Жив минулим...
Я жив минулим, тими днями Тими спогадами жив І щоб пройти поміж світами Машину часу, взяв, створив Скільки всього слід сказати Когось спасти та щось змінити Невдалі дні з життя прибрати І долю в край переродити Лихих людей з життя прибрав До мудрих став я прислухатись Найкраще все з горой черпав Вершини прагнув я дістатись Зробив все вірно, так як слід Мною можуть всі пишатись Майбутнє буде вже без бід Час мені назад вертатись... Нарешті я прибув додому Купа грошей, гарний дім Але радіти слід самому Я тут чужий, чужий їм всім Так прагнув я до ідеалу Відшивав кого хотів Марно ліз до п'ядесталу Марно в трон жадоби сів Немає друзів і кохання Я зтер з життя їх назавжди І лиш в думках кручу до-рання Спогади, як бризг води Навіщо я змінив минуле? Навіщо я створив її? Даремно я трусив забуле Тепер все інше, всі чужі! Не будьте ви такі як я! Вперед дивіться, лиш вперед! Таким як є любіть життя! І хоч не завжди то, як мед Але не слід минулим жити І жалкувати про усе Те, що є умій цінити А час вперед нехай несе
2020-07-12 07:46:11
14
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11489
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3290