Закохані сиділи на покривалі посеред мальовничого лісу. Вони пили червоне вино та їли фрукти. На пластиковій тарілці лежали порізані скибки бананів, апельсинів та персиків.
Оля повільно та ніжно куштувала шматок солодкого та соковитого персика.
- Коханий, як тут добре. А головне, що немає нікого. Лише ти і я.
- Угу. - мугикнув Олексій пережовуючи банан.
Чорна борода хлопця ходила ходором.
Алкоголь промчався довкола дівочих мізків. Зп'яніла дівчина бажала насолоди. Погляд її зелених очей спокушав хлопця. Ніжним голоском Оля запитала.
- А ти, коли небудь, кохався в лісі?
Олексій розумів до чого йде мова. Він легко усміхнувся.
- Якщо чесно, то ні.
- А я спеціально одягла коротеньку спідницю. А ще, під нею немає трусиків.
- Он воно як. - зацікавлений хлопець почесав свою борідку і поліз до красуні.
Дві душі з'єднались в потужному пристрасному поцілункові. Дівочі губи здавались солодким варенням, яке хочеться черпати великою ложкою.
Молоді лягли на покривалі. Олексій був зверху. Чоловіча рука повільно задерла спідницю своєї коханої.
- Зачекай. Не так швидко. - розірвала поцілунок Оля та відвела руку назад.
Олексій віддалився від дівчини і сів на коліна.
- Що вже не так?
- Все так. - посміхнулась багато обіцяюча дівчина. - Просто я хочу, щоб перед цим ти трішки поласкав мою полуничку.
- Ні. - сказав як відрізав хлопець.
- Чому? Чому ти завжди відмовляєшся? Якби ти дійсно мене кохав, то б з радістю ніжив мене такими ласками.
- Я тебе кохаю. Просто...- на тверезу голову Олексій не сказав би такого, але пів пляшки вина зробило свою справу. - Розумієш, я в тебе не перший. Ти мала інтимні стосунки з кількома хлопцями. Зробити тобі те, що ти просиш, все одно, що в кожного з них відсмоктати член.
- Який же ти... Після цього я більше з тобою не спатиму. - обурилась дівчина.
- Як забажаєш. Не ти перша, не ти остання.
В серцях розпалювався конфлікт, але дехто його вгамував.
- Олексій, обернись. - тонкий вказівний палець дівчини вказував вперед.
На шляху стояв Мус в новій, але вже забрудненій одежі. На очах сиділи окуляри. Злочинець мняв свою гідність і зачарованим голосом протяжно вимовив.
- Бабонька. Гарнесенька. Щастячко моє.
Мус повільно, немов зомбі, посунув до закоханих.
Обидва студенти перелякались не на жарт.
Олексій не був хорошим бійцем, більше того, він взагалі ніколи не бився.
- Це той маніяк! - викрикнула налякана дівчина. - Він вбив тих трьох дівчат, а тепер вб'є і нас! Олексійчику, коханий, вигадай якийсь порятунок.
Довго не вагаючись хлопець відповів.
- Вже вигадав. - він підвівся на ноги і помчав геть. Залишив кохану на призволяще злочинцеві та накивав п'ятами.
- Ні! Не залишай мене! - волала бідолашна Оля.
Брюнетка підвелась і розвернулась втікати та Мус був занадто близько. Обома руками він схопив дівчину ззаду за живіт і жбурнув на землю. Бідолашна прокотилась по траві, немов шматок мяса. Вбивця накинувся на жертву. Він ліг зверху.
- Не бійся, крихітко. Все буде добре. Ми з тобою гарно розважимось.
- Рятуй... - Оля не встигла закричати, як Мус закрив своєю долонею її ніжні губи.
Налякана жертва зарядила ляпаса, але це лише більше завело збоченця.
- Ух, яка. Молода, гаряча, самий смак. - усміхався Мус.
Окуляри заважали. Покидьок викинув їх геть. Звірюка запхав свою руку Олі під спідницю. На обличчі з перебитим носом з'явилась противна усмішка.
