Спокійний та теплий сонячний день літа впевнено ніс свою зміну. На виїзді з міста, біля старої асфальтованої траси стояв магазин. Це був не супермаркет, а звичайний продуктовий магазинчик, в якому за прилавком стоїть один продавець і відпускає людей. Звідти вийшов хлопець з повним пакетом продуктів.
На людині сиділи модняві білі кросівки, сині завужені джинси та червона кофта з капішоном. Капішон розмістився на молодій голові і приховував волосся. На очах виблискували сонцезахисні окуляри "капельки" з дзеркальним склом.
Вдалині виднівся густий сосновий ліс. Хлопець зібрався тримати на нього курс, але оголошення на стовпі привернуло його увагу.
УВАГА РОЗШУК!!!
Молодик впізнав обличчя молодого хлопця. Це була особа, яку він гарно знав. Це був він сам - Любомир Дзвін.
Оголошення вже давно нудьгувало на заляпаному брудом стовпі. Його розшукували не за тих трьох молодих дівчат, який вбив злий дух в лісі, а за вбивства, скоєнні набагато раніше.
Любомир задер ліву руку. Гарний механічний годинник з червоним циферблатом вказував час - 13:01.
- Чудово. Маю ще годинку. - відповів без настрою хлопець і попрямував до своєї оселі.

Повільними кроками, по таємничому лісі, йшли двоє закоханих. Високий чорнявий хлопець з невеличкою доглянутою борідкою. Бородачі зараз в моді, а місцевий Олексій не відставав від неї. На ньому була червона облягаюча майка, яка на костлявому тілі виглядала недуже гарно. Низ закривали джинсові бріджі, які сягали до колін. На кінцівках ніг зручно сиділи сині кеди.
Оля - так звали його кохану. Чорнява зеленоока дівчина. Її волосся було не занадто довгим і лиш злегка лягало на плечі. Красуня мала великі та зелені, немов смарагди, очі. Дівчина любила зваблюючий одяг. Коротенька біла спідниця ледве закривала сідниці, а рожева майка, за якою визирали невеликі, але й не малі другого розміру груди, кидалась в очі.
Молоді люди навчались разом в університеті. Вони були однокурсниками. На початку першого курсу їхні стосунки стрімко почали розвиватись. Шалене студентське кохання міцно оповило дві закохані душі.
Оля та Олексій нещодавно закрили сесію і пішли на омріяні канікули.
В правій руці хлопець тримав тендітну ручку коханої, а лівою кошик з фруктами.
- От приспічило тобі посунутись до цього лісу. Ми нормально могли б посидіти і вдома. - невдоволено бурчав бородач.
Оля спокійно глянула на свого обранця.
- Лесику, нічого ти не розумієш. Який сенс сидіти в чотирьох стінах, коли на дворі така краса. Свіже повітря, спів пташок, шелест соснових дерев. Це ж романтика.
- І навіжений ман'ячина з довгим, по самі коліна, качаном.
Дівчина не зрозуміла жарту. Вона зкривила своє гарне личко.
- Фе, що ти ото таке мелиш?
- Ти забула, що місяць тому, в цьому лісі сталось жорстоке вбивство трьох молодих дівчат? Вбивцю так і не знайшли. - на обличчі хлопця панував серйозний вираз.
- Та який ще вбивця? - спокійно заперечила Оля. - Дівки добре випили. Писалось, що знайшли чотири спорожнілі пляшки від вина. Можливо їх було і більше. Вони напились, бухло добряче вдарило в голову. Почалась суперечка через однакові шмотки, або гарного хлопця, який сподобався відразу всим. Дійшло до бійки, а потім і до вбивства.
- Ти що, детективних серіалів передивилася? Те, що ти мені говориш, не вкладається в голові. Просто неможливо. - заперечив Олексій.
- Погано, ви, пацики, знаєти нас, дівчат, в гніві. А якщо ще й добряче вип'ємо то ооо... - стояла на своєму красуня.
- Гаразд. Якщо повірити в твою версію, то...Чому вмерли всі троє? Одна ж мала залишитись?
