-Алло... Що знову сталося?... Вже біжимо.

-Що там таке?

-Данте дзвонив, сказав, що сусіди чули у квартирі вбитого якийсь шум. - говорила я поки ми з Ешлі бігли сходами вниз.

-Думаєш злочинець повернувся на місце злочину?

-Не факт, що саме злочинець, може це хтось пов'язаний з убивством. Beretta 92 з тобою, я сподіваюся.

-Завжди зі мною.

Коли Ешлі договорила, ми вже вибігли з під'їзду і щодуху помчали до будинку, в якому сталося вбивство. Раптово в мене знову задзвонив телефон, я подивилася на екран і побачила незнайомий номер. І нехай номер я не знала, зате була повністю впевнена в тому, що дзвонив він.

-Данте знову дзвонить?

-Ні, старий знайомий. -сказала я на видиху і вимкнула телефон.

Я-то знаю, що він дзвонитиме весь день і всю ніч без упину, напише тисячу й одну смс. Тож краще вимкнути телефон. У мене в сумці в машині лежить мій другий телефон, тому можу на якийсь час дозволити собі відключити цей.

-Що за знайомий? -запитала сестра, коли ми вже були біля під'їзду.

-Ешлі не зараз. Треба зателефонувати в домофон, щоб нам двері відчинили. 

І тут нам надзвичайно пощастило, адже з під'їзду виходила якась жіночка. Інакше, щоб відчинити двері, нам би довелося набирати номер чиєїсь квартири і 20 хвилин пояснювати, що ми поліція, а не прийшли когось пограбувати.

-Добрий день ми з поліції. - сказала сестра і, напевно, зі швидкістю світла показала посвідчення.

Ми  побігли сходами і за хвилини дві вже були на другому поверсі. Підійшовши до дверей, ми стали прислухатися, і в квартирі дійсно хтось був. Чоловік розмовляв по телефону, усієї розмови було не чути, але окремі фрази розібрати вдалося. "Його ніде немає" "Я не підведу вас" "Це велика честь для мене".

-Який план? -прошепотіла я.

-Простежимо за ним.

-Здається, він іде.

Ми якомога тихіше відійшли від дверей і зайшли за кут. За кілька секунд двері відчинилися і звідти вийшов хлопець. На вигляд йому було десь двадцять, одягнений у чорний спортивний костюм. Невідомий почав спускатися сходами, ми з Ешлі трохи почекали і пішли за ним. Вийшовши з дому, він сів у машину, те саме зробили й ми.

-Будемо сподіватися, він не помітить, що за ним хвіст.

-Ага, потрібно ще зателефонувати Данте або Сільвіо і повідомити, що ми почали стеження. -говорила я, заводячи машину.

-Зараз зателефоную.

Поки Ешлі шукала свій телефон, ми вже виїхали з двору і попрямували слідом за машиною нашого незнайомця. Я тримала немаленьку дистанцію, тож помітити за собою хвіст він не повинен був.

-Алло... У квартирі був хлопець... Ми почали за ним стежити... Зараз проїжджаємо торговий центр...Добре.

Поки моя сестра говорила телефоном, мене не полишала думка про те, що вона обов'язково спитає мене: "Що за знайомий тобі дзвонив?". Сподіватися на те, що Ешлі забуде марно, у неї просто феноменальна пам'ять. Якось вона нагадала мені про одну подію через 15 років після того, як вона сталася. Розповісти Ешлі про нього я не можу, тож доведеться вигадувати якусь дуже правдоподібну брехню. Не дуже люблю брехати, але іншого виходу в мене немає.

-Про що задумалася? -вивів мене з роздумів голос сестри.

-Та ні про що. О здається наш незнайомець зупинився. -сказала я, дивлячись, як машина переслідуваного нами хлопця зупинилася недалеко від кафе.

-Вирішив зробити перерву на каву?

-Схоже на те.

