На годиннику була шоста година вечора, всі ми сиділи в кабінеті інспекторів (на мій превеликий жаль, і до речі, не тільки на мій, Олівія теж була) і планували операцію із затримання сеньйора Лінсванда.

-І так збори починаються о восьмій годині, зараз шість. На підготовку в нас усього 2 години. -сказала Ешлі подивившись на наручний годинник.

-Нічого, встигнемо.

-Місце зборів розташоване досить далеко. Потрібно буде виїхати десь за сорок хвилин до початку всього цього "дійства".

-Мені здається, що це все якась пастка. Пропоную взагалі нікуди не їхати. -говорила Олівія.

-А раптом ні? Упустимо злочинців і, можливо, наступну жертву, а ще й персні. -промовила Еліс

-Потрібно ще, по-перше, сходити в збройову кімнату, а по-друге знайти наші бронежилети.

-Сходимо, знайдемо. Нам, до речі, ще ж потрібен план приміщення, в якому все й відбуватиметься. 

-Зараз сходжу до цих фанатиків скажу їм, щоб намалювали. -сказала Ешлі й вийшла з кабінету. 

Через 20 хвилин Ешлі повернулася назад, разом із намальованим планом приміщення. Обговоривши ще деякі деталі справи, ми пішли до збройової, там вибрали собі зброю і там же знайшли бронежилети. До 19.20 ми займалися своїми справами, хто експертизами, хто написанням звітів. І рівно без сорока хвилин восьма ми вже були на службовій парковці. Я, Ешлі та Еліс поїхали за адресою, яку дав нам той сектант, на моїй машині, а Данте, Сільвіо та Олівія на автомобілі Данте добиралися. Також за нами поїхали дві машини з поліцейськими (на випадок, якщо знадобиться допомога). Доїхали ми за 35 хвилин, і я припаркувала машину там, де ми домовилися. Через дві хвилини там же припаркував свою машину і Данте. Неподалік припаркувалися і дві машини з підмогою, вони були там нібито в засідці. Я, Ешлі, Еліс, Сільвіо, Данте й Олівія вийшли з автомобілів і пішли до чорного входу в будівлю (будівля була дуже старою і в деяких місцях навіть "розсипалася"), добре, що Ешлі вдалося дізнатися у цих сектантів план приміщення. Зайшовши в будівлю і увімкнувши ліхтарики, ми побачили ось це: стару запорошену шафу з якимись скриньками. І ще там просто жахливо смерділо, це був запах трупа, що розкладається. Ми вирішили повернутися туди і дізнатися, що там у скриньках пізніше. Пройшовши невеликим коридором, ми знайшли сходи і спустилися ними вниз. Йдучи вузькими запиленими коридорами, ми чули чиїсь голоси. Розібрати, що говорили, не представилося можливим. Від фанатиків Ешлі дізналася, що збори будуть у великому підвальному приміщенні.

-Зараз уся ця секта просто під нами. -говорила Ешлі.

-Ага, головне, щоб тут підлога не провалилася. -пожартувавши, сказала Еліс.

-До речі, вся ця будівля перебуває в аварійному стані. Тож жарт про провалену підлогу цілком може стати реальністю.

-Будемо сподіватися, що ми все ж таки не провалимося і не впадемо цим сектантам на голови.

Що далі ми йшли, то голосніше ставали голоси. І ось за 5 хвилин ми дійшли до дерев'яних дверей, з-за яких долинали ті самі голоси. Тепер уже можна було розібрати, що вони говорили. Велика кількість людей знову і знову повторювали "Слава Богам, шлях до істини кривавий і жорстокий". Ешлі трохи привідкрила дерев'яні двері, і ми побачили великий зал, у якому перебувало людей 50 приблизно. Вони були в бордових плащах-мантіях з капюшоном і ходили по колу.

Це було щось типу хороводу, а всередині хороводу було ще щось. Але, на наш превеликий жаль, з такої великої відстані ми не могли роздивитися, що там було. І раптово ми помітили, що до цього хороводу підходить якийсь чоловік, він був у чорному плащі - мантії. У руках він тримав клинок, коли він підійшов до хороводу люди зупинилися і трохи розійшлися. Коли ця людина зняла капюшон, нам усе стало зрозуміло, це був Джеральд Лінсванд. Останній живий глава секти.

-Хто ж із вас, брати і сестри, принесе себе в жертву на честь богів? Хто з вас готовий пізнати істину? -голосно говорив Лінсванд.

-Я.

-Це можу бути я.

-Дозвольте мені.

-Виберіть мене.

