Колеса старенького синього БМВ котились по сухому асфальті. В салоні лунала спокійна рок-композиція, яку транслювала українська радіостанція.
   Четверо людей поверталося з села.
  За кермом сидів короткострижений чорнявий молодий чоловік в спортивному костюмі. На вигляд йому було років 26. Обличчя викликало довіру, а в карих очах сяяла доброта.
Поруч з ним сиділа тендітна дівчина. Блакитні оченята, маленький носик, пишні губи та довге хвилясте волосся каштанового кольору.
Позаду розмістились двоє звичайних собі хлопців. Вони були на підпитку і всю дорогу заливались сміхом. Парубки були давніми приятелями Дениса, тому він і погодився підкинути їх до Черкас.
  Літній вечір був напрочуд спокійним, теплим та безвітряним.
Стареньке авто мчало по трасі проїджаючи повз темний ліс.
- Ден, пригальмуй. Моє пиво проситься на волю, - попросив один із хлопців.
- Мужики, я манав, - дав задню водій, - Невже ви не чули про серійного вбивцю, який вже купу людей повбивав в цьому проклятому лісі?
- Я не чув, - сп'янілим голосом промовив співрозмовник.
- Так, так. Було щось таке, - підтвердив слова Дена другий пивоман, - Пам'ятаю статтю на Прочерку "Кровавий пікнік" Там хтось жорстоко вбив трьох молодих дівчат.
- Вірно, - водій на хвильку глянув на товариша через дзеркало заднього виду, а потім знову направив погляд на нічну трасу, - Там, ще після того, сталося декілька вбивств, а поліція так і не спіймала того ман'ячелу.
- Чуваче, нас тут троє, а він один. Ми його пику добряче розфарбуємо, а потім, здамо поліції та станемо народними героями.
Ден мовчав, а в його голові літали різні думки. Молодий чоловік зважував всі "За" та "Проти".
- Ден, братанчику, спинись, бо їй Богу, обісцюся.
- Гаразд, - здався водій, - тільки, давайте, в темпах, а ми залишимось в машині.
- Ясна річ, - погодився один з сп'янілих парубків, - А що вам робити на дворі? Тримати наші краники?
- Валіть вже! - неображаючись вигукнув Ден.
Хлопці зійшли з траси.
На дворі вже встигло потемніти. З темного лісу доносилось гухкання сов.
Кожен знайшов власне соснове дерево і приготувасвся до своїх природних потреб.

Синій БМВ стояв обабіч траси.
Радіо дарувало приємну музичну композицію, яка вдало підходила двом закоханим.
Лариса з ніжним поглядом дивилася на свого коханого.
- Любий, я сподобалась твоїм батькам, тільки чесно?
Короткострижений молодий чоловік легенько усміхнувся.
- Мама сказала, що ти саме та, хто мені потрібна.
- А тато?
- Сказав, що якби не моя мама, він би тебе у мене відбив.
Лариса радісно розсміялась.
- О ні, він для мене занадто старий.
- Я йому це ж саме говорив, а він запевняв, що знає такі підкати, що з ними всяка молодиця і в столітнього дідугана, по самі вуха, втюхається.
Закохані одночасно розсміялися, а потім припинили цю справу, перемкнувшись на іншу, значно приємнішу.  Вони повільно наближались ближче один до одного. Їхні вологі вуста зпліталися в ніжному поцілунку.
- Я кохаю тебе, - тихо прошепотіла Лариса.
- І я тебе, моя квіточка, - відповів Ден ніжно погладжуючи рукою рум'яну дівочу щічку.

Двоє сп'янілих друзів поливали мочею мовчазні сосни. Якби дерева були живими істотами, то неодмінно гепнули б по їхнім надокучливим прутням, аби  відплатити за образу. Але природа не наділила рослини такими здібностями, тож старим соснам залишалось одне, мовчки чекати.
- Ман' як купу людей вбив. О, Боже! - перекривляв Дена один з хлопців, - Попався б він мені на очі, я б йому відразу горлянку розпанахав! Як старому козлові!
Чик! Шурх!
Самовпевнений хлопець вже не міг щось сказати. З його шиї бризгнула кров, а очі наповнились болем і страхом.

