Любомир стояв за хатою і видихав тютюновий дим.
Блакитні очі з сумом дивились на зоряне небо і великий жовтогарячий місяць.
Душа розривалась на частини. Він розумів - це кінець. Порятунку не буде і щасливого фіналу теж.
Любомир не любив палити, але тютюновий дим допомагав справлятися з душевним болем.
Недопалок полетів в темряву.
Хлопець повернувся до хатини.
- Відпусти мене, будь ласка. Ти ж не хочеш щоб чаклун мене вбив? - благала дівчина.
Блондин глянув на свій наручний годинник.
- У нас залишилось пів години. Я відпущу тебе, але за однієї умови. Ти згодна?
- Що за умова? - насторожено подивилась Лариса.
- Ти повинна мене вбити.
- Що? Ні. Я не збираюсь на себе брати такий тяжкий гріх, - дівчина була на відріз проти.
- Ти не розумієш. Це задля порятунку купи невинних. Якщо він дістане кров цнотливої і проведе обряд, то назавжди заволодіє моїм тілом, а я помру. Тож, якщо мені все одно не вижити, то краще піти з цього світу зробивши щось корисне. Той виродок має повернутись назад до Пекла.
- Я не зможу, - хитала головою Лариса.
- Зможеш. Згадай те, що він зробив з твоїми знайомими і з твоїм коханим.
- Але, тож зробив він, а не ти! Я не зможу тебе вбити. Краще відпусти мене і я просто піду звідси. Без мене він не зробить обряд.
Любомир сів на стільчик і подивився в очі сидячій на ліжку дівчині.
- Він повернув собі силу. Один чорт знає
на що він здатний. А якщо чаклун вміє літати чи інші магічни фокуси, з якими, або наздожене тебе, або відшукає іншу жертву? Ларисо, прошу, допоможи мені. Нічого важкого. Просто прибереш стілець з під моїх ніг.
Дві пари очей наливались слізьми. Ларисі було шкода доброго хлопця, але іншого шляху не було. Любомир мав себе вбити, аби відправити чаклуна на той світ.
                                   ***
Одна з старих сосен, яка спокійно відпочивала під зоряним небом, стала в пригоді двом особам.
Любомир стояв на тому ж самому старенькому дерев'яному стільчику, а на шиї сиділа петля, мотузка якої була міцно прив'язана до товстої гілки.
Обидва ридали. Обом було страшно.
- Залишилось 15 хвилин, але дія завжди не точна. Плюс, мінус 5 хвилин, тож не зволікай. Одне передсмертне прохання.  На столі я залишив листа. Там вказана адреса. Знайди мою маму і віддай його їй. Я розповів всю правду. Можливо, вона і не повірить, але нехай хоч прочитає його і знає, що я її дуже сильно люблю.
Гіркі краплини сліз стікали по молодому обличчі.
- Давай, - крізь зуби процідив Любомир, - Зроби це.
Дівочі очі вдивлялись на дерев'яний стільчик.
- Я не можу. Це досить важко, - вагалась Лариса.
- Ти не думай про те, що вбиваєш мене. Думай про чаклуна. Ти повинна його вбити. Та сволота заслужила смерть.
Дівчина на повні легені набрала повітря та важко видихнула.
- Вибач.
- Не варто вибачатись. Все так як потрібно.
Тіло Любомира шалено тремтіло від страху перед смертю. Він закрив очі, зціпив зуби і став очікувати на свій фінал.
Бамс.
Дівочий босоніжок що є сили вперся в стільчик і той опрокинувся. Ноги Любомира зависли в повітрі. Мотузка здавлювала шию. Хлопець став хрипіти, а його очі закотились під лоб. Тіло билось в конвульсіях.
Лариса відразу обернулась спиною до самогубця.
Дівочий плач розбивав лісову тишу. Тендітними руками вона прикрила своє вродливе обличчя і просто ридала.
Вона і не помітила як помираючий притих.
- От, негідники! Вирішили від мене здихатись?! На щастя я повернувся вчасно! - пролунав знайомий грізний голос за дівочою спиною.