- Все просто. - змахнула вільною рукою дівчина. - Одна завалила першу подругу шампуром від шашлика, до речі, досить оригінальне вбивство. Не в одному фільмі жахів такого не бачила.
Іншій, розбила дровенякою голову. Сіла в своє авто і так як була занадто бухою, не впоралась з керуванням і влетіла в лежачий сосновий стовбур. Прямо як в " Пункт призначення - 2", але тут більш крутіше вийшло.
Олексій вислухав версію своєї коханої, після чого заперечив.
- Не виходить. Дівчину забили дровенякою біля автомобіля, який вже потрапив в аварію.
Дівчина відпустила руку хлопця і завмерла на місці. Очі шоковано дивились вперед. Олексій зробив кілька кроків і обернувся назад.
- Що таке?
- Я за це якось і не подумала.
- То що,  повертаємось додому? - на обличчі бородатого хлопця з'явилась легка усмішка.
- Вбивць боятись - до лісу не ходити. Так що, давай насолоджуватись відпочинком.
Молодик здивовано насупив брови, а на чолі з'явились зморшки.
- В прислів'ї говориться трохи не так.
- Знаю. - пояснювала Оля - Але вовків в нашому лісі не має, а вбивці, як бачиш, є.
Безстрашна схопила його за руку і потягла вперед.


З важким диханням, заливаючись струмками поту, мчало по лісі двоє чоловіків. Вони виглядали немов дикі звірі, які втікають від мисливців. Вони були лихими людьми. За життя чоловіки скоїли багато зла. Грабували та вбивали невинних. Грішники щойно втекли з в'язниці.
На них сидів тюремний одяг. Синя легка форма, яка складалась з широких просторих штанів та сорочки на великих гудзиках. На грудях виднілась біла нашивка з ініціалами злодіїв. Чоловіки мали справжні бандитські обличчя. Звіринні очі, мерзенний злочинний погляд та вибриті лисі голови викликали відразу. Злочинці мали імена, але вже давно ними не користувались. Все вирішували клички. Конан та Мус. Вам цікаво чому їх називали саме так? Звичайне скорочення від звичайних українських прізвищ, Кононенко та Мусієнко.
Конан був високим чоловіком середньої статури. В свої 40 з хвостиком він позбувся майже всих зубів, тому в роті виблискували золоті протези.
Мус теж був людиною у віці. В свої роки злочинець накачав гарне тіло. Втікач був на голову нижчим від напарника, але сильнішим. На свободі він займався боксом. Перебитий, скривлений ніс, назавжди залишився на згадку про спорт.
Одяг пробрався брудом, а їхні тіла смерділи потом. Злочинці більше тижня не мились.
- Мус, стопе. Досить бігти. В лісі нікого не має. Ми звалили від мусорів. - задихався втомлений втікач.
Напарник зупинився дивлячись вперед. Брудною рукою злочинець витер піт з перебитого носа.
- І справді досить. Ми прийшли до моєї хати.
Конан відхекався і підійшов до товариша. Злочинці дивились вниз.
Їхні очі бачили перед собою велику яму. Вона нагадувала воронку від дуже потужного снаряду. Довкола ями стояли дерева та зелені чагарники, які гарно маскували місце.
Вбивці почали повільно спускатись до низу.
Невеличкий деревяний будиночок був схожим на хатину Баби-Яги, тільки без курячих ніг. Хатина була невеличкою, на одну кімнату. В ній було лише одне вікно. За будиночком знаходидась деревяна пристройка розміром з туалет, в якій зберігався інвентарь.
- Навіщо тобі хата в такій глухомані? Ти що, наперед готувався до тюряги? - не розумів товариш.
- Її ще мій батько збудував. Він був письменником і коли хотів написати якусь гарну книгу, то залишав мене з маманькою вдома, а сам на кілька місяців їхав сюди. - Мус згадував приємні дитячі часи.
- Це ж треба. Батя письменник, а ти по зонах скидаєшся. Чому так?
Мус прикусив губу, обдумуючи запитання.
- Ми зовсім різні. Як зовні, так і з середини. Про те, мій сусід дядько Петька разів 5 сидів.