Товариш стояв за 10 метрів від постраждалого. Хлопець дивився на свій працюючий краник і нічого не розумів.
- Вась, ти чому замовчав?!
Кучерява голова обернулась до друга. Людські очі побачили як окровавлене тіло падає на сиру землю, а з розпанаханого горла напором хлине червона річка. В молодих очах оселилась смерть.
Поруч з небіжчиком стоїть чоловічий силует. В його правій руці сидить гострий ніж, по лезу якого, зтікають краплини крові.
Невідомий наближався.
Хлопець бачив сині очі, які віддавали ненавистю і злістю.
- Аааа! - від дикого жаху заволав молодик.
Вбивця щоєсили зарядив гостре лезо мисливського ножа йому прямісінько в серце.

- Ти теж чула? - збентежено поцікавився Ден в своєї коханої.
Лариса злякано кивнула головою.
- Ти куди? - запитала вона бачучи як її хлопець вилазить з авто.
- Я ж не залишу хлопців. Виклич поліцію, зачини всі двері і в жодному разі не виходь з тачки. Зрозуміла?
Налякана Лариса лише погоджуючись хитала головою.
Ден кинувся на крик.
Хлопець швидко наближався до темного місця злочину.
Небо різко стало обсипатись близкавками освітлюючи все навколо.
Карі очі з жахом дивились на мертві окровавлені тіла своїх старих приятелів.
Між ними стояла чоловіча постать. Незнайомець розвів руки в сторони, а голову закинув назад, дивлячись обличчям в небо.
- Сила моя! Закликаю тебе, повернись до свого володаря!
Білі шалені блискавки вдарили в його тіло.
- Ааа! - крик вбивці лунав, але біль швидко перетворювався в радість.
Незнайомець втягував в себе небесний струм.
Бам!
Останній ривок.
Знову все потемніло. Темні хмари зникли. Небо знову увімкнуло свої зорі та місяць.
Бісовщина лякала Дена, але відступати не дозволяла совість. Зтиснувши міцно свої кулаки хлопець хутко побіг на вбивцю.
Незнайомець пробурмотів щось собі під ніс і змахнув руками. Просто незвідки утворилась прозора хвиля, яка полетіла на нападника. Потужний удар гепнув в груди. Він зніс Дена з місця. Його ноги відірвались від землі. Хлопець відлетів назад на дорогу міцно вдарившись спиною об дверцята свого старенького БМВ. Смачна зустріч людських кісток та прохолодного металу.
Бам!
Тіло сповзло на асфальт, а на машині утворилась вм'ятина.
- Ааа! - залунав наляканий дівочий крик з салону авто.
Незнайомець вийшов на трасу і повільно наближався до лежачого хлопця. Злісні очі дивились з під чола, а на обличчі віднілась страшенна посмішка психа.
Це був молодий чоловік з рузкуйовдженим довгонестриженим світлим волоссям. Одягнений в звичайний одяг: біла майка, сині джинси, чорні кросівки. Високий та худорлявий, а на лівій руці 11 порізів різної свіжості.
Це був відомий всім Любомир Дзвін, або ж Дем'ян Хмародер. Зараз був час для другого, для злого.
Вбивця заніс руку над лежачим наляканим хлопцем. Він вже хотів пробурчати якесь чергове заклинання, але передумав. Лютий погляд зацікавлено подивлявся на вродливу молоду дівчину, яка заливалась слізьми сидячи в салоні синього БМВ.
- Привіт, моя дорогенька. Відчини дверцята своєї карети, - на обличчі сиділа злісна посмішка.
- Що тобі треба?! - дрижав наляканий голос Лариси.
- А що може бути треба чоловікові від жінки? Лише одне, - з натяком облизнувся Дем'ян.
- Я викликала поліцію! Вони прибудуть з хвилини на хвилину!
- Налякала салом козака! - злісний оскал відображався в дверному склі.
Вбивця схопився за ручку, але та не піддавалась.  Блондин буркнув щось собі під ніс.
Заклинання вступило в дію. Він легко вирвав двері зі сторони водія і закинув їх в сторону. Метал полетів далеко в темряву.
Голова поганця залізла всередину.
Дівчина стала верещати від страху притискаючись ще міцніше до своїх дверцят.
Дем'ян, на мить, замружив очі і зробив великий вдих на повні легені.
