Субота, сьома ранку, ми з сестрою сиділи на кухні та снідали. 

-Тобі заварити кави? -запитала мене сестра. 

-Так, дякую.

-Якесь у мене передчуття дивне.

-Роуз, мені здається, дня дивнішого, ніж учора, придумати складно. -встигла вимовити Ешлі, перш ніж у неї задзвонив телефон. 

-Хто там?

-Сільвіо.

-Якщо Сільвіо дзвонить о сьомій ранку, значить десь уже сталося вбивство.

-Доброго ранку... Та годі... Адресу скинеш?.. Добре, ми скоро будемо... -договоривши, сестра вимкнула дзвінок і поклала телефон на стіл.

-Ну що там, кого вбили?

-Ти, не повіриш. Лінсванд знайшовся.

-Верніше знайшлося його тіло, я вгадала?

-Так, ти все-таки мала рацію, коли казала, що якщо ми його і знайдемо, то вже в бездиханному стані.

-Я прямо-таки екстрасенс. Потрібно було з тобою посперечатися на що-небудь.

-А до речі, якщо я не помиляюся, мама розповідала, що в нас у роду була якась ворожка.

-Чому ж була? Тітонька Доротея досі жива, їй здається 85 років, і вона донині таро розкладає.

-Точно, як я могла забути.

-Так як же ти могла забути. Ну гаразд нам час збиратися і виїжджати. 

Ми закінчили свої збори і, вийшовши з дому, сіли в мою машину.

-А яка адреса?

-Via Archimede 23.

-Їхати будемо півгодини десь.

Ми приїхали на місце призначення приблизно за 25 хвилин і, припаркувавши машину біля п'ятиповерхівки, зайшли в під'їзд.

-На який нам поверх?

-Третій.

Ми піднялися сходами на третій поверх і, знайшовши потрібну нам квартиру (двері були відчинені , а зсередини квартири лунали голоси наших колег), зайшли до приміщення, де, власне, і сталося вбивство.

-Доброго ранку. -привіталася Ешлі 

-Доброго ранку, якщо, звісно, можна так висловитися. -говорила я, заходячи у вітальню, де на підлозі лежало тіло чоловіка, з яким ще зовсім недавно я говорила про нашого спільного знайомого.

-Доброго. -сказали Данте, Сільвіо та Еліс.

І до речі, він казав мені, що Лінсванд поїхав чорт знає куди. Набрехав?

-Еліс, давай почнемо оглядати труп. -промовила я, надягаючи медичні рукавички на руки.

Я і моя помічниця підійшли до тіла і присіли навпочіпки поруч з убитим. Із серця у Лінсванда стирчав клинок, а на шиї виднілася странгуляційна борозна. Спосіб убивства ідентичний до способу вбивства Фаббрі та Сальвьоне.

-Спосіб убивства точно такий самий, як і в перших двох убивствах.

-А хтось сумнівався?

-Слухайте, мені здається, що спосіб убивства щось означає. -сказала я, обертаючись до колег, які в цей час займалися обшуком.

-У якому сенсі? -задав мені питання Данте.

-Пом'ятаєте те жертвопринесення, якому ми завадили, затримавши Лінсванда?

-Так.

-Так от, Лінсванд же збирався вдарити ножем у серце того хлопця. Так само, як і наш убивця вдаряє ножем у серце своїм жертвам. Ще Лінсванду дуже потрібні були персні...

-А наш убивця занурює персні своїх жертв у їхню власну кров. -доповнив Данте мої слова.

-Це помста, найімовірніше смерть за смерть.

-Але навіщо тоді душити своїх жертв перед тим як встромити їм клинок у серце?

-Мабуть убивця не міг стримати свою ненависть і накидався на своїх жертв. Душив їх, а потім і встромляв клинок у серце.

-До речі, а ви вже знайшли перстень?

-Та ось він. -промовив Сільвіо, простягаючи мені грипер із закривавленим доказом.

-Відмінно. Еліс із трупом уже все зрозуміло, можна забирати в морг.

-Добре.

-І ось ще клинок, поклади його до решти доказів.

-Не втрачаєш надії на те, що залишилися відбитки пальців?

-Треба ж врешті-решт сподіватися на краще.

-Роуз у тебе телефон дзвонить. -сказав Данте і передав мені мою сумку.

-Спасибі. -подякувала я Данте за те, що той передав мені сумку.

Я витягла телефон із сумки і побачила, що дзвонить незнайомий номер. "Мені це так щоразу подобається" подумала я, то дзвонять і погрожують, то дзвонять і не дають життя. Вийшовши в коридор, я відповіла на дзвінок.

-Якщо ви знову збираєтеся мені погрожувати, кажу одразу ваш кілер сидить у відділку з простреленим плечем.

-Оригінальне, однак привітання Розі. -все-таки цього разу дзвонив він.

-А це ти, ну для тебе в мене одне привітання. Пішов до біса.

-Грубо.

-Приймай мене такою, яка я є. -договоривши я почула його сміх.

-Приймаю. А й прийми мої привітання.

-Що за привітання? Зачекай, ти що більше ніколи не з'явишся в моєму житті? Це ж справжнє свято. 

