На дворі було хмарно та прохолодно. Саме такий стан мала і моя скривджена душа. Ден працював на роботі, а я з Аліною сиділи на кухні та пили чай з м'яти.
- Зелений чай повинен тебе заспокоїти. - чув я слова дівчини.Її голос змішувався з сумною піснею, котра лунала в моїх навушниках.
- Вже пів чашки випив, та ефекту щось не помічаю. - зовсім без настрою сказав я.
- Не так швидко. - промовила брюнетка після чого змінила тему - Знаєш, хоч я і недолюблюю твою Таню та зараз мені дійсно її шкода. - з чесним поглядом сказала дівчина.
Мені набридло чаювання і я відсунув чашку подалі від себе.
- Аліно, я хочу їм помститись. - гнів переповняв моє тіло.
- Я тільки "За", але гадаю, що тобі потрібно змінити стиль. Щоб ніхто тебе не впізнав.
- Стиль? Цікава ідея, але в мене зовсім немає грошей. Я не в змозі щось купити. - сумно видав я.
- Зачекай хвилиночку. - Аліна дістала з кишені своїх чорних лакованих джинсів мобільнний телефон і почала кудись звонити.
- Ало, привіт Тарасику. Слухай, в тебе ж багато різного одягу для концертів є? Потрібно щоб ти щось підігнав моєму товаришу. Зможеш?...Дякую , любчику.- на дівочім обличчі засяяла посмішка. Вона поклала телефон і подивилась на мене.
- Збирайся. Поїдимо до мого хлопця. Зараз підберемо тобі щось дійсно класне.
Я покірно послухався Аліну і ми відправились на квартиру до соліста рок-гурту DLS - Тараса Боярчука.
Квартира співака знаходилась в центрі нашого міста. Ми стояли біля його дверей і натиснувши на дзвінок завмерли в очікуванні. Нарешті двері відчинились і перед нами постав чорнявий довговолосий хлопець в домашньому халаті , котрий був темного кольору.
- Привіт, малеча. - посміхаючись промовив музикант.
- Задрав вже. Яка я тобі малеча? - обурилась дівчина і надула щоки.
- Не бушуй, тобі це не личить. - посміхнувся знову співак і цьомнув її в губи.
- Я тебе пам'ятаю. Ви разом в барі працюєте. - вказівним пальцем хлопець показував на мене.
- Так. Працюємо. Я Олександр, а ти Тарас. - без настрою говорив я.
- То для незнайомців, а для друзів, просто, Тарик. - співак протянув свою праву руку.
- Приємно. - сказав я потискаючи її.
- Заходьте. Зачиняйте двері. - запросив до себе хлопець.
Як тільки я увйшов всередину інтерєр відразу кинувся мені в очі. Все було темним та зробленим в готичнім стилі. Проходячи по коридору я побачив кілька постерів на стінах. Відомі рок гурти, а на однім і гурт в якім співає Тарас.
Зайшовши в кімнату ми побачили дві шафи. Вони були однаковими і стояли одна біля одної. Високі з скляними дверима на яких був малюнок - велика чорна електронна гитара.
- Навіщо тобі дві шафи? - незрозумів я.
- В одній одяг виключно для виступів, а в іншій - повсякденний. - відразу дав відповідь співак.
Тарас підійшов до шафи та відчинив дверцяту. Вона на маленьких колесиках відїхала в бік і звідти показався одяг. Багацько, але переважно двох кольорів - червоне та чорне.
- Все що наразі можу запропонувати. - промовив рокер вказуючи рукою на одежину. - А тобі це навіщо?
- Я тебе не знаю, щоб довірити таку таємницю. - подивившись в обличчя спокійно промовив я.
- Ой, ніби дуже хотілось. - обурився Тарас.
- Саша, вибирай собі щось. - підганяла мене Аліна.
Ми з Тарасом були майже одної комплекції тому весь його одяг мені підходив.
Я почав ритись в костюмах.
- Аліно, що там стосовно зниклого тіла твого друга? Ще не знайшли? - поцікавився Тарас. Я не став цікавитись звідки про це йому відомо, адже і так зрозуміло хто про це розповів.
- Знайшли, точніше сам знайшовся.
- Незрозумів? - вирячив широко очі музикант.