Сині очі відкрились вдивляючись в гарне заплакане обличчя.
- Що я бачу? Ти в нас ще не займана. Ох, як ти вчасно з'явилась на моєму шляху, - задоволено посміхався вбивця, а на кінець, видав свою улюблену фразу - Дивовижний день!
- Ану відвали від неї! - роздався чоловічий голос за спиною вбивці.
Ден витягнув нападника з авто і зарядив з кулака по пиці. Той спокійно прийняв удар, а потім схопив однією рукою противника за голову і вдарив його об кабіну автівки.
Ден звалився на підлогу. Його обличчя заливалось кров'ю.
Піууу, піууу, піууу
Роздався звук сирен, засяяло сяйво поліцейських мигалок.
- Це поліція! Кінець тобі, виродку! - кричала Лариса вискочивши з іншої сторони БМВ, - Він тут! Скоріше, хапайте його!
- Ти гадаєш їм підсилу зі мною впоратись?
Злісний погляд дивився на службове авто. Сині очі змінювали колір наливаючись червоними фарбами. Дем'ян знову буркнув щось собі під ніс направляючи праву руку на поліцейське авто. З'явилась якась прозора енергія.  Вона охопила патрульну машину і підняла її в повітря.
Автівку трясло так сильно, ніби стався китайський землетрус.
- Що це, в біса, таке?! - закричав один з полісменів.
- Потрібно випригувати з тачки! - викрикнув його колега.
Задуманому не судилось здійснитись.
Невідана сила прихлопнула авто, немов надокучливу муху. Машина розквасилась, ніби перший термінатор під пресом, ставши схожою на велику жіночу прокладку. Полісмени невстигли відчути біль. Все сталось дуже швидко. Тіло розплющилось. З усіх сторін роздавленої автівки бризгнули темночервоні фонтани крові.
Бух!
Магічна дія зкінчилась і металева бляшанка з важкістю впала на асфальт.
- А скільки слів було...Птьху! - сплюнув на дорогу слину задоволений перемогою Дем'ян.
Дівчина кинулась навтіки.
Вбивця знову став бурчати собі під ніс.
Магічна хвиля наздогнала Ларису. Вона знепритомніла і впала на трасу.
Чаклун збирався іти по дівчину, але хтось наніс удар ззаду по голові. Для вбивці він видався легесеньким ляпасом. Вбивця обернувся і побачив перед собою живого, але окровавленого Дена.
- Я не віддам її! Тільки через мій труп!
- Ідіот!
На перший погляд худа з тонкими пальцями рука з надзвичайною силою здавила шию хлопця. Дем'ян підсунув своє обличчя до безпорадного Дена. Його злісні очі впевнено вдивлялись в добрі налякані очі противника.
- Що я бачу? Любов. Ця проклята зараза стільки згубила чоловіків. Любов кличе на подвиги, змушує робити необдумані вчинки, жертвувати власним життям. Ти гадаєш, що все буде як в казці? Ти здолаєш злого чаклуна, врятуєш принцесу і ви будете жити щасливо і помрете в один день? Хріна лисого тобі у писок! Тільки в казках добро перемагає зло. В реальному житті це не працює. От зараз, я, могутній чаклун, який знає купу смертельних заклинань. Чим мені може нашкодити звичайний простолюдин в слабкій фізичній формі та не маючи жодної зброї під рукою? Мені достатньо однієї секунди, щоб забрати твоє нікчемне життя.  За своє минуле існування я стільки душ загубив, таких от як ти, дурнуватих, котрі прагнули врятувати своє кохання.
  Ден не міг дихати. Він ледве стояв на ногах втрачаючи свою життєву силу.
- Я дарую тобі життя, хлопче. Мені цікаво подивитись на те, як ти збираєшся визволяти свою дівку. Живи і вигадуй спосіб порятунку коханої. Зійдемось в чесному бою, - на обличчі вбивці з'явилась хитра та лиха посмішка на всі 32 зуба.
Кисень не потрапляв в мозок. Ден втратив свідомість.  Рука чаклуна відпустила шию і людське тіло звалилось на землю.
Дем'ян взяв на руки непритомну Ларису і повільно уніс в темряву. В глибини дрімучого лісу.
Ден продовжував безпомічно валятись на Черкаській трасі під покровом ночі.

