Рівно о пів на сьому ранку я прокинулася від дзвінка будильника, і відчула величезне бажання викинути його у вікно. Я просто ненавиджу рано вставати, була б моя воля, я б вставала о першій годині дня. Але о восьмій ранку мені вже треба бути в лабораторії і займатися експертизами, тож доводиться вставати о 6.30. Вимкнувши будильник, я встала з ліжка і пішла у ванну кімнату.

-Ну і гніздо в мене на голові. -сказала я, розглядаючи в дзеркалі своє, так би мовити, "пом'яте" блондинисте волосся, що стирчить у різні боки.

-Роуз, ти вже прокинулася? -кричала мені сестра зі своєї спальні.

-Так. -крикнула я їй у відповідь.

Коли я закінчила всі свої водні процедури, я переодяглася і пішла на кухню, де вже снідала Ешлі.

-Чайник ще не охолов?

-Ні. - зробивши ковток кави, відповіла сестра.

-Чудово.

Для мене і для моєї сестри кава - це найкраще, що тільки можна придумати зранку. 

-Так, я пішла в душ. -сказала Ешлі допивши свою каву і доївши тост.

Моя сестра пішла в душ, а я заварила собі каву і почала снідати. Через хвилин 40 ми вже були готові виходити з дому. Щойно ми зачинили за собою квартирні двері, як Ешлі подзвонили.

-Слухаю... Адресу скинеш?... Добре, ми вже в дорозі.

-Що вже сталося?

-Сільвіо дзвонив. У нас ще одне вбивство. -кинула Ешлі перед тим як ми спустилися на перший поверх і вийшли з під'їзду.

-Яка адреса? -запитала я, коли ми сіли в машину.

-Via Camilla 9.

-А що там, багатоповерхівка?

-Ні, п'ятизірковий готель "Appartamento da sogno".

-Зрозуміло. Це що, починається дощ чи що? -сказала я, подивившись на лобове скло, куди впало кілька крапель дощу, і ввімкнула двірники.

-Чудово просто, зараз ще злива почнеться.

-Ага, ось тобі і добрий ранок.  

Ми доїхали до готелю за 30 хвилин і, як і думала Ешлі, пустилася просто жахлива злива. По приїзду ми побачили те, чого нам найменше хотілося б бачити. Журналістів, якщо біля місця злочину є журналісти, то це явна ознака того, що незабаром нам почнуть морочити голову і заважати працювати.

-І як нам пройти через весь цей натовп? - зі зітханням запитала мене колега.

-Як-небудь пройдемо.

-Тут злива божевільна, а в нас парасолька хоча б одна взагалі є?

-У бардачку має бути парасолька. - сказала я і Ешлі відкривши бардачок дістала звідти чорну парасольку.

Я припаркувала машину неподалік від готелю, і ми з сестрою вийшли з авто (не забувши, звісно, відкрити нашу єдину парасольку) і попрямували до парадного входу, де вже товпилися журналісти.

-Старший-інспектор Ешлі Грейс. -промовила Ешлі і показала посвідчення, щоб нас пропустили.

-Експерт-криміналіст Розалінд Грейс. - сказала я і зробила те саме, що й сестра.

-Як ви гадаєте, це вбивство пов'язане з убивством Франческо Сальв'єне?

-Вбивця це хтось із секти "Шлях до істини"?

-Ви просто зобов'язані дати інтерв'ю нашому телеканалу.

Запитання журналістів так і сипалися, але нам усе ж вдалося пробратися до входу, не відповівши на жодне з них і не промокнувши через зливу.

-О доброго ранку. -привітався з нами Данте, який чекав на нас біля ліфта.

-Доброго ранку. -сказали майже одночасно ми з сестрою.

Я, Ешлі та Данте зайшли в ліфт і поїхали на четвертий поверх. 

-А в якому номері сталося вбивство? -задала питання Ешлі.

-У 32 номері.

-Записи з камер відеоспостереження є? -запитала я Данте.

-Ні, адміністратор каже, що стався якийсь збій у системі і камери на четвертому поверсі просто вийшли з ладу. -як тільки Данте договорив, ліфт зупинився і двері відчинилися.

Коли ми вийшли з ліфта, ми почули, як у коридорі біля номера зі значком 32, де власне і сталося вбивство, якась жінка кричала ''Репутація готелю зруйнована! '', "Хто тут тепер захоче оселиться?", "А ще ці репортери, тепер весь Рим знатиме про те, що в нашому готелі вбили людину.". Біля цієї обуреної особи стояв Сільвіо, і по його обличчю було видно, що він слухає ці крики вже дуже довго, і втомився пояснювати, що нічого не може зробити ні з репортерами, ні з репутацією цього готелю. Побачивши, що ми вийшли з ліфта, Сільвіо підкликав нас рукою. 

-Я вам повторюю, я нічого не можу зробити, у мене немає таких повноважень. -це було останнім, що сказав Сільвіо, перш ніж зайти назад у номер і продовжити оглядати місце злочину.

-Доброго ранку. Я так розумію ви адміністратор? -запитала жінку старший-інспектор.

-Так я адміністратор, але ранок зовсім не добрий. Готель зазнає просто величезних збитків. А ви хто така? Покличте того, хто веде цю справу, я маю поговорити з цією людиною. -сказала жінка вельми гордовитим голосом.