- Ось це і є той самий, померлий друг, мого брата. - дівчина вказала на мене поглядом.
Я робив вигляд що не чую і спокійно вибирав одяг.
- Малеча, це що, такий жарт? - в нерозумінні стояв хлопець.
- Тарику, я знаю, що це звучить дивно, але він повернувся з того світу. Невідомо як, але музика його оживила. - відкрила таємницю дівчина.
- Музика? Та як таке можливо?
- Отак це. Лежав мій труп в морзі. Залунала музика і я відкрив очі. Моє серце забилось знову. До речі, мене повернула до життя саме твоя пісня. - повернувшись до друзів сказав я.
- Моя? Яка ? - загорівся цікавістю хлопець.
- Обірване життя. Вона мені дуже подобається. - зізнався я.
- Мені приємно...Стоп. Повернемось назад. Тебе оживила музика. Що? Не вірю. Це якась маячня. - все ще невірив рокер.
- А як ти гадаєш, чому я стою в навушниках?
Тарас промовчав, а я дав відповідь.
- Я неможу їх зняти, тому що боюсь що помру.
- Що за жарти? Ви вирішили мене розіграти? - з недовірою посміхався соліст.
- Саша, покажи йому свій фокус. - попросила Аліна.
- Принеси мені ніж. - наказав я хлопцю і той відразу побіг на кухню.
- Ти впевнена що йому можна довіряти? - запитав я в красуні.
- Так як і мені. Ми з Тарасом - єдине ціле.
- Ого, що я чую. Може ти його ще і кохаєш? - усміхнувся я.
- Так. Кохаю. - цілком серйозно відповіла дівчина.
Оце час летить. Ще зовсім нещодавно Аліна говорила що кохає мене, а тепер вже Тараса.
- Приніс. - розмахуючи кухонним ножем залетів в кімнату співак і протягнув його мені. Подивившись на гостре лезо я взяв його в руки. Стиснувши ріжучу сторону в  долоні я протягнув лезо. Воно проїхалось по моїй шкірі та мясі. З долоні відразу полилась на підлогу кров. Червоні краплини падали на ліноліум.
- Моя підлога! Вона ж не відмиється! - злякався Тарас.
Розріз пару секунд пік доставляючи мені біль. Та на очах рана загоїлась і все минуло. Кров з підлоги зникла ніби її там ніколи і не було.
- Фантастика. - зачарований від здивування промовив хлопець.
- Тепере ти віриш? - запитала Аліна.
- Відтепер - так. - шоковано відповів Тарас.
- Я можу тобі довіряти? - я зазирнув співаку в очі.
- Так. Звичайно. Тим паче, друзі моєї дівчини то є і мої друзі.
- Злочинці, які мене вбили...Вони згвалтували мою кохану. Я прагну помсти. Я хочу їх знищити. Мені потрібний для цього якийсь темний одяг. - поділився таємницею я.
- Та ти - Месник з Пекла. На твоєму місці я б вчинив теж так. Вбий їх. Давай, допоможу у виборі костюму. - запропонував Тарас і почав перебирати одежину. За хвилину він дістав червоний шкіряний смокінг. Виставивши його перед мною вокаліст усміхнувся. - Це саме те що тобі потрібно.
Припіднявши праву брову я дивився з недовірою на червону річ.
- Я придумала. - вигукнула Аліна. - Червоний костюм, червона сорочка і такого ж кольору краватка. Це буде чітко.
- Я вам що , на клоуна схожий? - невдоволено запитав я.
- Аліна має рацію.А також одягнеш чорні туфлі та чорні рукавиці. - додав рокер.
- І маску на очі. Червону. - продовжила дівчина.
- Точняк. Будеш ніби супергерой! -вигукнув Тарас.
- Ви що, подуріли? Які туфельки,сорочки, рукавиці та червоні маски? - невдоволено видав я.
- Саша, це буде реально круто. Своїм виглядом ти наганятимеш на ворогів страх. - переконувала Аліна.
- Або сміх. - насупивши брови сказав я.
Я почав ритись в шафі і знайшов те що мені було довподоби.
