-Чорт забирай! -крикнула я, підбігаючи до вікна.       

Коли я подивилася вниз із вікна, втікача видно не було. І жахлива злива на той момент, до речі, вже закінчилася.                                         

-Що у вас тут відбувається? - запитала Ешлі, яка зайшла в номер.

-Сусід, якого ми допитували, зачинив перед нами двері і втік через вікно.

-Чудово. А ім'я ви його знаєте?

-Ім'я то він назвав Джанлуїджі Даніелі, але воно я думаю липове. Він так нервував, коли на запитання відповідав. І ще він збрехав про те, що чув крики, тут у номерах хороша шумоізоляція, криків не було б чутно.

-Потрібно дізнатися в адміністратора, за яким паспортом він оселився в готелі. Але навіть якщо паспорт теж виявиться не справжнім, ми все ж обличчя його запам'ятали, тож у розшук його объявимо.

-Коли адміністратор припинить істерики влаштовувати і хабарі пропонувати, хоча щодо останнього сумніваюся. Коли вона хоча б заспокоїться, дізнаємося в неї про паспорт цього мешканця і загалом про нього інформацію.

-Гаразд. А зараз давайте підемо допитаємо інших сусідів. -пропонувала я

-Ходімо.

Ми вийшли з номера хлопця-втікача і постукали в номер 34. Відкрила дівчина років 20, і вона погодилася дати свідчення. Як з'ясувалося, убита сеньйора Фаббрі не була комунікабельною людиною, на всіх дивилася зверхньо і найважливіше - щоп'ятниці кудись ішла і поверталася дуже пізно. Так само, як і раніше вбитий сеньйор Сальвьоне. Коли ми опитали ще кількох сусідів і дізналися деяку інформацію про вбиту, ми повернулися на місце вбивства і провели там ще хвилин 40. А потім Ешлі пішла на пошуки адміністратора (ми сподівалися, що адміністратор вже заспокоїлася). Повернувшись, Ешлі розповіла нам, що, заселяючись, хлопець показав паспорт на ім'я Джанлуїджі Даніелі, а також повідомила його паспортні дані. По приїзду у відділок проб'ємо його паспорт по базі даних. Але я на 100% впевнена, що паспорт липовий. 

-Роуз у тебе телефон дзвонить. -повідомила мені Еліс, передаючи мені мій телефон, який раніше лежав на тумбочці.

-Хто там ще? -промовила я, взявши в руки свій телефон.

І подивившись на екран телефону, побачила те, чого мені найменше хотілося бачити. Невідомий номер. Я вийшла з номера в коридор і відповіла на дзвінок.

-Алло... Добре. -сказавши останнє, я закінчила дзвінок.

Дзвонив звісно він, мій найголовніший кошмар. Дзвонив і "попросив", щоб я вийшла з готелю. Колегам я нічого не сказала, і спустившись на перший поверх, вийшла на вулицю. Я пройшла крізь натовп репортерів, ніби привид. І завернувши за ріг, я побачила його. Каштанове волосся, карі очі і ця бридка посмішка. От би зараз моргнути, і він зникне, було б добре. Чому ж я вийшла? Та тому що ховатися безглуздо, не вийшла б я зараз, він потім би просто підстеріг мене де не будь. Ніколи він не залишить мене в спокої, ніколи не перестане стежити і ніколи не перестане отруювати мені життя. Я не поспішаючи підійшла до нього.

-Доброго ранку, Розі. - до чого ж мені огидний цей голос.

-Будь ти проклятий. -сказала я, переводячи на нього погляд.

-Не хочеш сходити зі мною кудись сьогодні ввечері? - по-перше, він проігнорував мої слова, а по-друге, це була зовсім не пропозиція.

-Знаєш, я б хотіла, щоб ти сам кудись сходив, у пекло, наприклад.

-Жорстоко. Але все ж таки може подумаєш? -сказав він і грубо взяв мене під лікоть.

-Зараз я думаю тільки про те, як куля, випущена з пістолета в моїй кишені, зробить отвір у твоєму черепі. -говорила я, стискаючи всередині кишені у своїй руці Beretta 92.

-Ти не зможеш. -говорив він, а в його очах танцювали чорти.

-О повір мені я ще як зможу. -посміхнувшись сказала я

-І що навіть сядеш через такого як я?

-Ні, дорогий мій, я не сяду, по-перше, за твоє вбивство мені ще орден дати мають. А по-друге, ти ж мені погрожуєш, а я лише захищаюся. - говорила я неспішно.

-А я погрожував? -запитав він, дивлячись мені в очі.