Конан все зрозумів, але вирішим промовчати.
- А це що за лайно? - обурився Мус дивлячись собі під ноги.
Прямісінько біля порогу, на позеленілій траві виднівся розсипаний мак. Це хтось зробив невипадково, адже чорні крупинки лежали довкола хати, взявши таким чином її в коло.
- Це від злих духів. - на повном серйозі відповів Конан.
- Що? - скоса глянув напарник. - Яких ще, в сраці, духів?
- До моєї покійної бабці, пам'ять небесна, - вбивця закинув очі до нема та перехристився. - після смерті діда, приходив щоночі привид і душив її. Це тривало доти, допоки вона не обсипала довкола оселі свяченим маком. Він відігнав нечисть.
Мус уважно вислухав, а потім, його дурнуватий мозок зареготав.
- Тьху на тебе. - зплюнув слухач. - Це все казки для дітлахів.
- Можливо і так. Моя бабця була ще тою фантазеркою. Все моє дитинство розповідала різні нісенітниці. То сусідка відьма, одурманює всіх мужиків на селі, то інший сусід чаклун і постійно наганяє на її город зливу, щоб не родив врожай, то на моєму дідові якось каталась собака, яка насправді була відьмою.
- Зачотна бабця. - злочинець зареготів противним сміхом. Мус переступив через мак і відкрив старі деревяні двері. На них не було замка, тому до оселі міг увійти хто завгодно.
Вбивця поглядом провів своє рідне місце. За його спиною, олгядав місце Конан.
На старому ліжку, яке було з металевими бильцями і пружинним дном, лежало гарно застелене червоне покривало. Зверху була мяка подушка.
Біля вікна розміщувався невеличкий стіл. Він був вкритий чистою білою скатертиною на якій стояла чашка, тарілка, ложка. З іншого боку кімнати відпочивала піч. На ній стояла каструля та сковорідка.
- Я не зрозумів. - розлютився Мус. - Це хто оселився в моїй хаті?
- Можливо це твій батя приїхав писати нову книгу? - поділився думкою Конан.
- Звичайно. З могили встав і примчав до лісу, щоб написати черговий бестселер.
- Вибач, я не знав що він вже того.. - прикро стало товаришу.
- Нічого. Мене цікавить, хто це мудило. Я його задавлю.
Ніздрі зімятого носа розширились від гніву. Мус був дійсно готовий вбити людину за те, що вона живе без дозволу в його хатині.
Господарь впав на чисте ліжко в своїй брудній формі. Конан підійшов до старенької плити та зазирнув до каструлі. Посудина була порожньою.
Роздався скрип вхідних дверей.
Злочині повернули свої мерзенні погляди до входу. На порозі стояв молодий хлопець в чорній кофті з капішоном. В правій руці звисав великий пакет з продуктами.
Любомир побачив одяг і зрозумів хто ці люди. Серце прискорилось, а мозок змушував бігти якомога подалі звідси. Наперекір страху хлопець намагався проявити сміливість. Одною рукою він прибрав свої окуляри з очей.
- Що ви робите в моїй хаті?
- Що?! - розлючено перепитав Мус.
Злочинець підвівся з ліжка і надув свої накачені груди немов півень, який приготувався до бійки.
- Твоя хата? Та я тебе за це, в землі, як старого пса зарию!
Любомир розумів що словами справу не вирішити. Наляканий хлопець випустив з рук пакет та окуляри і хутко дав задню.
- Що дивишся? Лови шмаркача! - проричав колишній боксер і помчався за хлопцем. Конан кинувся в слід. Зіниці розширювались. Любомир що є сили підіймався з ями на поверхню. Злочинець був чудовим спортсменом. Він легко наздогнав Любомира. Міцна рука схопила хлопця за капішон і різко потягнула назад. Молодик звалився з ніг і немов колобок покотився до низу. Сині джинси забруднились. На колінах з'явився зелені плями від трави. Любомир підвівся і хотів бігти назад, подалі від Муса, але на шляху стояв Конан.
- Куди зібрався, красене? - злочинець усміхнувся показуючи золоті зуби.