Обличчя розмазувала кров, в спину бив гострий біль, а в добрих очах панувала ненависть.
Ден щоєсили тиснув на газ сидячи за кермом свого помнятого синього БМВ.
Порив шаленого вітру залітав до салону, так як з боку водія були відсутні двері.
Хлопець знав що сам не взмозі протистояти чаклунові, а звертатись до поліції відчайдух не збирався.
По перше - він недовіряв правоохоронним службам. По друге - він бачив як вбивця з легкістю розплющив патрульний автомобіль.
Ні. Звичайна людина безсила в такій ситуації. Потрібний хтось, хто б мав надприродню силу. На щастя, Ден знав одного з таких.

Помнятий, з відірваною дверцятою, синій БМВ розбивав старі металеві ворота, які остерігали вхід на кладовище.
Авто плавно мчало по дорозі. З обох сторін непорушно покоїлись пам'ятники, охороняючи могили з померлими.
Ніч на кладовищі.
Раніше, Ден не наважився б на такий вчинок, але не сьогодні.
Чоловік знав, що це єдина надія на порятунок коханої.
Ден загальмував, вимкнув мотор та погасив фари, щоб не привертати увагу. На його щастя в багажнику лежала штикова лопата.
Хлопець взяв знаряддя праці та відшукав потрібну могилу.
Гарний великий пам'ятник з чорного граніту. На ньому зображений молодий хлопець з доброзичливою посмішкою та світлими очима.
Напис "Олександр Іванович Чудновський"
Ден був віруючою людиною, тому вирішив звернутись до Бога. Він подивився в нічне зоряне небо.
- Пробач мене грішного!
Хлопець в спортивному костюмі перехристився і засадив лопату в сиру землю.
Солоний піт зтікав по окровавленому обличчі, лопата все глибше і глибше занурювалась в грунт. Земля падала на кучу, яка повільно збільшувалась.
Бам!
Загострений кінець знаряддя праці впирався в щось тверде. Це була дерев'яна труна червоного кольору.
- Я тебе поховав, я тебе і відкопаю, - можна було сказати про цей випадок, адже він сам влаштовував похоронну процесію свого померлого товариша.
Хлопець жбурнув лопату в сторону і заліз в яму, щоб відкрити кришку.
З важкими потугами йому це вдалося.
- Фууу! - Ден відвернув обличчя ледве не зблюванувши від неприємного трупного сморіду та жахливої картини.
Мертве тіло лежало в чорному солідному костюмі і білій сорочці. Обличчя зпотворене від вогню. Чорна обгоріла шкіра, яка повільно розложувалась. В голові дирка від кулі, а на шиї широкий ножовий поріз.
Мрець лежав в такому ж положенні як і всі інші померлі. Закриті очі та складені на грудях руки.
- Хоч би все вийшло, - зкривившись мовив сам до себе Ден.
Він виліз з ями та попрямував до свого розбитого БМВ.
Поврнувши ключ замикання хлопець увімкнув радіо і зробив досить гучно.
Кладовище, яке спокійно відпочивало під покровом темної ночі, перебила гучна музика. Лунала радіостанція "Рокс".
Потужний музон гучно доносився з старенького БМВ.

Я йду вперед, не знаю болю
Я не живий, я не живий
Добро не дружить вже зі мною
Я хочу крові, я став злий

Ден повернувся назад до свого покійного товариша. Мертве тіло непорушно лежало в могилі.
- Саня, будь ласка! Ти потрібний мені! Розпач бив по нервах зачіпаючи душу і від цього навертались сльози.

Дияволу продав я душу
Мені незнаний людський біль
Іду вперед, всі стіни рушу
В очах моїх застигла ціль

Бам!
Неочікуванно, мрець відкрив очі.
Вони було білі, як сніг.
Мертві неживі за мить стали набиратись життєвих фарб. З'явились сині зіниці.
Шкіра змінювалась набираючись звичайної людської подоби. Рани на тілі стали загоюватись. Лиса запечена голова обростала світлим волоссям.
Ден схопив себе за обличчя і з радісними очима, які переповняли сльози, дивився на воскресіння свого померлого товариша.
Меломан почав вертіти головою в сторони оглядаючи місцину. Він виставив перед собою руки дивлячись на сповненну життя шкіру. Долоні чіпали себе за обличчя. Погляд синіх очей впав на стоячого в ямі окровавленого товариша.
- Ден, паскудний маєш вигляд. Що сталося і навіщо ти підняв мене? - Меломан не розумів.
- Саня, друже, ти вибач що я так вчинив, - жалібно в сльозах говорив товариш, - Окрім тебе мені ніхто не зможе допомогти.
Світловолосий худий хлопець в чорному костюмі підвівся з труни ставши на рівні з Деном.
- Давай спочатку виліземо з цієї клятої ями, а потім, ти все мені розповіси.

