вони зробили зі мною, але Таню...Цього я так не залишу. Ніколи. Я знищу їх всих. Всих.
Ден хотів, ще щось сказати, але я хутко попрямував до своєї кімнати. Товариш зрозумів, що впертому віслюку нічого не докажиш і відправився спати.

  Я увімкнув музику на портативній колонці. Відразу залунала жвава пісенька улюбленця всіх жінок України.
- Нінооо, мне не все равно...
Я вирішив не перемикати, адже все таки, щось хороше в цій пісеньці є.
Поставивши телефон на зарядку, я зняв з себе свій одяг і пішов до ванної.
Щоб змити всі сліди вбивства я закинув все своє лахміття до пральної машини. Штани, майка, куртка, рукавиці та маска. Все це почало кружляти в приладі для прання.
Мені необхідно було прийняти душ.
Одною рукою тримаючи над собою душовий шланг я змивав з себе весь бруд після лісу. Спокійна рок-композиція мене розслабляла. Припіднявши голову до верху і закривши очі я насолоджувався струменями теплої води, котрі покривали все моє тіло. Я відкрив очі і...
Від страху, мене перемкнуло, немов ударом електричного струму.
Прямісінько біля мене, як завжди в великому чорному капішоні, стояв Посланець Смерті. В його нелюдських очах вбачалась одна суцільна чорнота.
- Знову ти? Згинь нечистий!
З криком я спробував вдарити чужинця по голові душовим шлангом, але моя рука пройшла повз нього так, ніби його там не має.
- Ти підеш зі мною. - на обличчі Посланця, як завжди панував камінний вираз.
Нечистий поклав свою костляву руку на моє ліве плече.
Все. Це кінець. Я щоєсили замружив свої блакитні очі готуючись до неминучої смерті.
Пять секунд, десять. Я знову відкрив очі.
- Нічого не розумію? - якби нечистий був наділений людськими емоціями, то б дуже здивувався.
- Це тобі знак звище. - вказав я пальцем вгору, - Ти мусиш залишити мене в спокої.
Я легенько посміхнувся та чужинцеві було не до сміху. Він схопив мене одною рукою за шию і з нелюдською силою підняв вгору. Мої ступні зависли в повітрі. Я відчув біль в горлі і почав задихатись. Душовий шланг випав з моєї руки.
- Ти не повинен тут бути.
Після сказаних слів, Посланець Смерті зник. Я пішов на приземлення. Не втримавшись на ногах, моє тіло з грохотом звалилось в ванну. Душовий шлан стриляв водою в моє невдоволене обличчя.
- Саня, що сталось? - роздався за дверима зтурбований голос товариша.
- Все добре. Просто послизнувся.
Я відповів так, тому що про Посланця з потойбічного світу, краще нікому не розповідати.

Поліцейське відділення.
В невеличкому кабінеті, в котрому працював продажний слідчий Омельченко, сидів наляканий авторитет Андрій Криков. Від сильного хвилювання Крик швидко тараторив, а слідчий спокійно вислуховував злочинця.
- Ти хочеш сказати, що якийсь псих в чорному одязі, масці та з навушниками в вухах вбив твого товариша?
- Так, так! Він розмовляв сам з собою і в розмова йшла за нас. За мене і друзів. Він прийшов, щоб нам за щось помститись. Нас хочуть вбити!
- Заспокойся...- грізно промовив Омельченко, - Як гадаєш, хто це може бути?
- Не знаю. На дворі була ніч. В лісі стояла така темрява, немов в дупі. А ще та маска в нього, майже на все обличчя.
- Ти в містику віриш? - зиркнув з під лоба, через свої окуляри, погляд слідчого.
- Містика? Ти що, збожеволів?  Яка ще на хрін містика?