Гарчав, немов скажений пес, мотор старенького та побитого БМВ.
Автомобіль мчав витоптаною дорогою через ліс. Свіло фар падало вперед освітлюючи похмурі соснові дерева.
Десь проскакала білка, десь пробіг переляканий заєць, а десь полетіла сова.
Ден уважно слідкував за дорогою, а поруч сидів Саня. Він слухав в навушниках музику, яку подавав хороший телефон, який ховався у внутрішній кишені чорної курточки.
- Як тобі музон? Ти вибач, я ж не палкий любитель року.
- Все добре. Головне, аби щось грало, - говорив Меломан слухаючий новий реп, який просто різав вуха.
В світлій голові періодично з'явлились червоні картинки, котрі вказували шлях до оселі чаклуна.
Дорога завершилась.
Далі авто не могло їхати.
Ден заглушив мотор.
- Саня, ще довго?
- Примірно хвилин 10, он тудою, навпростець, - повідомив товариш бачучи в своїй голові картинки.
- В моєму багажнику є бейсбольна бита. Вона тобі стане у пригоді.
- Ден, ти ж знаєш мої принципи. Вороги гинуть від рук власної зброї.
- Знаю, Саня, знаю. Їхня зброя і твої руки. Але зараз ми маємо справу з чаклуном. Чим ти збираєшся його зпинити? Перехопиш вогняний шар та жбурнеш у відповідь? Не вигадуй. Бери биту і   ходімо.
                                     ***
З старенької дерев'яної хатинки, яку приховували соснові дерева, лунав дівочий плач. Лариса була знову зв'язаною.
Злісні лихі очі та посмішка психопата виднілись на молодому, взятому в полон  чаклуном, обличчі. Дем'ян дістав склянку та став вкидати туди різні інгридієнти.
- Давго я збирав це все, а потім зховав. Як добре коли в кожного своя пам'ять, - чаклун озвучував свої дії, - Наливаємо дощової води, вкидаємо один отруйний грибочок, жаб'ячу лапку, пір'їну ворона і ..., - вбивця затих, а потім обернувся до своєї полоненої, - ...кров цнотливої.
Чоловіча рука взяла зі столу кухоннний ніж.
- Покидьок! Гори в Пеклі! Щоб ти здох, паскудо! - відчайдушний дівочий крик в перемішку з плачем лунав на всю оселю.
- Заспокійся, дурепо! Я не стану тебе вбивати! Це лише необразовані ідіоти роблять жертвоприношення цнотливих дів, не знаючи, що вистачить і декілька свіжих краплин від живої.
- Що? Ти мене потім відпустиш?
- О, ні, дорогенька. Спочатку ритуал, а потім ти станеш жінкою. Я тебе до смерті затрахаю. А потім відпущу. Відпущу твою душу на небеса, - чаклун противно усміхнувся.
- Ні! - закричала від страху Лариса. Вона вже не проти була бути вбитою, аніж згвалтованою.
Дем'ян Хмародер схопив дівчину за руку і провів гострим лезом ножа по спітнілій долоні.
- Ааай! - викрикнула поневолена від гострого болю.
Кров витікала з рани стікачи в склянку з мішаниною.
- Дуже добре.
Чаклун залишив дівчину в спокої і вийшов з хати. Він пробурмотів якесь заклинання і всі інгридієнти що плавали в склянці розтанули утворивши булькаючу густу рідину, з якої вилітав червоний пар.
Дем'ян викрикнув чергове заклинання і на порослій сухій траві спалахнуло полум'я у вигляді зірки, яка сховалась в колі.
- Дивовижний день! - радісно вигукнув чаклун.
                                    ***
Нічна траса.
Дороге авто мчало на шаленій швидкості.
Червоний Мустанг стрімко летів вперед.
За кермом сидів молодий чоловік одягнений в дорогий брендовий одяг. Він мав охайну зачіску, а його світлорусяву стоячу чолку погойдував вітер, який залітав у відкрите вікно.
На повну катушку лунала українська музика, під яку мільйонер жваво гойдав головою.

Ой, Наталя, Наталі
Давай махнемо на Балі

Дещо змусило натиснути на гальма. Через дорогу пролітала велитезна зграя ворон.
Це здивувало хлопця. Він відкрив дверцята свого Мустанга та виліз на зовні, аби подивитись, куди ж вони всі прямують.
Десь там, в глибинах дрімучого лісу, при освітленні повного місяця, утворився пташинний смерч. Сила силенна чорних воронів літали по колу одне за одним утворюючи високий вихорь.
Кар, кар, кар
Крихи птахів розбивали нічний спокій.
- Три чорти мені у сраку! - здивовано викрикнув мільйонер.