Друзі сиділи на лавці поруч з розкопаною могилою. Один розповідав свою страшну та фантастичну історію, а інший мовчки слухав.
- Чаклун? Ти гадаєш, що таке можливо? Ти віриш в магію? - з недовірою перепитував своїм дзвінким голосом Меломан.
- Він на моїх очах, одною лише силою думки, підняв поліцейську тачку в повітря і роздавив, як пивну жестяну бляшанку. Якщо не віриш то глянь на мою машину. Бачиш, дверей не має. То він вирвав, однією рукою.
Меломан дивився на побите авто.
Він не міг прийняти факт існування магії і не зрозуміло чухав макітру.
- Саня, вся надія тільки на тебе. Ти безсмертний. Ти зможеш його здолати. Ми повинні їхати туди негайно, допоки він не вбив мою кохану, - шморгав носом Ден.
- А ліс то, великий. Як ми його знайдемо?
- Незнаю, може ти зможеш якось там, через свої видіння.
- Не впевнений.
Меломан став принюхуватись до свого костюму.
- Цей одяг смердить трупом. І взагалі, чому на мені костюм? Ти ж знаєш, що я терпіти не можу носити солідні костюмчики!
- Вибач. Я хотів щоб було гарно.
- Гарно для кого? Моє тіло, у мертвому вигляді схоже на засмажену котлету. Мене 100% хоронили в закритій домовині. Хто мав дивитись на цей костюм?
- Вибач. Я не подумав, - від відчуття провини Ден опустив свій погляд в землю.
- Не сумуй. Знайдемо ми твою дівчину. Де моя маска? Ти ж знаєш, що без неї я не зможу.
- В моїй квартирі.
- В такому разі, досить гріти свої дупи. Ходімо в тачку.

Друзі сіли в синє розбите БМВ.
На задньому сидінні роздався холодний, спокійний, нелюдський голос.
- Як це все розуміти?
- Привіт, - обернув назад голову Меломан, - Давно тебе не бачив.
Позаду сиділа людиноподібна істота в чорному плащі та капішоні, під яким ховалось худе-худюще синє обличчя з чорними, як вугілля, очима.
- Чудновський, так не має бути. Ти повинен повернутись назад.
- Повернусь, але дещо пізніше. Маю одну дуже важливу справу.
Ден на хвильку озирнувся назад, але його очі нікого не бачили.
- Це знову він? Посланець смерті?
- Так. Як завжди мені набридає.
- Ти мусиш повернутись, - стояла на своєму потойбічна істота.
- Я тобі сказав - пізніше. Ось, допоможу другові врятувати  одну дорогу йому людину і залізу назад до могили.
- Я тобі не дам спокою. Ти підеш саме зараз.
- А я кажу - пізніше! Ти ж знаєш, що не зможеш забрати мене на той світ допоки я чую музику. Краще злітай до Смерті, а вона нехай вже передасть вашому головному, що в мене до нього є одна дуже важлива розмова.


