-Тихо, нас можуть почути. -прошепотіла якомога тихіше я, притискаючись спиною до холодної кам'яної стіни.

-На рахунок 3 починаємо.

-Один... два... три. -і пролунав постріл.

**********

За тиждень до цього...

-Доброго ранку. -сказала я, заходячи в кабінет інспекторів.

-Доброго. -майже одночасно сказали Данте і Сільвіо.

-Ох якби він був добрим - пробурчала Ешлі.   

-Дай вгадаю ще одне вбивство?

-На жаль, так. Тож збирайтеся і поїхали. -сказав Сільвіо.

-Скинеш мені адресу?

-Звісно.

-А де Еліс?

-У лабораторії звіти пише. - відповів Данте.

-А чому ти не питаєш де Олівія? -сміючись запитав Сільвіо.

 -Тому що, по-перше, мені абсолютно не цікава ця інформація. По-друге, сподіваюся її сьогодні взагалі не буде.

Але тут двері до кабінету відчинилися, і всі мої надії розбилися як тарілка що впала на підлогу.

-Доброго ранку. -сказала Олівія. Зізнатися, чесно для мене це був найогидніший голос.

-Мне потрібно ще Еліс повідомити про вбивство, я в лабораторію. -знайти причину, щоб піти і не перебувати з Олівією в одному приміщенні було простіше простого.

-Я з тобою. - Ешлі теж не горіла бажанням залишатися там.

Ми вдвох вийшли в коридор і попрямували в лабораторію, де в цей час писала звіт моя помічниця.

-Еліс, у нас убивство, тож збирайся і поїхали. -говорила я, заходячи в лабораторію.

-Хорошо, зараз зберу все, що потрібно, і можна їхати. -після цих слів блондинка встала з-за столу і почала збиратися.

-А на чиїй машині поїдемо?

-Давайте на моїй. - запропонувала я.

-Ок. А Олівія теж із нами поїде?

-Ага звісно, я її до своєї машини на гарматний постріл не підпущу, нехай на своїй їде.

Можливо, вам здалося, що я відчуваю особисту неприязнь до Олівії, так от вам не здалося. І до речі, у нас із нею абсолютно взаємне почуття ненависті одне до одного.

Через 20 хвилин Еліс, Ешлі та я вже їхали на моїй машині на місце злочину.

-А скільки зараз часу?

-Рівно 8. - відповіла сестра, подивившись на наручний годинник.

-Скільки нам ще їхати?

-Хвилин п'ятнадцять десь.

Як я і говорила, за 15 хвилин ми під'їхали до багатоповерхового будинку, в одній із квартир якого і сталося вбивство. Утрьох ми вийшли з машини і попрямували до під'їзду.

-Сільвіо мав скинути код від домофона. - сказала я, дістаючи телефон.

За кілька секунд я знайшла смс із кодом і ввела його.

-Хто це? - почувся голос Сільвіо з домофона.

-Загін спецназу. - блискавично відповіла Ешлі і, як не дивно, двері відчинилися.

-Вирішила в NOCS податися?

-А чому б і ні?

Ми піднялися сходами на другий поверх і підійшли до потрібної нам квартири.

-Проходьте. - відчинивши двері, сказав Данте.

-А де власне труп? - запитала я.

-У вітальні. -відповів Данте і показав рукою в напрямку кімнати, де сталося вбивство.

Ешлі почала займатися пошуками доказів, а я і Еліс пішли оглядати труп. Зайшовши у вітальню, ми побачили таку картину: посередині вітальні на білому килимі в калюжі крові лежав убитий чоловік. Я одягла рукавички і почала огляд. На шиї у трупа була странгуляційна борозна, тобто слід від задухи мотузкою, а в ділянці серця була колота рана. Завдана якимось гострим предметом, найімовірніше, ножем. Судячи з усього, його спочатку задушили, а потім встромили ніж у серце.

-Сліди від взуття на підлозі, на підвіконні і вікно відчинене. Я думаю очевидно, що злочинець втік через вікно. -говорила Ешлі, підходячи до вікна.

-Так воно й було, тут лише другий поверх. Напевно спустився по водостічній трубі. -підтвердила я версію сестри.

-А особу вже встановили? - запитала Ешлі.

-Так, його ім'я Франческо Сальв'єне і йому 38 років. Сусідка сказала, що жив він один - відповів Сільвіо і сфотографував сліди взуття на підвіконні.

-Зрозуміло, Роуз що там із трупом?

