Комфортна тепла обстановка. Я сидів з Деном та Аліною на їхній невеличкій, проте затишній кухонці. Ми пили каву. До гарячого напою в нас було печиво -Пряники.
- Друзі, хочу подякувати вам за те, що ви для мене зробили. За те, що дали у вас пожити...
-Саня, ти так говориш, ніби зібрався з країни виїджати. -з повним ротом , пережовуючи пряник, промовив друг.
- Та ні, Ден, з країни не виїджаю...Я переїджаю, до Тані.
Почувши ці слова, Аліна злісно стукнула чашкою об стіл. Добре, що чашка була вже порожньою, бо в іншому випадку,  кава обляпала б всих.
-Аліно, тихіше. -спокійно попросив брат.
-Я гуляти! - сестра з криком вибігла з квартири.
-Що це з нею таке? -запитав товариш.
-Перехідний вік. -промовив я і зробив ковток кави.
- Сань, їй вже 18. Він в неї вже минув.
-Як на мене, то він в неї тільки розпочинається. - на хвильку усміхнувшись промовив я. Аліна ніяк не може змиритись з думкою про те, що я зустрічаюсь з Танею. Але зарадити їй ,я ,нічим не можу.
  Сестра Дена була дуже приваблива дівчина, красуня, яких ще треба пошукати, але кохав я все ж Таню. Чому так? Все просто. Душа коханої мені більше довподоби, а я саме з тих людей, які впершу чергу закохуються в душу, а вже потім у обгортку, котра зветься - зовнішність. Та попри це, коли Аліна знаходилась поруч, мені було важко тримати себе в руках. Чесно кажучи я дуже її хотів, але намагався себе стримувати, невидаючи цього, щоб недавати дівчині марних надій. А ще я дуже кохав Таню, а я вірний в стосунках, тому б ніколи їй не зрадив.
-Відтепер, Санька, ти станеш сімейним чоловіком. Забудеш за мене. - жартома говорив товариш.
- За кого, за кого, а за тебе, друже, я ніколи не забуду. Ми з тобою будемо частенько зустрічатись на вихідних.
-Це добре. -усміхнувся Ден.

**************************

Для кожної людини щастя різне. В одних це придбати крутий автомобіль, про який мріяв ще з дитинства., в інших - випити келих пива в оточені друзів, а для мене справжнє щастя це бути з коханою людиной поруч.
Я перебрався жити до Тані і все в нас було добре, але нажаль, це тривало недовго.
На дворі було темно, а я, зробивши покупку в супермаркеті, повертався додому. В руці пакет з продуктами, а в вухах, як завжди навушники,  в яких лунала чудова музика. Куди ж без неї. Музика робить наше життя кращим.
  Насолоджуючись приємною рок- композицією я увійшов до підїзду. Зробивши кілька кроків холодними східцями я завмер. На мене навіяло якесь недобре відчуття. Здавалось ніби щось погане повинно зі мною зараз статись. Я стояв на сходинках ледве освітлюваного підїзду, а по спині пролітав холодний вітерець. Я відчув чужий погляд в потилицю. Різко обернувшись до вхідних дверей мої очі побачили хлопця. Невідомий був одягнений у все чорне, а на обличчі щоб прихвати обличчя ,сиділа балаклава.
- Тебе попереджали? - запитав він. Я впізнав цей голос. Я двічі в житті його чув і мені цього вистачило, щоб назавжди запам'ятати. Це був Кислий. Тільки но він закінчив своє запитання, як його рука полізла до вимикача. Світло в підїзді зникло. Я стояв в повній темряві, незнаючи що робити. Я розгубився так ніби сліпий, котрий вперше втратив зір. Перед очима Квадрат Малевича. Суцільна темрява. Бац. По моєму обличчі проїхав чийсь кулак, потім ще один, а за ним знову добавка. Серце перелякано стучало в грудях. Я неміг нічого вдіяти. Нападник був не один. Мене звалили з ніг і я повалився на східці. Волаючи від болю я отримував болючі удари ногами по всьому своєму тілі.
-  Ааааа!
Виродки злісно били і били. А я, немов безпомічне немовля, лежав безсилий. Я відчував смак крові, котра стікала з розбитої губи.А також струмок по своій щоці, котрий виливався з розбитої брови. Нарешті нападники вгамувались. Увімкнулось світло. Весь в крові, з болем в тілі, я лежав на східцях і дивився на кривдників. Троє ніби якісь терористи, стояли у чорному одязі та балаклавах. Один з них присів наді мною. Він закотив маску так, щоб я зміг побачити його обличчя. Перед мною виднілась єхидна пика Кислого.
-Це тобі палкий привіт від Крика. Залиш дівку інкаше, іншим разом, тобі вже буде не до неї. Ти гарно поміркуй. Що тобі важливіше: кохання чи життя ?
Покидьки зникли, а я обезсилено валявся на східцях, чекаючи допоки мене біль.