Спокійна, безвітряна ніч оповила густий сосновий ліс. Дерева непорушно відпочивали і лише де-неде, доносилось мугикання нічних птахів. Сови, ніби вартові лісу, сиділи на соснових гіллях пильнуючи територію.
Глибокий, поросший травою спуск вниз. Під густими чагарниками та високими деревами сховалась старенька хатинка.
Блондин повільно приходив до тями лежачи на дерев'яній підлозі.
Дівочий плач насторожував молодого чоловіка. Його сині очі відкрились.
В хатині гуляла темрява, але великий повний місяць бив у вікно, освітлюючи половину приміщення.
Світло падало на старе пружинне ліжко, на якому перебувала зв'язана дівчина.
Її руки та ноги міцно стискали мотузки, які закріплювалися до країв ліжка.
Все обличчя незнайомки було залито гіркими слізьми.
- Хто ти? - злякано поцікавився хлопець підводячись з долу.
- Благаю, відпусти мене. Може ти хочеш грошей? Мій тато гарно заробляє. Він зможе заплатити.
- Тихо! - гаркнув Любомир.
Плачуча дівчина відразу замовкла.
Хлопець підходив ближче. Це її насторожувало  та вводило в ще більший страх.
Лариса стала дригатись, немов навіжена, так, ніби її вдарило струмом, намагаючись розірвати мотузки.
- Не бійся мене. Я тобі не заподію шкоди.  Я розумію, що це звучатиме досить дивно, але, то був не я.
- Як це не ти?! Ти вбив мого хлопця! Вбив його друзів! Ти в розшуці! Я бачила твоє фото в новинах!
- Давай ти спочатку заспокоїшся, престанеш плакати, а потім, я все тобі поясню. Хочеш гарячого чаю?
Лариса нічого не розуміла.
Жорстокий серійний ман'як, який вбив купу людей, виглядає милим хлопцем з ніжним приємним голосом, і до того, пропонує випити чаю.
Вона дивилась на симпатичне обличчя, яке зараз виглядало по іншому. Манера говоріння, погляд, міміка, все було не таким як тоді, на трасі.
Здавалось, ніби хлопець дійсно каже правду.
Сльози не переставали текти, але Лариса погоджуючись кивнула головою.
- От і добре, - усміхнувся Любомир і глянув на свій наручний годинник.
- Часу мені вистачає. Я піду в сарай і запущу трансформатор, а потім увімкну світло і поставлю чайник. Залишайся тут і нікуди не втікай.
Блондин зник за дверима.
Лариса здригнулась в надії що мотузки здадуця, але ні, її спроба виявилась марною.
- Куди ж я втечу?
Тихо з сумом прошепотіла ридаюча полонена дівчина.

