Чаклун не встиг вимовити закляття, тому що, куля була занадто швидкою. Срібна шалена вбивця пробила череп.
Дем'ян звалився на траву.
Темний Винищувач повільно підійшов до лежачого ворога і здійснив контрольний постріл в серце.
- Срібні кулі вбивають нечистих. Він же нечистий, правда? - поцікавився темночервоний у здивованої пари.
- Та...так. Це душа ча..ча..чаклуна, який поверррнувся з пе..пек..пекла. Він вби..вбивав лю..людей, - заїкалась налякана дівчина.
- Гадаю, що це лайно можна віднести до нечисті, - рука крутнула пістолет на вказівному пальці і поклала до піхви, яка весіла на ремені ховаючись за плащем, - Ви мене не лякайтесь. Я, типу, супергерой. Рятую людей від різного потойбічного лайна. Я чув про лісового вбивцю, але не звертав на це увагу. Гадав, що він звичайна людина. А мочити людей, це не по моїй частині. А тут бач як...
- А ти тут яким дивом? - роздався суворий голос Меломана.
В руці чоловіка в чорному сиділа сокира. Від рани на тілі не залишилось жодного сліду і лише майка залишилась розідраною на грудях.
- Це ти в мене запитуєш? - здивувася Темний Винищувач, - Що ти робиш в світі  смертних? В Пеклі підписали амністію?
- Я відрив його могилу і повернув до життя, аби він допоміг мені врятувати кохану, - заявив Ден.
Темночервоний скоса глянув через свою маску на хлопця.
- Ах, ти ж некрофіл. Тобі терміново потрібно до психіатра.
Мисливець на нечистих потвор був молодим чоловіком. Мав двадцять з гаком років, і був занадто балакучим та любив кепкувати.
- Ми б і без тебе впорались, - заявив Меломан.
- Чим? Божими молитвами? - Винищувач перевів погляд на чорного, - А ти як завжди на біті. Славнозвісний Меломан. Справжній месник з Пекла, який житиме вічно допоки музика звенить в його вухах! А що слухаєш? - рука мисливця потягнулась до єдиного уцілілого навушника, але герой ляснув його по долоні.
- Відвали! Тобі що, повилазило?! Не бачиш, що в моєму вусі лише один навушник?!
- Знаєш що, - обурився Винищувач, - Ця маска негативно на тебе впливає. Холодний, суворий,  з гігантськими  сталевими яєлами...Мені завжди подобався той, звичайний Санька. Добродушний хлопчина з приємним ангельським голосочком. Такий мі мі мі...Ану знімай маску! - рука балакучого героя наблизилась до чорної шкіряної маски.
Бум.
Меломан прямим ударом гепнув в груди співрозмовника і того відкинуло на декілька кроків назад.
- Не чіпай мене, базікало!
Темний Винищувач був веселим хлопцем і отриманий удар його зовсім не роздратував.
- А ти все бурчиш і бурчиш. Ой, ти мій буркутунчику, - рука темночервоного трясла щоку безсмертного героя.
Це було зовсім не довподоби чорному і він знову гепнув того в груди.
- Ти хоч колись буваєш нормальним? - запитав Меломан.
- У кожного свої поняття нормальності. Добре. Припиняймо балачки та ходімо геть з цього проклятого лісу.
Четверо людей повільно направлялись в темряву.
- Я - Темний Винищувач. Саньку трохи знаю, а вас як величати? - поцікавився мисливець в закоханої пари.
- Ден.
- Лариса.
Карі очі зацікавлено глянули на груди дівчини, а потім назад, оцінюючи задок.
- Ларисо, а ти така собі, нівроку квіточка. В тебе з цим, любителем розривати могили, все серйозно? Бо ми могли б гарненько десь з тобою відірватись.
- Я кохаю його, - дівчина притиснулась до Дена.
- Ну, звісно. В мене колись була дещо схожа ситуація.
- Ви далеко зібрались?! - лунав знайомий грізний голос позаду.
Всі четверо дружно обернулись і побачили цілого та неушкодженого чаклуна, який впевнено стояв на ногах.
- Три чорти мені у сраку! - здивовано викрикнув Темний Винищувач, - Його навіть срібло не взяло! Вітаю вас, хлопчики та дівчатка. Ми у великій дупі.

