Блакитні очі вже дивились по іншому. В них сидів страх. Хлопець відразу відповз від дівчини.
- Ти хто? - запитав Любомир.
Дівчина нічого не розуміла, але вирішила покірно представитись нападнику.
- Я Оля. - схлипуючи промовив тихий голос.
Блондин підвівся з землі і оглянув своє тіло. Здивований погляд освітлював оголений торс, босі ноги та брудні непідходящі штани. Любомир глянув на годинник - 16:02.
- Що сталось? - голос був зовсім іншим. Приємним, але збентеженим.
- Ти вбив мого хлопця, а зараз хочеш мене згвалтувати. Навіщо ти це запитуєш? Ролеві ігри? Типу ти втратив пам'ять? - з слізьми запитувала лежача дівчина.
Любомир оглянув порізи на своїй лівій руці. Їх було 7.
- Він ще не встиг зробити нові. - промовив сам до себе блондин.
- Дем'яне, благаю тебе, відпусти. - продовжувала благати красуня.
- Дем'яне? Чому ти мене називаєш цим іменем? - прищурив сині очі хлопець.
- Ти ж сам щойно представився - Дем'ян Хмародер.
І тут хлопець все зрозумів.
- То он воно, як його звати. Відтепер я маю заціпку.
Оля заливалась слізьми немов лобове скло автомобіля у сильну зливу. Впираючись спиною в дерево бідолашна тремтіла від страху. Любомир присів і протягнув до неї долоні.
- Я тебе не скривджу. Вбивці зараз тут не має. Довго пояснювати, але я розділяю це тіло з невідомою мені душею. Вона міцно спить.
Дівчина гадала що хлопець божевільний і вирішила підіграти психу.
- Якщо він спить...відпусти мене, будь ласка.
Блакитні очі з жалем дивились в зелені.
- Вибач, але не можу. Ти мене бачила. Ти здаси мене копам. Мені світить довічне позбавлення волі. А я не можу здаватись. Я маю знайти спосіб, щоб прогати його назад до пекла.
- Я нікому не скажу, тільки відпусти. Благаю.
- Ні. - різко видав хлопець. - Через дві години до цього тіла повернеться інший. Нехай він вирішує твою долю. Ми будемо просто сидіти і чекати.
- Прошу тебе, не роби цього.
Любомир дивився на гіркі дівочі сльози. Добре серце хлопця стискалось від душевного болю. Блондин відвернув обличчя, щоб не піддаватсь жаллю. Погляд блакитних очей впав в даль.
З поміж дерев стояв вбитий в землю хрест. Він був зроблений власноруч із двох соснових палиць. Центр виробу зв'язувався палкою, щоб виріб тримався. На ньому не було ні напису, ні фото. Звичайний хрест на гірці землі на якій лежали свіжі квіти - польові ромашки. Вони були свіжими і мали парну кількість - 12.
Хлопець міцно зіжмурив очі.
- Я так більше не можу. - він вирішив відкрити дівчині таємницю.
- Ти бачиш могилу? Там спочиває одна невинна дівчина. - з блакитних очей потекли сльози, немов ранкова роса з паростка.

- Було кілька днів як я оселився жити в лісі. До мого будинку завітала молода дівчина. Я пригостив її чаєм з м'яти і ми вели приємну розмову. Її звали Крісті. Вона була з місцевих. Дівчина посварилась з батьками, пригрозивши, що втече з дому і поїхала за місто. Звісно Крісті не збиралась цього робити. Вона хотіла помилуватись природою і повернутись назад. Випадковість привела її до моєї хатини. Дивно, адже навіть поліція її не знаходить...А в мені оселився злий дух. Я завжди ношу з собою годинник, щоб знати коли він візьме під контроль моє тіло. - Любомир показав дівчині наручний металевий пристрій з червоним циферблатом. - Я гадав що все під контролем і не помітив, як в ньому сіла батарейка. Я був не готовим до появі безжалісного виродка...Довкола мого будинку лежить свячений мак. Він недозволяє духу вийти за межі. Якби Крісті була на дворі, вона була б в безпеці...Дух оволодів моїм тілом. - хлопець важко зітхнув. - Він роздягнув бідолашну, привязав до ліжка і всі свої 2 години гвалтував...Час пролетів і повернувся я. Моєму страху не було меж. Я лежав на скривдженій ридаючій дівчині. Мій член був в ній. Обличчя заливалось слізьми. Я відразу з неї зліз. Мою душу гризла совість та співчуття. Я хотів їй допомогти, я хотів її врятувати, але не міг. Крісті бачила де я живу. Вона б привела поліцейських, а я і так в розшуку через вбивства котрі скоїв той покидьок. - Любомир проковтнув комок, який застряв у горлі. - Я залишив її, залишив свою оселю і просто ходив по лісі в очікуванні на нього. Через 2 години я повернувся, а зі мною з'явився і він. Як ти кажеш, Дем'ян, продовжував гвалтувати бідолашну дівчину, а потім вбив. Ось цими руками. - Любомир показав свої долоні. -він її  задушив. Коли я знову повернувся, то вирішив поховати Крісті. В знак своєї провини, я постійно її провідую приносячи польові квіти. - Любомир витер з обличчя сльози. - Підводся. - хлопець допоміг Олі стати на ноги.
Налякана бідолага з жалем переварювала почуте.
- Цього більше не повториться. Я не дам йому вбити ще одну невинну дівчину. Біжи звідси. Вихід там. - блондин вказав рукою шлях.
- Дякую. Велике тобі дякую. - не вірила щастю дівчина.
- Біжи вже, допоки я не передумав.
Сумний погляд зелених очей пронісся по обличчі Любомира. Оля розвернулась і якомога швидше побігла в даль.
Хлопець з болем глянув на могилу.
- Крісті...

Страшний та жорстокий ліс покрила ніч. В деревяній хатинці сидів за ноутбуком Любомир. На хлопцеві була чорна майка та сині джинси. Блондин зайшов в "Скайп". Його викликала та сама дівчина в окулярах та з чорним, зібратим в гульку волоссям.
- Вечір добрий, Любомире.
- Добрим він стане тоді, коли ми позбудемось цієї зарази. - невдоволено буркнув хлопець.
- Я з Вами згодна. - відповіла дівчина з нафарбованими в яскраво червоний колір губами. - Що з рукою?
- Він зробив нові порізи. Вже їх 10.
- Це дуже погано. - строгим голосом відповіла співрозмовниця.
- Я пробила по свої каналах таку особу, як Дем'ян Хмародер. Мої люди підняли всі архіви і з'ясували...
- Що з'ясували? - зацікавлений молодик підсунувся ближче.
- Мені відомо " хто він" та " навіщо" вбиває людей. Наші справи кепські.
- Не тягніть, розповідайте.
Любомир бажав дізнатись всю правду про лютого духа.
- Слухайте...
Далі буде
КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