Не вміють люди...

Олександр Гусейнов

Не вміють люди цінувати Все те, що їм дала природа Здоров'я звикли руйнувати На дурість, зараз, пішла мода А хтось, оддав би все на світі Щоб мати шанс, хоча б на мить Побути трішечки на світлі Відчути повноцінну нить Чому так вирішила доля? Хто не цінує, той все має Хто злий в душі - незнає горя А хто святий, той лиш страждає І лиш надія - вірний друг Не залишає нас в тяжкі часи Мотивує, не зпиняє рух І шлях проводить до краси ©Олександр Гусейнов

2018-03-16 08:59:15

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (11)

Юлія Гаргат

Сильно, справді змушує задуматись та і сам вірш показує те, що у реальному житті справді є...гарний вірш😍

Відповісти

2018-03-16 13:05:28

Олександр Гусейнов

@Юлія Гаргат дякуууую)

Відповісти

2018-03-16 14:39:20

Лео Лея

100%👍

Відповісти

2021-05-05 15:27:19

Інші вірші поета

Присвячується Найкращому Вірш до містичного твору "ЗЦІЛЕННЯ" А час все спливає... Я не палю, але сьогодні...

Інші поети

Kira Snow

@FallingSnow119

Ail

@ail_bookworm

BON BON

@bon_bon_c0xu

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

1270

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1790