                                   ***
Десь в центрі міста.
Квартира.
Ден змив з свого обличчя засохлу кров та бруд. Як виявилось, не так там вже і багато ран.
Розрубана брова, зчесаний лоб та розбита нижня губа.
Денис стояв в ванній кімнаті схилившись над раковиною. Він розглядав своє ушкоджене обличчя в настінному дзеркалі.
Поруч з господарем оселі стояла зашторена ванна, в якій струменіла гаряча вода.
На всю квартиру лунала музика, яка доносилась з потужного музичного центру.
Музика грала не тому, що хлопцям було весело, а тому, що Меломан повинен постійно чути якусь мелодію, аби існувати в нашому світі.
Хлопець не може жити без музики - в прямому сенсі цього слова.
Чудновський стояв під душем і натирав шампунем свою світловолосу голову.
- Саня, ти там в темпах, будь ласка. Потрібно якомога швидше відшукати Ларису!
- Ми ж так просто не знайдемо її серед величезного лісу, але сподіваюсь, що дехто нам допоможе, - з заплющеними очима відповідав Меломан, а біла шампунь повільно стікала по його молодому обличчі.
- Так. Ти правий, друже. Мийся, а я піду, принесу тобі нормальний одяг.
Ден зник за дверима, а Саня став хутко обмивати своє сповнене життям тіло.
Помившись як слід, повсталий із мертвих виліз з ванної.
Витираючись білим чистим рушником Саня ненароком кинув оком на дзеркало, яке висіло над раковиною.
Меломан не любив дивитись на своє відображення, адже дзеркала показували його справжню сутність.
Бліді мертві очі та чорне від засмаженої крові тіло дивилось на Олександра.
- Боже, правий.
Хлопець відвернувся, аби не бачити ту потвору, аби не бачити себе справжнього.
- Тут ти помиляєшся! - роздався грізний нелюдський голос за його спиною.
Меломан обернувся на звук і побачив, що дзеркало змінило свою картину. За склом панувала суцільна темрява, а посерредині червона рогата потвора з жовтими очима та гострими зубами, які виднілись в злісній посмішці.
- Ви, люди, такі невдячні суки! Постійно згадуєте свого Бога, який нікому і ніколи не допоміг! А я тут, як Матір Тереза, постійно всим іду на зустріч, а про мене всі мовчать. Один тільки Боженька для вас є хорошим. Отак от і роби добро людям.
- Тому що ти ніколи і нікому не станеш допомагати просто так. Обов'язково зробиш так, що твої умови принесуть більше користі тобі, ніж тому бідолашному.
- Послуга за послугу, - усміхнулась рогата потвора, - Безкоштовний сир лише в мишоловці. Ти мені краще скажи, якого хріна ти тиняєшся по землі смертних?!
Меломан наблизився ближче підперезавшись білим мокрим рушником.
- Я не знаю чи ти чув, але в нашому лісі переховується один серійний вбивця. Говорять, що він володіє магією. Звичайна людина невзмозі його здолати. А в того покидька кохана дівчина мого найкращого друга. Я маю йому допомогти. Можу принести тобі ту, заплямовану гріхами душу.
- Знаю я, хто то такий. Як і ти, повернувся з мого Пекла.
Диявольські страшнющі очі палали полум'ям і здавалось, що його спеку
відчутно на людській стороні дзеркала.
- Ідіотська дітвора! Багатьом кортить погратися з нечистою силою, гадаючи, що це весело. А це не іграшки! Якось бавились одні. Викликали духа померлого. А він і прийшов, та й так гарно, що вліз в тіло молодого хлопця. Він став збирати людські душі, аби повернути свою магічну силу, так, як за життя був могутнім чаклуном-чорнокнижником. Йому вдалося і тепер, він може показати тобі гарні фокуси. Чим ти, ідіоте, збираєшся його здолати?!
- Ще не знаю, але обов'язково здолаю, - занадто самовпевнено заявив Меломан.
- От таких от, ідіотів, які говорили  "Обов'язково здолаю", я вже стільки набачився. Колись такі завзяті хлопці намагалися мене знищити, а зараз, сидять в моєму Пеклі. Їх чорти, по суботам, жарять в дупу.
- А чому по суботам? - незрозуміло навіщо поцікавився Саня.
- Тому що у суботу в чортів вихідний! Охо-хо! - гучно реготав диявол вишкірюючи свої гострі зуби та довгий роздвоєний, ніби в змії, язик.
- Допоможи мені, а я в замін, поверну тобі його поганющу душу.
- Ти його не здолаєш! - перестав реготати червоний.
- Я спробую.
- Чим саме я маю тобі допомогти?
- Мені потрібно відшукати його лігво. Приведи мене до нього. Покажи його місцезнаходження.
- Я тобі що, Google
Maps? Тобі через GPS навігатор маршрут провести?
- Годі жартувати. Я знаю, що ти можеш.
- А в замін що? - горіли хитрі очі диявола, - Я звик забирати душу, але твоя непостійна. Почує музику і повернеться назад на Землю.
- Ми ж можемо домовитись.
Диявол замовк. Вогняні очі пильно вдивлялись в обличчя молодого хлопця.
- Домовились. Я допоможу тобі, але, якщо ти станеш мені потрібним, я повідомлю що треба зробити.
- По рукам, - погодився Меломан.
- Саня, ти з ким розмовляєш? - зайшов до ванної товариш.
- Що? - різко обернувся підперезаний рушником хлопець, - Я вирішував проблеми.
Пряма міждзеркальна трансляція з дияволом зникла.
Саня знову бачив своє спотворене обгоріле тіло, але Ден, як і всі інші люди, бачив свого товариша звичайним, сповненим життя, хлопцем.
- Це твій одяг. Той, який ти полюбляєш.
Ден тримав гарноскладену одежину. Вче чорного кольору, а зверху, лежала та сама, шкіряна маска.
Саня взяв її в руки і задоволено усміхнувся.