Десятки людей почали пропонувати себе для жертвопринесення. Якщо чесно, я була шокована, величезна кількість людей були готові зараз же закінчити своє життя заради якогось ритуалу. 

-Що ми будемо робити? -пошепки запитала я.

-Почекаємо трохи, я зроблю попереджувальний постріл, і ми забіжимо туди. -відповіла сестра.

А далі почався жах, Лінсванд все-таки вибрав якогось хлопця для жертвопринесення і повів його в центр того хороводу. А в центрі ми побачили кам'яний постамент, на ньому лежали персні. Ті самі персні, що сьогодні зникли з мого сейфа в лабораторії. Мабуть, у цих сектантів немає заповіді "Не вкради".

-Чи готовий ти брат Луїджі? -запитав Лінсванд у хлопця.

-Так Преподобний. -відповів той.

-В ім'я Богів. -сказав "Преподобний".

-В ім'я Богів. -повторив хлопець.

Щойно Лінсванд зібрався встромити клинок цьому хлопцеві в серце пролунав постріл.

-Руки за голову, це поліція. -крикнула Ешлі, коли ми забігли до зали.

Від несподіванки сеньйор Лінсванд навіть упустив клинок.

-Джеральда Лінсванда вас затримано за підозрою у вбивствах п'ятдесяти людей. -сказав Данте і підійшовши до Лінсванда, одягнув на нього кайданки.

-О, а це, напевно, наше. -говорила я, підходячи до постаменту, на якому лежали персні.

-Сільвіо, повідом, будь ласка, тим, хто сидить у засідці, щоб ішли сюди і допомагали з цими фанатиками.

-Знаєш, мені навіть не зрозуміло, куди ми їх відправимо, у поліцію чи одразу в психлікарню.

-Розберемося. 

-Потрібно ще викликати кілька машин із відділку. Ми з двома машинами підмоги тут не впораємося.

-Викличу зараз. -сказав Данте.

Данте викликав ще кілька машин із відділку. Поки ми їх чекали, відвели затриманого Лінсванда до моєї машини і приставили до нього двох поліцейських, щоб ті не дали йому втекти. А потім повернулися в будівлю і вирішили оглянути ту стару шафу.

-Ця шафа така хитка, хоч би вона на нас не завалилася. -говорила я, підходячи до шафи.

Ешлі підійшла до шафи й трохи поморщившись (запах там стояв жахливий) зазирнула в одну зі скриньок. Подивившись усередину скриньки, вона миттєво змінилася в обличчі.

-Що там?

-Це... це серце.

-Що?! - почувши слова Ешлі, я підійшла до неї.

І побачене шокувало мене, у скриньці справді було серце. Справжнє людське серце. Тепер сумнівів не залишилося, ці люди справжнісінькі психи, психіатрична лікарня за ними плаче. 

-А що в інших скриньках?

Я відкрила іншу скриньку і побачила пальці... відрубані пальці. П'ять відрубаних пальців, я, звісно, з багатьом стикалася, але щоб люди виривали комусь серце і відрубували пальці, таке я бачу вперше.

-З глузду з'їхати можна, що в цих фанатиків у голові. -сказала сестра.

-Боги в них у голові, яких вони без кінця прославляють.

-Страшно навіть дивитися що в третій скриньці.

І чесно краще б ми не дивилися в ту третю скриньку. Відкривши цю скриньку, я втратила дар мови. 

-Що у вас там? -підходячи до нас говорила Еліс.

-Череп.

-Що?! - Еліс не повірила своїм вухам так само, як і я не повірила своїм очам.

-Я кажу в нас тут череп. І ще серце та п'ять відрубаних пальців. Ось іди подивися.

-Ні, я повірю на слово. - по обличчю Еліс було видно, що її зараз знудить і від запаху розкладання, і тим більше від того, що їй пропонують побачити.

-Еліс йди краще на вулицю, подихай свіжим повітрям. -промовила я після 3 хвилин мовчання.

-О ось це, мабуть, найкраще що я можу зараз зробити. -сказавши це моя помічниця миттю вибігла на вулицю.

-Якщо чесно, я б сама зараз звідси вийшла. Знаєш, Роуз, я не розумію і, напевно, ніколи не зрозумію, як ти можеш ще розтини проводити. Еліс он від одного запаху цього всього мало не вивертає.

-Ну щоб запах не відчувати можна одягнути маску, а з приводу розтинів, то мені здається, що кожен, хто вперше проводив розтин, був у стані шоку або відрази. Ти б бачила мене, коли я вперше була присутня на розтині. Ну гаразд годі вже про це, потрібно зараз упакувати ось це все.