Я сидів на дивані, а Таня лікувала рани. Ніжно, щоб було неболяче, дівчина наліпила пластирь на мою розбиту брову. Я відклав своє мп3 і жадав тиші та спокою, але з коханою мені це не світило. Таня була налякана і дуже хвилювалась.
-Саша, це вже занадто. Крик не бачить рамок. Потрібно негайно йти до Поліції.
-Кохана, яка поліція? -я говорив повільно, тому що все обличчя вкрив біль -Я нізащо і ніколи не звернусь до них.
- Чому ти так?
-Чому?! Вони мене засадили в тюрягу. Нізащо засадили. Розумієш?! - трохи гучно сказав я.
- Тебе засадили менти, а це поліція. Вони інші. -продовжувала перекнонувати дівчина.
- Звичайно. Інші. - промовив я з недовірою. - Форма інша, а люди тіж самі.
- Я хвилююсь за тебе, Саша ! -викрикнула моя красуня. - Сьогодні тебе побили, а завтра що? Вб'ють? Потрібно вгамувати ту сволоту, допоки ще не пізно.
- Я сам його вгамую! - розлючено гаркнув я.
- Чому ж ти сьогодні не вгамував?
- Тому що темно було. Я нічого не бачив.
На хвильку Таня замовкла. Вона дивилась на мої побої. Її погляд оглядав мої поранення. Він бігав по всім моїм фейсі від рани до рани. Спочатку синець під оком, потім розбита брова, а за нею і губа. Я чекав на слова котрі мали вилетіти з дівочих вуст.
-Саша, вибач, але давай, мабуть, ми з тобою розійдемось.
-Що? - я здивовано заглянув в її очі.
Я дивився в зелені очі. Чарівний та неповторний світ яким я б милувався цілу вічність. Моя душа та тіло прагнуло до коханої, такої єдиної та неповторної.
-Танечка, Танюшка, Сонечко, все буде добре.
-А якщо ні?
Я на хвильку стих щоб підібрати гарну відповідь.
- А якщо ні, я повернусь з того світу. Я втечу з пекла, аби завжди бути з тобою, моя мила. Ми будемо разом навіки.
  Тільки но я завершив ці слова, як отримав гарного "Ляща".
- За що? -здивувався я.
- За те щоб немолов дурницю. З того світу він повернеться...Краще молись Господу, щоб ти до старості туди не потрапив. -обурилась кохана.
Я після цих слів завис в радісній усмішці.
- Саша, ти чому посміхаєшся? Було б чому радіти.
- Я посміхаюсь тому що щасливий, а щасливий тому, що поруч з тобою.
Я миттю схопив обома долонями Таню за обличчя і поцілував, але був змушений відразу завершити це діло.
- Ай, губа ! -викривнув я схопившись за рану.
-Ох, ти ж.Житимемо разом, але якщо Крик знову тебе поб'є, відразу розходимось. Я краще все життя проживу в нещасті ніж допустю щоб з тобою щось сталось. -видала красуня.
-Домовились. -відповів я і знову її поцілував.



