Звіти, розтини та експертизи ось так минув мій робочий день. Зараз на годиннику 20.30, о 21.00 я маю бути вже в пеклі ой, тобто в ресторані. І ще мені потрібно придумати, що сказати Ешлі, найімовірніше, це буде щось на кшталт "Сьогодні в мене зустріч із моїми одногрупниками з університету". Так саме так я їй і скажу. Наразі я перебуваю вдома разом з Ешлі, мені залишилося тільки переодягнутися, і я можу виходити.

-За тобою хтось заїде чи ти на своїй машині поїдеш? -запитала сестра.

-За мною заїдуть.

Переодягнувшись, я попрощалася з сестрою і вийшла з дому. Напевно, і хвилини не минуло, як його машина під'їхала до під'їзду.

-Доброго вечора. -сказав він, виходячи з машини і відкриваючи для мене двері пасажирського місця спереду. Чортів джентльмен.

-Дуже сумніваюся. - сказала я і, відкривши двері машини, сіла на заднє сидіння.

-Гаразд. -він зачинив передні двері й, обійшовши машину, сів за кермо.

-А ти як завжди в чорній сукні, як на поминки.

-Мне здається, сьогоднішній вечір цілком нагадує поминки, поминки мого спокійного життя. -на мої слова він лише посміхнувся.

-Сподіваюся, ти не ображена на мене через Лінсванда?

-Ні що ти, я не ображена, я просто ненавиджу тебе ще більше, ніж раніше, чортів ти... -я не договорила, бо в мене задзвонив телефон.

-Хто там?

-Еліс.

-Ти ж не станеш їй казати, що...

-Що я їду разом із розшукуваним мафіозі в ресторан? Ну навіть не знаю. -сказала я і взяла слухавку.

-Алло... Та на зустрічі одногрупників... По-моєму, у сейфі... Зачекай хвилиночку, будь ласка, я тобі передзвоню. -я скинула виклик і подивилася на нього.

-А ти мені скажи, що ти посміхаєшся?

-Нічого. -говорив він, намагаючись стримати свою бридку посмішку, сміявся він наді мною, між іншим.

-Ти з глузду з'їхав? У тебе залишилася хоча б крихта совісті. Як ти можеш дозволяти собі...

Тут я недоговорила через те, що нас зупинили патрульні. Просто чудово.

-Добрий вечір, ви перевищили швидкість, покажіть, будь ласка, свої документи.

-Ось тримайте. - сказав він і я побачила, як він передає патрульному свої права із вкладеною в них купюрою.

Відкривши права патрульний моментально їх закрив і сказав, що ми можемо проїжджати. Потрібно було сфотографувати цього товариша, потім би його також моментально вигнали з поліції і не тільки.                                    

-Чортів хабарник.

-Такий який є.

-Так ми не домовилися, де вони?

-Хто вони? -запитав він, хоча прекрасно зрозумів, про що я говорю.

-Твої мізки і персні. Мені зателефонувала Еліс і сказала, що їх немає в тому місці, де вони мають бути.

-А я тут до чого? -скільки можна вдавати з себе ідіота, а як я могла забути, він не вдає, він є ідіотом.

-Ти тут при всьому. Минулого разу персні були вкрадені не без твоєї допомоги. Гадаю, що і цього разу теж.

-Гаразд. -він різко зупинив машину.

-Що гаразд?

Не сказавши жодного слова, він відчинив бардачок і дістав звідти два грипери з перснями.

-Лінсванду потрібні були персні, але гадаю, раз сьогодні така дата, то, мабуть, поверну їх тобі. -він простягнув мені два грипери, і я забрала їх.

-Ти повертаєш ці персні не мені, ти повертаєш їх поліції.

-Ну або так. У даному випадку ти представник поліції.

-Дуже шкода, що ти не повернеш мені те спокійне життя, яке забрав.

Він нічого не відповів, наступні 10 хвилин, що ми їхали до ресторану, ми провели в повній тиші. Подумати тільки, сьогодні минуло рівно п'ять років відтоді, як я втратила назавжди спокій, почуття безпеки і надію на те, що все ще зміниться.

-Приїхали. -сказав він і вийшов з машини.

Він хотів відчинити мені двері, але я змогла зробити це швидше за нього.

-Що ти до цих дверей причепився, чи, по-твоєму, у мене рук немає?

-Просто я джентльмен.

-Я б зараз сказала, який ти джентльмен, але прибережу цю промову для іншого разу, коли ти знову почнеш тріпати мені нерви.

-Даремно, я б послухав.