-А хіба ні? Ось та камера на будинку зняла як ти схопив мене під лікоть. А враховуючи, що тебе ще й розшукує поліція, то... -він усе ж таки відпустив мене і з усмішкою відійшов.

-Я ще повернуся. -говорив він, йдучи.

-У мене відчуття дежавю. Ніби ти це вже говорив. -сказала я йому в слід.

Я пішла назад до готелю. Дорогою мене не полишала думка: "А що, якби він ніколи не з'явився в моєму житті?". Тоді б моє життя було б набагато кращим, набагато радіснішим і... вільнішим. Тоді б мені не довелося міняти номери телефонів, не довелося б так часто міняти замки під приводом "Загубила ключі" хоча я їх, звісно, не губила. Не довелося б жити з вічним почуттям переслідування. Але в реальності на моє велике розчарування все склалося інакше. Я дійшла до входу і зайшла в готель. Журналістів там уже не було, дивно. Вони зазвичай тримаються до кінця, якщо є можливість дізнатися інформацію вони не відступляться. Піднявшись на четвертий поверх, я підійшла до номера 32.

-Роуз, ми тебе вже обшукали. Куди ти пропала? -запитувала сестра, підходячи до мене.

-Мені якось душно стало, я вийшла на вулицю свіжим повітрям подихати.

-Зрозуміло. Ну я думаю, що робити нам тут більше нічого, тож збираємося і їдемо у відділок.

Ми з колегами, зібравши все своє обладнання та інструменти, залишили готель і вирушили прямо на Via Statilia 30 у поліцейську частину. Ми з Ешлі та Еліс поїхали на моїй машині, а Данте з Сільвіо добиралися до відділку на автомобілі Данте. Доїхавши до поліції, я припаркувала машину на службовому паркувальному майданчику, і ми з Еліс і Ешлі поспішили зайти в будівлю. Ми піднялися сходами на 2 поверх і, пройшовши трохи коридором, зайшли в лабораторію (потрібно було залишити там докази). А потім ми пішли в кабінет інспекторів. За 10 хвилин до кабінету увійшли також Данте і Сільвіо. 

-Так який наш план дій? -запитав Сільвіо.

-Зараз підемо проведемо допит цих фанатиків. Вони нам розкажуть де і о котрій годині будуть ці їхні збори. А потім ми навідаємося до них на ці збори, головне це затримати Лінсванда. Наша ціль - це він. -відповіла Ешлі.

І раптово двері в кабінет відчинилися і зайшла... Олівія.

-Що?

-У нас узагалі-то вбивство, я тобі вранці дзвонив, ти сказала "Скоро буду" і не приїхала.

-У мене була особлива обставина. Моя кішка померла сьогодні вранці.

-Ти ж казала, що в тебе собака. -з нерозумінням сказала я.

-Ну гаразд, не було в мене ніякої кішки. І взагалі це не ваша справа, чому я запізнилася.

-Чесне слово психлікарня, а не поліцейський відділок. -сказала Ешлі важко зітхаючи.

-Так я зараз зателефоную і скажу, щоб цих двох фанатиків на допит привели. -промовив Данте і, взявши свій телефон зі столу, набрав потрібний номер і зателефонував.

-Алло... Потрібно влаштувати допит Адріано Трентіно і Федеріко Абруццо... Так... Добре.

Данте скинув виклик і поклав свій телефон назад на стіл.

-Через 20 хвилин починається допит. -сказав Данте.

Ті двадцять хвилин що ми чекали початку допиту ми обговорювали вбивства. За час дискусії ми обговорювали кілька речей. Ми припустили, що щоп'ятниці у цієї секти були обов'язкові збори. Це пояснює той факт, що двоє вбитих нині глав секти йшли кудись щоп'ятниці, а поверталися дуже пізно. Ще ми говорили з приводу того хлопця-втікача, Сільвіо пробив його паспорт по базі даних і з'ясувалося, що паспорт липовий. Також Сільвіо пробив по базі даних і паспорт убитої (про всяк випадок), і той теж виявився підробленим. Закінчивши розмову, ми всі, окрім Олівії (вона сказала, що не буде йти на допит через якусь "дуже важливу" причину), вийшли з кабінету і пішли до допросної кімнати.

-Доброго дня вам брати і сестри. -спокійним голосом сказав Федеріко Абруццо, коли ми з колегами зайшли в допитальну.

-Ми вам не брати і сестри, припиніть уже нас так називати. - вимовила Ешлі, але панове сектанти на її слова абсолютно не відреагували.

-І так перейдемо до допиту. Ми знаємо про те, що ви планували провести сьогодні збори. Де і о котрій годині вони відбудуться?