                                  ***
Блондин у білій брудній майці та синіх старих джинсах стояв у центрі палаючої зірки, а над головою кружляла зграя ворон. Здавалось, що цей чорний пташинний смерч дістає аж до самого зоряного неба.
Дем'ян зробив ковток димучого зілля.
- Аааа!
Голова вбивці дивилась вгору. З очей і рота вдарило світло. Дикий біль охопив все молоде тіло.
- Аааа! - доносився ще один крик з середини тіла, - Не хочу помирати! Будь ти проклятий! - волала душа Любомира, яку магія нагло виштовхувала з тіла.
Бам.
Прозора чоловіча фігура взлетіла до неба.
Полум'я зникло так швидко, ніби його вимкнули кнопкою, а чорні ворони порозлітались в різні сторони.
Все скінчилось.
Мертва тиша.
- Дивовижний день, - на обличчі чаклуна палала шалена посмішка психа.
- Ти? - його обличчя на мить стало серйозним.
Перед ним, на відстані в 10 метрів, стояв короткострижений молодий чоловік в спортивному костюмі. На обличчі виднілись свіжі рани.
Чаклун впізнав хлопця.
- Повернувся рятувати свою дівку! Вітаю, ти ще один йолоп з купи тих, хто загинув через дурнувате кохання! - сині очі віяли злістю, - І що тепер, герою? Де твої обладунки? Де твоя зброя? Ти хочеш здолати мене голими руками? - Дем'ян розсміявся, - Ти коли небудь бачив щоб миша перемогла кота? А курка лисицю?
- Не бачив! - сміливий хлопець розлючено зтискав кулаки.
- А що ти взагалі бачив?
- Мультики про черепашок - ніндзя.
- Що це за дурня?
- Не важливо. Головне те, що вони ніколи не бились зі Шредером по одинці.
Чаклун не встиг щось зрозуміти як отримав з заду сильний удар в голову. Дем'яна підкосило, але він втримався на ногах. Тільки но, він обернувся як отримав другий потужний удар битою прямісінько в пику. Чаклуна відкинуло і він звалився на траву.
- Ден, рятуй Ларису! - грізним голосом викрикнув Меломан в масці.
Закоханий хлопець кинувся до оселі.
Чаклун підвівся на ноги. Обличчя залишилось цілим не дивлячись на потужний удар.
Меломан ішов в наступ.
Чорні ботинки топтали траву. Шкіряна курточка, як завжди була розстібнутою.  Права рука, на якій сиділа чорна рукавиця з вирізом для пальців, зтискала дубову биту. На голові сиділа чорна маска, яка приховувала майже все обличчя. Відкритими залишалася лише нижня частина щелепи. В вухах стирчали навушники, провод яких ховався у внутрішній частині куртки.
Сині очі віяли суровим брутальним поглядом. Герой наближався до лиходія.
- А ти ще хто такий, холопе? В що ти вирядився?! Вбрався в чорне...Возомнив себе вісником Смерті?!
- Ти образив мого товариша, - звучав грубий бас, - І будеш за це покараний.
Меломан замахнувся битою намагаючись нанести удар противнику, але зброя, завмерла на відстані декількох сантиметрів від обличчя.
Права рука міцно вчепилась за шию Меломана.
- Запам'ятай мудру пораду, відважний бовдуре, піклуйся лише про власну дупу. Матимеш більше шансів дожити до старості.
Чаклун процідив якесь закляття і жбурнув противника вгору. Меломан взлетів вище соснових дерев, а потім, стрімко полетів камнем в низ. В думках Сані були лише дві речі.
1. Хоч би не розбився телефон
2. Хоч би не вилетіли з вух навушники.
Тіло смачно вдарилось об сиру землю. Бита повільно покотилась в сторону.
- Відважний був хлопчина, але дурний, - говорив чаклун стоячи над мервим окровавленим тілом.
Відтепер Дем'ян бажав розібратись з Деном.
Кросівки чесали зелену траву наближаючись до старенької хатини.
Хрум, хрум
Чаклун завмер на місці відчувши хрускіт людських кісток за своєю спиною.
- Ми не закінчили! - доносився грізний бас героя.
Дем'ян здивовано обернувся до свого противника, який цілий та неушкоджений стояв на ногах.
- А це вже цікаво.