Молодик обернувся в іншу сторону та Мус вже стояв поряд. Удар колишнього боксера звалив хлопця з ніг. З розсіченої брови потекла червона струя крові.
- Не бийте мене. Благаю. - жалібно просився наляканий хлопець.
- Ніхто не має права жити в моїй хаті без мого дозволу. Ти сам підписав собі смертний вирок.
Злочинець почав ногами місити лежачого блондина. Конан вирішив підключитись до захопливого дійства і теж почав бити жертву.
Чотири ноги безпощадно наносили удари по всьому тілі. Ребра, нирки, живіт, серце, обличчя. Біль різав серце. Тіло не витримало і Любомир втратив свідомість. Вбивці заспокоїлись.
- Мус, а малий походу дуба врізав. - збентежено прозвучав голос Конана.
- Тобі не все одно? Нам втрачати нічого. Зариємо і ніхто не дізнається.
- Тоді давай це зробимо якомога швидше. - хвилювався напарник.


- Тоді давай це зробимо якомога швидше. - хвилювався напарник.
- Ми в глухомані. Ніхто його не побачить. Нехай собі валяється, а ми сходимо підживитись. В нього там повний пакет хавки. - промовив Мус і посунув до хатини.
Вбивця підняв з дерев'яної підлоги пакет та поставив його на стіл. Руки викладали їжу.
- Що ми тут маємо? Крупа гречана, рисова, макарони. - мерзенне і без того обличчя злочинця набуло ще більшої мерзенності від невдоволення. - Ковбаска, хлібчик, оселедець. Оце по нашому. - зрадів Мус.
Для їжі невистачало одного і вбивця відразу зрозумів чого саме.
- Конане, ми потрапили в халепу. Закуска гарна є, а пийла не має. Ти знаєш як дійти до найближчого магазину?
Товариш знизив плечима.
- Друже, я взагалі, вперше знаходжусь в цьому лісі.
- Так і бути. Я сам схожу.
- Ти що? Не можна. Тебе ж зпалять! - хвилювався напарник.
- Не хвилюйся. Все пучком.
Мус зняв з себе увесь брудний одяг, а в замін одягнув новий. Він роздягнув до трусів непритомного Любомира.
Хлопець був худим та високим, тому одяг негарно сидів на кремезному, але не високому злочинцеві. Кофта закривала стегна, а в рукавах ховались пальці. Мус підкотив сині джинси та закотив по лікті  рукав.
Злочинні очі пронзали поглядом наручний годинник. З мерзенною усмішкою лисий злочинець приміряв його на свою руку. В кишені штанів Мус виявив гаманець в якому виявилось кілька сотень.
- На горілку вистачає. - він підморгнув своєму напарнику. - А ти не гай часу, а зарий тіло.
- Зарити? - незрозуміло перепитав Конан. - Де? Чим?
- Пристройку бачиш? Там має бути лопата. За хатиною і зариєш.
- Як скажеш. - погодився вбивця.
- Так хочу трахатись. - Мус почесав джинси в області свого господарства. - Може замовимо якусь курву?
-Ні. Це небезпечно. Занадто палівно.
- Чуваче, я стільки років просидів на нарах. Я хочу відвести душу.
- Он, дивись. - Конан вказав поглядом на оголеного Любомира. - Лежить готовенький. Відводь собі стільки, скільки душа бажає.
Від почутого Мус закатав здивовано очі.
- Ти, що таке базікаєш? Я не збираюся жарити пацана.
- Он як ти заговорив. - на обличчі Конана з'явилась хитра посмішка. - Забув, як ти на зоні, пізніми вечорами півників скуб?
- То ж зона. Я не мав іншого вибору. А тут, на волі, я можу переспати з гарячою кралею.
- Мус, прошу тебе, нехай трішки кіпіш вляжеться, а потім можна і по дівчатах.
- Гаразд. Вмовив. - погодився напарник і посунув в хату.
Через хвилину він вийшов в дзеркальних сонцезахисних окулярах.
- Так набагато краще. - зауважив Мус. - Все. Я попер, а ти, никай тіло.
Лисий вбивця в одязі Любомира відправився до магазину.