В цій готичній темній кімнаті на стіні знаходилось велике старовинне дзеркало. Я дивився на свій вигляд в полоні темряви. Чорна шкіряна куртка, чорна футболка, чорні джинси та берци. На руках рукавички з обрізаними пальцями. Футболка заправлена в штани, які тримає широкий ремінь з залізною бляхою з зображенням чорта. Я телефон вкинув в кишеню куртки і слухав через навушники музику. Я з злістю дивився на своє відображення. Моє обличчя.Їм воно здавалось звичайним, але я бачив справжню свою подобу. Чорне, згоріле, без шкіряного покрову обличчя та бліді мов смерть очі.
- Чуваче, я тебе вже боюсь. - промовив Тарас дивлячись на мене в дзеркало.
- Саня, тобі так личить цей одяг. Ти ніби рок-музикант. Такий гарний. - промовила Аліна.
- Що? Гарний? - обурився співак - Аліно,ти ж знаєш що я дуже ревнивий?
- Гарний, але ти, Тарику, гарніший. - викрутилась дівчина.
Вони поцілувались, а я продовжував дивитись на свою мерзенну пику. Єдине чого зараз не вистачало, це моєї маски. Та сама чорна маска, котра вбиває в мені все мелосердя.
- Меломане, ти дійсно файний. - Аліна прикусила нижню губу.
- Сань, а хто ті виродки? Можливо я знаю їх? - поцікавився рокер.
Я повернувся спиною до дзеркала і обличчям до друзів.
- Крик. Тобі про щось говорить це прізвисько?
Я був впевненим що Тарас незможе мені допомогти, адже навіщо рокеру водитись з злочинцями.
- Знаю я. І Крика і його посіпак. - неочікувана для мене відповідь вилетіла з вуст співака. - Вони торгують наркотиками. Крик мене бісить. Паскудна він людина. - з відчутною образою сказав Тарас.
- А ти незнаєш де його можна знайти? - сподіваваючись запитав я.
- Ні. Нажаль незнаю.
- Тарас, звідки ти взагалі знаєш тих бандитів? Ти що, сидиш на наркоті? - збентежено запитала довговолоса красуня.
- Малеча, менше знаєш - краще спиш. - почула Аліна у відповідь.
- Навіть так? Ти що, наркоман?
- Ні. Я не вживаю наркотиків. Це все що тобі потрібно про це знати, поки що.
  В мене був готовий образ. Образ для звершення правосуддя. Образ для жорстокої  розправи. Образ для справедливої помсти. Залишилось одягнути свою маску і тоді я зможу все. Я покараю кожного виноватця і навіть оком не моргну.

****************************************

Долина Троянд.
Знову була запланована зустріч між холоднокровним вбивцею Криком, та продажним слідчим Омельченком. В діловому чорному смокінгу авторитет сидів на лавці та спокійно милувався приємним сонячним днем. Невдовзі підійшов првоохоронець в своєму постійному одязі. Сині брюки та жовта сорочка. З розлюченим виразом на обличчі він сів біля злочинця.
- Ти що, взагалі здурів вже? Хрестики за нолики позаскакували? - Омельченко відразу почав наїджати на Крика.
- Що таке? - нерозумів Крик.
Він спокійно тримав себе в руках, почмакуючи смоктатильну цукерку.
- Ти навіщо згвалтував бідну дівчину? Та ще й не сам, а з своїми друзяками. Ви що, збоченці?! - злість керувала слідчим.
- З чого ти взяв, що це наших рук справа? - здивувався Крик.
- Я тобі не сказав навіть що це за дівчина, а ти вже запитуєш "звідки я знаю". Її з вогнестрільним пораненням доставили в лікарню.
Крик злякано і втой самий час, наливаючись злістю, вислуховував поліцейського. Дослухавши правоохоронця вбивця грізно стукнув кулаком по деревяній лавці.
- Сокіл - курва! Я йому наказав її вбити, а він лише поранив. От немічне...!
- Ти розумієш що якщо вона прийде до тями і дасть проти тебе свідчення...Я тобі вже нічим незможу допомогти. А знаєш, що з гвалтівниками на зоні роблять?
Слова Омельченка змусили Крика тремтіти від страху. Він ніколи не сидів у вязниці, але був багато по неї наслуханий. Потрібно було рятувати своє гузно. Потрібний був план. І він сказав перше що прийшло в голову.
- Потрібно прибрати дівку.