Пара повільно підіймалась вгору і поцілувавшись із стелею залишила маленькі краплинки води. Я лежав у ванній зпершись головою об край. З заплющеними очима я насолоджувався тишою. Вмить, в моїй голові ніби увімкнули відео-програвач на якому, я почав переглядати спогади з тієї жорстокої ночі, котра забрала в мене 5 років щасливого життя.
На дворі всим заправляла ніч. Було дуже пізно. Приблизно години 2. Своїми вухами, смакуючи приємний смак музики в навушниках, я прямував від Дена в гуртожиток. Місто вже давно бачило сни. Ніде не було видно живих людей. Я йшов через змучені подвір'я багатоповерхівок. Киваючи головою під ритм музики я спокійно йшов своєю дорогою. Вона повела мене через арку. Краще б я пішов іншою дорогою, а ще краще було б взагалі залишитись ночувати в Дена.
Тільки но я туди наблизився, як узрів страшну картину.
Невідомий в капішоні притиснув до стіни старенького дідуся. Старець був гарно одягнений, а на вигляд йому було років 70.
-Гони гаманець, стариган! -викрикнув нападник.
-Це вся моя пенсія. Якщо я тобі його віддам, то нематиму за що жити.
-Мені все одно за що ти там житимеш. Гони гаманець! -злісно викрикнув злодій.
Бідний дідусь не міг віддати гроші.
- Ні. Не віддам. -старий стояв на своєму.
Злочинець дістав з кишені куртки розкладний ніж і розкривши лезо, поронув бідного дідуся в живіт.
Я стояв наляканий дивлячись на злочин. Страх змушував тремтіти тіло, але я повинен був кинутись на допомогу.
- Стій! - тремтячим голосом викрикнув я.
Вбивця в капішоні перевів свій погляд в мій бік. Незнаючи що робити я почав просто бігти на невідомого. Злочинець кинувся на втіки. Коли я наблизився до пораненого то вирішив не наздоганяти вбивцю, а допомогти стікаючому кров'ю дідусеві. Я злякано присів над ним. В животі тирчав ніж. Светр заливала кров.
- Тримайтесь. Я зараз викличу швидку.  - благав я.
Дідусь втратив свідомість. Я нічого не тямив в медицині, тому гадав, що потерпілому краще витягнути ніж з тіла. Я взяв правою рукою за рукоятку і витягнув холодну зброю з живота. В цю ж саму мить в арку заїхав патрульний міліцейський УАЗ. Світло автомобільних фар освітлювало мене з ножем в руці біля окровавленого тіла. Двоє правоохоронців вискочило з машини. Міліціянти дістали зброю і хутко направили на мене.
- Руки вгору ! - викрикнув один.
Перебуваючи в шоці я підвівся тримаючи окровавлений ніж. Я зовсім про нього забув. Я гадав що в моїх руках немає нічого.
- Ви не розумієте. Я хочу йому допомогти. - тремтячи від страху говорив я.
- Викинь ніж та підійми руки! - грізно наказав інший.
- Я нічого йому не робив! Це не я! Чоловікові потрібно викликати швидку! - волав я міліціянтам, а вони , недоумки, прийняли мене за злочинця і відвезли в участок.

-Любий, ти там не заснув? - перервав мої спогади голос коханої за дверима.
- Ні, сонечко. Все добре.
- Дивись там, бо можна заснути, голова опуститься в воду і захлинешся.
-Як це турботливо з твого боку. - усміхаючись промовив я.
- Ти там скоріше давай, бо в мене борщ вже зварений.
- Зайченя, насип мені будь ласка в тарілку, нехай остине.
- Як скажеш. - відповіла Таня і пішла на кухню.
Невстиг я заплющити очі як знову полетіли спогади.