- Дивись. По перше. В морзі зникло тіло Олександра Чудновського.По друге. Тетяну доставили в лікарню двоє молодиків. Один з них, як каже лікар, представився її хлопцем. По третє. Молоді паталагонатоми говорять, що слухали музику тоді, коли труп ожив. А ще він забрав портативну колонку з собою. Можливо вони просто здуріли від такої роботи в морзі, а можливо це і справді так. - поліцейський спокійно наводив факти.
- Я нічого не розумію. До чого ти ведеш?
- До того, що Олександра Чудновського саме музика повернула до життя. Портативна колонка, тіло ожило, він її забрав. А в лісі, ти говориш, що вбивця був в навушниках. Бісовий месник з Пекла повернувся, щоб помститись вам за себе і за свою кохану. Стівен Кінг нервово покурює цигарочку стоячи в кутку.
Авторитета від почутого ще більше охопив страх.
- Що за маячня?
- Це лише моя нереальна теорія. Я просто уявив, якби в нашому житті таке було можливим.
- Не верзи дурниць! Ти що, фільмів передивився?
- Люди не вірять в надзвичайне лише тому, що ніколи з ним не зустрічались.
- Бляха, Омельченко, не мели хрінь! - вигукнув невдоволений та наляканий Крик.
- Добре. - слідчий відкрив одну з шухляд в своєму робочому столі і діставши чорну папку жбурнув її до Крика. - Я навів справки за цього зниклого мерця. Виявляється, він 5 років відсидів за вбивство.
Почуті слова слідчого здивували авторитета, адже Таня не любила злочинців, а всі її минулі залицяльники були заучками, домашніми хлопчиками, котрі далекі від криміналу.
- Якийсь нещасний випадок?
- Та ні. Зарізав пенсіонера з метою наживи.
- Оце так. Я б і не подумав би. - на обличчі Крика з'явилась бридка посмішка.
- Зовнішність оманлива, - зауважив Омельченко, - Якщо він зміг вбити якогось беззахистного старця за якісь 500 гривень, то вбити тебе і твоїх друзяк йому нічого не коштуватиме.
- Та пішов ти разом з своїм мерцем ожившим!
Наляканий злочинець підхопився з місця і пішов до виходу.
- Ти за дівку не забудь! - напам'ятав слідчий.
- Угу.
Мугикнув у відповідь Крик і закрив за собою дверві. А слідчий лише насміхався з боязкуватості авторитета.

Приємний сонячний день ласкав сонячним промінням землю.
З радісною усмішкою та з повним пакетом у руці, по лікарні йшов Ден.
Таня прийшла до тями і знайомий вирішив провідати бідолашну.
З  сумним блідим обличчям Таня лежала в ліжку і дивилась на гарну погоду за вікном.
Відчинились двері до палати.
- Ку-ку. До вас можна? - усміхався Ден.
Друг чудово розумів що зараз твориться на серці в моєї коханої, тому намагався хоч якось її підбадьорити.
Таня глянула на хлопця і на сумному обличчі промайнула легенька посмішка.
- Привіт, Деня. Звісно, що можна.
Біля ліжка стояв старенький, деревяний стілець. Ден відразу вмостився на нього, а пакет поставив біля тумбочки.
- Я тобі тут фруктів купив. Банани, апельсини, яблука і трішки ківі. Будеш зміцнювати свій організм вітамінами.
- Дякую. Я спробую. - промовила Таня і відразу взялась за сумне, - Труп Саші так і не знайшли?
- Ні. Нічого про нього не чути.
Ден приховав свій погляд, адже він не любив оманювати.
- Мене Крик згвалтував... - на очах бідолашної дівчини навертались сльози. -...разом з своїми друзями, а потім він залишив одного щоб той мене застрелив. Краще б я вмерла. - останні слова змішувались з плачем.
- Танечко, заспокойся.
- Вони повинні згнити за гратами.
- Все буде добре. Ті виродки своє отримають. Я з впевненістю, можу сказати, що кожен з них відповість за скоєне.