Меломан наказав закоханим сховатись подалі за деревом, а сам, розмахуючи сокирою кинувся в бій.
Темний Винищувач дістав з за спини катану з довгим срібним лезом і теж помчав в наступ.
Дем'ян жбурнув згусток енергії в Меломана і той полетів назад.
В цей момент мисливець на нечисть змахнув своїм мечем і відтяв противнику руку. Чаклун дав з кулака уцілілої нападнику в пику. Від нелюдської сили, героя відкинуло далеко в темряву.
Права рука була відрізаною по лікоть. В свіжій рані виднілась вся її складова. Кров фонтаном струменіла з відтятої руки розбризкуючись в повітря. Темночервоні краплини падали на суху траву.
Чаклун звик терпіти біль, тому спокійно мовчав.
Він пробурмотів закляття та дмухнув на рану. За одну мить рука відросла.
- Так діла не буде, - мовив Винищувач бачучи як чаклун рухає своїми новими пальцями, - Меломане, протримайся хвилин 5. Я скоро повернусь.
Темночервоний засунув руку до кишені свого плаща і дістав звідти квадратний шматочок дзеркала.
Меломан замахнувся сокирою.
Чаклун присів і лезо пролетіло над його світловолосою головою. Один удар ногою і Чудновський знову відлетів в темряву.
Темночервоний підкинув дзеркальце над головою.
Чаклун агресивно бурчав собі під ніс та розводив руками утворюючи вогняний шар, який збирався летіти в Темного Винищувача.
Герой це побачив і скрутивши правою рукою дулю підніс собі до губ, смачно поцілував і тицьнув своєму противнику, - Ось тобі, чахлику - невмирущий!
Темночервоне світло вилітало з застиглого в повітрі дзеркальця.
Воно втягнуло мисливця в середину.
Бам!
Вогняний шар пролетів мимо вдарившись в дерев'яний стовбур.
Герой зник.
Дзеркальце легенько впало на траву.
- Хто ви, на чорта, такі?! - дивувався Дем'ян, - Чаклуни? Мольфари? Чи може характерники? Ні. Щось не схожі ви на козаків.
Меломан був дуже близько збираючись завдати удар.
Дем'ян голою рукою пробив грудну клітку противника. Меломан відчув як чужа рука стискає його серце.
Сині очі, які ховались за чорною маскою, збільшились, а по тілу промчався гострий різкий біль.
- В чому твій секрет безсмертя?
Меломан не міг дати відповідь.
Вільною рукою чаклун відштовхнув героя і той полетів назад. Товстий дерев'яний стовбур зустрівся з його хребтом.
В окровавленій руці чаклуна завмерло серце Меломана. Вбивця уважно розглядав людський орган.
Його очі бачили як воно тане в повітрі, а разом з ним і зникає кров.
Рука чаклуна стала порожньою та чистою, а Меломан знову стояв на ногах.

Сидячи під одним із соснових дерев Лариса тремтіла від страху перебуваючи в обіймах свого коханого.
- Ден, мені страшно.
- Все буде добре, - заспокоював хлопець, хоча сам був не впевнений в цьому.

- Твоя наполеглевість мене вражає, - вбивця вдарив нападника ногою в груди.
Шматок дзеркала, який спокійно лежав на траві став покриватись хвилями. Вдарило темночервоне світло.
Звідти випригнув Темний Винищувач і хутко дістав меч.
- Простіше простого. Як два пальці обісцяти! - підбіг, змахнув і вдарив.
Ніби Цезарь, прийшов, побачив, переміг.
Бам!
Відсічена голова чаклуна з важкістю впала на землю. З шиї струменів кровавий фонтан. Блакитні очі значно збільшились. Верхня та нижня щелепа відсіченої голови ходила ходором. Чаклун намагався схопити повітря, але не міг.
Минуло 30 секунд і все скінчилось. На злісних очах завмер порожній мертвий погляд.
- Оце і все? - дивувався Меломан.
- Так. Йому потрібно було відсікти голову і чхати на те, чим і ким це зроблено. А зробив це я. Вийшло так, ніби в тому старому фільмі, де безсмертного можна здолати лиш відсіченням голови іншим безсмертним.
- Егеж, справжній Дункан Маклаут, - пожартував герой в чорному дивлячись на обезголовлене тіло вбивці.
- Вельми дякую, - з награною любязністю Темний Винищувач зробив уклін своєму союзнику і заховав меч назад за спину. - Ромео і Джуль'єта, можете виходити! Я вже всіх врятував!
Закохана пара вийшла з темряви.
Лариса побачила відрубану голову лиходія і їй стало не по собі. Дівчина відразу припала до міцних грудей свого коханого.
- Нічого. Вже все позаду, - Ден ніжно гладив її довге хвилясте волосся.
- Пропоную відмітити перемогу! - заявив темночервоний.
- Хіба що без мене, - заявив Меломан, - Я дав обіцянку. Поганця покарано, дівчину врятовано, я мушу повертатись до того світу.
Карі очі мисливця дивились в сині. Два супергероя стояли навпроти один одного.
- Невже саме так мають завершуватись хороші історії? В кінці має бути хепі енд. А твоє врізання дуба щось не дуже йому підходить. Може ще поживеш трішечки?
- Ні. Я обіцяв, - сказав як відрізав герой в чорному.
- Ну, і скатертиною тобі дорога. Іди, але знай, якщо рапотом, нашому світові буде загрожувати серйозна небезпека, типу така велика дупа-дупенція з якою я сам не впораюсь...я стану збирати сво Лігу Справедливості.
- Кого? - незрозумів далекий від кіно Меломан.
- Команду "Месники".
- Які месники? Месники чого? - герой нерозумів про що йде мова.
- Гаразд. Свій власний "Загін Самогубців".
- Що ти мелиш, базікало?
- Ай, чорт з тобою. Одним словом, як треба буде твоя допомога, я знаю де тебе шукати. Лопата в мене є.
- Слухай сюди, - невдоволено відповів Саня, - не доведи Господи, ти мене відриєш...
Темний Винищувач хитро усміхався в обличчя співрозмовнику.
- Дивіться! - вказав вказівним пальцем Ден на обезголовлене мертве тіло.
Білі згустки енергії у формі куль вилітали з покійника. Тринадцять душ підіймалось в небо.
Четверо людей задерли голови в гору слідкуючи за цим красивим дійством.
Білі кулі зустрічало чисте нічне зоряне небо.
- Душі звільнились, - мовив Меломан і зняв з себе маску.
- Все скінчилось добре, тому саме на цьому місці і має бути щасливий кінець, - радісно говорив Темний Винищувач, - бо далі, прощання, сльози, проводи, заривання могили Меломана. Навіщо це мені треба? Я тут постою хвильку і піду, адже це і є справжнійсінький Хепі Енд.
КІНЕЦЬ:)