- Це тебе потрібно прибрати, а заодно і псів твоїх скажених. - невдоволо відповів Омельченко.
- Ти за словами слідкуй, бо мої пси відріжуть твого язика і згодують справжнім, бродячим псам.
Слідчий зрозуміло опустив до землі погляд.
- Хтось з моїх хлопців навідається в ночі до її палати та задавить її подушкою. Шикарна смерть.
Правоохоронцю неподобалась ідея, але він занадто вже любив гроші.
- Гаразд, але це дорого тобі обійдеться. Одна сума за інформацію, яку я тобі щойно доніс, а інша за те, що я закрию на це очі і дам вам вбити беззахисну, скривджену дівчину і звісно, замну цю справу.
- А пика не трісне? - обурився Крик.
- Ти хочеш за грати? Маєш бажання відчути член в своїй незайманій дупі?  - аргументуючи запитав Омельченко.
Слідчий втупив свій погляд в очі вбивці і десь з хвилину пильно вдивлявся в них.
- Добре. Будуть тобі гроші. - здався Крик. -Сьогодні з друзями збираємось на шашлики, а ти мені весь настрій спаскудив.
- Це вже не мої проблеми. - промовив слідчий.
Ці дві паскуди, гадали що все буде по їхньому, що все зійде з рук. Та був один факт, про який вон ще не знали.
Я живий і я юажаю помсти...

**************************

Коли я з Аліною увійшли до квартири мій ніс відразу вловив запах чогось смачного. Це був аромат жарених котлет. Знявши взуття ми зайшли на кухню. Біля плити, в одних спортивних штанях, стояв Ден. Вони були заляпані в жир і використовувались для носіння виключно в квартирі. З оголеним торсом хлопець перегортав деревяною лопаткою магазинні напівфабрикати.
Поїздка до рокера зайняла багато часу, адже вже Ден з роботи встиг повернутись.
- Ооо, друзяко, ви прийшли. А я так котлеток захотів. Потрібно буде до неї ще пюрешки зварити. - з усмішкою говорив друг.
Я розумів звідки та чому така веселість. Він сподівається що цим зможе відвести мене від смутку та лихих думок. Нажаль, нічого в нього не вийде.
- Котлети з пюрешкою це добре. - беземоційно промовив я. Друг завмер на місці оглядаючи мій новий одяг. Він тримав лопатку над сковорідкою. А на деревянім приборі лежала котлета.
- Саня, що це таке? Ти ніби якийсь сатанист, або Термінатор. Звичайно до Шварценеггера тобі як Поплавському до Золотого Грамафону, але в цім одязі трішки мені його нагадуєш.
Я стояв в чорній шкіряній куртці котра була розстібнута на розпашку. На руках перчатки з обрізаними пальцями, на штанях виблискує бляха з зображенням рогатої пики чорта.
- Він - Меломан - Месник з Пекла, котрий повернувся з того світу щоб покарати зло. - з захватом промовила Аліна.
- Що? Саня, ти все таки зібрався їх вбити ?!
Я знав що друг проти цього, але обманювати його не хотілось.
- Так. Вони повинні відповісти за скоїне. - спокійним тоном промовив я.
Ден випусти з рук деревяну лопатку і разом з котлетою вона повалилась на розпечену пательню.
- Не роби цього. Вони своє ще отримають. З часом їх Бог покарає. - переконував Ден зазираючи мені в очі.
- З часом. Негодиться так. Їх покараю я і якомога швидше. - спокійно відповів я.
- Та зрозумій ти що " Помста - породжує помсту" - стояв на своєму товариш.
- Можеш говорити мені що завгодно, але я все одно зроблю по своєму. - я дав чітко зрозуміти.
- Сестро, скажи хоч ти йому. - Ден сподівався на підтримку рідної людини.
- Вибач, але я за Сашу. Він вірно вирішив.
Товариш обурено дивився на нас.
- Згорять котлети. - вказав я поглядом на сковорідку.
- Вірно.
Ден перевів погляд на плиту і обережно, щоб неспекти пальці почав діставати лопатку з сковорідки.
- Ааай! - викрикнув я схопившись за голову.