-Я  старший-інспектор Ешлі Грейс, і я веду цю справу. Про що ви хотіли поговорити? -почувши це, адміністраторка миттєво змінилася в обличчі.

-А так це ви? Ну я хотіла б поговорити про те, що...-далі я не дослухала, про що вони говорили, бо пішла оглядати труп.

Поки Ешлі розмовляла з адміністратором, я покликала до себе Еліс, і ми почали оглядати труп. Цього разу це була жінка на вигляд років 40 і знову клинок у серці.Усе те саме, що і в першому вбивстві. Така ж странгуляційна борозна і така ж колота рана.Як і в минулому вбивстві спочатку її задушили, а потім всадили клинок у серце.

-Ну я так розумію це та друга глава секти Моніка Фаббрі. -сказала я, дивлячись на закривавлений перстень на безіменному пальці вбитої. Точно такий самий перстень ми знайшли на попередньому місці вбивства.

-Саме вона. -підтвердив мої здогадки Данте.

-Хтось вбиває голів секти, ну я думаю очевидно, що мотив убивства помста. У цих фанатиків ворогів має бути багато.-говорила я, підходячи до Данте.

-Значить наступним буде Джеральд Лінсванд. 

-Потрібно знайти його, але як?Хоча стоп, ті фанатики, яких ми затримали вчора, говорили про якісь збори, які будуть сьогодні.

-Треба буде по приїзду до відділку їх ще раз допитати. -зітхаючи сказав інспектор.

-А я вам кажу вже 10 разів, що я не збираюся користуватися службовим становищем заради вашої користі.- говорила Ешлі, заходячи в номер, а за нею йшла адміністраторка.

-Ну послухайте, я вам запл...

-Навіть чути цього не хочу, вийдіть, будь ласка, звідси і не заважайте слідству.-після сказаних Ешлі слів адміністраторка вийшла з номера.

-Це просто жах якийсь.

-І не кажи, я ледве з глузду не з'їхав, поки слухав її крики. -відгукнувся Сільвіо, який у цей час фотографував місце вбивства.

-Так гаразд, що у нас там з приводу вбивства?

-Вбита Моніка Фаббрі і це друга глава тієї секти "Шлях до істини".Спосіб убивства той самий, що й у попередньому вбивстві. І на її безіменному пальці я виявила закривавлений перстень. Точно ідентичний тому перстню, що ти знайшла на першому місці злочину.

-Ага зрозуміло значить у нас серійний вбивця.Як думаєте який мотив?

-Ми думаємо, що помста. Напевно у глав цієї секти багато ворогів.І ще потрібно знайти сеньйора Лінсванда, він, найімовірніше, має бути наступною жертвою. 

Ми втрьох ще десь півгодини обговорювали деталі справи, а потім почали огляд місця злочину.

-Труп уже можна забирати в морг? -запитала мене Еліс, коли я оглядала шафки у ванній кімнаті.

-Так, і попроси Джанін щоб вона сьогодні провела розтин замість мене.

-Добре. - погодилася дівчина.

Ми проводили огляд місця злочину ще хвилин 40 і за підсумком з доказів у нас був тільки закривавлений перстень.Було й так зрозуміло, що кров на персні належить убитій. Ми навіть уявити не могли як нам знайти вбивцю. Але ми могли знайти можливо наступну жертву. Потрібно було тільки ще раз допитати тих двох фанатиків, яких ми вчора затримали.

-Так я пропоную опитати сусідніх мешканців, може вони щось цікаве розкажуть про цю Моніку Фаббрі. 

-Мне здається, всі вони знають її під іншим ім'ям.Вона все ж у розшуку.

-Так адміністратор сказала, що, знімаючи цей номер, вона показала паспорт на ім'я Вінсенза Фьорелло.

-Ну хоч що-небудь ми ж зможемо дізнатися. Роуз сходиш зі мною допитувати сусідів?

-Так звісно.-позитивно відповіла я на запитання Данте.

Ми з Данте вийшли з номера №32 і постукали в номер навпроти, відкрив нам чоловік на вигляд йому було десь 30, брюнет із зеленими очима. 

-Здрастуйте, я експерт-криміналіст Розалінд Грейс.

-Доброго ранку я інспектор Данте Маріні. -сказав Данте, і ми з ним показали свої посвідчення.

-Здрастуйте. -трохи нервово відповів той, що так і не назвав свого імені.       

-Як вас звати?-почала я і дістала з кишені невеликий блокнотик і ручку, щоб записати свідчення.

-Джанлуїджі Даніелі. -сказав хлопець, і, якщо чесно, довіри він не вселяв.

-Ви були сьогодні всю ніч у готелі? 

-Так.

-Чули якісь крики або дивні звуки?-задав питання інспектор.

-Так я чув крик і більше нічого, з жінкою в цьому номері я навіть не знайомий і ще в мене дуже мало часу до побачення.- дуже швидко пробурмотів хлопець після того, як він буквально зачинив двері у нас перед носом.

-Це ще що таке?-обурено сказала я і спробувала відчинити двері, але вони вже були замкнені.

І добре, що в нас була стара добра Beretta 92 і всім зрозумілим способом ми відчинили двері й забігли в номер цього скритного хлопця. Але замість нього самого ми побачили тільки відкрите навстіж вікно.

Він утік...