Ніжні тендітні пальчики обома руками тримали чашку теплого напою.
Любомир зняв з полоненої мотузки, аби та, могла спокійно попити зеленого м'ятного чаю.
Бідолашна дівчина все ще тремтіла від страху, але перестала плакати. Хлопець здавався їй спокійним і добрим.
Любомир сидів поруч, на дерев'яному стільчику без спинки і розповідав свою трагічну історію.
- 2 години я, 2 години він. Одне тіло, але дві душі. Одні мізки, але в кожного своя пам'ять. Він нічого не пам'ятає з того, що роблю я, я ж в свою чергу, з того, що робить він. Отак от і живу з цим проклятим нечистим духом.
- Ти гадав що зможеш його прогнати живучи в лісі? Як? Як ти збирався це зробити не бачучи людей та немаючи засобів комунікації?
- Я мав ноутбук і портативний модем. Я шарю як приховати своє ID, щоб не відстежили. В Google пошуці я знайшов одну дівчину, яка знається на нечистій силі. Вона виганяє демонів і всяка така подібна тому хрінь. Розповів свою проблему. Ми час від часу спілкувалися по Скайпу. Моніка, так її звати, змогла багато нарити інфи стосовно цього проклятого...Але більше вона мені не допоможе. Я раніше завжди ховав ноут від нього, а одного разу не встиг.  Він розбив його.
Молодий блондин говорив з сумом про те, що творило його тіло будучи під контролем чаклуна.
Любомир розповів Ларисі все.
Про магічний обряд, котрий він провів з друзями задля розваги, незадумуючись про наслідки. Про те, як його друзі і кохана дівчина стали першими жертвами чаклуна. Про втечу до лісу та всіх тих вбитих, які зустрілись на його шляху. Про кроваві мітки на руці за допомогою яких, злий дух відмічає кількість зібраних душ..., - Любомир не зпинявся, а повністю виливав свою душу незнайомій дівчині, - Моніка сказала, його звали Дем'ян Хмародер.За своє життя він був чаклуном-чорнокнижником і жив ще за часів козаччини. Багато люду він згубив, допоки не зустрів сильніших за себе. Білі чародії - карпатські мольфари, відправили його мерзенну душу в пекло...А ми, бовдури, повернули назад.
Хлопець був морально подавленим і засмученим. Від спогадів, в яких застигли окровавлені тіла дорогих йому людей, навертались сльози.
- А є спосіб прогнати його назад?
- Був. Моніка говорила, допоки чаклун не збере всі 13 душ і не поверне свою магічну силу, прогнати його можна. Я чекав на чергову зустріч в Скайпі. Вона мала знайти і розповісти що потрібно для того, аби провести обряд. Та це падло, розбило мою надію на порятунок! Бачиш? - Любомир задер вгору свою оголену ліву руку на якій виднілись 11 ножових порізів різної свіжості, - Одинадцять. Я гадав що встигну, але як сама бачиш, не встиг, - хлопець протер долонею свої заплакані сині очі, - Він вбив твоїх знайомих, забрав їхні душі і повернув собі силу.
- Він вбив мого Дена, - на змученім дівочім обличчі знову наливалися сльози.
- Вибач. Мені дуже прикро. Якби я міг, я б давно вже себе вбив, аби не дати йому забирати невинні людські життя. Але я слабак. Це у фільмах самогубці так легко стрибають з даху, лізуть в петлю чи стріляють собі в голову, а в житті все набагато складніше. Спочатку я любив та беріг своє життя, а потім подумав. Ну, прожену я нечистого. Що далі? Яке майбутнє на мене чекає? Довічне ув'язнення? Чи може стати ідіотом лежучи в психлікарні? Люди не повірять мені. Я вже пробував покінчити з цим. Намагався стрибнути в воду будучи прив'язанем до камня - забракло духу. Намагався повіситись на сосні - знову забракло духу. От такий я, слабак і трус.
- Якби я не бачила на власні очі те, що той чаклун творив на дорозі, то вирішила, що ти хворий на всю голову і в тебе роздвоєння особистості. Але зараз, я тобі вірю.
- Як чай? Смачний? - змінив тему Любомир.
- Так, дякую - Лариса зробила останній ковток солодкого напою.
- Чай з м'яти заспокоює.
- Любомире, якщо він зібрав всі душі і повернув собі силу, навіщо йому я?
- Мабуть, задля розваги. Він полюбляє брати силою гарних молодих дівчат.
Очі Лариси збільшились наповняючись страхом.
- Що ж йому завадило зробити це зі мною там, на дорозі? Навіщо він притягнув мене до хати?
- Якби ти була незайманою, то потрібна була б для ритуалу. Моніка щось таке розповідала. Він зможе зібрати певні компоненти і провести обряд. Після нього він назавжди заволодіє моїм тілом. Візьме повноцінний контроль, а моя душа назавжди відправиться на той світ. Але ж ти доросла дівчина і маєш...мала хлопця, - Любомирові столо незручно і він кахикнув, - То нічого такого не станеться.
- Я не займана, - чесно зізналась бідолашна.
- Що? Як? Скільки ти зустрічалась зі своїм коханим?
- Два місяці.
- Знаєш, це добре що в нашому світі ще залишились нормальні дівчата. Дуже добре, але не тут і не зараз, - занепокоїно сказав Любомир.