Стріла повстання
Зникаємо. Все меркне в чорнім димі. І те, що звуть душею, так болить... Втікаєм. Разом з сонцем. Разом з Нею - Лампадка, що не згасне цілу мить. І гірко. Млосно. Тонемо в скорботі Причини так небачено-малі. Обсмалені в морозно-сірій сльоті, Та все ще необдумано живі. Біліє горизонт, що так далеко, І близько - лиш рукою досягни. І серед хвиль сталево-синіх - спека. А в серці кодло змій - чужі сліди. Смола і лава, як єдині ліки, Як кролик серед вітряних химер. Чорніють зорі, грім скріпив повіки, І світ - німий - неначебто завмер. Ховаєм жало: ми своє зробили, Розверглася обсмалена земля. Отруєні собою ж, не зуміли Згасити ці розбурхані моря. Звортній відлік вивів до спочинку, Секунди зтліли в білому вогні. Поволі перегорнемо сторінку - Знов по колу. Знову ми живі. Відмірені хвилинами мовчання, Підвішені надіями на гак, Для себе - стріли тихого повстання, Для себе - зло і кара. Та маяк.
07.12.2018
16
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Субстанція Ночі
Відповісти
07.12.2018, 13:43
1
Олександр Гусейнов
Дуже гарно. Це не як вірш звичайного любителя, а як творіння справжнього письменника. Молодець)
Відповісти
06.01.2019, 15:34
1
Субстанція Ночі
Відповісти
06.01.2019, 15:41
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3171