                                  ***
Лампа на стелі освітлювала кімнату. 
Лариса лежала на ліжку будучи наляканою та заплаканою. Вона не розуміла того, що відбувається за дверима.
Рип.
Вітер залетів в хатнє приміщення.
- Кохана.
На порозі стояв Ден, а на пораненому обличчі з'явилась радість.
- Ден! - зраділа Лариса, - Слава Богу ти живий! Я гадала, що він тебе вбив!
- Він залишив мені життя, щоб подивитись, як я тебе рятуватиму, - хлопець підбіг до коханої, яка лежала прив'язаною до ліжка.
На столі виднівся кухонний ніж.
Ден відразу ним зкористався розрізаючи мотузки.
- Він тебе не скривдив?
- Не встиг.
- А це що? - хлопець помітив окровавлену долоню.
- Йому потрібна була моя кров.
Ден розрізав мотузки і Лариса стала знову вільною.
Закохані міцно обнялися та з'єдналися в палкому поцілунку так, як завжди годиться в історіях про героїв-рятівників.
- Ден, як ми звідси вибиремось? Ти не здолаєш чаклуна.
- А я і не буду. Мій товариш, якого я повернув з того світу, зараз гарно надирає сраку тому поганцю.
- Меломан? То, він дійсно не вигадка?

                               ***
Ден був занадто впевненим у Сані, адже на ділі все було інакше.
  Хмародер жбурляв своєю магією Меломана по всій окрузі. Саня обціловував соснові дерева, а сам, був невзмозі навіть наблизитись до свого противника.
Бам.
Прозорий згусток енергії поцілив герою в груди.
Меломана відірвало від землі і він полетів назад. За хатиною знаходився невеличкий сарайчик захищений товстим металевим ланцюгом. Падаюче тіло винесло дерев'яні двері.
- Коли ти вже помреш магічна істото?! - сердито волав чаклун наближаючись до противника.
Сині суворі очі оглянули темне приміщення. Місячне сяйво било в лезо холодної зброї. Це була сокира.
Меломан схопив її, вийшов на двір і запустив в свого ворога.
Хмародер встиг щось прохрипіти і лезо завмерло біля його носа, погойдуючись в повітрі, ніби корабель на воді.
Вжух.
Сокира стрімко полетіла назад.
Меломан не встиг ухилитись.
Товсте лезо вгатилось герою в груди перерубавши один з проводів на навушниках.
Удар повалив Меломана.
Сокира розірвала чорну майку, розшматувала шкіру, пробила грудну клітку та врізалась в серце.
Його стукіт зпинився.
Меломан мертво лежав на землі і стікав кров'ю і лише один уцілілий навушник продовжував подавати музику.

                                 ***
Ден тримав здорову руку Лариси.
Закохані залишили хатину, але перед ними завмерла постать зловісного чаклуна.
- Втекти зібрався? Хіба це по геройські, хлопче?
Людські очі заполоняв страх.
Ден закрив собою дівчину і вирішив стояти до останнього.
Чаклун виставив перед собою руку і щось пробурчав. В його долоні завертівся згусток вогняного полум'я.
- Я знищу тебе на очах твоєї дівки, а потім, буду її трахати, допоки мій мішок з яйцями не стане порожнім.
- Та хрін там плавав! - донісся дзвінкий голос з темряви.
Всі обернулись на почутий звук.
Із за сосен з'явилась людська фігура. Повний місяць гарно освітлював незнайомця.
Високий, одягнений в темночервоний шкіряний одяг. На обличчі обтягуюча маска з вирізом для очей і губ, а зверху на тілі довгий плащ із стоячим коміром. За спиною ховався японський меч, а вруці, яку захищала рукавиця, сидів пістолет.
Незнайомець направив зброю на злого чаклуна.
- А ти що за гороховий блазень? - здивувася Хмародер.
Темночервоний зробив награний грубий голос і пафосно видав.
- Я Темний Винищувач, курва!
Бах.
Рятівник натиснув на гачок пістолета.