-Добре, я зараз принесу гриппери і спакуємо.

Упакувавши знайдені нами серце, пальці та череп, ми вирішили піти поспілкуватися з Лінсвандом. Він був таким спокійним ніби сам не розумів, що його теж хочуть убити. Хоча незрозуміло, що у цих сектантів у голові, тож цілком можливо, що Преподобний навіть не проти такого розвитку подій. Наразі в Лінсванда два варіанти розвитку подій: або його вб'ють, або він сяде на довічне ув'язнення. 

-Сеньйор Лінсванд, що ви знаєте про те, що двох голів вашої секти вбили, ви знаєте, хто може бути вбивцею?

-Навіть уявити собі не можу хто міг їх убити. -спокійно говорив цей сектант.

-Гаразд, припустимо, а як ви поясните зникнення перснів із мого сейфа сьогодні вдень і те, що ввечері вони опинилися у вас на зборах?

-Ці персні наша власність. Це наша реліквія.

-Ці персні докази, і ви не мали жодного права красти їх.

-Повернення собі своїх речей це хіба крадіжка?

-Саме так, особливо якщо це докази.

-А що ви скажете про те, що ледь не вбили хлопця на своїх зборах?

-Це був священний ритуал, брат Луїджі був готовий пожертвувати собою заради віри. Заради наших Богів.

-Вам, коли небудь говорили, що ви псих?

-Бувало, хіба мало про що базікають злі язики.

-Ага, а чи були ви співучасником в убивстві п'ятдесяти осіб? Або може ви були не співучасником, а самим убивцею?

-Моєї провини в цьому немає, ті люди самі побажали смерті. Смерті в ім'я Богів.

-Знаєте, немає різниці, визнаєте ви свою провину чи ні, головне, що ви вчинили ці злочини і ви за це відповісте.

-Послухайте, чи можу я попросити вас поговорити з Розалінд Грейс наодинці? - я звісно вже зрозуміла про кого він збирається говорити зі мною.

-Ні звісно. -сказала Ешлі.

-Гаразд, поговоримо наодинці. -промовила я.

-Що? Але навіщо Роуз? -останнє запитання сестра запитала пошепки.

-А раптом він збирається розповісти щось важливе для справи? Не можна упустити шанс отримати інформацію. 

Насправді ж мені було просто цікаво що хоче він від мене зараз.

-Підемо. -після того, як я це сказала, ми з Лінсвандом відійшли на відстань, достатню, щоб нашу розмову не почули.  

Навколо купа поліцейських, тож втекти в нього не вийде, якщо саме цю мету він переслідує, заводячи зі мною розмову наодинці.

-Ну і що він хоче? -з порога поставила я своє головне запитання.

-У цілому того ж що й завжди, звісно. Він просив передати вам дещо, Розалінд.

-І що ж?

-Записку. -Лінсванд витягнув із кишені невеликий аркуш паперу і передав мені.

-Значить тепер він використовує фанатиків як посильних, цікаво. -говорила я, тримаючи в руках записку.

-І ще, вам має бути цікаво, як же ми дізналися пароль від сейфа?

-Він вам сказав.

-Так, він сказав. Він знає все про вас, Розалінд.

-Та що ви кажете. Сьогодні ж зміню пароль.

-Що тепер будете міняти паролі так само як ключі раз на місяць?

-Буду, неодмінно буду. Ну що ж, це все, що ви збиралися мені сказати?

-Мабуть так.

-Тоді нам потрібно повернутися назад.

Ми повернулися до Ешлі та інших поліцейських. Я стискала в кишені в руці записку, яку мені написав він, і мала величезне бажання дістати запальничку і спалити цю записку просто зараз. Ненавиджу його, ненавиджу все, що з ним пов'язано, проклинаю той день, коли ми зустрілися.

-Що сказав Лінсванд? -запитала мене сестра.

-Нічого, що хоч якось стосується справи. 

-А про що ви тоді розмовляли?

-Він почав знову нести якусь маячню про свою секту.

-Зрозуміло. О, а ось і підмога приїхала. -сказала Ешлі, дивлячись на три поліцейські машини, що приїхали.

Далі ми відвезли Лінсванда і ще десь половину сектантів до поліцейської дільниці. Чому половину? Тому що вказівки були тільки на половину присутніх на зборах. Решта вірян, мабуть, були новенькими в цій секті, і їх довелося відпустити. Закінчивши справи у відділку, ми роз'їхалися по домівках.