-Я можу сказати, що цей чоловік помер внаслідок насильницької смерті, від странгуляційного виду механічної асфіксії. Простіше кажучи, його спочатку задушили мотузкою, а потім встромили в серце, ймовірно, ніж. Смерть настала не більше двох годин тому. -сказала я колегам, переводячи на них погляд.

-А навіщо ніж то в серце встромляти? - запитала сестра.

-Коли вбивцю спіймаємо тоді в нього й запитаємо. Еліс із трупом уже все зрозуміло, можна забирати в морг.

-Хорошо зараз подзвоню скажу, щоб забирали. - через секунду після того, як Еліс це сказала, до кімнати увійшла Олівія.

-Що ви на мене так дивитеся. Ну не було мене півгодини, і що? У кав'ярні черга була.

-Обожнюю, коли люди так відповідально підходять до своєї роботи. - сказала я, дивлячись на Олівію, яка спокійно попивала каву стоячи в дверному отворі.

-А ось і мотузка, якою його душили. -сказав Сільвіо, піднімаючи мотузку з підлоги.

Поки ми шукали докази, Олівія просто тинялася кімнатою без діла.

-Ну і хто так знімає відбитки пальців? Тільки й можеш у лабораторії в мікроскоп дивитися і пробірки мити. -сказала Олівія і почала підходити до мене.

-Слухай, ти можеш не заважати, займися справою або, як зазвичай, хоча б зроби вигляд, що ти працюєш.

-А я і займаюся справою.

-Якою справою? Ходиш колами по кімнаті і п'єш свою каву?

-Між іншим я...-вона не встигла договорити, бо через свою неакуратність упустила вазу з комода, і та розлетілася на безліч маленьких осколків.

-А ось і робота тобі знайшлася, бери й прибирай це все тепер. -на мої слова Олівія нічого не відповіла і просто закотивши очі, почала прибирати осколки.

-Сільвіо, а є якісь свідки? -запитала Ешлі.

-Свідок є, але він зараз у нетверезому стані.

-Весело, але все одно треба допитати. Потім, коли він буде вже тверезий, проведемо допит. - сказала колега і підійшла до стелажа для книг, мабуть, щось на стелажі привернуло її увагу.

-Колеги, я знайшла перстень. - сказала дівчина й акуратно взяла перстень у руки.

-Перстень? - здивувалася я її знахідці.

-Так перстень, при чому закривавлений перстень. -уточнила Ешлі й поклала доказ у грипер.

 -На 100% впевнена, що це кров жертви. - сказала я, дивлячись на закривавлений доказ.

-Найімовірніше, так і є.

Ми займалися пошуками доказів ще десь годину, але більше нічого не знайшли. І оскільки, грубо кажучи, робити на місці злочину вже не було чого, Ешлі запропонувала піти опитати сусідів.

-З якої квартири почнемо? -запитала сестра.

-Давай із тією, яка навпроти.

Ми підійшли до дверей квартири навпроти і подзвонили в дзвінок.

-Відкривайте, це поліція. - крикнула Ешлі і через 2 секунди двері відчинилися.

-Доброго ранку, я старший-інспектор Ешлі Грейс.

-А я експерт-криміналіст Розалінд Грейс, чи не могли б ви відповісти на кілька запитань про вашого сусіда Франческо Сальв'єне?

-Так звісно, проходьте. -сказала старенька і пропустила нас у квартиру.

-Назвіть, будь ласка, своє ім'я. -попросила я

-Мартіна Роберті.

-Що можете сказати про вбитого?

-Жив він один, я це вже говорила вашому колезі. Гостей не приймав, не вітався ні з ким. Дивний він якийсь був.

-І в чому проявлялася його дивність?

-Ну він мовчазний такий був, завжди з похмурим обличчям. Говориш йому щось, а він ніби тебе не помічає.

-Може щось іще? - зітхаючи запитала сестра.

- Не пив, не курив. О точно, він щоп'ятниці о 7 вечора кудись ішов, а приходив дуже пізно десь о першій годині ночі. Більше про нього нічого не можу сказати

-Зрозуміло. Спасибі вам, до побачення.

-До побачення, якщо раптом ще щось згадаєте, телефонуйте за цим номером. -сказала я і дала старенькій візитівку.

-До побачення. -попрощалася вона.

-Треба буде дізнатися, куди він ходив щоп'ятниці. -сказала я, зачиняючи за собою вхідні двері.

-Думаєш це якось пов'язано з убивством?

-Мін здається, так.

Ми опитали ще п'ятьох сусідів, і всі говорили одне й те саме: "Гостей не приймав", "Не пив, не курив", "Був дивним". Коли місце злочину було оглянуто, а сусідів допитано, ми всі поїхали назад у відділок.