- Санику, що з тобою? - запитала Аліна поклавши мені руку на спину. Знову так як і минулого разу в голову влізло видіння. Все було в червоному кольорі. Картинки невплинно йшли одна за одною. Я побачив ліс, вогнище, біля нього Крик з друзяками, котрі весело проводять час на галявині. З ними я побачив дівчат, одягнутих викликаючи, немов повії.
Покидьки радіють в той час коли моя кохана дівчинка  лежить в лікарні.
За хвилину біль минув. Я прибрав від голови руки.
- Я щойно бачив видіння. Я знаю де Крик. Сьогодні він та його друзі поплатиться за скоїне.
- Ти бачиш видіння. Як це круто. - здивовано промовила Аліна.
- Зовсім не круто. Від цього колить в мізках. - промовив я і дістав з кишені  куртки мобільний телефон.
- Скоро мобіла сяде. Я поставлю його підзарядитись, а ти Аліно, вмикни на колонках музику, щоб я її добре відчував. - попросив я.
- Звичайно. - відповіла сестра друга і пішла виконувати прохання.
Я добре знався на тому лісі, тому побачивши картинки в своїй голові, яка взялась незвідки, я чудово зрозумів де відпочиватимуть вбивці. Можливо вже відпочивають, а можливо вже відпочили. Цього я не знав, проте мав надію що ця картинка з недалекого майбутнього, котра через кілька годин настане.

Ніч. Ліс техенько шумів, тому що по ньому гуляв легенький вітерець. В небі сяяли зорі та був повний місяць, котрий освітлював все довкола.
На невеличкій галявині, котру з усіх сторін охороняли старі соснові дерева, горіло вогнище. Зробивши коло біля палаючого багаття ,відпочивали Сокіл, Кислий, Блек та Крик. З злочинцями сиділо троє дівчат.
Короткі обтягуючі спідниці та багато косметики на обличчі вказували на те, що були вони жінками легкої поведінки, або просто - повіями. Їх хлопці взяли лише на одну ніч, щоб випустити пар та гарно розважитись.
Хлопці були одягнені як і слід одягатись на відпочинок. Простенькі спортивні костюми. Всі відпочиваючи встигли гарно напитись.
Злочинці сиділи на трухлявих деревяних колодах. В кожного сиділа на руках розпусна дівка. В кожного окрім Крика. Незнаю чому, але собі він вирішив не замовляти хвойду. Трійця посіпак протянула до авторитета пластикові стаканчики.
Крик всім налив дорогої горілки. Пляшка майже  спорожніла. На дні залишилось кілька ковтків для авторитета.
- А зараз тост. - язик злодія заплітався від пийла.
Спянілі друзі взяли до рук чарки і почали уважно слухати.
- Ми з вами неперший рік товаришуємо. За цей час ви стали мені, ніби рідні браття. Я вами пишаюсь...
- Ми теж тобою пи... - перебив Кислий та Крик заперечив.
- Дай договорити ! - гаркнув авторитет та продовжив. - Недай, Боже, з вами щось станеться, я ось цими руками замочу кривдників.
- Ми за тебе теж любого завалимо. - підлизувався Кислий.
- За Вас! - викрикнув авторитет.
Чотири злочинці дружно стукнулись стаканчиками та залили горілку до горлянок.
Крик допив пляшку та викинув її кудись геть в темряву. Смітить в лісі, паскудник.
Люди різні і організм в кожного теж різний. Хтось після чарки незакусює, а хтось закусює. Хтось запиває, а хтось занюхує. Отак і Кислий занюшив. Занюшив пишними грудьми повії, котра гарно вмостилась на його колінах. На ній була рожева майка з великим вирізом для декольте. Злочинець впихнув свого носа їй в той виріз, прямісінько між груди і зробив вдих на повні легені.
- Ліпотааа. - промовив Кислий витягуючи пику з дівочих пишних шарів. - Пацики, ви і собі спробуйте. Це покруче любого закусону.
На обличчях товаришів зявились легкі усмішки.
- Кислий, а ти в неї під спідницею занюши, там смачніше буде.
Від таких слів почали заливатись сміхом друзі та дівчата. Довговолосий злочинець обурився від такого жарту.
- Дай, но встану - Блек зігнав з колін свою іграшку. - За 2 хвилини повернусь.