- Без трусиків. Ніби знала, що я тут буду.
- Ммм! - долоня Муса заважала кричати.
Інша рука розстібала гудзик на своїх джинсах. Виродок збирався згвалтувати бідолашну.
Спасіння прийшло не звідки. Мус відлетів назад. Подалі від дівчини. Оля побачила молодого блондина з голим торсом. Він був в одних коротких штанах, а в руках тримав лопату. На обличчі виднілась лінія крові, яка зтікала з розсіченої брови.

Любомир повернувся спиною до дівчини. Оля вирішила не гаяти часу і помчала слідом за Олексієм.
Мус підвівся з землі. Очі жорстокого злочинця побачили окровавлену лопату.
- Конан...Що ти з ним зробив?
Любомир усміхнувся дивлячись злісним поглядом з під лоба.
- Те, що він хотів зробити зі мною. Твій дружок лежить в землі і годує черв.
- Ти чо, малий? Та я тебе на шматки буду різати! - прогарчав немов розлючений пес Мус.
- Я дивлюсь, ти гідний противник. Я б зійшовся б з тобою в рукопашнім чеснім бою, але не в цьому тілі. Воно занадто слабке. Я скористаюсь лопатою. - руки витягли поперед себе замурзаний кров'ю  інструмент.
- Я тобі цю лопату в зад запхаю.
Молодий хлопець з недовірою посміхнувся.
- А ти, я бачу, ще той жартівник.
-  Ти знаєш з ким розмовляєш? Це буде останнє, що вирвалось з твого рота. - Мус палав злістю.
Дух, який повністю контролював тіло Любомира спокійно дивився на розлюченого пса.
- Я не знаю, чи у вашому столітті ходе ще така приказка "Не кажи, Гоп, доки не перестрибнув".
- Столітті? Ти що таке верзеш? Мабуть, я тобі гарно мізки відбив.
Спокійний хлопець перевів провів пальцем по щоці. Очі роздивлялись кров, яка перебралась звідти на вказівний та середній палець. Круговими обертами Любомир розтирав на пальцях свою свіжу кров.
- Мізки, говориш, відбив мені. - холодний погляд різко перестрибнув на оскаженілого злочинця.
- А я тобі відіб'ю голову.
- В іншому житті, дрищ. - Мус рванув на Любомира.
Очі, ніби переповнений склянка з водою, виливалися люттю. Вбивця мчав на хлопця ніби скажений бик на червоне полотно.
Дух стискав деревяний держак в очікуванні на вдалий момент.
Мус був за кілька кроків від своєї жертви, як та огріла його металевою частиною по обличчі. Злочинець відлетів в сторону. Як пакет з сміттям, Мус прокотився по землі.
Любомир вирішив не чекати доки той оговтається і відразу пішов у наступ.
Вбивця стукнувся об соснове дерево. Воно зупинило його рух. Мус різко підвівся впираючись спиною в стовбур. Від скривленої злісної пики перебитий ніс вкрився зморшками. Щока набула червоних фарб від удару. Злочинець бажав кидатись в наступ, але йому не судилось.
Прямісінько перед ним стояв з посмішкою до вух Любомир. Лопата дивилась вперед, на рівні грудей глопця. Блондин що є сили послав інвентарь в дію. Гострий, гарно заточений кінець штикової лопати пробив шию вбивці. Шкіра розійшлась навпіл, немов розколена крига. Перебились сонні артерії, а за ними хрящі та кістки, які відносились до хребта. Лопата пробила все що могла. Лиса голова Муса відділилась від тіла. Темно - червона кров повільно стікала на залізо.
Любомир продовжував тримати своє знаряддя. Він дивився на відтяту голову. Вирячені очі повільно втрачали життя. Відрізане тіло повільно звалилось на землю, а верх залишився на лопаті.
- Я ж казав що відіб'ю голову.