- Будемо на це сподіватись. Лікар повідомить слідчого, що я вже в змозі дати свідчення. Я їх надовго засаджу.
Мій товариш дивився на сльози скривдженої дівчини, а душевний біль бив по серцю. Саме в цей момент, щось в його внутрішньому механізмі перемкнулось і він зрозумів - я все роблю вірно.

В великому кабінеті з синіми стінами та стелею, за великим та круглим деревяним лакованим столом, в своєму шкіряному кріслі, обличчям до своїх гостей, сидів чоловік міцної статури. Одяг його був під колір інтер'єру. Йому дуже пасувала синя сорочка. Він був лисим, а на оці висіла чорна пов' язка, немов у пірата. Це був справжній та дуже впливовий авторитет мафії на прізвисько Змій. Чому саме так? Колись був крутий боєвичок з Куртом Раселом в головній ролі. Він грав одноокого найманця на ім'я Змій Пліскін. Саме після цього і пішло.
З обох боків біля Змія стояли немов справжні термінатори, двоє кремезних чоловіків в сонцезахисних окулярах та чорних костюмах. Це  була його особиста охорона.
А за столом, навпроти Змія, незрозуміло чому сидів рокер - музикант Тарас Боярчук. Він був одягнений в чорну коротеньку шкіряну куртку та такого ж кольору штани. Його довге волосся звисало до низу, закриваючи очі.  Тарас легенько постукував своїми сонцезахисними окулярами форми "Крапельки" по деревяному столі.
- Мені на вівторок потрібна солідна доза товару.
- Без проблем, Тарасику. На вівторок, так на вівторок. Що, новий концерт даватимеш?
- Так.
- Коли я вже отримаю диск з твоїм новим альбомом? - змінив тему Змій.
- Тоді, коли я його запишу.
Відчинились двері і увійшов Крик, одягнутий в чорні брюки та рожеву сорочку.
Наркобарон відразу змінився. Він нахмурив свої густі брови і одним злісним оком глянув на хлопця.
- Приперся, йолоп. Сідай.
- Чому це я йолоп?
- Тому, що займаєшся різними дурницями. Ти знаєш кого ти вбив? - натякав на мене Змій.
- Мені мій слідак вже сказав, що він сидівший. - спокійно повідомив Крик.
- Він не просто сидівший! - дужий кулак наркобарона з силою гупнув по столі. - Він Меломан - зірка боїв без правил, які постійно проводяться в тій тюрязі.
- Ну і що мені з цього? - спокійно запитав Крик.
- Він нажив собі там багато ворогів, про те, є люди, котрі його поважають. Дехто просив мене, щоб я знайшов його вбивцю і добряче покарав.
- А ти? Що ти їм відповів? - отут вже хлопця охопила тривога.
- Сказав, що знайду...Не парся. Я тебе не здам. Ми ж колеги. - заграв посмішкою Змій.
- Звичайно що колеги. - злякано промовив мілкий авторитет. - Слідак таку дурню городить. На його думку, Чудновський воскрес із мертвих і відтепер хоче помститись  мені та моїм друзям. Гадає, що він і був тим психом в масці, який вбив Блека.
Тарас відразу здогадався про кого йде річ і з прихованою посмішкою уважно слухав Крика.
- Він що, месник з Пекла? - з награним здивуванням запитав Змій і через кілька секунд почав заливатись огидним сміхом. - Ахах. Музика оживила його...Твій слідчий випадково не грається з моїм порошочком?
- Не знаю, але він наводив факти, які мене лякають.
- Та ти останнім часом взагалі став якимось боягузом. - з реготом говорив наркобарон.
Присутність Крика завжди неподобалась Тарасові, а відтепер, після того, як він дізнався що той скоїв, музикантові хотілось власними руками задавити поганця.
Але музикант не хотів брати гріх на душу.
- Мені вже час йти. - рокер підвівся з за столу тримаючи в руках окуляри, - Чекаю на вівторок.
Тарас залишив злочинців.