Він поцілував дівку в губи і пішов подалі від друзів. Пройшовши кілька кроків Блек зрозумів що щойно зробив і відразу сплюнув.
- Який жах.  Шлюха скільки разів в рот брала, а я її щойно поцілував. Мабуть, скажу Крику щоб неналивав мені більше.
Хлопець відходив подалі від друзів.
- Блек, ти куди попер?! - викрикнув вслід Крик.
- Як куди?! Хочу відлити! - відповів пяним голосом злодій.
- Ти що, неможеш десь тут, близенько?! - втрутився Кислий.
- Так.. Неможу. Коли біля мене є люди, то мої труби невідкриваються. - дав відповідь Блек.
- Як дівку перти на наших очах, то він може, а як відлити, то труби закриті. Ох, який скромняга. - загероготав Кислий.
Сміявся один він, а всім іншим було недосміху, адже Кислий натякнув про скоєний злочин.
- Слідкуй за язиком. Ми ж не одні тут. - сердито наказав Крик.
Усмішка повільно зникла з пяного фейсу довговолосого злочинця. Кислий глянув на авторитета, потім на інших друзів, а потім на пяних повій.
- Вибач, був неправий. - вирішив вибачитись злодій, але вибчення були нещирими.
Сокіл дістав з верхньої кишені куртки пачку улюблених цигарок. В пачці лежала і запальничка. Поклавши одну цигарку до рота злодій запалив та зробив тягу на повні легені.
- Давай циганочку. - попросила дівка, яка сиділа на його колінах.
Хлопець наблизився до її вуст. Вони поцілувались і Сокіл віддав їй свій дим. Коли їхні вуста розійшлися, дівка почала випускати димові кільця.
- А ти , я дивлюсь, талановита. - похвалив курець.



Блек відходив все подалі від компанії. Подивившись назад, та переконавшись що ніхто його небачить, він спусти свої спортивні штани та почав справляти свою потребу.
- Кааайф - з полешенням протягував пяний злочинець.
Позаду нього стояв невідомий спершись плечем на стару Сосну. Тим невідомим був я. Все таки я незапізнився і вчасно їх знайшов.
Одягнувши штани Блек розвернувся щоб іти назад до друзів. В очі негідника відразу кинувся моя постать, яку гарно освітлював повний місяць.
В моїх вухах лунав драйвовий метал, який додавав мені злоби.
Чорний одяг, а на обличчі маска, яка приховувала майже все моє обличчя. Лише рот та скули були відкритими. Мої сині очі з звірячою люттю дивились через чорну маску на злодія.
Шкіряна річ на обличчі зробила свою справу. Я одягнув маску і моя душа змінилась. Я став холоднокровним вбивцею, котрий ні над ким не змилується. Ні над ким з винних.
- Що це за хрінь? Ти що, псих? -посміхаючись запитав Блек, який продовжував перебувати в стані алкогольного спяніння.
- Ти вбив невинного хлопця та згвалтував його кохану дівчину. Твоя душа грішна, а це означає, що їй час відправлятись в Пекло. - після почутих слів усмішка зникла з обличчя злодія.
Я залишив підпирати дерево і повільно почав наближатись до злочинця. Між нами залишалась відстань у кілька метрів.
Страх пронісся по тілу негідника. Він розстібнув свою спортивну куртку та дістав з висячої на ребрах кобури зброю. Блек взяв в ліву руку пістолет та направив на мене.
- Тільки після тебе, мудило.
Злочинець натиснув на гачок. Лісом залунав постріл. Жвава куля потрапила в моє ліве око. Біль різко охопила рану. Вона змусила мене зупинитись. Від сильного пострілу моя голова розвернулась назад в сторону. Блек стискаючи міцно зброю завмер в очікуванні. Вибите око пекло пеком, та щоб незакричати я почав сміятись.
- Ахаха. - дикий сміх доносився від мене.
Я повернув обличчя знову до покидька. Страх в тілі проивника зростав. Його очі здивовано дивились на те, як відновлюється розтрощене око. Куля видавилась з очного яблука та впала на землю. Промайнуло кілька секунд і від рани незалишилось і сліду. Око нове - новісіньке.
Наляканий злодій вирішив зробити ще кілька пострілів. Рука вбивці натиснула на гачок, та постріл невідбувся. В пістолеті закінчились кулі.