Хлопець вийшов зі своєї машини і не поспішаючи пішов до кафе. Біля входу він зустрівся ще з одним хлопцем, і вони зайшли всередину.

-Підемо. - сказала Ешлі, виходячи з машини.

Я вийшла з машини і закривши її пішла за сестрою. Ми зайшли в кафе і сіли за столик неподалік від двох поки що не знайомих нам хлопців.

-Його треба знайти брат Адріано. Приподобного вбили, і Боги розгнівалися на нас, ми повинні заслужити їхнє прощення.

-Що я можу зробити брат Федеріко?

-Знайди священну реліквію і принеси її на збори завтра.

-Добре, Слава Богам брат Федеріко.

-Слава Богам, брат Адріано. -вимовив хлопець і вже хотів вставати з-за столу і йти, але...

-Я старший-інспектор поліції Ешлі Грейс, руки за голову вас затримано. - говорила сестра, направляючи пістолет у бік без п'яти хвилин затриманих. 

-Сьогодні не ваш день фанатики. - сказала я, встаючи поруч з Ешлі.

-Прибери зброю сестро, ми не зробили нічого поганого. -спокійним голосом і з посмішкою говорив "Брат Адріано".

-Ага, ви прямо-таки святі. -говорила я.

Я одягла на руки затриманих наручники, і ми з сестрою повели їх до виходу.

-А газетярі часу не гають. Ти тільки послухай "Загадкове вбивство сталося сьогодні вранці, поліція спантеличена. Хто ж скоїв убивство і як воно пов'язане з релігійним фанатизмом? Швидше дізнайтеся подробиці.". -говорю я, взявши в руки газету зі стенду біля кафе.

Ми посадили цих "братів" у машину і поїхали у відділення. Усю дорогу вони мовчали і посміхалися ніби їдуть не у відділення поліції, а на курорт. І була одна цікава деталь, їхній погляд. Упевнений погляд, такий погляд у злочинців найчастіше свідчить про те, що у відділку вони надовго не затримаються. Їм допоможуть виправдатися і їх визнають невинними, або допоможе друг чи родич, або гроші вирішать проблему. Але у випадку з цими хлопцями, гадаю, таке не пройде, стаття аж надто важка.Вбивати людей для жертвоприношень це жахливо і всі ці сектанти поплатяться за те, що відібрали життя у 50 людей.

-Що ви посміхаєтеся? Ви взагалі розумієте, що зараз відбувається?Роуз, може вони трохи не в собі?-запитувала Ешлі, дивлячись на затриманих.

-Ешлі, вони людей живцем спалювали. Ти все ще сумніваєшся в тому, що вони не адекватні?

-Я маю на увазі те, щоб вони тут дурниками не прикидалися. А то в мене таке враження, що вони вирішили відсидітися в психлікарні, а не у в'язниці.

-Товариші сектанти, якщо ви вирішили прикидатися психами, то я поспішаю вас розчарувати, у вас нічого не вийде.

-Ми не хочемо нікого обманювати сестра, і ми не скоювали злочинів.

-А вбивство людей по-вашому не злочин?

-Сестро ми лише виконували волю наших Богів.

-Так на допиті й скажете.- на видиху сказала я.

-Він шукає тебе, сестро Розалінд.- тихо говорив "брат Федеріко".

І по моїй спині пройшов холодок.Чому? Тому що якщо він мене шукає, то обов'язково знайде. 

-Про що це він? -запитала мене Ешлі.

-Поняття не маю. І досить уже називати мене сестрою, і нести всяку маячню.

Далі всю дорогу до відділення ми їхали в тиші. Мені не давав спокою погляд цих фанатиків, такий впевнений і лякаючий.Але все ж найбільше мене лякало те, що ці двоє щось знають про мене і про нього. Я б хотіла повністю стерти собі пам'ять аби забути про нього.

-Так, Ешлі, ти веди їх у відділок, а я поки що припаркуюся. - сказала я, коли ми під'їхали до будівлі поліції. 

