Забутий друг

Олександр Гусейнов

А колись були ми-вірні друзі Гремів район від нашоі братви А потім кожний в різнім вузі З тих пір не мало витекло води Все рідше стали зустрічатись У кожного своє вже в голові Одні за книгами сховались А інші- вільні солов'і Піднялися вони до верху А я на місці,так і не взлетів Мене не бачуть,внизу я меркну Так рік за роком пролетів Мене забули,відцурались Всі ті,котрих найкращими вважав Компанія у нас розпалась Кожен з них так забажав Сижу один тепер я на тій лавці За тим столом де ми збирались Дружба як у нас,така лиш в казці Була тоді,коли ще не розпались. В шкільні роки клялися,що на віки Ми будем дружбу зберігати Та на картах моіх чорні піки А у вас червоне-ви тікати Сиджу один в будинках за столом Ми завжди тут збиратися любили Згадав розмови дружні за пивком Про дівчат,що розум наш манили Дружба залишилась лише в думках Тепре я сам,один,сиджу в напрузі Для вас я зник,розвіявся на прах А колись були ми-вірні друзі 09.12.16

2018-03-02 16:36:22

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Юлія Гаргат

Так життєво. Одразу згадала шкільні роки)

Відповісти

2018-03-02 16:39:09

Лео Лея

Так буває дуже часто...

Відповісти

2021-05-05 15:22:50

Олександр Гусейнов

@Лео Лея Таак(

Відповісти

2021-05-05 15:25:36

Інші вірші поета

Відьма зуб точила на Івана Вітер дико віяв Дивився в очі я твої Ефект Хамелеона

Інші поети

Creatore di poesie

@Creatoredipoesie

SpaceWithin

@SpaceWithin

jesse_ann

@jesse_ann

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12352

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

13225