Не вміють люди...
Олександр Гусейнов
Не вміють люди цінувати Все те, що їм дала природа Здоров'я звикли руйнувати На дурість, зараз, пішла мода А хтось, оддав би все на світі Щоб мати шанс, хоча б на мить Побути трішечки на світлі Відчути повноцінну нить Чому так вирішила доля? Хто не цінує, той все має Хто злий в душі - незнає горя А хто святий, той лиш страждає І лиш надія - вірний друг Не залишає нас в тяжкі часи Мотивує, не зпиняє рух І шлях проводить до краси ©Олександр Гусейнов
2018-03-16 08:59:15
23
11
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (11)
Юлія Гаргат
Сильно, справді змушує задуматись та і сам вірш показує те, що у реальному житті справді є...гарний вірш😍
Відповісти
2018-03-16 13:05:28
1
Олександр Гусейнов
@Юлія Гаргат дякуууую)
Відповісти
2018-03-16 14:39:20
1
Лео Лея
100%👍
Відповісти
2021-05-05 15:27:19
1
Інші вірші поета
Ненормальні ДО НЕЇ Забутий друг О, Анжеліко...
Інші поети
Napsugar_Official
@Napsugar_Official
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12217
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2661