-На це можеш навіть не сподіватися. Вітаю з тим що ти і твої колеги все-таки знайшли зниклого Лінсванда

-Ага, дякую.

-Нема за що.

-У мене питання.

-Задавай.

-Ти мені сказав, що Лінсванд поїхав чорт знає куди, а сьогодні його знайшли мертвим у нашому рідному Римі. Питання: як так вийшло?

-Мабуть, він повернувся в Рим, коли зрозумів, що перснів отримати не зможе. Я ж великодушно віддав їх тобі.

-О так ти такий великодушний. Якби я не обставила все правильно, подумали б, що персні вкрала я. Можливо, ти просто хотів мене підставити?

-Ні в якому разі, Розі, як ти могла про таке подумати.

-Звісно, як же я могла подумати про таке. Ти ж найдобріша і найбезкорисливіша людина у світі.

-Так приємно чути такі слова про себе, особливо від тебе.

-Якби зараз я не стояла за кілька метрів від своїх колег, я б про тебе такі чудові слова сказала, що в тебе дар мови б відняло.

-Шкода, що ти можеш сказати їх просто зараз.

-Дуже шкода.

-Розі, а не могла б ти розповісти мені про того кілера з простреленим плечем, про якого ти згадала на початку нашої прекрасної розмови.

-Звісно ж... ні.

-Чому ж?

-А тому що це не твоя справа.

-Ти така потайлива.

-Ага. Ну гаразд, мені вже треба йти, тож прощавай і будь ти проклятий. -договоривши, я відключила виклик і повернулася на місце вбивства.

Приблизно годину ми займалися обшуком місця злочину, після цього ще годину ми ходили по сусідах і розпитували про вбитого. Як з'ясувалося, сусіди не знають про вбитого зовсім нічого. Ні те, хто він такий, нічого іншого. Що стосується обшуку, єдине, що нам вдалося дізнатися про вбитого, - це те, що за знайденими документами Лінсванд купив цю квартиру рік тому. І більше нічого.

-Ну що збираємося? -запитала Ешлі, важко зітхнувши, і подивилася у вікно у вітальні.

Щойно Ешлі глянула у вікно, вираз її обличчя змінився. Було повне відчуття того, що вона побачила там якогось привида, який спокійно розгулював серед перехожих.

-Роуз, Данте, можна вас на секундочку.

-Що вже сталося? -запитала я і разом із Данте підійшла до вікна.

-Вам не здається знайомим той хлопець?

-Який ще хлопець?

Подивившись у вікно, я побачила його, того незнайомця з готелю, де було вбито Моніку Фаббрі.

-Це ж наш незнайомець, що втік. -вимовив Данте, і ми всі втрьох, переглянувшись, блискавично вибігли з квартири і побігли на вулицю.

-Пропоную розділиться. - прокричала Ешлі.

 Ми з Данте її почули і розбіглися в різні боки. Незнайомець, що втік, помітив нас і кинувся бігти. Але мені вдалося не випустити його з поля зору, він був досить далеко, але я все ж змогла його наздогнати. І коли я була практично в нього за спиною, я схопила його за плече і повернула до себе обличчям.

-І знову здрастуй, давно не бачилися.

-Руки за голову. -з-за спини хлопця почувся голос Ешлі, яка направила на затриманого пістолет, а до мене підійшов Данте.

-Ви не маєте права. -волав усе ще незнайомий нам хлопець.

-Ах ми не маємо права, а ти маєш право брехати на допиті?

-Якому ще допиті?

-Тому самому, на якому ти збрехав, що чув крики Моніки Фаббрі, і збрехав з приводу свого імені. -говорив Данте, надягаючи на затриманого кайданки.

-А може ти і є вбивця?

-Ні я не вбивав. -миттєво вигукнув хлопець.

-Зараз ми доставимо тебе у відділок і вже там розберемося, ти вбивця чи не ти. Може ти подільник?

-Я вам повторюю, я нікого не вбивав.

-Справді? Зараз ми повіримо тобі на слово і відпустимо. Ти ж так вселяєш довіру.

-Та що ви за люди такі?

-Звичайнісінькі з плоті й крові.

Ми довели затриманого до під'їзду, там на нас уже чекали наші колеги.

-Все-таки спіймали?

-Зловили, каже він не вбивця.

-Говорити він може що завгодно, у відділку розберемося.

-А й до речі, у нас же ще кілер.

-Точно, може це ти й найняв кілера? Якщо ти не знав, він зараз у поліції з простреленим плечем.

На наші слова затриманий мовчав. Ми розсілися по машинах і поїхали до відділку, за півгодини ми доїхали (нам вкрай пощастило, що не було заторів). На жаль допит нашого незнайомця довелося перенести на завтра, як і допит кілера. Розтин тіла Лінсванда провела Джанін, і за підсумками нічого не знайшли. Усе, як і в попередніх убивствах. Але була одна щаслива подія. На клинку я виявила відбитки пальців, нарешті. Це теж саме що зірвати джек-пот, але, на жаль, за базою даних відбитки не проходили. Проте, це наш найголовніший доказ. Спіймавши вбивцю, ми зможемо довести те, що саме він скоював убивства. Весь наступний день минув у межах норми, експертизи, розтини і всі інші мої обов'язки були виконані.