Любомир змахнув держаком підкинувши голову Муса вгору, немов млинець на сковорідці. Доки вона зависала в повітрі, хлопець розмахнувся і немов професійний гравець в Бейсбол, вдарив по ній. Голова полетіла в сторону. Дух відкинув лопату і став над обезголовленим тілом. Звідти вилетів чорний згусток енергії.
- І в цього душа паскудна.
Любомир повільно втягнув її в себе.

Вітер розвіював чорняве пряме волосся. Налякана Оля бігла вперед. Дівчина не знала куди тримає курс, а просто мчалась.
- Аааа! - заволала вона від неочікуванності. Зза дерева вискочив невідомий. Оля врізалась обличчям в чоловічі груди.

Крик замовк, коли дівчина зрозуміла хто перед нею. Це був Олексій. Вітер колихав його зачесане волосся та пробігав по чорній борідці.
- Оля, ти жива.
Він розвів руки, щоб обійняти свою дівчину, але в замін отримав смачного ляпаса.
- За що? - Олексій схопився за щоку.
- Ти ще й запитуєш? - Оля була в ярості і ляснула і по іншій його щоці. - Ти залишив мене на розтерзання маніяку! Та який ти чоловік після цього?
- Вибач, я був наляканий. -  чесно відмазувався хлопець.
- А я то думаю, чим це таким смердить.
- Це не я. - вирячив очі Олексій.
- Я взагалі то про твою трусість! - Оля немогла змиритись. - Раніше, борода вважалась проявом хоробрості, а зараз хто завгодно її носить. Після такого, я не збираюсь продовжувати наші відносини. Між нами все скінчено.
Дівчина вирішила піти.
- Чудово. Я тільки "ЗА"! - викрикнув в спину студент.
- Арівідерчі! - відповіла навіть не обертаючись розлючена та розчарована Оля.
- Ти куди намилилась? В тій стороні знаходиться вбивця!
Красуня різко обернулась і з суворим поглядом глянула на Олексія.
- Мені на допомогу прийшов один хлопець. Справжній герой. Не те, що ти, сцикунець.
- Ну і котись до нього. Можеш з ним і зустрічатись! - ревнував бородач.
- А що? Він симпатичний, а головне - сміливий.
- Може, ман'як його вже вбив?
- Вибору не має. Якщо він ще там, то я йому допоможу перемогти виродка. А ще, вихід з лісу в тій стороні.
Оля попрямувала лісовим шляхом через густо насаджені соснові дерева. Олексій злякано роздивився довкола і побіг за дівчиною.

З страхом в сері молоді люди йшли вперед. Всю дорогу вони сперечались. Раптом хлопець завмер. Зіниці розширились. Крик вирвався на поверхню.
- Ааа!
- Якого ти горлянку рвеш? - невдоволено гаркнула Оля.
Тремтячою рукою Олексій вказував пальцем вперед.
- Ман'як!
В десяти метрах від студентів стояв світловолосий хлопець з розбитою бровою. Оголений торс та босі ноги. Єдиний одяг, це малі, але широкі штани.
Любомир мовчки дивився на двох людей. На його руці сидів годинник. Він забрав свою річ в останньої жертви.
- Це мій захисник. Він врятував мені життя. - Оля глянула зацікавленим поглядом на хлопця і кокетливо посміхнулась. Сміливий та гарний Любомир розбудив симпатію в гарній дівчині. Вона поддумки йому віддавалась. Зелені оченята блимали вогниками. Оля пристрасно прикушувала нижню губу натякаючи хлопцеві на своє бажання. Вона і не знала що в тілі симпатичного Любомира сидить злий дух, який людей вважає за непотріб. Вони для нього, як обгортка яку потрібно зняти, аби дістатись цукерки. Живе тіло потрібно знищити, щоб дістатись до душі.
Хитрий погляд блондина дивився на студентів. Він повільно почав підходити. Олексій непідозрюючи лиха, попрямував на зустріч.
Чорнявий з борідкою хлопець доброзичливо посміхнувся і протягнув праву руку.
- Привіт рятівник. Дякую, що заступився за мою дівчину.