В невличкому кабінеті я сидів напроти слідчого. Чоловік в міліцейській формі, кремезної статури та середнього віку з недовірою дивився на мене.
-Олександре, я хочу чути від вас правду. - вів себе вічливо міліціянт.
- Я вам вже говорив. Я йшов додому, побачив як злодій підрізав чоловіка. Я хотів наздогнати, але він втік. Я присів над потерпілим щоб допомогти...
- А що тоді робив окровавлений ніж у ваших руках?
- Я злякався за життя людини. Я хотів допомготи, тому витягнув ніж з тіла.
-Припустимо, що сказане вами - правда. - по круглім обличчі слідчого виднілась недовіра. - Якщо ж там був справжній вбивця, то він мав залишити свої відбитки пальців. На рукоятці ножа ми знайшли лише ваші.
- Ви що, не знаєте як це робиться? Злочинець був в рукавичках. - відстоював я свою правоту.
- Звичайно, але що ми маємо. Ви на місці скоєння злочину. В ваших руках знаряддя вбивства, на якому лише ваші відбитки. Ніхто крім вас там не був в такий пізній час, отже свідків - немає. - слідчий почесав зубами верхню губу і продовжив. - Я навів про вас справки. Ваш батько - двічі сидів у в'язниці, мати -безробітня і на додаток постійно пиячить. Суворе життя. Грошей немає от ви і вирішили зайнятись гоп-стопом.
Слова слідчого мене розлютили. Міцно зціпивши від гніву зуби я почав доводити протилежне.
-Так. Мій батько і справді - зек, але що мені до нього. Мати з ним розвелася коли мені було 2. Він мене не виховував. Я його бачив лише кілька разів...Стосовно матері. В неї помер батько - мій дідусь, для неї це був шок. От вона і нестрималась. А ще рік тому, в нашій сім'ї все було добре. Мене гарно виховали. Тому, якби тяжко в житті мені не було, я б ніколи не став займатися тим, що ви хочете мені нав'зати.
Слідчий хвильку подумав, а потім підсунув свою голову ближче до мене.
-Розумієш, можливо, ти говориш правду,  але факти, вони всі проти тебе.
- Та що мені ваші факти. - обурився я. - Запитайте в потерпілого.
- Якби це було можливим, я б запитав. Він, в лікарні, вмер.

Ось так, нізащо,  перевертні в пагонах посадили мене за грати, а справжній вбивця мабуть до цих пір насолоджується свободою. Ви навіть уявити собі неможете, як це, жити за гратами. Постійно ходиш ніби по лезу бритви, боячись що кожен день може бути останнім.

Наступного дня. Я з Деном вийшли розвіятись в центр. Купивши по маленькій пляшці Коли та пачку круасанів по знижці в АТБ, ми присіли на старенькій лавці на Бульварі Шевченка. Пачка круасанів була одна на двох.
- Я гадаю. - запихаючись круасаном почав говорити товариш. - що тобі краще, реально розійтись  Танею.
- О, Господи. І ти туди ж. - з обуреням зітхнув я і вкусив апетитний рогалик з полуничним джемом.
- Просто той тип, він бандит. Він може вчинити що завгодно.
-Друже, я вже так втомився від цих балачок про того дурня. Таня постійно про нього говорить. Я гадав що зустрівшись з тобою, зможу відпочити від проблем, але ні, і ти теж дуєш в ту ж саму сопілку.
- Тому що я твій друг. Я за тебе хвилююся.
-Мені, звичайно, приємно, але непотрібно. - відповів я і зробив ковток коли. - Давай змінимо пластинку. Що там Аліна?
-Нормально. Цілими днями сидить в інтернеті. Переписується з Тарасом Боярчуком.
- З рокером.
-Так. Увляєш собі?
Почувши це на моїм обличчі з'явилась приємна легка усмішка. Нарешті, вона перемкнулась на іншого, нарешті я можу бути спокійним.
- Це ж добре. Можливо твоя сестра зустрічатиметься з відомою особистістю.
- Та в нього таких як Аліна, як риби в морі. Нічого їй не світить. - цілком серйозно видав я.
-Поживеш - побачиш.
-Знаєш, Сань - сказав товариш кусаючи вже третій круасан. - Я розумію. В тебе Таня - кохання всього твого життя, але я хотів би, щоб ти зустрічався з Аліною.
Я такого неочікував. Почувши це, я ледве не вдавився.
- З Аліною? А чому я?
-Тому що я тебе знаю, тобі довіряю і ти б ніколи її не скривдив.
Я незнав що відповісти товаришу.
- Хто зна як доля поверне в майбутньому. - з усмішкою видав я і змінив тему - А в тебе що там на особистому?
- Не питай. Все тихо, так як і раніше.
- Дивак ти Денька, от і все. - сміючись промовив я.
 
Ви читаєте зараз мою історію і дивуєтесь. - Він обіцяв нам фантастику, а нею тут і не пахне.- гадаєте ви, мабуть. Терпіння і ще раз терпіння. Я почав розповідь від самого початку, де на мою думку все і почало повільно набирати оберти. Прочитавши 4 глави, ви, дізнались багато чого цікавого. Побачили хто такий авторитет Крик та що він з себе представляє. Дізнались кого кохаю я, а хто кохає мене. Дізнались за що мене посадили. А зараз історія наближається до головних подій, тому не буду тягнути бика за роги, а краще породовжу.