-Ви, мабуть, щось плутаєте, у нас не повинно бути сьогодні зборів. 

-Брехня. -сказала я, і сеньйор Трентіно подивився на мене таким поглядом, наче "Чи тобі говорити про правду і брехню?". 

Ці фанатики знали про нього, звичайно вони знали. Зрозуміти б звідки вони стільки знають про мене і про нього. Дуже сподіваюся, що вони не скажуть щось про нього на допиті.

-Попереджаю, якщо будете брехати на допиті, ваш тюремний термін збільшиться. -сказав Сільвіо.

-Гаразд ми скажемо, сьогодні о 8 годині за ось цією адресою. -сказав Абруццо і взявши зі столу папір і ручку написав адресу.

-Що там за будівля? -запитав Данте.

-Занедбаний будинок. 

-Май на увазі, якщо це пастка...

-Не пастка, у нас там справді сьогодні збори.

Вірити цим фанатикам на слово, звісно, ризиковано, але все ж іншого виходу в нас немає. Ми закінчили допит і вийшли з колегами з допитувальної. Я й Еліс пішли в лабораторію, а Ешлі, Сільвіо і Данте в кабінет інспекторів.

-Так що в нас там? -запитала я, взявши в руки звіти з експертиз, які доручила Еліс. 

-Це експертизи у справі Лоренці. -говорила Еліс, підходячи до мене.

-Потрібно буде віднести їх до архіву. -я поклала документи назад на стіл і підійшла до сейфа, де зберігалися докази.

-Будуть якісь доручення?

-Ти попросила Джанін провести розтин?

-Точно, як я могла забути про розтин. -сказала Еліс.

-Ти поки йди до Джанін, а я хочу ще раз оглянути персні, які ми знайшли на двох місцях злочину. - говорила я, відкриваючи сейф.

Відкривши сейф, я впала в ступор, персні зникли. По приїзду до відділку я поклала знайдений сьогодні перстень у сейф, там же лежав і перстень з першого місця злочину. А зараз їх немає, пароль від сейфа знала тільки я. Ніхто інший крім мене не міг його відрити.

-Еліс, будь ласка, скажи мені, що це ти якимось дивом дізналася пароль і віднесла персні в архів. Хоча ти й була весь час зі мною. -говорила я з надією в голосі повертаючись до колеги.

-Ні, а що сталося? Вони що зникли?

-Так, їх вкрали. -сказала я на видиху.

-Що тепер робити?

-Ну, по-перше, заспокоїться, а по-друге, потрібно шукати грабіжника. Так, а це ще що таке?

-Що там? -запитувала Еліс, підходячи до мене.

-Якийсь папірець у сейфі, раніше його тут не було. -сказала я і взяла невеликий папірець у руки.

-Якийсь знак.

-Здається, я здогадуюся, що це за знак. Підемо до наших інспекторів, гадаю, вони зможуть підтвердити мої здогадки.

Ми вийшли з лабораторії і пішли в кабінет інспекторів.

-Ешлі, ти маєш уявлення про те, що це за знак? - запитала я, зайшовши в кабінет, слідом за мною зайшла й Еліс.

-Це ж знак секти "Шлях до істини". -відповіла сестра.

-Так я й знала, цей папірець я знайшла в сейфі замість двох перснів.

-Що? Чудово, просто ідеально. Хтось із цих сектантів вкрав наші головні докази.

-Може ці персні потрібні їм для якогось ритуалу сьогодні на зборах.

-Цілком можливо, але мене більше хвилює, хто це зробив і як йому це вдалося. На сейфі слідів злому не було.

-Ну так, справді, потрібно було відкрити сейф, а для цього потрібно якось дізнатися пароль. Зачекай, так у лабораторії ж є камери-відеоспостереження, подивимося запис із камер і дізнаємося, що та як.

-Відеокамери то в лабораторії є, але от тільки вже десь дня три в нас у коридорі висить оголошення. І це оголошення про те, що через якусь системну помилку камери в лабораторії і в нас на поверсі тимчасово вимкнено.

-Зрозуміло, ну а відбитки пальців ми то зняти можемо.

-Знімемо, але гадаю той, хто крав персні, не настільки дурний, щоб красти докази, не вдягнувши рукавичок.

-Жах якийсь. Так гаразд давайте зараз будемо думати про операцію сьогодні ввечері, а з приводу перснів розберемося потім. І якщо персні справді потрібні цим фанатикам для якогось ритуалу, то сьогодні на зборах цієї секти ми і персні відшукаємо.

Після того як ми подискутували на тему вкрадених доказів, ми почали обговорювати, яким же чином нам затримати Лінсванда сьогодні ввечері.