Любомир подивився на протягнуту долоню худорлявого хлопця, а потім перевів свої юлакитні очі на його обличчя.
- Не варто дякувати, адже я це робив для себе. - фраза звучала з відчутною злістю.
Олексій незрозуміло глянув на співрозмовника. Це було останнє, що він встиг зробити в своєму житті.
Один швидкий та зроблений з повною силою рух обома руками Любомира, зіграв свою роль. Дух крутнув голову хлопця. Хрящі та кістки з хрустом переломились. Внутрішні вени розірвались. Олексій стояв спиною до Олі, але його обличчя дивилось прямо на неї. Любомир повернув голову студента назад. Вмираюче тіло продовжувало стояти на ногах протягуючи руку до вбивці.
-Ааа! - дико заволала Оля хапаючись обома руками за обличчя.
Очі небіжчика дивились прямісінько на дівчину. Нижня частина щелепи ходила ходором вгору і вниз. Тіло намагалось вловити повітря, але все було марно. Мрець звалився на землю, немов мішок з картоплею. Холодний погляд блакитних очей глянув на волаючу від жаху дівчину.
- Залишайся біля мене, адже ти наступна.
Шоковий стан відбирав жагу до спасіння. Замість того, щоб втікати, Оля дивилась, як Любомир забирає душу її щойно вбитого хлопця.
Дух втягував згусток білої енергії, але дівчина її не бачила. Звичайні смертні не можуть бачити душу.
І вже коли вбивця глянув вдруге, Оля зрозуміла, що потрібно уносити ноги. Дівчина кинулась навтіки. Любомир помчав слідом за жертвою. Сльози заливали гарне обличчя. Оля мчала що є сили, але хлопець був швидшим. Наздогнавши жертву Любомир пхнув її в спину. Це збило кординацію і бідолашна звалилась на траву. Оля перевернулась на іншу сторону і почала відповзати від вбивці.
- Навіщо тобі це треба? Навіщо, ти вбиваєш? Що ми тобі зробили?
- Нічого. -  Любомир повільно йшов за відповзаючою жертвою.
- Я просто збирач душ. Мені потрібна певна кількість, аби зробити задумане.
- Відпусти мене. - з жалісним плачом благала дівчина. - Знайдеш собі іншу жертву.
- Іншу? До лісу майже ніхто не ходить. Тим паче господарь цього тіла тримає мене на повідку в межах своєї бісової хати.
Дівчина не розуміла, що їй говорить вбивця. Вона не побачила позаду дерево. Спина вперлась в стовбур. Тікати було нікуда.
- Прошу, змилуйся. Не вбивай мене.
Хлопець глянув на її гарне обличчя, рожеву майку з симпатичним грудьми та коротеньку спідницю від якої тяглись довгі спокусливі ніжки.
- Добре. - Любомир присів і провів долонею по щоці наляканої жертви. -Ми спочатку розважимось.
Дух навалився на дівчину.
- Рятуйте! - волала бідолашна.
Лівою рукою Любомир затулив жертві рот. Його обличчя було на рівні лиця Олі. Вбивця лежав на ній.
- Мовчи курва, бо язика вирву! - прошипів нападник.
Права рука задирала коротеньку спідницю. Він відчув її.
- Ти без спідньої білизни? Яка розумна дівчинка. - холодна долоня пройшлась по дівочій ніжці. Вона була поголена і викликала в нападника задоволення. На мерзеннім виразі обличчя заграла дивовижна усмішка.
- Дивовижний день.
- Не роби цього. Благаю тебе, хлопче. - заливалась солоними слізьми дівчина.
- Хлопче? - обурився дух. - Я вже давно не хлопець і я маю ім'я - Дем'ян Хмародер.
- Дем'яне, прошу. Змилуйся.
- Змилуюсь, якщо задовольниш мою похоть.
Дівчина ридала. Вона розуміла що порятунку не буде і приготувалась до насильства.
Любомир втратив свідомість. Тіло звалилось на бідолашну Олю. Брюнетка не встигла щось зрозуміти, як нападник знову прийшов до тями.