Шатенка, вийшовши з машини і витягнувши затриманих, зачинила двері і повела їх у будівлю. А я поїхала на службову парковку. За 15 хвилин я припаркувала машину і вже йшла до допитової. 

-О Роуз привіт, мені Еліс сказала готувати все до розтину до п'ятої години. Якщо що я о п'ятій вільна і можу допомогти з розтином. - говорила Джанін, яка йшла мені на зустріч.

-Привіт, спасибі що запропонувала, але щодо розтину допомога не потрібна.

-Зрозуміло, ну гаразд я піду. -сказала Джанін перед тим як піти далі коридором.

Я ж повернула праворуч і пройшла ще десь метрів 5 до допитової.

-А ось і Роуз, можемо починати. -сказав Данте, коли я зайшла в допитову кімнату.

Я стала біля стіни і схрестила руки на грудях. У кімнаті вже були наші сектанти, Ешлі, Данте і Сільвіо. Як же добре, що там не було Олівії. А то знову довелося б слухати всю ту маячню, що вона несе: "Це спонтанне вбивство", "Усі докази непрямі". Мені іноді здається, що вона спеціально заважає розслідуванню.

-І так почнемо з самого початку ви сеньйор Адріано Трентіно, і ви сеньйор Федеріко Абруццо. Обвинувачуєтеся в співучасті у вбивстві п'ятдесяти людей. Двадцяти трьох у Неаполі, сімнадцяти у Венеції та ще десяти в Римі. Серед убитих люди від 15 до 46 років.

-Ми ні в чому не винні, ми виконали волю наших Богів. Якби ми цього не зробили, Боги б розгнівалися.

-Цирк якийсь. -сказала Ешлі й потерла пальцями перенісся.

-Ось воно як. А що ви, сеньйоре Трентіно, шукали у квартирі сеньйора Сальв'єне сьогодні вранці? -продовжував допит Данте.                                                                                                                                                                                          

-Ця квартира належала нашому Преподобному Франческо, я прийшов туди щоб забрати деякі речі. Вибачте якщо своїми діями порушив закон.

-Прокурор вибачить. -зітхаючи сказав Сільвіо.

Допит тривав ще годину, хоча це більше було схоже на циркову виставу, ніж на допит. Товариші фанатики абсолютно не визнавали свою провину, прикриваючись своїми Богами. Час від часу мені здавалося, що вони відкрито насміхаються над нами, хоча ні, мені не здавалося, так воно і було. О 2.40 закінчився допит, і я пішла в лабораторію. Там разом з Еліс я провела деякі експертизи, коли ми закінчили, на годиннику було вже 4.45. О п'ятій годині мав розпочатися розтин, тому я залишила лабораторію і попрямувала до моргу. Я переодяглася в інший медичний халат, одягла маску, гумові рукавички і медичну шапочку. Зайшовши в секційну, я побачила Джанін, яка вже закінчила підготовку трупа, обладнання та медичних інструментів для розтину.

-І знову привіт, все вже готово.

-Спасибі величезне Джанін. - сказала я, підходячи до секційного столу, на якому лежав труп сеньйора Сальв'єне.

-Нема за що, о здається телефон дзвонить. - діставши телефон, що дзвонив, Джанін відповіла на дзвінок і вийшла із секційної.

Я взяла до рук скальпель, щоб зробити розріз, і раптом почула, як двері до секційної відчинилися і з хлопком зачинилися. Я подумала, що це Джанін повернулася, щоб забрати якісь свої речі, тож без задньої думки продовжувала розтин.

-Що ж ти Розі на дзвінки не відповідаєш? 

Почувши його голос, я відчула холодок, що пройшов по спині, і впустила скальпель, і він з гуркотом упав на підлогу.

-Що тобі від мене потрібно? - запитала я, і на подив мій голос не тремтів, не те що руки.