Я відразу кинувся бігти на противника. Блек і зрозуміти нічого не встиг, як отримав з ноги удар в груди.
Тим часом його друзяки почули постріл і ледь тримаючись на ногах, зигзагами побігли на допомогу.
Блек спробував підвестись. Спроба виявилась марною, так як він відразу отримав від мене з ноги в голову.
- Непотрібно. Зупинись. Вибач мене. - почав скімлити хлопець.
- Пробачалка непрацює. Потрібно було раніше думати! - викрикнув я.
Зібравшись з силами хлопець хутко підвівся та почав наносити швидкі удари кулаками по всьому моєму тілі. Він гадав що переможе та мені було все одно. Я почав давати здачу. Мої кулаки гніву летіли куди бачили. Щелепа, груди, підборіддя, ніс. Після таких ударів Блек звалився на землю. Злочинець усвідомив що вже нічого не зміниш.
Сидячи на колінах Блек підняв своє мерзенне обличчя вгору та глянув на мене.
Я стояв прямісінько над ним.Пригадавши картинки насильства я був готовий вже зараз відібрати його жалюгідне життя.
- Ахаха. - почав заливатись істеричним сміхом Блек.
- Це ти. Хоч ти і одягнув маску я все одно тебе впізнав. Ти Танькин хлопець. Той якого ми вбили. Ахаха.
  Від сміху злодія було трохи непособі, але я спокійно продовжував стояти над ним.
- А твоя мала була непоганою в ліжку. Так чудово обслужила всих чотирьох. Їй , мабуть , дуже сподобалось. Цікаво, скільки разів вона з нами кінчила?
Сказані злочинцем слова били по серцю. Терпіти було неможливо. Я ледве його вислуховував.
- Уяви, я з Соколом , з двох сторін її гатили. Дівка мабуть була на сьомому небі від задоволення.
Мої нерви здавали, а руки почали трястись ніби в психа.
- А потім, ми разом в неї кінчили. Уявляєш? Ахаха.
Блек дивився на мене заливаючись сміхом. Мій терпець увірвався. Прийшла його смерть. Я обома руками заліз в його усміхнений рот. Однією рукою я схопив за верхню щелепу, іншою - за нижню. Зрозумівши що в мене на думці, Блек почав кричати так як тільки міг. Руки противника схопились за мої. Зціпивши зуби я застосував силу. Мої руки розірвали ротяку. На мене полетіли бризги крові, які вирвалися з розірваної плоті негідника. Тіло помираючого злочинця охопили спазми. Блек повалився на підлогу. З виваленою нижньою щелепою, яка діставала  майже до грудей він почав дригатись в передсмертних муках. З рота рікою лилась кров на зелену траву, яка росла під помираючим тілом. Серце перестало битись. Тіло перестало трястись. Дихання не відчувалось. Ось і все. Один готовий. Залишилось , ще троє.
На крик збіглись злочинці. Повіям напевне нецікаво що тут коїться, адже вони залишились біля вогнища. З жахом на очах холоднокровні вбивці пронизували поглядами труп товариша. Почувши їхню присутність я обернувся до злочинців обличчям.
- Всі зібрались? Це добре, адже ви наступні хто отримає безкоштовний квиток на той світ.
Я вже зібрався накинутись на купку вбивць, але мене зупинив незнайомий голос за спиною.
- Ти не чіпатимеш цих людей.
Фраза була сказана спокійно та на одному диханні.
Я обернувся на голос. Перед мною стояла постать високого, худорлявого хлопця одягненого в чорний довгий плащ. Він був настільки довгим, що лежав на землі, приховуючи взуття. На голові був великий капішон, котрий покривав пітьмою майже половину обличчя. Мене охопило нерозуміння.
- Ти хто такий та що тут робиш?
Налякані злочинці його чомусь небачили. Вони дивились на хлопця в шкіряній куртці та масці , який почав говорити сам з собою.
- Крик, валити потрібно цього мудака! - заволав Кислий.
- Ти що, небачиш що він псих? Он стоїть і розмовляє сам з собою, або з уявним другом. - злякано викрикнув авторитет.
- Яка різниця що в нього з головою? Він завалив нашого друга. Мочимо його!