Ми зайшли до ресторану і сіли за той самий столик, що й п'ять років тому. Щороку ось уже п'ять років поспіль я проживаю цей день знову і знову, тільки кінцівки щоразу різні. Щороку ось уже п'ять років поспіль цього дня я проводжу вечір із людиною, яку ненавиджу найбільше на світі. Людиною, яка стала моїм прокляттям, моїм найстрашнішим жахом і моїм власним убивцею. Він вбиває мене знову і знову, з'являючись у моєму житті, розмовляючи зі мною і навіть дивлячись на мене. Один його крок ближче, і я відчуваю, як мою шию обтягують петлею, один його погляд, і ніби клинок пронизує серце, один його дотик, і я задихаюся під водою, одне його слово, і я відчуваю, як до моєї скроні приставили пістолет. Закінчуючи кожну сказану фразу, він натискає на курок, опиняючись за кілька сантиметрів від мене, він вибиває табурет з-під моїх ніг, дивлячись на мене, не кліпаючи, він дає мені відчути, як я захлинаюся власною кров'ю, узявши мене за руку, він топить мене, чекає, коли моє тіло опуститься на саме дно. Він це моя смерть, найболючіша і найповільніша смерть.

-Нам, будь ласка, червоне вино і два яловичих стейки, ну і який-небудь гарнір. -замовляв страви він.

-Ваше замовлення скоро принесуть. -сказав офіціант і пішов.

-Кожного разу одне й те саме, у цьому ресторані інші страви взагалі існують?

-Так існують, я якщо чесно не розумію претензії. Ти ж любиш червоне вино і яловичину. Що тобі не подобається? -спокійно говорив він.

-Ти мені не подобаєшся.

-Не розумію чому. -сказав він усміхнувшись.

Усе-таки даремно я не взяла із собою мішечок із якоюсь отрутою. Він би мені зараз дуже знадобився.

-Якщо я почну пояснювати чому, то всі відвідувачі ресторану розбіжаться від мого крику. Хоча навіщо ж мені пояснювати, ти й так знаєш чому.

-Перестань, люба, я навіть уявити не можу. -він уже відкрито сміявся наді мною

-Ти такий бридкий.

-А ти така красива.

-Ваше вино, стейки і гарнір. -говорив офіціант, підійшовши, і перекладав замовлену їжу з підноса на стіл.

-Дякуємо.

І поки офіціант був поруч мені захотілося перевірити дещо.

-Любий можеш сходити і принести мою сумку з машини, будь ласка. -попросила я його.

-Звісно. -промовив він, перш ніж встати з-за столу і піти до виходу з ресторану.

-Я сама наллю вино. -сказала я офіціантові, коли він уже вийшов із ресторану.

Офіціант трохи здивувався, але все ж просто передав мені пляшку, відкриту ним. А потім пішов. Я ж налила вино спочатку у свій келих, а потім у його келих. Через хвилину повернувся він.

-Ось тримай. -говорив він, простягаючи мені мою сумку.

-Спасибі. -сказала я і відрізала від свого стейка невеличкий шматочок, потім наколола його на виделку і з'їла.

-Нема за що.

-Ну що вип'ємо? -посміхнувшись, сказала я і подивилася на нього.

Ризикне він чи ні? Вип'є чи ні?

-Ти блефуєш. -він зрозумів про що я.

-Можливо. Може це блеф, подвійний блеф, потрійний блеф?

-Що на очах у всього ресторану отруїш мене?

-О тут ще не таке відбувалося на очах у всього ресторану, чи не так?

-Добре, Розі. Чокнемося? - він узяв келих у руку.

-Я через тебе чокнулася ще дуже давно.

-За початок вечора. -промовив він.

-За початок вечора. 

Ми чокнулися, і він зробив це. Він випив вино. Звісно, я не збиралася його труїти, отримати термін через цього гада така собі перспектива. Але ось він то не знає цього так що...

-І чому я все ще не зустрівся з предками?

-А раптом отрута просто діє повільно?

-А раптом отрути й не було?

-А раптом була?

-А ми ще довго будемо розмовляти запитаннями?

-Ні. - сказала я і зробила ковток вина.

І тут у мене задзвонив телефон.

-Що знову Еліс?

-Не вгадав це Данте.

-А це хто?

-А ось це вже не твоя справа. -сказала я і взяла слухавку. -Алло... Завтра, напевно... А де? Зрозуміло, ну гаразд... Бувай... - Сказавши "бувай", я повісила слухавку.

-Що там?

-Державна таємниця.

-Гаразд.

-У мене є питання.

-Задавай.

-Як ти дізнався пароль від сейфа?

-Ну це було не складно, я давно тебе знаю, тож здогадатися було не важко. І до речі, я приємно здивований, ти поставила на пароль моє ім'я.

-Просто я подумала, зазвичай на пароль ставлять щось важливе для людини.

Почувши мої слова, він поставив келих на стіл і багатозначно подивився на мене.

-І тому часто пароль можна вгадати, знаючи багато чого про людину. Через це я і поставила на пароль твоє ім'я, для мене воно не означає нічого важливого. -закінчила я свою думку.

Коли я договорила, він лише посміхнувся. Сподівався на те, що я скажу щось інше? Після всього того що було він може сподіватися на щось інше?

-Але одного ти не врахувала, те що я знаю тебе краще за всіх.

-Найкраще за всіх мене знає Ешлі.

-Правда? І що вона навіть може зрозуміти, коли ти брешеш, а коли говориш правду? -говорив він натякаючи.

-А ти знаєш, коли я брешу, а коли ні?

-Я знаю про тебе все Розі, і це теж.