Конан знайшов штикову лопату. Саме таку, яка потрібна для риття ями. Злочинець встромив знаряддя праці в сиру землю, а сам відправився по тіло. Чоловік вчепився обома злочинними руками за ноги непритомного Любомира і по траві відтягнув його за хату.
Хлопець непорушно лежав на землі, а Конан повернувся спиною, так як йому було зручно і почав рити яму.
Спека та рух в роботі наганяли жару. Піт заливав чоловіка. Злочинець зняв з себе синю сорочку і жбурнув її на гілку соснового дерева. Брудна біла майка стала сірою. Вбивця жваво працював лопатою.
Любомир відкрив очі. Холодний погляд глянув на своє оголене, до трусів, тіло. Пальці доторкнулись до розсіченої брови. Погляд хлопця побачив свою кров. Любомир, немов розлючений звір, дивився на свого кривдника.
Конан, який нічого не підозрював, махав жваво лопатою та наспівував відомий хіт.
- Зорі прозорі вгорі, вам спиться чи не спиться? Вила на місяць новий молода Вовчицяяя...
Спів обірвав лютий голос позаду.
- Я нікому не дозволю наносити шкоди цьому тілу.
Серце злодія стиснулось від раптової неочікуваності. Зтиснувши міцно лопату Конан хутко обернувся на голос.
- Ах, ти ж стерво!
Не встиг золотозубий це сказати, як відразу отримав з ноги в груди. Удар зніс вбивцю і той звалився у щойно вириту яму. Лопата впала під ноги Любомиру. Злий дух, який вже правив молодим тілом, підняв з землі предмет.
Постать високого хлопця стояла над лежачим в ямі Конаном. Сонце било в спину, кидаючи тінь на тюремного втікача.
- Не рий другому яму, бо сам в неї потрапиш. - мудре прислів'я пролунало в самому прямому сенсі цього слова.
Вбивця хотів підвестись, але йому не судилось. Злий дух змахнув над собою лопатою і пробив живіт лежачого злодія.
- Ааа! - дико заволав Конан.
На обличчі Любомира запалала посмішка психа.
- Дивовижний день!
Він почав раз за разом штрикати острим предметом живіт жертви. Гостра лопата пробивала шкіру, різала плоть, шматувала кишки. Бідолашний злочинець був не в змозі говорити. З очей, немов вода поверх льоду, витікали сльози. З рота виривався фонтан крові, який заляпував обличчя помираючого. Дух вирішив погратись. Він вирізав на тілі квадрат, який розрізав не лише поверхню, але й нутрощі. Любомир схопив обома руками держак, а ногою надавив на лопату. Так як скопують город, так хлопець скопував живіт. Він зачерпнув лопатою шмат людської плоті. Вмираюча жертва з жахом дивилась, як в бік, на вириту горку землі, полетіла шкіра та кишки. Метал став червоним.
Конан, з диркою в пузі, яка набиралась червоним ставком, не витримав. Серце зкпинилось. Мертві очі вдивлялись в синє небо.
З рота вилетів згусток енергії. Він був чорним і нагадував дим від палаючої автомобільної шини.
- Душа забруднена кров'ю невинних, але нічого, і така згодиться. Любомир вдихнув на повну доки не втягнув грішну душу в себе.
Дух в людському тілі взяв лопату і пішов на вхід до хатини. Він хотів зайти, але якась невідана сила його враз зупинила. Це виглядало так, ніби хлопець врізався в скляні двері. Злий погляд впав на землю.
- Клятий мак! Пропади ти пропадом!
Погляд холодних синіх очей знайшов на траві одяг злочинця.
- Він не один. - вдумливо промовив сам до себе Любомир. - Виходить, що в лісі є й інші душі.
Хлопець натягнув на себе брудні сині штани засудженого. Широкі, але короткі, виглядали негарно на худорлявому Любомиру. На верх він нічого не одягнув. Сині очі впали на ліву руку, а саме на 7 порізів.
- Потрібно не забутись поставити ще одну мітку.
Дух схопив лопату і босими ступнями попрямував на пошуки наступної жертви.