Не вміють люди...
Олександр Гусейнов
Не вміють люди цінувати Все те, що їм дала природа Здоров'я звикли руйнувати На дурість, зараз, пішла мода А хтось, оддав би все на світі Щоб мати шанс, хоча б на мить Побути трішечки на світлі Відчути повноцінну нить Чому так вирішила доля? Хто не цінує, той все має Хто злий в душі - незнає горя А хто святий, той лиш страждає І лиш надія - вірний друг Не залишає нас в тяжкі часи Мотивує, не зпиняє рух І шлях проводить до краси ©Олександр Гусейнов
2018-03-16 08:59:15
23
11
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (11)
Юлія Гаргат
Сильно, справді змушує задуматись та і сам вірш показує те, що у реальному житті справді є...гарний вірш😍
Відповісти
2018-03-16 13:05:28
1
Олександр Гусейнов
@Юлія Гаргат дякуууую)
Відповісти
2018-03-16 14:39:20
1
Лео Лея
100%👍
Відповісти
2021-05-05 15:27:19
1
Інші вірші поета
Моє життя несолодке... Ти хороша, але не для мене Машина часу Ненормальні
Інші поети
Ethanio Oberon
@ethanio_oberon
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1485
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11965