-Хорошо скажи що-небудь про мене, якщо ти такий всезнаючий. Якісь три речі про мене, готова посперечатися, одна точно виявиться неправдивою.

-Давай посперечаємося, якщо я виграю, ти погоджуєшся на те, що я тобі запропонував. 

-Я по-твоєму схожа на дурепу?

-Гаразд тоді, якщо я виграю, то ти...

Коли він задумався над тим, що він отримає, вигравши суперечку, я запитально підвела брову.

-Ну? -сказала я і відпила трохи вина.

-Якщо я виграю, то ти сходиш зі мною на зустріч завтра.

-Який жах, ну так уже й бути. Але якщо виграю я, то ти скажеш мені все, що знаєш про Лінсванда. Його місцезнаходження зараз, що він, як він, усе про нього.

-Так і знав, що ти захочеш саме цього. Ну добре, йде.

-І так?

-По-перше, ти боїшся коней, ніколи у своєму житті ти не сядеш на коня.

-Це правда.

-По-друге, ти надто відповідальна і правильна, що аж нудно. Завжди доведеш справу до кінця ну й інше, що там зазвичай роблять головні герої в добрих фільмах.

-І третє?

-І третє, ти ніколи не кохала, нікого й ніколи. Жодного разу не закохувалася.

Варто було йому це сказати, я посміхнулася і подивилася на нього. Він помилився, як же добре, що він помилився.

-Ні, в цьому ти помилився. Я любила і люблю досі.

-Бути не може.

-Може. Ти ж сам сказав, що знаєш, коли я брешу, а коли ні. То подивися на мене і скажи, чи брешу я.

Він дивився мені в очі, дивився, не відводячи погляду і не моргаючи. Він зрозумів, що я не брешу, мабуть, він і справді знає мене так добре, що може відрізнити, коли я брешу, а коли кажу правду.

-Ти виграла Розі, я розповім тобі про Лінсванда. -промовив він із розчаруванням у голосі.

-Уважно тебе слухаю.

-Щодо вбивств Фаббрі та Сальв'єне, він уявити навіть не може, хто вбивця. Сьогодні Лінсванд подзвонив і люб'язно попросив дістати йому персні.

-Ти йому персні, а він тобі що натомість?

-Нічого.

-А який резон?

-Тебе позлити.

-Мерзотник.

-Знаю.

-Ну і де ж цей фанатик зараз?

-Зараз? Їде в поїзді кудись за тридев'ять земель.

-А якщо точніше, куди він їде?

-Не уявляю собі, він мені не звітував. Просив тільки передати персні його людині, щоб той у свою чергу передав їх самому Лінсванду.

-Що ще?

-Більше нічого.

-Відмінно, просто чудово.

-Пропоную випити за те навіщо ми взагалі сьогодні тут зібралися.

-За поминки мого спокійного життя? Так, мабуть, нам варто за це випити.

-І так, за річницю нашої зустрічі Розі. -сказав він і підняв келих.

-За річницю. -я також підняла келих.

Він підніс свій келих до мого.

-За таке п'ють не чокаючись. -усміхнувшись, сказала я і відпила трохи вина зі свого келиха.

-Песимістка.

-Ідіот.

-Може досить уже зневажати мене?

-Може досить уже отруювати мені життя?

-Хоч знаєш образи з твоїх вуст для мене все одно що компліменти.

-Дуже шкода.

Ми просиділи в ресторані ще годину чи півтори, зізнатися чесно, для мене це щоразу все одно що тортури. Але така домовленість, я приходжу сюди в цей ресторан щороку в цей час і в цей вечір. А він не... А, втім, не важливо. Заплативши за вечерю, ми вийшли з ресторану.

-Зараз би знайти таксі.

-Навіщо тобі таксі?

-Ну знаєш, їхати на машині, яку ведеш п'яний ти, все одно що вчинити акт самогубства.

-Я й не збираюся сідати за кермо.

-Чому ж? Я зараз знайду собі таксі, а ти можеш сміливо сідати за кермо і їхати прямо в пекло. 

-Хочеш, щоб я розбився на машині?

-Це моя найбільша мрія.

-Зрозуміло, але взагалі то я збирався викликати водія і тільки.

-Ну і добре, їдь зі своїм водієм, а я поїду на таксі.

-Чорта з два, якщо ти не забула, то за домовленістю ти приїжджаєш зі мною і їдеш теж зі мною.

-Ну добре, давай викликай свого водія.

Він подзвонив кудись і через 15 хвилин водій на іншій машині був уже на місці. Ми сіли в авто і через деякий час доїхали до мого будинку.

-Вечір був чудовим Розі, до побачення. -говорив він, коли я вийшла з машини.

-Будь ти проклятий. - вимовила я і зачинила двері.

Я дійшла до під'їзду і, відчинивши парадні двері, піднялася на потрібний мені поверх. Я зайшла у квартиру, на той момент Ешлі вже спала. Я прийняла душ і пішла спати. "Сьогоднішній день був жахливим, а вечір ще жахливіший" - це була моя остання думка перед тим, як я заснула.