В коханні часто обгораєм

Олександр Гусейнов

В коханні часто обгораєм багато їх,та все не те Де доля наша ми не знаєм Що буде рідне,що чуже... І зустрівши ту людину Котра нам близькою здається Гадаємо - Я не покину І бистріше серце б'ється Та тут ти чимось не підходиш Можливо,робиш щось не так І від тебе вже уходить Не сказавши "що"і" як" Проходить час і знов не самі Знову пристрасть і любов Та і в цих щось там згасає Стосунки нарубали дров І кожен раз така проблема Десятки в ліжко потрапляють Я розумію-людська потреба Та нащо Секс-як не кохають? А потім Бог заходить в гру І нам ту долю посилає І серцю добре,мов в раю І душа твоя співає Але не кожен перетерпить Взнаючи твоє минуле Хай трішки ліжечко потерпить Чи варто,це?...ти ще подумай

2018-02-20 09:37:30

Інші вірші поета

Моє життя несолодке... Пекло Машина часу Степан в ночі...

Інші поети

Олеся Нюл

@Olesia_Nuyl

Яна Шинко

@yana_shinko

Юлія Мушак

@yulia_mushak

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

3292

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12767