Довговолосий злочинець дістав з за спини зброю.
- А ти мене не пам'ятаєш? - спокійно запитав невідомий.
- А що повинен? - нерозумів я.
- Я Посланець Смерті і прийшов, щоб забрати твою душу назад до Пекла.
Від слів незнайомця ставало страшно, але я повинен був звершити правосуддя.
- Я нікуди не піду, допоки не знищу тих трьох виродків.
- Підеш. В тебе не має вибору. - після цієї фрази Посланець протягнув свою костляву руку до мого правого плеча.
Долонею правої руки я хутко відбив її подалі  і з лівої наніс удар незнайомцю в область його голови. Я таке бачив вперше. Мій кулак пройшов повз нього, немов через звичайне повітря. Він вирішив відплатити і наніс своєю долонею удар в груди. Від нелюдської сили поштовху я відлетів на метрів десять. Я узрів як пролітаю повз трьох негідників. Їхні налякані очі бачили як я з болем вдарився об якесь старе дерево та звалився на землю.
- Що тут твориться, чорт забирай?! - тремтячим голосом викрикнув Кислий тримаючи перед собою зброю.
- Щось ненормальне. Валимо звідси! До дідька його, валимо! - наказав авторитет і трійка кинулась навтіки.
Я лежав на траві і дивився на повільно зникаючих з моїх очей жертв. На мене напала злість на Посланця Смерті, адже саме через нього я не можу поквитатись з своїми вбивцями. Я підвівся з землі і почав повільно насуватись на нечистого. Тяжкий рок підсилював мою лють.
- Через тебе я упустив свій шанс. Зараз ти про це пожалкуєш!
- Ти більше нікого не вбиватимеш. Твоє місце в іншому вимірі. - спокійно, стоячи на місці мов статуя, відповів хлопець.
- Це ми ще побачимо! - я злісно замахнувся кулаком, але Посланець продовжував стояти непорушно і споглядати як мої удари проходять повз нього.
Після моєї невдалої спроби нечистий наніс мені удар. Махом долоні з низу вгору він заїхав мені в підборіддя. Від нелюдської сили мене підкинуло в повітря, ніби пташине пір'я. Зробивши сальто, тіло повалилось на живіт. Моя голова, в вухах якої все ще перебували навушники, знаходилась біля ніг противника. Моторошний гість присів наді мною.
- От і все, хлопче. - сказав Посланець в мою сторону і поклав свою долоню на моє праве плече.
- Нііі! - міцно закривши очі прокричав я, адже гадав що моє тіло охопить неймовірний біль, а потім, моя душа відправиться на той світ, прямісінько в кипячий окропом казан...Але нічого не сталось. Я продовжував лежати на тому ж місці. Повільно розплющивши очі я побачив плащ Посланця, який сягав до землі, закриваючи його взуття. Хлопець спокійно дивився на свою руку, але якби він мав людські відчуття, то напевне здивувався б.
- Не розумію. - з камінним обличчям промовив нечистий і зник, так ніби його тут і не було.
Повільно піднявшись з сирої землі я почав обтрушуватись від бруду. Піщинки землі осіли і на моїй чорній масці. Моя, в шкіряній перчатці долоня, витирала обличчя та картина перед очима зупинила роботу.
Біля свого окровавленого тіла стояв Блек. Він виглядав цілим і неушкодженим. Очі зповнював страх від побаченого. Його власний окровавлений труп врізався в його погляд.
- Я нічого не розумію. Це такий прикол? - промовляв сам до себе вбитий.
В цю ж мить, в супроводі чорного диму, перед ним з'явилась постать стрункої дівчини в чорному плащі. Її голову закривав капішон. Я відразу зрозумів, що це ще одна з Посланців.
- Ти віджив своє життя на землі. Від тепер ти відправляєшся в інше місце. - дівчина поклала худеньку долоню на його праве плече.
- Ааа! - хлопець заревів так, ніби його ножем ріжуть. Крик тривав не довго, адже через кілька секунд вони зтерлись з моїх очей.
Від такої незрозумілої містики мене пробирав страх. Страх перед незвіданим.
Посланець Смерті не зміг мене забрати на той світ, отже я ще маю трохи часу. На думці було лише одне - Хоч би встигнути покарати всих негідників.