Психо
(18+)
Башка моя металічна, хитається під музику вітру. Пляжка виноградного, нахуй бабине літо. Небо - сіре полотно, як земелька розбита. Для сонця ми підземелля, для сонця ми невидимки. Замість серця моторчик, замість крові мастило. Замість душі ендоскилет, боже, як же мені пофартило. Під ребром, як сталагніт, стерчить столітній стилет. Я дістану з кобури ржарий, як космос, пістолет. Останнє людське диття, поховане під гущою снігу. Я блукаю по бетоним лісам в пошуках невідомої цілі. Люди були, як собаки, кожний в своїй стаї. Коли повиростали гриби, вони всі дружно розтали. Тут повелитель мух, там я спаситель дух. Тут безсердечний, там небезпечний. Хоч і тіло холодне, але не як ваші - земля. Я іду простонеба, я іду просто треба. По засніженим полям, що тягнуться за горизонт. По замерзлим рікам, що впали в довічний сон. Лінзи покриває мереживо морозу, сотню літ блукати по земельці до настання некрозу. Замість серця моторчик, замість крові мастило. Замість душі ендоскилет, боже, як же мені пофартило. Блукати по білій пустці, дивитись на сіре небо. І здохнуть в прекрасну мить.
Башка моя металічна, хитається під музику вітру. Пляжка виноградного, нахуй бабине літо. Небо - сіре полотно, як земелька розбита. Для сонця ми підземелля, для сонця ми невидимки. Замість серця моторчик, замість крові мастило. Замість душі ендоскилет, боже, як же мені пофартило. Під ребром, як сталагніт, стерчить столітній стилет. Я дістану з кобури ржарий, як космос, пістолет. Останнє людське диття, поховане під гущою снігу. Я блукаю по бетоним лісам в пошуках невідомої цілі. Люди були, як собаки, кожний в своїй стаї. Коли повиростали гриби, вони всі дружно розтали. Тут повелитель мух, там я спаситель дух. Тут безсердечний, там небезпечний. Хоч і тіло холодне, але не як ваші - земля. Я іду простонеба, я іду просто треба. По засніженим полям, що тягнуться за горизонт. По замерзлим рікам, що впали в довічний сон. Лінзи покриває мереживо морозу, сотню літ блукати по земельці до настання некрозу. Замість серця моторчик, замість крові мастило. Замість душі ендоскилет, боже, як же мені пофартило. Блукати по білій пустці, дивитись на сіре небо. І здохнуть в прекрасну мить.
2020-09-20 17:14:16
3
0